Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Принципи навчання української мови





Принципи навчання – це основні правила, вимоги щодо організації навчально-внховного процесу, які випливають із закономірностей процесу навчання.

Згідно з принципами визначаються мета, завдання, зміст, засоби, форми, методи та прийоми навчання з кожного конкретного предмета.

Принципи навчання можуть змінюватись, доповнюватись, поновлюватись.

Сучасна лінгводидактика керується двома групами принципів – загальнодидактичними та методичними.

До загальнодидактичних принципів належать: єдність навчання та виховання (виховуюче навчання); єдність навчання та розвитку дитини (розвиваюче навчання); активність, свідомість, міцність засвоєння знань; науковість; наочність; систематичність та послідовність навчання; повторність; доступність; урахування вікових та індивідуальних особливостей дітей; оптимізація; індивідуалізація та диференціація навчання; зв'язок навчання з життям; наступність та перспективність навчання.

Загальнодидактичні принципи реалізуються залежно від специфіки навчального предмета. Пояснимо це на кількох прикладах. Так, навчаючи дітей української мови, вихователька одночасно здійснює й виховні завдання. У дошкільників виховується стійкий інтерес та позитивне ставлення до національної мови українського народу, бажання оволодіти нею, позитивне ставлення та повага до національних традицій, української літератури, гордість за національні багатства держави.

Загальнодидактичний принцип науковості дає змогу, враховуючи результати наукових досліджень, визначити час початку навчання української мови, дібрати адекватні віковому періоду найефективніші методи та прийоми мовного розвитку двомовних дітей.

Принцип свідомості навчання набуває особливого значення в процесі оволодіння дітьми двома близькоспорідненими мовами. Постійне зіставлення, порівняння білінг-вальних явищ російської та української мов сприяє усвідомленню дітьми схожого й відмінного в обох мовах, запобіганню інтерферуючим впливам, міжмовним помилкам.

Не можна успішно оволодіти другою мовою, не враховуючи принцип повторності. Так, уже з середньої групи дітям пропонуються теми «Дитячий садок», «Іграшки», «Сім'я», які потім повторюються в старшій та підготовчій групах з поступовим розширенням лексики та введенням нових мовних явищ. При цьому на кожному занятті в межах однієї теми обов'язково спочатку повторюється лексика попереднього заняття. Повторення мовного матеріалу, який діти вивчили на заняттях, здійснюється протягом тижня в повсякденному житті, в іграх та розвагах дітей.



Відомо, що мовою можна оволодіти лише за умови її систематичного вивчення. Ось чому навчання дітей мови українського народу має починатися з раннього віку, діти повинні щодня чути українську мову. Тому, крім занять, дітям слід щодня читати твори "українських письменників, показувати діафільми, прослуховувати з ними платівки, радіопередачі, дивитися телевистави, проводити народні хороводні українські ігри. Тільки при такому систематичному навчанні та прилученні до української мови діти ще до школи оволодіють її розмовною формою.

Крім загальнодидактичних, кожний предмет має і свої предметні принципи. У лінгводидактиці предметні принципи дістали назву методичних. Методичні принципи – це положення, які визначають як^ основні (загальні), так і другорядні (часткові, спеціальні) параметри процесу навчання даному предмету, а також найефективніші в конкретних умовах засоби досягнення дидактичної мети '.

Методичні принципи випливають із закономірностей мовного розвитку дітей.

Перші спроби вивести методичні принципи з природного процесу засвоєння рідної мови було зроблено ще Ф. І. Буслаєвим, І. І. Срезневським, К. Д. Ушинським. Так, Ф. І. Буслаєв писав, що рідна мова дитини розвивається за законами самої природи. Тому навчання мови слід здійснювати на основі поступового розвитку (Скалкин В. Л. Основи обучения устиой иноязьічной речи.– М, 1981 – С. 139) природженого хисту слова, коли дітям нічого нового не дається; в ході навчання лише доводиться до свідомості дитини те, чим вона вже володіє.

