Вимоги до виконавчого напису

Виконавчий напис повинен містити:

- дату (рік, місяць, число) вчинення, посаду, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчиняє виконавчий напис;

- найменування та адресу стягувача;

- найменування та адресу боржника, дату й місце його народження, місце роботи (для громадян), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб);

- зазначення строку, за який провадиться стягнення;

- зазначення сум, що підлягають стягненню, або предметів, які підлягають витребуванню, в тому числі пені, процентів, якщо такі належать;

- зазначення розміру плати, сум державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника;

- зазначення статті Закону "Про нотаріат" та пункту Переліку документів, на підставі яких видано виконавчий напис;

- номер, під яким виконавчий напис зареєстровано в реєстрі;

- підпис нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, печатку.

Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість.

Окремо від документа, що встановлює заборгованість, виконавчий напис не вчиняється.

Якщо за борговим документом треба провести стягнення по частинах, то виконавчий напис по кожному стягненню може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; в цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначається, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.

65. Застосування законодавства про нотаріат до іноземних громадян та осіб без громадянства

66. Посвідчення факту знаходження громадянина в живих або в певному місці

Державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси та консульські установи можуть посвідчувати певні безспірні юридичні факти, в яких можна пересвідчитися безпосередньо.

Це — посвідчення факту, що громадянин є живим.

Для порушення цього нотаріального провадження достатньо усної заяви громадянина про посвідчення факту.

Громадянин, який звертається з таким проханням, подає документ, який безспірно свідчить про його особу. Після особистого з ним спілкування та перевірки його особи нотаріус посвідчує вказаний юридичний факт.

Факт, що неповнолітній, який не досяг 15-річного віку, є живим, посвідчується на прохання його законних представників (батьків, усиновителів, опікунів). Явка цих неповнолітніх для посвідчення факту є обов'язковою.

Стосовно дітей віком від 15 до 18 років цей факт посвідчується на їхнє прохання та за згодою на це законних представників (батьків, усиновителів, піклувальників). Справжність підпису законних представників на заяві про їхню згоду на встановлення вказаного факту повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку чи підприємством, установою, організацією, в якій вони працюють або навчаються, житлово-експлуатаційною організацією за місцем їхнього проживання, а також адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому вони знаходяться на лікуванні. Засвідчення справжності підпису не потрібне, якщо законні представники прийдуть до нотаріальної контори та особисто подадуть нотаріусу заяву про свою згоду. Тоді нотаріус установлює особу законного представника, перевіряє справжність підпису, про що робить відмітку на заяві та вказує назву документа, його номер, дату видачі й назву установи, що видала документ, який стверджує особу.

На підтвердження факту, що громадянин є живим, нотаріус видає свідоцтво.

У свідоцтві обов'язково вказуються дата і точний час, коли громадянин особисто з'явився до нотаріуса. У разі встановлення факту, що громадянин є живим, поза приміщенням державної нотаріальної контори чи приміщенням, що є робочим місцем приватного нотаріуса, останній зобов'язаний вказати у свідоцтві, що він посвідчив цей факт особисто, з'явившись за зазначено адресою в зазначений час. Якщо факт посвідчується в лікувальній установі, то у свідоцтві треба вказати не лише точну адресу, а й повне найменування установи.

Крім того, у свідоцтві обов'язково повинно бути вказано, в супроводі кого саме з законних представників неповнолітній з'явився до нотаріуса.

67. Поняття нотаріату

Нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності (ст. 1 Закону України "Про нотаріат").

Це поняття містить в собі суб'єктивну та об'єктивну сторони діяльності нотаріату, а також мету вчинення нотаріальних дій.

Суб'єктивна сторона поняття вказує на систему нотаріальних органів, до якої входять державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси. Крім того, в населених пунктах, де немає ні державних, ні приватних нотаріусів, деякі нотаріальні дії мають право вчиняти уповноважені на це особи місцевих рад. Нотаріальні дії за кордоном вчиняють консульські установи України, а у випадках, передбачених законом, — дипломатичні представництва України. Відповідно до ст. 40 Закону України "Про нотаріат" посвідчення заповітів і доручень може вчинятися відповідними посадовими особами. Наприклад, головними лікарями, їх заступниками по медичній частині або черговими лікарями, директорами і головними лікарями будинків для престарілих та інвалідів, капітанами морських суден, начальниками експедицій та ін. Таке посвідчення прирівнюється до нотаріального посвідчення і має на меті забезпечити в невідкладних життєвих ситуаціях вчинення цих нотаріальних дій.

Об'єктивна сторона поняття нотаріату вказує на повноваження нотаріальних органів і посадових осіб стосовно кола тих дій, що їх вони відповідно до Закону України "Про нотаріат" можуть вчиняти. При цьому вчинення передбачених законом нотаріальних дій не повинно викликати спору, бо предметом нотаріальної діяльності є справи, в яких відсутній спір про право цивільне і якщо в процесі вчинення нотаріальної дії такий спір виникає, то він підлягає вирішенню в органах суду чи арбітражного суду, а сама нотаріальна дія в такому разі зупиняється до набуття рішенням законної сили.

Отже, нотаріус посвідчує безспірні права та безспірні факти, в наявності яких він може упевнитися безпосередньо або на підставі відповідних документів, а також вчиняє інші дії, спрямовані на юридичне підтвердження та закріплення цивільних прав, щоб запобігти їх можливому порушенню в майбутньому.

