Правова природа виконавчого напису 4 page

Якщо векселедержатель звертається до платника з проханням акцептувати (прийняти до платежу) вексель і отримує відмову, він має право звернутися до нотаріуса для вчинення протесту в неакцепті.

Протест у неакцепті вчиняється нотаріусом щодо платника, який відмовився акцептувати вексель, тобто відмовився прийняти на себе зобов'язання сплатити суму за векселем у встановлений термін.

Векселедавець може обумовити, що вексель необхідно подати до акцепту з визначенням певного строку чи без визначення такого.

Векселедавець може також заборонити подання його до акцепту, у разі, якщо мова не йде про переказний вексель, що підлягає оплаті у третіх осіб, чи про вексель, який підлягає оплаті в іншому місці (не у місці знаходження платника), чи про вексель, який підлягає оплаті через певний строк після подання.

Він може також обумовити, що подання до акцепту не може мати місце раніше визначеного строку. Крім того, кожен індосант може обумовити, що вексель належить подати до акцепту з призначенням строку чи без його призначення, якщо тільки вексель не оголошений векселедавцем таким, що не підлягає акцепту.

Переказний вексель, що підлягає оплаті в певний строк від подання, повинен бути поданий до акцепту протягом одного року від дня його видачі. Втім, векселедавець може скоротити чи збільшити цей строк, а індосанти — лише скоротити. Отже, якщо векселедавці чи індосанти не обумовили іншого, вексель, виданий строком на якийсь час від складення та на певний день, подається до акцепту до настання певної дати, а вексель, виданий строком на якийсь час від пред'явлення — впродовж одного року від дня видачі.

Отже, якщо інше не обумовлене векселедавцем чи індосантами, перевідний вексель строком по пред'явленню може бути акцептований після перебігу одного року від дня його складення.

Якщо платник вимагає, щоб вексель був йому повторно пред'явлений після першого пред'явлення, а перше пред'явлення мало місце в останній день строку, то протест може бути вчинений наступного дня.

Протест в неакцепті звільняє векселедержателя від пред'явлення до платежу та протесту у неплатежі. Це.пояснюється тим, що в разі повної або часткової відмови в акцепті векселедержатель може пред'явити позов проти векселедавця та інших зобов'язаних осіб навіть раніше настання строку платежу.

Якщо вексель було акцептовано з проставленням дати, від моменту акцепту зобов'язаним за векселем є акцептант? Тому опротестування у неплатежі акцептованого векселя провадиться проти акцептанта.

В обігу переказного векселя векселедавець — це трасант. Трасант — платник, якому пропонується оплатити вексель, він же акцептант, якщо прийме на себе платіж за векселем.

Ремітент — перший векселедержатель, він же індосант, — якщо передає права по векселю іншим особам. Останній векселедержатель — індосант.

Наступною умовою опротестування векселя є визначення строків, у які вексель підлягає оплаті.

Векселі як прості, так і переказні можуть бути видані для оплати у певні строки:

1) по пред'явленню;

2) у такий-то час від пред'явлення;

3) у такий-то час від складання;

4) на певний день.

Вексель, виданий строком по пред'явленню, оплачується у разі його подання. Він повинен бути поданий до платежу протягом одного року від дня його складення. Векселедержатель може скоротити цей строк або обумовити більший термін. Векселедавець може встановити, що вексель не може бути поданий для оплати раніше якогось визначеного терміну. У такому разі строк для подання спливає від цього терміну.

Розглядаючи векселі, видані зі строком платежу у такий то час від пред'явлення, слід сказати окремо як про простий, так і про переказний.

Строк платежу за переказним векселем, складеним у такий-то час від пред'явлення, визначається або датою акцепту, або датою протесту. Якщо акцепт недатований, то він вважається таким, який зроблений у останній день строку, передбаченого для акцепту.

Простий вексель, виданий строком у такий-то час від пред'явлення, повинен бути поданий векселедавцю для відмітки, причому протягом одного року від дня видачі. Строк від подання спливає від дня відмітки, підписаної векселедавцем на векселі. Якщо векселедавець відмовився проставити датовану відмітку, це посвідчується протестом.

Термін подання до платежу векселів, виданих строком на якийсь визначений день чи на якийсь час від складання або від подання, настає в день, коли вексель має бути оплачений.

Порядок вчинення протестів векселів має свої стадії:

— розгляд поданих документів для визначення можливості їх прийняття до свого провадження;

— прийняття векселя та інших потрібних документів для вчинення нотаріальної дії;

— робота нотаріуса з векселем;

— опротестування векселя чи його повернення без вчинення нотаріальної дії векселедержателю.