Аналогічну думку висловлював і відомий вчений-методист І. І. Срезневський. Він писав, що, як «веде людину сама природа з перших років її дитинства... так вести повинен своїх учнів і вчитель з того часу, коли вони йому довірені для занять мовою, не перешкоджаючи, а допомагаючи» '.

К. Д. Ушинський докладно описав, як слід пристосовувати загальнодидактичні принципи в ході навчання мови. Зокрема, принципи наочності, послідовності, систематичності навчання, випереджаючого розвитку рідної мови під час навчання другої. Проте методичні принципи навчання мови так і не було сформульовано.

Професор Л. П. Федоренко виводить загальні методичні принципи із закономірностей мовного розвитку дитини, тобто залежності результату засвоєння мовлення від розвиваючого потенціалу мовленнєвого середовища 2. На її думку, засвоєння мовлення складається з цілої низки дій як зовнішніх (фізичні рухи органів мовлення), так і внутрішніх (інтелектуально-емоціональні зусилля), без яких не можна навчитися говорити. Обов'язковими € дії, які формують структуру мовних навичок:



1) прослуховування одиниць мови (напруження органів слуху);

2) вимовляння мовних одиниць (фізичні рухи м'язів мовного апарату);

3) розуміння мовних одиниць (робота фізіологічного апарату мислення);•

4) оцінка виразності мовлення (робота фізіологічного апарату емоційно-вольової сфери);

5) запам'ятовування мовних одиниць та відтворення їх у мовленні.

Залежність результатів розвитку мови дітей від виконання ними обов'язкових дій є постійною, закономірною. Виконання ж цих дій у свою чергу залежить від розвиваючого потенціалу мовленнєвого середовища.

Л. П. Федоренко виводить закономірності розвитку мови та загальнометодичні принципи навчання мови:

1) увага до матерії мови (фізичний розвиток органів мовлення); (Срезневский Й. Й. Русское слово.– М., 1986.– С. 129. 1 Див.: Федоренко Л. П. Закономерности усвоения родной речи.– М., 1984.–С. 19.)

2) розуміння мовних значень і одночасний розвиток лексичних і граматичних навичок;

3) оцінка виразності мовлення (увага до виражальних засобів мовлення);

4) розвиток мовного чуття;

5) випереджаючий розвиток усного мовлення; 6) залежність темпів збагачення мови від ступеня досконалості структури мовленнєвих навичок.

Фонеми (звуки мови) і просодеми (елементи інтонації – модулювання голосу за силою, висотою, темпом, тембром) складають матерію мови. Дитина спочатку засвоює матерію мови (фонеми, просодеми), а потім на фонетичній основі – лексику і граматику.

Кожне нове слово (чи морфему) дитина вимовляє вголос, опановує при цьому вимову комплексу звуків та інтонаційні особливості синтаксичних конструкцій (речень).

З цих загальнометодичних принципів можна зробити педагогічні висновки, яких слід дотримуватися педагогу під час навчання дітей другої (української) мови:

– постійно тренувати м'язи органів мовлення для вдосконалення навичок вимови звуків, яких немає у рідній мові дітей, шляхом відповідних артикуляційних вправ;

– забезпечити розуміння мовних значень (слів, речень, тексту) шляхом зіставлення їх з мовними одиницями рідної мови;

– максимально використовувати емоційний фактор (ігри, ігрові прийоми, сюрпризні моменти) у навчанні дітей української мови;

– розвивати міжмовне чуття (фонетичне, лексичне, граматичне), яке сприятиме усвідомленню дітьми схожого й відмінного у двох близькоспоріднених мовах.

Часткові методичні принципи навчання дітей другої мови розкриває В. Л. Скалкін. Розглянемо їх.

1. Комунікативна спрямованість навчання. Цей принцип означає, що в ході навчання в дитячому садку діти повинні оволодіти українською мовою як засобом спілкування, набути практичних навичок розмовної української мови в межах програмної тематики.

2. Опертя на рідну мову під час вивчення другої. Цей принцип полягає в постійному зверненні вихователя до рідної мови дітей: а) переклад окремих слів, фраз рідною мовою; б) зіставлення, порівняння мовних одиниць двох близькоспоріднених мов; в) пояснення та (Скалкин» В Л. Основи обучения устной иноязичной речи – М., 1981 – С. 140–145) словесні інструкції рідною мовою; г) використання транспозиційних явищ (позитивне перенесення знань, умінь та навичок з рідної мови).