68. Застосування іноземного права при здійсненні нотаріальних дій

Згідно Закону України “Про наторіат” нотаріуси відповідно до законодавства України, міжнародних договорів застосовують норми іноземного права.

Нотаріуси приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також вчиняють посвідчувальні написи за формою, передбаченою іноземним законодавством, якщо це не суперечить законодавству України.

Дії, пов'язані з охороною майна, що залишилося після смерті іноземного громадянина на території України, або майна, яке належить одержати іноземному громадянину після смерті громадянина України, а також з видачею свідоцтва про право на спадщину щодо такого майна, здійснюються відповідно до законодавства України.

Документи, які складено за кордоном з участю іноземних властей або які від них виходять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України.

Без легалізації такі документи приймаються нотаріусами у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Нотаріуси забезпечують докази, необхідні для ведення справ в органах іноземних держав.

Дії для забезпечення доказів провадяться відповідно до цивільного процесуального законодавства України.

Якщо міжнародним договором встановлено інші правила про нотаріальні дії, ніж ті, що їх містить законодавство України, то при вчиненні нотаріальних дій застосовуються правила міжнародного договору.

Якщо міжнародний договір відносить до компетенції нотаріусів вчинення нотаріальної дії, не передбаченої законодавством України, нотаріуси вчиняють цю нотаріальну дію в порядку, встановлюваному Міністерством юстиції України.

69. Охоронні нотаріальні дії

Однією з важливих і досить складних дій є вжиття заходів до охорони спадкового майна.

Після смерті спадкоємця іноді виникає необхідність вчинити таку дію в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів чи держави. На практиці найчастіше вчинення такої дії виникає, коли спадкоємці не проживали разом зі спадкодавцем, або коли між ними і тими спадкоємцями, які проживали разом зі спадкодавцем, виникли неприязні відносини. Необхідність вжиття заходів до охорони спадкового майна може виникнути і в тому разі, коли спадкоємцями є неповнолітні або коли спадкоємцем є держава.

Таким чином, метою вжиття заходів до охорони спадкового майна є забезпечення його збереження, а також запобігання можливому його псуванню, загибелі чи розкраданню.

Між днем смерті спадкодавця і днем, коли буде встановлено всіх спадкоємців, минає певний час. На цей час й необхідно вжити заходів до охорони майна, тобто до прийняття спадщини всіма спадкоємцями, а якщо в цей термін її не прийняли, то до закінчення строку, протягом якого може бути прийнята спадщина, — шести місяців.

Охорона спадкового майна може тривати і після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо до державної нотаріальної контори надійшла заява про згоду на прийняття спадщини від осіб, для яких право спадкоємства виникає в разі неприйняття спадщини іншими спадкоємцями. Тоді відповідно до ст. 549 ЦК України такі особи приймають спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини, а якщо цей строк є меншим від трьох місяців, то він продовжується до трьох місяців. Наприклад, якщо єдиний спадкоємець першої черги відмовився від прийняття спадщини після закінчення п'яти місяців з часу відкриття спадщини, то для інших спадкоємців другої черги для прийняття спадщини залишився один місяць. У такій ситуації цей строк буде продовжено до трьох місяців, а це означає, що термін дії заходів до охорони спадкового майна може тривати сім місяців. А взагалі заходи до охорони спадкового майна можуть тривати протягом дев'яти місяців.

Звідси випливає висновок, що охорона спадкового майна може тривати понад шість місяців у випадках спадкової трансмісії (ст. 551 ЦК України), спадкування за законом після відмови від спадщини спадкоємців за заповітом (ст. 553 ЦК України), а також при спадкуванні спадкоємців другої черги в разі неприйняття спадщини або відмови від неї спадкоємців першої черги.

70. Діловодство приватного нотаріуса.

+ 12,13,77.

71. Посвідчення договорів про заставу транспортних засобів = 22

72. Засвідчення факту тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці

Посвідчення факту тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці, дедалі частіше трапляється в нотаріальній практиці.

Приймаючи людину на роботу, деякі організації вимагають у разі надсилання документів разом з фотокартками поштою такого нотаріального посвідчення, бо посадові особи цих організацій позбавлені можливості безпосередньо впевнитися в тотожності особи, яка прислала документи, з особою, зображеною на фотокартці.

Така необхідність виникає й з вступом до деяких вищих військово-морських навчальних закладів.

І, нарешті, це буває необхідним для вчинення дій за кордоном. Скажімо, коли виникає сумнів щодо тотожності особи, яка претендує на спадщину, що відкрилася за кордоном, тій особі, яка відома як спадкоємець органам, що оформляють спадщину.

На підтвердження факту тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці, видається свідоцтво. На примірнику свідоцтва у верхньому лівому куті вміщується фотокартка, скріплена підписом нотаріуса та його печаткою. При цьому печатка повинна розміщуватися частково на фотокартці, частково на свідоцтві. Крім того, у свідоцтві вказується, що особу громадянина, який надав фотокартку, встановлено.

Посвідчення такого факту відносно неповнолітніх здійснюється за проханням їхніх законних представників.

73.Нотаріальні дії, вчинювані консульськими установами України

Нотаріальні дії за кордоном учиняють консульські установи, а у випадках, передбачених законодавством, — дипломатичні представництва України. Відповідно до розпорядження Президента України "Про затвердження Положення про дипломатичне представництво України за кордоном" від 22 жовтня 1992 р. дипломатичне представництво України за дорученням міністра іноземних справ України може виконувати і консульські функції. Це можливо в тих випадках, коли діяльність консульської установи не поширюється на певну територію; тоді нотаріальні дії вчиняються консульськими відділами дипломатичного представництва.

Безпосередньо нотаріальні дії в консульських установах учиняють консули, а в дипломатичних представництвах — один із членів дипломатичного персоналу.

Діяльність консульських установ і дипломатичних представництв щодо вчинення нотаріальних дій регулюється главою XI Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 1994 р., і підпорядкована тим самим принципам, що й діяльність нотаріусів.

74. Компетенція інших органів (крім нотаріальних), які здійснюють нотаріальні дії

Предметна компетенція консульських установ і дипломатичних представництв щодо вчинення нотаріальних дій

Компетенція консульських установ щодо вчинення нотаріальних дій регулюється ст. 38 Закону України "Про нота-ріат" та Консульським статутом України, затвердженим указом Президента України від 2 квітня 1994 р.

Вони можуть посвідчувати угоди, видавати свідоцтво про право на спадщину, на частку в спільному майні подружжя, вживати заходів до охорони спадкового майна, приймати в депозит грошові суми та цінні папери, приймати на зберігання документи, посвідчувати юридичні факти знаходження громадянина в живих, у певному місці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці, часу пред'явлення документів, засвідчувати вірність копії документів і виписок із них, справжність підпису на документах і вірність перекладу з однієї мови на іншу, вчиняти морські протести та виконавчі написи.

Крім того, відповідно до Консульського статуту (ст. 44) консульські установи мають право забезпечувати докази. Це пояснюється тим, що за законодавством України (ст. 35 ЦПК України) забезпечення доказів як до порушення справи в суді, так і після порушення здійснює суд. Нотаріус такого права не має.

Оскільки консульські установи діють на території інших держав, вони в ряді випадків не є правомочними застосовувати ті правила й повноваження, що їх мають нотаріальні органи в Україні. Тому з їхньої компетенції виключено деякі нотаріальні дії, а саме: вони не можуть посвідчувати угоди про відчуження нерухомості, що знаходиться в Україні, накладати заборони на відчуження нерухомості, передавати заяви від одних осіб до інших, вчиняти протести векселів, приймати чеки до платежу і посвідчувати несплату чеків, видавати свідоцтва про придбання жилих будинків із прилюдних торгів.

Консульські установи України мають право вчиняти нотаріальні дії й відносно іноземців, причому не лише тоді, коли угоди укладаються на території України, а й тоді, коли угоди укладаються на території інших держав, якщо це випливає з міжнародних договорів і конвенцій, у яких бере участь Україна.

Законодавством України можуть бути передбачені й інші дії, що вчиняються консульськими установами України.

Консульський статут України передбачає ряд уточнень, що стосуються вчинення нотаріальних дій, а саме:

• консул вживає заходів до охорони майна, що залишилося після смерті громадянина України. Якщо ж залишене майно повністю або частково складається з предметів, що можуть зіпсуватися, а також за надмірної дорожнечі зберігання такого майна консул має право продати майно і надіслати вилучені гроші за належністю (ст. 36 статуту);

• консул має право приймати спадкове майно для передачі спадкоємцям, які знаходяться в Україні (ст. 37 статуту);

• консул може приймати на зберігання гроші, коштовності, цінні папери й документи, що належать громадянинові України, а в разі смерті особи, якій належало майно, здане на зберігання, вживає заходів до його охорони, а при необхідності може його реалізувати і вилучені гроші надіслати за належністю (ст. 38 статуту);

• консул негайно передає до Міністерства закордонних справ України всі відомі йому дані про спадщину і можливих спадкоємців, якщо йому стане відомо про спадщину, котра відкрилася на користь громадян України, які проживають в Україні (ст. 51 статуту);

• консул приймає від капітана морського судна заяву про загибель або пошкодження судна, а також на його прохання складає акт про морський протест (ст. 79 статуту);

• консул вживає заходів до збереження (забезпечення) речових доказів у разі аварії чи вимушеної посадки повітряного судна (ст. 85 статуту); таких самих заходів він вживає, коли мова йде про засоби автомобільного, залізничного транспорту і суден річкового флоту (ст. 88 статуту).

Предметна компетенція виконкомів місцевих рад щодо вчинення нотаріальних дій

Виконкоми сільських, селищних і міських рад мають право вчиняти деякі найбільш поширені й нескладні нотаріальні дії, якщо в місцевості немає нотаріусів. Це зручно для місцевого населення, бо звільняє його від поїздок до міст і районних центрів; надання виконкомам повноважень вчиняти певні нотаріальні дії є доцільним з огляду на специфіку цих дій.

Посадові особи виконкомів місцевих рад можуть посвідчувати односторонні угоди — заповіти й доручення. Вчинення цих нотаріальних дій у багатьох випадках може бути терміновим, коли зволікати не можна.Посадовим особам виконкомів надано право засвідчувати вірність копій документів і виписок із них, а також справжність підпису на документах. Це дуже поширені, а водночас нескладні нотаріальні дії, тому віднесення їх до компетенції виконкомів є виправданим.

До компетенції виконкомів місцевих рад входить вжиття заходів до охорони спадкового майна та реєстрація заборон на відчуження нерухомості. Ці нотаріальні дії зручніше вчиняти на місці, тим більш, що вжиття заходів до охо.рони спадкового майна може вимагати негайного їх здійснення.

Посадові особи мають право вчиняти тільки ці дії, передбачені ст. 37 Закону України "Про нотаріат". Виходячи з того, що посадові особи виконкомів не завжди мають спеціальну юридичну підготовку, вони не є правомочними вчиняти складні нотаріальні дії, а також оформляти документи, що мають діяти за кордоном.

75.Легалізація документів

Під легалізацією розуміється засвідчення консулами або консульським управлінням МЗС України тієї обставини, що документ відповідає законодавству країни, якою був виданий, і що підписи іноземних посадових осіб на документі не викликають сумніву в їхній справжності. Прийняття документів без легалізації можливе, якщо це передбачено в угоді України з іноземною країною.

76. Випадки, коли згода подружжя на відчуження майна не потрібна

Угода про відчуження або заставу майна, яка потребує обов'язкової нотаріальної форми, може бути посвідчена без згоди другого з подружжя, якщо з правовстановлюючого документа, свідоцтва про шлюб та інших документів видно, що зазначене майно є не спільною, а особистою власністю одного з подружжя (набуте до реєстрації шлюбу, одержане під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, здійснено поділ майна, набутого під час перебування в зареєстрованому шлюбі тощо). Про перевірку цієї обставини нотаріус робить відмітку на примірнику договору (угоди), що залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до договору.

При посвідченні договору про відчуження або заставу майна від імені особи, у якої немає чоловіка або дружини (неодружена чи неодружений, в шлюбі не перебуває, вдова, вдівець), в державну нотаріальну контору чи приватному нотаріусу відчужувачем подається письмова заява про це. Нотаріус доводить зміст такої заяви до відома другого учасника угоди, який на підтвердження того, що ця обставина йому відома, підписується на заяві. Така заява повинна виходити особисто від відчужувача, а у разі вчинення угоди через представника - від представника, якщо відчужувач надав йому право при оформленні угоди подавати від його імені відповідні заяви.

Договір про відчуження або заставу майна може бути посвідчений без згоди другого з подружжя також у випадках, коли останній не проживає за місцем знаходження майна і місце проживання його невідоме. На підтвердження цієї обставини повинна бути подана копія рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім.

77. Складання номенклатури та оформлення справ (нарядів)

78. Нотаріальна статистична та бухгалтерська звітність

Правила ведення нотаріального діловодства затверджуються Міністерством юстиції України за погодженням з Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України і є обов'язковими для всіх нотаріусів.

Державні нотаріальні контори і приватні нотаріуси ведуть встановлену статистичну і бухгалтерську звітність і подають управлінням юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій і фінансовим органам відомості та інші документи, пов'язані з нарахуванням та сплатою податків до бюджету та інших платежів.

79. Порядок справляння державного мита за вчинювані нотаріальні дії =10.

80. Посвідчення договорів на будівництво жилих будинків на праві приватної власності

Договір на будівництво жилого будинку на праві приватної власності посвідчується на підставі проекту та плану забудови, погоджених з архітектурними органами, за наявності державного акта на право приватної власності на землю.

Згадані документи, про огляд яких нотаріус робить відмітку, додаються до примірника договору, що видається забудовникові.

При посвідченні договорів на будівництво жилих будинків на праві приватної власності нотаріус роз'яснює забудовникам вимоги статей 28-30, 39 та 40 Земельного кодексу, а також порядок здачі в експлуатацію та державної реєстрації закінченого будівництвом об'єкту.

81. Кваліфіккційні комісії нотаріату

Після проходження стажування особи, які мають намір зайнятися нотаріальною діяльністю, повинні скласти кваліфікаційний іспит. Для цього створюються кваліфікаційні комісії при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київському та Севастопольському міських управліннях юстиції.

Головним завданням кваліфікаційних комісій є визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір зайнятися нотаріальною практикою.

Кваліфікаційні комісії діють на підставі Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.12.1993 р., зі змінами й доповненнями, внесеними наказом міністра юстиції України від 25.12.1997 р. "Про внесення змін та доповнень до Положення про кваліфікаційну комісію нотаріату".

Строк повноважень кваліфікаційної комісії становить три роки. Діє вона у складі семи осіб: чотирьох нотаріусів, двох представників від управління юстиції та одного представника відділення Української нотаріальної палати або іншого об'єднання нотаріусів. Члени кваліфікаційної комісії на час її роботи звільняються від виконання їхніх службових обов'язків зі збереженням середнього заробітку.

Повноваженнями кваліфікаційної комісії є:

• розгляд заяв і проведення конкурсного відбору для визначення професійного рівня осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю;

• зарахування до резерву на заміщення посади стажиста;

• призначення керівника стажування;

• допуск осіб до складання кваліфікаційного іспиту;

• прийняття кваліфікаційного іспиту;

• прийняття рішення про можливість чи неможливість допуску особи до нотаріальної діяльності.

Учасників конкурсу повідомляють за десять днів про час і місце засідання кваліфікаційної комісії. За рішенням комісії до участі в конкурсі допускаються особи, які відповідають умовам конкурсу. Не беруть участі в конкурсі особи, які досягли пенсійного віку, та особи, звільнені з державної служби за порушення вимог Законів України "Про державну службу", "Про боротьбу з корупцією та організованою злочинністю".

При конкурсному відборі враховується наявність знань із питань нотаріату та стажу роботи за спеціальністю юриста. Береться до уваги робота помічником приватного нотаріуса, секретаря або консультанта в державній нотаріальній конторі впродовж щонайменше двох років, а також позитивна характеристика з останнього місця роботи. Крім того, враховується і те положення ст. З Закону України "Про нотаріат", що стажист не може перебувати у штаті інших державних, приватних і громадських організацій, підприємств, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької та наукової.

На підставі аналізу поданих документів, підготовлених заінтересованою особою рефератів, а також співбесід кваліфікаційна комісія голосуванням приймає рішення стосовно кожного учасника конкурсу.

Рішення комісії за результатами проведеного конкурсу є остаточним.

Для допуску до складання кваліфікаційного іспиту особа, яка має намір займатися нотаріальною діяльністю, подає особисто або надсилає поштою до кваліфікаційної комісії заяву, засвідчену в установленому порядку копію диплома про вищу освіту і висновок про результати проходження стажування. Кваліфікаційна комісія зобов'язана розглянути одержані документи і прийняти кваліфікаційний іспит протягом місяця від дня надходження документів.

На засіданні кваліфікаційної комісії розглядаються заяви осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, та приймається рішення про допуск їх до складання кваліфікаційного іспиту або відмову в цьому.

На засіданні, в разі необхідності, можуть бути присутніми: особа, яка подала документи на заняття нотаріальною діяльністю; представники підприємств, установ, організацій, які заінтересовані в розгляді заяви. Звичайно запрошується керівник стажування, щоб перевірити стан виконання індивідуального плану стажиста.

Розгляд заяв починається з доповіді голови комісії, його заступника або секретаря, які попередньо вивчали подані до комісії документи. Після аналізу поданих документів заслуховуються особи, які є присутніми на засіданні комісії. Далі кваліфікаційна комісія приймає рішення про допуск до кваліфікаційного іспиту або відмову в цьому. Рішення про відмову в допуску до кваліфікаційного іспиту обов'язково треба мотивувати, бо таку відмову можна оскаржити.

Рішення кваліфікаційної комісії приймається відкритим голосуванням більшістю голосів від кількості присутніх на засіданні членів комісії. Засідання комісії є правомочним, якщо в ньому бере участь не менш як % членів комісії.

Про наслідки складання іспитів кваліфікаційні комісії оголошують заінтересованим особам у день складання ними іспитів.

На підставі складеного іспиту кваліфікаційна комісія виносить рішення про можливість допуску особи до нотаріальної діяльності.

Якщо за рішенням комісії особа не склала іспиту, то вона має право на повторний іспит не раніше як через один рік.

Якщо заінтересована особа не погоджується з рішенням кваліфікаційної комісії, вона може оскаржити його у Вищу кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України в місячний строк від дня вручення заінтересованій особі копії цього рішення.

Вища кваліфікаційна комісія утворюється при Міністерстві юстиції України та діє на підставі Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994 р.

Термін повноважень комісії становить три роки. До її складу входять чотири нотаріуси, три представники від Міністерства юстиції, два представники від Української нотаріальної палати. Члени Вищої кваліфікаційної комісії звільняються від виконання їхніх службових обов'язків на час її роботи зі збереженням середнього заробітку.

Повноваженнями Вищої кваліфікаційної комісії є:

• розгляд скарг на рішення кваліфікаційних комісій нотаріату про відмову в допущенні особи до нотаріальної діяльності;

• вирішення питання про можливість складання повторного кваліфікаційного іспиту особою, яка подала скаргу, Вищій кваліфікаційній комісії;

• розроблення та затвердження програми й порядку складання кваліфікаційних іспитів особами, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю.

Комісія проводить свої засідання як до потреби; вони є правомочними, якщо в них бере участь не менш як ²/₃ членів комісії.

Скарги на рішення кваліфікаційних комісій нотаріату розглядаються Вищою кваліфікаційною комісією у місячний термін за участю особи, яка подала скаргу, і представника комісії нотаріату, рішення якої оскаржується. Неявка цих осіб не є перешкодою для розгляду скарги, але в деяких випадках комісія може визнати присутність їх обов'язковою. На засіданні також можуть бути присутніми представники підприємств, установ та організацій, заінтересованих у розгляді скарги.

Розгляд скарги починається доповіддю члена комісії, який попередньо вивчив скаргу і додані до неї документи. Після цього заслуховуються присутні на комісії особи, проводяться дослідження та аналіз необхідних документів.

Рішення приймається відкритим голосуванням простою більшістю голосів від кількості присутніх членів комісії. Воно викладається в письмовій формі, підписується головуючим на засіданні та членами комісії, є остаточним і оскарженню не підлягає.

За результатами розгляду скарги комісія може залишити рішення кваліфікаційної комісії нотаріату без зміни, а скаргу без задоволення. Може допустити особу до повторного складання кваліфікаційного іспиту, але вже перед Вищою кваліфікаційною комісією, а також скасувати рішення кваліфікаційної комісії нотаріату і допустити особу до заняття нотаріальною діяльністю.

У триденний строк копія рішення Вищої кваліфікаційної комісії видається особі, стосовно якої воно було винесено.

82. Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю

Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю — це документ, що видається Міністерством юстиції України на підставі рішення кваліфікаційної комісії нотаріату або Вищої кваліфікаційної комісії про допуск до нотаріальної діяльності та е підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

Порядок видачі такого свідоцтва регулює Положення, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 20 січня 1994 р., зі змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства юстиції від 25 грудня 1997 р.

Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю може бути видане тільки громадянинові України, який має вищу юридичну освіту, пройшов стажування та склав кваліфікаційний іспит.

Для одержання свідоцтва необхідно подати до Міністерства юстиції України заяву, до якої долучається рішення кваліфікаційної комісії нотаріату або Вищої кваліфікаційної комісії, якщо іспит було складено повторно, а також документ банківської установи про внесення плати за видачу свідоцтва. З поданням заяви пред'являється документ, який посвідчує особу заявника.

Заява має бути розглянута протягом місяця від дня її подання.

Розглянувши заяву, Міністерство юстиції України може винести три відповідні рішення: про видачу свідоцтва, про відмову у видачі свідоцтва чи про залишення заяви без розгляду.

Якщо всі вимоги щодо видачі свідоцтва про заняття нотаріальною діяльністю виконано, а Міністерство юстиції дійде висновку про можливість заняття заявника нотаріальною діяльністю, то виноситься рішення про видачу такого свідоцтва. Свідоцтво має встановлену законом форму і містить вказівку про те, хто одержує це свідоцтво і що воно є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або реєстрації приватної нотаріальної діяльності.

Відмова у видачі свідоцтва можлива в тих випадках, коли на момент звернення із заявою виникли обставини, які взагалі перешкоджають видачі свідоцтва, а усунути їх не можна. У Положенні про порядок видачі свідоцтва наведено підстави, що дають можливість застосування цього повноваження. Це, зокрема, втрата особою громадянства України, винесення щодо неї обвинувального вироку, який набрав чинності, винесення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру, що набрала законної сили, винесення рішення, що набрало законної сили, про обмеження дієздатності особи, про визнання її недієздатною, а також інші підстави, передбачені Законом України "Про нотаріат".

Залишення заяви про видачу свідоцтва без розгляду можливе тоді, коли виникли обставини, які на цей момент перешкоджають видачі свідоцтва, але надалі їх можна буде усунути. Такою обставиною є неподання всіх необхідних документів для видачі свідоцтва, передбачених п. З Положення. Це може бути рішення кваліфікаційної комісії або документ про внесення плати за видачу свідоцтва. Після подання вказаних документів розгляд справи поновлюється.

За видачу свідоцтва необхідно внести відповідну плату на рахунок Міністерства юстиції України.

Розмір плати за видачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994 р., зі змінами, внесеними згідно з постановою КМ від 8 червня 1996 р. Встановлено плату за видачу такого свідоцтва в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за видачу його дубліката — в розмірі 50% цієї суми.

Від плати за видачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю звільняються нотаріуси, які на день набрання чинності Законом України "Про нотаріат" працювали в державних нотаріальних конторах, а також посадові особи Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, робота яких безпосередньо пов'язана з керівництвом і контролем за діяльністю нотаріату.

Виходячи з того, що кожна особа, яка має намір зайнятися нотаріальною діяльністю, повинна отримати для цього свідоцтво, то припинення нотаріальної діяльності обумовлюється анулюванням такого свідоцтва.

83. Анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю

Анулювання свідоцтва щодо як державних, так і приватних нотаріусів вирішується Міністерством юстиції України. Це можливо як з власної ініціативи нотаріуса, так і за поданням відповідного управління юстиції.

Власна ініціатива — це волевиявлення самого нотаріуса на припинення нотаріальної діяльності з особистих обставин, що їх він має вказати в своїй заяві про анулювання свідоцтва.

Реалізація інших підстав анулювання свідоцтва залежить від дій відповідного управління юстиції і настає незалежно від волі нотаріуса.

Передбачені законодавством підстави анулювання свідоцтва за поданням управління юстиції (ст. 12 Закону України "Про нотаріат") найпершою підставою анулювання свідоцтва є втрата нотаріусом громадянства України чи виїзд за межі України на постійне місце проживання, бо тільки громадянин України може бути нотаріусом, а виїзд за межі України на постійне місце проживання робить нереальним заняття такою діяльністю на території України.

Вчинення нотаріусом злочину і винесення проти нього обвинувального вироку, який набрав чинності, також є підставою для анулювання свідоцтва, оскільки нотаріусом може бути особа, яка не має судимості.

Підставою для анулювання свідоцтва є винесення ухвали про застосування до нотаріуса примусових заходів медичного характеру, що набрала законної сили.

Винесення постанови про припинення кримінальної справи щодо нотаріуса з нереабілітуючих підстав також є обставиною, за якою анулюється свідоцтво.

Якщо нотаріус зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами і цим ставить себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище, то за рішенням суду, він визнається обмежено дієздатним, а таке рішення, що набрало законної сили, є підставою анулювання свідоцтва. Нотаріус, обмежений у своїй дієздатності, не може обіймати таку посаду, де потрібні неупередженість, непідкупність і логічне мислення, а людина, обмежена в її дієздатності, може зазнати різних негативних впливів.

Підставою для анулювання свідоцтва є також рішення суду про визнання нотаріуса недієздатним внаслідок душевної хвороби. Людина, яка знаходиться в такому стані, не усвідомлює своїх дій і не може ними керувати.

Анулюється свідоцтво і в разі винесення судом рішення про визнання нотаріуса безвісно відсутнім і рішення про оголошення нотаріуса померлим.

Наступна підстава для анулювання свідоцтва є правовою гарантією забезпечення вчинення нотаріальних дій відповідно до закону і передбачає відповідальність нотаріуса за систематичне порушення ним чинного законодавства під час вчинення нотаріальних дій або одноразове грубе порушення закону, що завдало шкоди інтересам держави, підприємств, установ, організацій, громадян.

Анулювання свідоцтва в зв'язку з невідповідністю нотаріуса займаній посаді внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає нотаріальній діяльності, може мати місце в тому разі, коли йдеться про якісь фізичні вади нотаріуса. Але реалізація цієї підстави можлива тільки тоді, коли є медичний висновок про те, що за станом здоров'я нотаріус не може виконувати свої професійні обов'язки.

Необхідність забезпечення об'єктивності й незалежності нотаріуса під час вчинення нотаріальних дій вимагає, щоб нотаріус не перебував у штаті інших державних, приватних і громадських організацій, не був підприємцем і посередником і взагалі не виконував іншої оплачуваної роботи. Порушення цієї вимоги є підставою для анулювання свідоцтва. Праця в інших організаціях, а також заняття підприємництвом чи посередництвом впливали б на законність та об'єктивність вчинюваних нотаріусом дій.

Стаття 8 Закону України "Про нотаріат" передбачає необхідність додержання нотаріусом таємниці вчинюваних нотаріальних дій. Порушення цієї вимоги є підставою анулювання свідоцтва.

Остання підстава для анулювання свідоцтва — це порушення нотаріусом вимог ст. 9 Закону України "Про нотаріат", яка регулює обмеження у праві вчинення нотаріальних дій, коли він має певну заінтересованість у вчиненні їх.

Свідоцтво анулюється за поданням Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, що попередньо розглядається комісією. Наказом Міністра юстиції України від 19 листопада 1998 р. було затверджено Положення про Комісію з розгляду подань Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управ, лінь юстиції щодо анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Комісія утворюється при Міністерстві юстиції України та складається з 7 осіб.

Повноваженнями цієї комісії є розгляд подань вищевказаних управлінь юстиції щодо анулювання свідоцтв.

Подання розглядається при участі нотаріуса, щодо якого вирішується питання про анулювання свідоцтва, та представника управління юстиції, але їх неявка не є перешкодою для розгляду подання, крім випадків, коли Комісія визнає їх явку обов'язковою.

До подання слід додати засвідчені у встановленому порядку копії документів:

— доповідну записку про перевірку роботи нотаріуса;

— пояснення нотаріуса;

— копію наказу про призупинення нотаріальної діяльності;

— документи, що свідчать про вжиті заходи щодо виявлених в роботі нотаріуса порушень;

— відповідні документи органів дізнання і слідства, прокуратури і суду та ін.

Комісія за результатами розгляду подання може винести такі рішення:

— щодо відхилення подання управління юстиції; •ад— щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю;

— щодо відмови про анулювання свідоцтва на право займатися нотаріальною діяльністю.

На час розгляду комісією при Міністерстві юстиції подання управлінь юстиції щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю така діяльність нотаріуса призупиняється. Печатка, реєстри, архів та спеціальні бланки нотаріальних документів, що залишились у нотаріуса, опечатуються представниками управління юстиції та передаються їм на збереження. Максимальний термін призупинення діяльності нотаріуса становить три місяці.

Правовою гарантією захисту прав нотаріуса при анулюванні свідоцтва є його право оскаржити ці дії до суду в місячний строк від дня одержання рішення про анулювання свідоцтва. Скарга розглядається в порядку провадження, що виникає з адміністративно-правових відносин (статті 248^і— 248¹⁰ ЦПК України).

84. Мова нотаріального діловодства

Мова нотаріального діловодства визначається статтею 20 Закону Української РСР "Про мови в Українській РСР". Якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем.

85. Нотаріальні архіви

Державні нотаріальні архіви є складовою частиною Національного архівного фонду України. Діяльність та організація державних нотаріальних архівів регулюється Положенням про державний нотаріальний архів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р.

Державні нотаріальні архіви створюються й ліквідуються Міністерством юстиції України. Архів є юридичною особою, має печатку з зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Архіви очолюють завідуючі, яких призначають на посаду та звільняють із неї Головне управління юстиції, Міністерства юстиції Автономної Республіки Крим, управління юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.Державні нотаріальні архіви створюються для тимчасового (до 75 років) централізованого зберігання та використання нотаріальних документів, передачі їх у відповідний державний архів, надання методичної та практичної допомоги фондоутворювачам у вдосконаленні роботи з документами.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про нотаріат", засновуються державні нотаріальні архіви в обласних центрах, у містах Києві, Севастополі й Сімферополі для тимчасового (75 років) централізованого зберігання й використання нотаріальних документів, передачі їх до відповідного державного архіву, надання методичної та практичної допомоги фондо-утворювачам у вдосконаленні роботи з документами.

Положенням про державний нотаріальний архів, що було затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р., на державний нотаріальний архів покладено обов'язок здійснювати певні функції. Архів складає графіки приймання документів, на підставі яких й приймає документи; забезпечує збереження цих документів і складає щодо них науково-довідковий апарат; проводить експертизу цінності документів, що знаходяться в архіві; здійснює контроль за зберіганням документів у фондоутворювачів, надає їм методичну та практичну допомогу тощо.

Крім того, державні нотаріальні архіви можуть і вчиняти нотаріальні дії. Це — видача дублікатів і засвідчення вірності копій та виписок із документів, що зберігаються у справах архіву. При цьому він повинен додержуватися принципу таємниці вчинення нотаріальних дій.

Державні нотаріальні архіви мають право вимагати від завідуючих державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів і посадових осіб виконавчих комітетів місцевих рад, які вчиняють нотаріальні дії, додержання правил роботи з архівними документами, здійснення контролю за їх зберіганням і використанням. Також вони є правомочними: давати нотаріусам рекомендації з питань, що входять до компетенції архіву; робити запити до нотаріусів, посадових осіб виконкомів і посадових осіб, уповноважених посвідчувати заповіти, що прирівнюються до нотаріально посвідчених; вимагати відомості, необхідні для роботи архіву; залучати в необхідних випадках як експертів і консультантів працівників органів нотаріату. Архіви можуть інформувати Міністерства юстиції України та Автономної Республіки Крим, управління юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій про стан архівної справи та вносити пропозиції щодо її вдосконалення.

86. Реєстрація приватної нотаріальної діяльності

87. Страхова застава приватного нотаріуса

Одним із основних моментів, що відрізняє діяльність приватного нотаріуса від діяльності державного, є його особиста відповідальність за заподіяну шкоду. Шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій або недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується у повному розмірі. Оскільки приватний нотаріус самостійно відповідає за заподіяну ним шкоду, йому необхідно мати для цього певні кошти, аби відшкодувати клієнтові у грошовому вигляді нанесені збитки.

Щоб наявність цієї суми не залежала від конкретних доходів чи витрат приватного нотаріуса у певний проміжок часу, передбачається існування такої грошової суми (своєрідного фонду), яка має цільовий напрямок для її використання, або ж можливість отримання такої суми від інших органів, зокрема від страхової організації.

Страхування нотаріуса на випадок заподіяння шкоди клієнтові може провадитись у двох формах, а саме:

• приватний нотаріус може укласти з органом страхування договір службового страхування;

• приватний нотаріус може внести на спеціальний рахунок до банківської установи страхову заставу. Нотаріус має право вибрати з цих двох форм одну, яка є для нього найбільш прийнятною. Своє право вибору він повинен реалізувати протягом трьох місяців від дня отримання реєстраційного посвідчення. Такий строк встановлено приватному нотаріусу ч. 4 ст. 24 Закону України "Про нотаріат", щоб розпочати нотаріальну діяльність; у цей же строквін повинен вжити заходів для того, щоб створити для клієнтів можливість якнайшвидшого забезпечення покриття заподіяної шкоди.

Якщо приватний нотаріус не уклав договору службового страхування чи не вніс страхову заставу для забезпечення покриття шкоди, його приватна нотаріальна діяльність припиняється, а реєстраційне посвідчення анулюється управлінням юстиції.

Страхова сума чи застава має чітко визначений розмір — 100-кратний розмір мінімальної заробітної плати.

Законом України "Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 р." від 25 грудня 1998 р. за № 366-ХІУ мінімальну заробітну плату встановлено в розмірі 74 гривні. Отже, розмір страхової суми чи застави — щонайменше 7400 гривень. Визначаючи розмір страхової суми або застави, слід виходити з розміру мінімальної заробітної плати, не плутаючи її з розміром неоподатковуваного доходу громадян.

Страхова сума — це сума, на яку приватний нотаріус укладає угоду зі страховою організацією і яка, в разі настання страхового випадку, має бути сплачена клієнтові.

Страхова застава — сума грошей, що міститься на спеціальному рахунку в банківській установі та може бути використана лише для погашення збитків, завданих особі приватним нотаріусом унаслідок незаконних дій або недбалості.

Законодавством установлено строк — один рік — на поповнення внесеної у банківську установу страхової застави в разі її витрачання.

Поповнюватися ця страхова застава повинна до початкового розміру. Якщо приватний нотаріус протягом одного року з дня витрачання не поповнить страхову заставу до початкового розміру, його приватна нотаріальна діяльність припиняється за рішенням управління юстиції, яке анулює реєстраційне посвідчення.

Розмір заподіяної приватним нотаріусом шкоди визначається за згодою сторін або в судовому порядку.

Якщо приватний нотаріус погоджується з тим, що його дії заподіяли шкоду особі, яка звертається за її покриттям, то за взаємною згодою вони визначають розмір цієї шкоди.

Якщо приватний нотаріус не погоджується з тим, що його дії були незаконними чи недбалими, то особа, яка бажає відшкодувати завдані їй збитки, має звертатися до суду.

Розмір заподіяної шкоди може бути меншим чи більшим, ніж розмір страхової суми чи застави. Якщо розмір суми, яка підлягає виплаті заінтересованій особі, менший від розміру страхової суми чи застави, то для її погашення використовуються ці суми.

Якщо ж розмір суми, що підлягає сплаті, перевищує розмір страхової суми чи застави, суд повинен вирішити, в який спосіб провадитиметься покриття заподіяної шкоди.

Слід, однак, зауважити, що наявність у приватного нотаріуса страхової суми чи застави не змушує його обов'язково використовувати їх для погашення збитків, за умови, що він повністю погоджується з доказами іншої сторони.

Якщо приватний нотаріус справді вважає, що його дії аподіяли матеріальної або моральної шкоди клієнту, і якщо сторони досягли згоди щодо розміру заподіяної шкоди, то певні суми можуть бути виплачені особі без використання страхової суми чи застави з доходу приватного нотаріуса.

Про проведену виплату суми, розмір якої встановлюється за домовленістю сторін і яка поменшує завдані збитки, може бути складений відповідний документ (наприклад, акт), за підписом приватного нотаріуса та особи, якій було заподіяно шкоду.

Цей документ може підтверджувати:

• факт наявності підстав для матеріальної відповідальності приватного нотаріуса;

• досягнення згоди між нотаріусом та особою, якій заподіяно шкоду, щодо встановлення розміру заподіяної

шкоди;

• факт сплати приватним нотаріусом і отримання особою певної грошової суми для погашення завданих збитків.

У цьому документі повинен міститись опис випадку, коли нотаріус допустив недбалість чи вчинив незаконні дії, прізвища, імена та по батькові, адреси заінтересованих осіб і приватного нотаріуса, округ його діяльності, докази сторін щодо завданої шкоди, розмір суми, я