Перш ніж вчиняти нотаріальну дію, нотаріус має визначити можливість прийняття поданих документів до свого провадження. Для цього спершу слід ознайомитися з матеріалами конкретної справи. У процесі підготовки до вчинення нотаріальної дії потрібно перевірити повноваження особи, яка звернулася до нотаріуса за вчиненням протесту векселя.

Потім слід уважно вивчити правильність оформлення самого векселя, перевірити наявність на ньому всіх необхідних реквізитів, перевірити строки звернення за опротестуванням і місце вчинення цієї нотаріальної дії.

Опротестування векселя як нотаріальну дію може вчинити як державний, так і приватний нотаріус. Вчинення цієї нотаріальної дії має чітко визначене місце її вчинення. Протест векселя про несплату вчиняється нотаріусом за місцем платежу, а протест векселя про неакцепт та недатування акцепту — за місцезнаходженням платника.

Для вчинення протесту про несплату вексель приймається нотаріусом наступного дня після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ої години наступного після цього строку дня.

Вексель може бути прийнятий для вчинення протесту про неакцепт протягом строків, встановлених для пред'явлення до акцепту чинним законодавством, а якщо вексель був пред'явлений до акцепту в останній день строку, то не пізніше 12-ої години наступного після цього строку дня. Якщо векселедержатель пропустив строки звернення за опротестуванням, нотаріус не має права прийняти вексель до свого провадження.

Якщо подані всі потрібні документи, визначена територіальна компетенція нотаріуса по вчиненню цієї дії, визначено, що векселедержатель не пропустив встановлені для опротес-тування строки, нотаріус приймає вексель до свого провадження.

Про прийняття векселя нотаріус видає квитанцію.

У провадженні нотаріуса залишається вексель, заява уповноваженої особи як підстава для вчинення нотаріальної дії, опис векселя, у якому зазначається векселедавець та його юридична адреса, перелік інших осіб, зобов'язаних за векселем, причина видачі та індосування векселя, строк платежу за векселем, сума платежу, причини опротестування та ін. Якщо місце знаходження платника невідоме, векселедержатель вказує про це у поданому нотаріусу описі.

Після прийняття векселя до провадження починається робота нотаріуса з векселем.

Нотаріус в день прийняття векселя до протесту пред'являє платнику або доміциліанту (особі, яка оплачує доміцильований вексель) вимогу про оплату (або акцепт) векселя.

Якщо вексель протестується в неплатежі, то нотаріус повинен вимагати від особи, проти якої протестується вексель, оплатити суму, на яку він виданий. Якщо вексель протестується в неакцепті, то нотаріус висуває вимогу акцептувати вексель. Якщо вексель протестується в недатуванні акцепту, нотаріус вимагає приставити дату на акцепті. Таке повідомлення нотаріус може здійснити особисто, з'явившись до особи, проти якої протестується вексель, або скориставшись поштовим або телеграфним зв'язком, або технічними засобами. Основним моментом повідомлення є надання можливості особі, проти якої протестується вексель, заявити щодо виконання зобов'язання у разі, якщо воно дійсно виконане.

На практиці нотаріуси, пред'являючи вимоги, найчастіше користуються телеграфним зв'язком зі зворотним повідомленням. За такої умови у нотаріуса є документ — повідомлення про вручення телеграми. Якщо нотаріус особисто пред'явив зазначені вимоги про вручення повідомлення він вимагає проставлення відміток у розносній книзі нотаріуса.

Залежно від дій, що вчиняє особа, проти якої протестується вексель, нотаріус визначає напрям подальшого провадження у справі.

Якщо платник (доміциліант) оплатить вексель, нотаріус, не вчиняючи протесту, повертає вексель особі, яка оплатила вексель з написом на самому векселі про одержання платежу та інших сум. Напис вчиняється за текстом, передбаченим у ф. 59 "Форми реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів, написів на угодах і засвідчуваних документах", затвердженої наказом Міністра юстиції України від 7 лютого 1994 р. за № 7/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 березня 1994 р. за № 38/247.

Якщо платник зробив відмітку про акцепт на переказаному векселі, вексель повертається векселедержателю без протесту.

У разі відмови платника (доміциліанта) оплатити або акцептувати вексель, або якщо він не з'явився до нотаріуса, нотаріус складає акт про протест стосовно несплати чи не-акцепту за встановленою формою та робить відповідний запис у реєстрі та відмітку про протест щодо несплати чи не-акцепту на самому векселі.

Якщо місце знаходження платника невідоме, протест векселя вчиняється без пред'явлення вимоги про оплату або акцепт векселя з відповідною відміткою в акті про протест та в реєстрі нотаріальних дій. Процес опротестування векселя має досить чітко встановлені строки.

Ці строки передбачені Положенням про переказний та простий вексель.

Протест у неплатежі переказного векселя терміном на певний день чи у такий-то час від складання або подання має бути вчинений в один із двох робочих днів, що слідують за днем, в який переказний вексель підлягає оплаті. Якщо це вексель строком по пред'явленню, протест вчиняється в строки, встановлені для пред'явлення до акцепту.

Опротестований вексель видається векселедержателю або уповноваженій особі.

27. Прийняття заходів до охорони спадкового майна

Метою вжиття заходів до охорони спадкового майна є забезпечення його збереження, а також запобігання можливому його псуванню, загибелі чи розкраданню.

Між днем смерті спадкодавця і днем, коли буде встановлено всіх спадкоємців, минає певний час. На цей час й необхідно вжити заходів до охорони майна, тобто до прийняття спадщини всіма спадкоємцями, а якщо в цей термін її не прийняли, то до закінчення строку, протягом якого може бути прийнята спадщина, — шести місяців.

Охорона спадкового майна може тривати і після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо до державної нотаріальної контори надійшла заява про згоду на прийняття спадщини від осіб, для яких право спадкоємства виникає в разі неприйняття спадщини іншими спадкоємцями. Тоді відповідно до ст. 549 ЦК України такі особи приймають спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини, а якщо цей строк є меншим від трьох місяців, то він продовжується до трьох місяців.

Звідси випливає висновок, що охорона спадкового майна може тривати понад шість місяців у випадках спадкової трансмісії (ст. 551 ЦК України), спадкування за законом після відмови від спадщини спадкоємців за заповітом (ст. 553 ЦК України), а також при спадкуванні спадкоємців другої черги в разі неприйняття спадщини або відмови від неї спадкоємців першої черги.

Право на вжиття заходів до охорони спадкового майна мають державні нотаріальні контори, посадові особи виконкомів місцевих рад, консульські установи. Приватний нотаріус не має права вчиняти цю нотаріальну дію.

Вживаються заходи до охорони спадкового майна за місцем відкриття спадщини, тобто за останнім, постійним місцем проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, то за місцем знаходження майна чи основної його частини.

Нотаріальне провадження щодо вжиття заходів до охорони спадкового майна порушується за повідомленням підприємств, установ, організацій, громадян. Цих заходів може бути вжито і з ініціативи самого нотаріуса, якщо йому стало відомо про залишене без нагляду майно померлого громадянина.

Якщо ж майно спадкоємця знаходиться не за місцем відкриття спадщини, то нотаріус чи посадова особа виконкому за місцем відкриття спадщини направляють доручення державному нотаріусові чи посадовій особі виконкому за місцезнаходженням майна про вжиття заходів до охорони спадкового майна. Державний нотаріус чи посадова особа, які вчинили цю дію за місцезнаходженням майна, повідомляють про вжиті заходи державного нотаріуса чи посадову особу виконкому за місцем відкриття спадщини.

Провадження щодо вжиття заходів до охорони спадкового майна може порушуватися як за письмовою, так і за усною заявою. Якщо спадкоємці, які прийняли спадщину, не заявляють про необхідність вжиття заходів до охорони спадкового майна, то відпадає необхідність у вжитті таких заходів, незважаючи на те, що заява про це надійшла від установи чи організації.

Державний нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус має право зробити виклик спадкоємців публічним оголошенням або повідомленням про це у пресі, хоча на практиці це трапляється досить рідко.

Протягом шести місяців за місцем відкриття спадщини нотаріус приймає і претензії від кредиторів спадкодавця. Претензії подаються в письмовій формі та приймаються нотаріусом незалежно від строку настання права вимоги. Про таку претензію нотаріус повідомляє спадкоємців, які прийняли спадщину.

Дії по охороні спадкового майна слід вчинити якомога скоріше після одержання повідомлення про смерть громадянина, бажано наступного дня після надходження доручення або заяви про наявність спадкового майна чи основної його частини. Заходи до охорони спадкового майна припиняє державний нотаріус або посадова особа виконкому місцевої ради, які вживали їх. Якщо місце відкриття спадщини і місце вжиття заходів з охорони спадкового майна не збігаються, то про припинення охорони майна спершу попереджається державний нотаріус за місцем відкриття спадщини. Державний нотаріус за місцем відкриття спадщини попередньо повідомляє спадкоємців, а в разі переходу майна за правом спадкоємства державі — відповідні фінансові органи.

Трапляються випадки, коли нотаріуса не допускають до проведення опису майна. В такому разі нотаріус складає про це акт і роз'яснює спадкоємцям, що вони можуть звернутися до суду про розподіл спадкового майна.

Якщо нотаріус з'явився для опису майна і при цьому встановив, що воно було вивезене до його приходу, він складає акт і повідомляє про це заінтересованих осіб. Коли ж майно було вивезене особами, які не є спадкоємцями, то нотаріус теж складає акт і надсилає всі матеріали до райфінвідділу і прокуратури, якщо майно має перейти у власність держави.

Вжиття заходів з охорони спадкового майна починається з його опису, що провадиться за участю заінтересованих осіб, якщо вони бажають бути присутніми при цьому, а також не менш як двох понятих. Понятими можуть бути будь-які сторонні особи.

Акт опису складається щонайменше в трьох примірниках. Один примірник видається громадянинові, який прийняв майно на зберігання; другий — надсилається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини, якщо місцезнаходження майна не збігається з місцем відкриття спадщини; третій — залишається у справах нотаріальної контори, яка вжила заходи до охорони спадкового майна. Усі примірники підписуються державним нотаріусом, заінтересованими особами, понятими та особою, якій спадкове майно передано на зберігання.

Акт опису повинен мати певні реквізити. У ньому зазначаються: дата надходження доручення або заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна; дата проведення опису; прізвище, ім'я, по батькові спадкодавця і час його смерті; місцезнаходження майна, що описується; чи було опечатано приміщення до прибуття державного нотаріуса і ким; чи не було порушено пломби або печатки.

Далі акт опису містить детальну характеристику та оцінку кожного з перелічених в акті предметів і відсоток зносу. При цьому нотаріус повинен зазначити в описі характерні ознаки кожної речі (назва, розмір, номер, рік випуску, фабрично-заводська марка, колір, сорт і т. ін.), щоб описану річ не можна було підмінити.

Оцінка описаних предметів провадиться державним нотаріусом та особами, які брали участь в описові спадкового майна, з урахуванням їх зносу. В разі незгоди з оцінкою спадкоємці мають право запросити спеціаліста — оцінювача та оплатити його працю.

До акта опису включається все майно, яке знаходиться в будинку чи квартирі спадкодавця. Якщо окремі громадяни заявляють про належність їм певних речей, то їхня заява заноситься до акта опису і їм роз'яснюється право звернутися до суду з позовною заявою про виключення майна з опису.

Якщо проведення опису переривається або триває кілька днів, то приміщення щоразу опечатується, а в акті робиться запис про причини й час припинення опису та його відновлення, а також про стан пломб і печаток під час наступного розпечатування приміщення.

На кожній сторінці акта опису підводиться підсумок кількості речей та їхньої вартості, а після закінчення опису — загальний підсумок кількості речей та їхньої вартості. Наприкінці акта зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, рік народження особи, якій передається майно на зберігання, а також найменування документа, що посвідчує її особу, номер, дата видачі, найменування установи, яка видала цей документ, та місце проживання цієї особи.

Як правило, майно, для якого не встановлено особливого порядку зберігання, передається одному з присутніх спадкоємців, а якщо спадкоємців на місці немає, то нотаріус може передати на зберігання спадкове майно сторонній особі або представникові житлово-експлуатаційної організації.

Якщо майно потребує управління — а це може бути жилий будинок, квартира, худоба тощо, а також тоді, коли кредитори спадкодавця пред'явили претензії до прийняття спадкоємцями спадщини, державний нотаріус призначає храни-теля майна, про що виносить постанову.

Державний нотаріус попереджає хранителя та інших осіб, яким передано майно на зберігання, про кримінальну відповідальність за ст. 182 КК України в разі розтрати або утаювання цього майна, а також про матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду. Про зроблене попередження від цих осіб береться підписка, яка може бути вчинена на акті опису спадкового майна чи на постанові про призначення хранителя спадкового майна.

Для деяких видів спадкового майна встановлено особливий порядок його зберігання.

Якщо до спадкового майна входять грошові суми та цінні папери, то на прохання спадкоємців чи інших заінтересованих осіб, за окремим описом не пізніше наступного після проведення опису дня вони здаються в депозит державної нотаріальної контори. На депозиті вони знаходяться до видачі спадкоємцям або до передачі відповідному фінансовому органові, якщо спадщина переходить державі. Зберігання спадкового майна в депозиті державної нотаріальної контори \ здійснюється за рахунок спадкоємців або інших заінтересо- | ваних осіб.

Срібло й монетарні метали (золото й метали іридієво-платинової групи) в будь-якому вигляді та стані, іноземна валюта і виражені в іноземній валюті або монетарних металах платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі, боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати та ін.), вироби зі срібла і монетарних металів, коштовного каміння, а також коштовне каміння і перли на прохання спадкоємців чи інших заінтересованих осіб здаються не пізніше наступного після проведення опису дня на зберігання до відповідної банківської установи. Зберігання цього спадкового майна у банку також здійснюється за рахунок спадкоємців або інших заінтересованих осіб.

Якщо в складі описаного майна є цінні рукописи, літературні праці, листи, що мають історичне або наукове значення, то ці документи за окремим описом здаються на відповідальне зберігання спадкоємцям чи іншим заінтересованим особам або можуть бути передані на зберігання відповідним установам. Це можуть бути інститути, музеї тощо. Якщо такої можливості у нотаріуса немає, то він опечатує документи або сховище з документами.

Виявлені у складі майна померлого вибухові речовини і засоби вибуху, боєприпаси, зброя, спеціальні засоби самооборони, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії (йдеться про газові пістолети, револьвери і патрони до них) здаються органам внутрішніх справ за окремим описом.

Якщо у складі спадкового майна є об'єкти, що знаходяться на державному обліку як пам'ятки історії та культури, то державний нотаріус повідомляє про це у відповідні органи охорони пам'яток історії та культури.

У разі виявлення серед спадкового майна харчових продуктів державний нотаріус передає їх спадкоємцям. Але якщо опис провадиться без участі спадкоємців, то продукти довгострокового терміну зберігання передаються відповідним організаціям для реалізації. Така передача провадиться за окремим актом, що його підписують державний нотаріус, поняті, спадкоємці або представник організації, якій передано продукти для реалізації.

Під час опису можуть бути виявлені речі, які в зв'язку зі зносом втратили цінність. Такі випадки особливо часто трапляються при вжитті заходів до охорони спадкового майна громадян, померлих у будинках для престарілих чи інвалідів. У такій ситуації державний нотаріус за згодою спадкоємців або фінансового органу, коли опис провадиться без участі спадкоємців, не включає до акта опису цих речей, а за окремим описом передає їх для знищення або на заготівельну базу утильсировини.

28. Накладання заборони відчуження

При посвідченні різноманітних угод щодо відчуження чи застави нерухомого майна, видачі свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя чи оформлення спадкових прав на нерухоме майно однією з основних обставин, яку перевіряє нотаріус та яка суттєво змінює порядок вчинення нотаріальної дії, є наявність чи відсутність заборони на відчуження об'єкта нерухомого майна.

Із самої назви нотаріальної дії випливає її суть: перешкодити вільному розпорядженню майном. Коли на майно накладено заборону на його відчуження, то власник конкретного об'єкта нерухомого майна не може розпорядитися ним, оскільки не має одного з елементів права власності — розпорядження цим майном, або ж не може розпорядитися ним без дозволу певних осіб, які мають чітко визначені конкретні майнові вимоги, що можуть бути реалізовані.

Стаття 73 Закону України "Про нотаріат" містить перелік випадків, коли державний нотаріус накладає заборону на відчуження об'єкта нерухомого майна. Так, заборона накладається тоді, коли:

• установа банку, підприємство чи організація видає громадянинові позичку на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку;

• посвідчується договір довічного утримання;

• посвідчується договір про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

• в усіх інших передбачених законом випадках.

До інших передбачених законом випадків належить накладення арешту на об'єкти нерухомого майна органами дізнання чи слідства або судовими установами у зв'язку зі справами, що знаходяться в їхньому провадженні.

За повідомленням установи банку, підприємства чи організації про видану громадянинові позичку на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку заборона на відчуження цього об'єкта накладається автоматично.

При посвідченні договору довічного утримання заборона на відчуження нерухомого майна, яке є об'єктом договору, теж накладається обов'язково, оскільки, по-перше, набувач придбаного жилого будинку не має права розпорядитися цим майном до смерті особи, яка є відчужувачем за договором. Його право власності не має однієї складової — права розпорядитися цим майном до смерті відчужувача, а по-друге, накладення заборони на відчуження хоч і є самостійною нотаріальною дією, але вчиняється водночас із посвідченням угоди про довічне утримання і є обов'язковою умовою для посвідчення договору довічного утримання.

Інакше вирішується питання про накладення заборони при посвідченні договору застави. На підставі ст. 184 ЦК УРСР (яка нині втратила силу) заборона на жилий будинок накладалась обов'язково. І зі змісту ст. 73 Закону України "Про нотаріат" теж можна зробити такий висновок. Але з набуттям чинності Законом України "Про заставу" сторони можуть самі на підставі ст. 32 цього Закону вирішувати, накладати чи ні заборону на відчуження цього об'єкта нерухомого майна, про що зазначають у тексті цього ж договору.

Якщо за домовленістю сторін заборона на відчуження майна не накладається і про це записано в тексті договору, нотаріус не накладає заборони на відчуження предмета застави. Якщо ж у тексті договору питання накладення заборони на відчуження об'єкта нерухомого майна вирішено позитивно або ж про це взагалі нічого не сказано в договорі, то нотаріус має право накласти заборону на відчуження об'єкта нерухомого майна, яке є предметом застави, керуючись ст. 73 Закону України "Про нотаріат".

Накладення заборони на відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна здійснюється за 'їхнім місцезнаходженням.

Заборона на відчуження земельної ділянки накладається за місцем її розташування.

Провадження по вчиненню цієї нотаріальної дії, можна умовно розділити на дві стадії:

• власне вчинення нотаріальної дії;

• внесення відомостей про вчинену нотаріальну дію до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Визначивши, що вчинення цієї нотаріальної дії належить до його компетенції, нотаріус має отримати відповідні документи, які є підставою для вчинення дії, а саме:

• повідомлення установи, банку, підприємства або організації про видачу громадянинові позички на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку;

• договір довічного утримання;

• договір застави;

• постанова слідчих чи судових органів про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна;

• інші документи, передбачені чинним законодавством.

Накладення заборони провадиться вчиненням відповідного напису на повідомленні установи, банку, підприємства чи організації про видачу позички.

Один примірник повідомлення з написом нотаріуса про надходження заборони надсилається відповідній установі, банкові, підприємству чи організації, що видала позичку, а другий залишається у справах нотаріуса.

Форма напису, що вчиняється на повідомленні про видану позичку, передбачається формою № 63 Форм реєстрів для реєстрацій нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, по-свідчувальних написів, написів на угодах і засвідчуваних документах.

Накладення заборони за договором довічного утримання та про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна провадиться вчиненням відповідного напису на всіх примірниках договору.

Накладення заборони на відчуження жилого будинку на підставі договору довічного утримання, як правило, провадиться тим нотаріусом, який посвідчив договір довічного утримання, враховуючи те, що обидві нотаріальні дії вчиняються одночасно.

Форма напису, що вчиняється на повідомленні про видану позичку, передбачається формою № 64 Форм реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, по-свідчувальних написів, написів на угодах і засвідчуваних документах.

Як і всяка нотаріальна дія, накладення заборони вноситься до реєстру. У державних нотаріальних конторах ведуться спеціальні реєстри заборон, їхня форма передбачена і затверджена формою № 2 вказаних Форм.

Ведення приватними нотаріусами спеціальних реєстрів заборон відчуження ще не передбачено нормативними актами, але враховуючи те, що накладення заборони відчуження нерухомого майна зараз віднесено і до компетенції приватного нотаріуса, то потрібно користуватися формою спеціального реєстру, передбаченого для вчинення цієї нотаріальної дії в державній нотаріальній конторі.

Заборона відчуження реєструється також в алфавітній книзі обліку заборон.

Після вчинення нотаріальної дії відомості про неї мають бути внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна — це комп'ютерна база даних, яка містить відомості про:

— накладені заборони та арешти;

— зняття заборон та арештів;

— видані довідки щодо відсутності або наявності заборон та арештів.

Держателем Єдиного реєстру, до обов'язків якого відноситься забезпечення функціонування Єдиного реєстру, є Міністерство юстиції України. Адміністратором Єдиного реєстру виступає державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України. Воно відповідає за створення та ведення цієї комп'ютерної бази даних, матеріально-технічне та технологічне забезпечення, збереження і захист даних, що містяться у Єдиному реєстрі, і має повний прямий доступ до бази диних. Користувачами Єдиного реєстру є державні нотаріальні контори та приватні нотаріуси.