3. Принцип навчання дітей другої мови за типовими моделями (зразками). Вводячи нові слова, вихователька пропонує типову модель: вказівний займенник це + іменник (це лялька) або модель граматичної конструкції як відповідь на запитання (Як тебе звуть? – Мене звуть Іванко).

4. Принцип апроксимації навчання другої мови дає право педагогу на початкових етапах навчання в умовах близькоспорідненої двомовності ігнорувати деякі акцентологічні помилки, які не порушують комунікативний акт, не заважають розумінню українського мовлення, не спотворюють зміст висловлювання.

Реалізація цього принципу усуває страх припуститися помилки, підвищує мовленнєву активність дітей.

5. Принцип забезпечення максимальної мовленнєвої активності дітей. Цього досягти можливо лише проводячи заняття з невеличкими групами дітей, щоденно створюючи ситуації для спілкування українською мовою. Ефективність кожного заняття визначається питомою вагою інтенсивної мовленнєвої практики дітей другою мовою.

6. Принцип варіативності добору змісту, форм, методів та прийомів навчання (О. В. Текучов). Зміст, методи та прийоми навчання дітей некорінної національності української мови залежать від багатьох факторів: регіонального розташування дитячого садка; рівня володіння дітьми українською мовою; мовної ситуації у сім'ях; вікового періоду; рівня володіння українською мовою педагогічним персоналом дошкільного закладу. Керуючись цим принципом, у нашій країні видано варіативні програми навчання дітей українського мовлення й створюються адекватні варіативні методики.

7. Домінуюча роль ігрової діяльності у процесі навчання дітей другої мови. З цією метою слід максимально насичувати навчання дидактичними, рухливими, хороводними іграми та ігровими вправами.

До часткових методичних принципів належать також навчання мовлення як мовленнєвої діяльності та розрізнення продуктивності (говоріння) – рецептивностг (сприйняття на слух мовленнєвих умінь та мовленнєвого матеріалу, на основі якого вони формуються), їх зміст було розкрито в попередніх параграфах.

Спеціальні методичні принципи визначають вивчення мовного матеріалу окремих галузей мовознавства (фонетики, лексики, граматики тощо).

Організовуючи навчання дітей фонетиці української мови, доцільно керуватися такими принципами: а) порівняльного аналізу фонетичних явищ російської та української мов (артикуляція звуків, вимова сполучень, наголос у словах тощо); б) розвитку фонематичного слуху (міжмовного чуття); в) оцінки виразності мови (інтонаційне сприймання); г) врахування різниці між звуком і буквою (вимовою і написанням); д) послідовності введення матеріалу; ж) заміни діалектної вимови літературною.

У галузі граматики української мови: 1) принцип зіставлення та порівняння граматичних явищ у близько-споріднених мовах; б) принцип «однієї трудності» (на одному занятті вводять тільки одну нову граматичну форму); в) автоматизація граматичних навичок; г) презентація граматичних явищ з урахуванням віку га етапу навчання.

У галузі лексики: а) тематичний принцип введення лексики (заняття будуються відповідно до тем, за однією темою проводять від двох до шести-семи занять); б) принцип словникового мінімуму (на одному занятті з української мови вводять від двох до восьми нових слів залежно від віку); в) введення слова на основі чуттєвого досвіду; г) засвоєння слів в активній практичній діяльності; д) принцип частотності та поширеності лексики, яка добирається для засвоєння; е) принцип описування понять та тлумачення їх значень.

У галузі зв'язного мовлення: а) навчання за зразком вихователя; б) принцип самостійності побудови тексту та ін.

Усі принципи (загальнодидактичні, загальнометодич-ні, часткові та спеціальні) взаємозумовлені і використовуються в тісному взаємозв'язку залежно від характеру навчання.






Date: 2015-09-05; view: 617; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2020 year. (0.017 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию