Правова природа виконавчого напису 2 page

Доручення посвідчуеться посадовою особою в одному примірнику. Воно вручається особі, яка його видала або на її прохання, та її рахунок відсилається за вказаною нею адресою особі, на чиє ім'я видано таке доручення.

Після підписання доручення особою, яка його видає, посадова особа повинна його посвідчити. Посвідчення доручення провадиться проставлянням посвідчувального напису на дорученні. Форми посвідчувальних написів, що вчиняються посадовими особами на дорученнях, наведено в додатках вказаного Порядку посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених. Вони містять усю інформацію щодо дій посадової особи під час посвідчення доручення:

• ким посвідчено доручення, тобто прізвище, ім'я, по батькові та посада особи, яка посвідчує доручення;

• ким підписано доручення;

• якщо доручення підписується не особисто довірителем, то зазначаються причини підписання іншою особою з посиланням на те, що таке підписання відбулося на прохання довірителя та в присутності цієї посадової особи;

• встановлення особи довірителя та, у необхідних випадках, особи громадянина, який підписався за іншого;

• перевірка дієздатності особи.

Дублікати таких доручень не видаються, ніякої спеціальної реєстрації у вихідних документах чи інших книгах вони не проходять.

Чинне законодавство містить перелік доручень, для яких установлено обов'язкову нотаріальну форму.

Чинне законодавство містить певні вимоги до посвідчуваного в нотаріальному порядку доручення. Так, зокрема, у тексті доручення повинні бути зазначені:

• місце його складання (підписання);

• дата його складання (підписання);

• прізвища, імена та по батькові (повне найменування юридичної особи) і місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють;

• у необхідних випадках — посада як представника, так і особи, яку представляють.

Нотаріус, починаючи вчинення нотаріальної дії, зобов'язаний установити особу громадянина, який звернувся до нього з проханням учинити цю нотаріальну дію, перевірити його дієздатність, установити правоздатність юридичної особи, особу представника і перевірити його повноваження.

Після бесіди з громадянином, який звертається за посвідченням доручення, нотаріус складає проект такого доручення.

Доручення посвідчуються з використанням бланків суворої звітності, запроваджених для вчинення нотаріальних дій з 1 жовтня 1996 р.

Доручення, видані до цієї дати з використанням білих аркушів паперу і строк дії яких іще не закінчився, є чинними і перепосвідченню чи якомусь іншому підтвердженню їх дійсності не підлягають.

Проект доручення складається в двох примірниках, один із яких буде виданий довірителю для передачі своїй повіреній особі, а інший залишається у справах приватного нотаріуса чи державної нотаріальної контори.

У тексті доручення прізвища, імена, по батькові громадян вказуються відповідно до поданих документів, що встановлюють їхню особу; назви юридичних осіб вказуються без скорочень згідно з поданими свідоцтвами про реєстрацію цих юридичних осіб в органах виконавчої влади; дата має хоча б раз зазначатися прописом.

Змістом доручення є чіткий виклад тих дій, виконання яких довіритель покладає на свою повірену особу, повноважень, надаваних повіреній особі, та прав, що їх вона має для виконання цих повноважень.

За обсягом повноважень посвідчувані доручення можна поділити на такі види:

• для вчинення однієї дії (разове);

• для вчинення тих самих дій протягом певного строку;

• для вчинення різноманітних дій упродовж певного строку.

Під час посвідчення доручення на ведення справ у суді нотаріус роз'яснює, що уповноважена особа зможе вчиняти дії, перелічені у ст. 115 Цивільного процесуального кодексу, лише тоді, коли вони будуть спеціально обумовлені в цьому дорученні.

Доручення може бути складене від імені як однієї особи, так і кількох осіб в одному документі, причому видане на ім'я як однієї особи, так і кількох осіб.

Стаття 62 ЦК містить положення про те, що не допускається укладення через представника угоди, яка за характером може бути укладена лише особисто.

Фізична особа, яка виступає повіреною особою, може бути зазначена як посадова особа певної юридичної особи. Коли доручення видається на ім'я адвокатів, то зазначаються їхній статус і членство в адвокатському об'єднанні, якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання. Водночас на момент посвідчення доручення нотаріус не вимагає надання доказів зняття повіреною особою певної посади, вказуючи всі необхідні відомості зі слів довірителя.

Строк дії доручення визначається довірителем і зазначається у тексті документа, але не може перевищувати строків, визначених чинним законодавством України.

Нотаріус, посвідчуючи доручення, повинен роз'яснити особі, яка звернулася до нього, що доручення в Україні не може видаватися на термін дії понад три роки. Якщо в самому тексті доручення строк не вказано, то розглядати це доручення слід як таке, що діє протягом року від дня видачі. Строк дії доручення починає відраховуватися від моменту його посвідчення чи оформлення. Підтвердженням цієї позиції є і той факт, що відповідно до п. 89 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України доручення, в якому не визначено дати його посвідчення, недійсне, оскільки незрозуміле, з якої саме дати необхідно відраховувати строк дії доручення. Причому в самому тексті доручення строк його дії зазначається словами. Положення про те, що строк дії доручення — один рік, дійсне тільки для тих випадків, коли строк дії в дорученні взагалі не зазначено, але це не означає, що в тексті доручення не може бути зазначено прописом, що термін дії доручення — один рік.

Якщо оформляється доручення, призначене для дії за кордоном, і в тесті цього доручення немає вказівок про строк його дії, то воно зберігає силу до його скасування особою, яка видала це доручення.

Складене і виготовлене доручення подається на підпис особі, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. Підписуються всі примірники доручення —як той, що зберігається у нотаріуса, так і той, що видається особі, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

Після цього нотаріус його посвідчує. Посвідчення доручення полягає у вчиненні на всіх примірниках посвідчуваль-ного напису за зазначеною формою, підписання цього напису нотаріусом і проставлянням печатки. Посвідчене доручення реєструється нотаріусом у реєстрі нотаріальних дій, йому присвоюється порядковий номер як учинення цим нотаріусом нотаріальної дії; номер зазначається у тексті посвідчу-вального напису. Про отримання примірника доручення довіритель проставляє свій підпис у реєстрі вчинених нотаріусом нотаріальних дій.

Повноваження за нотаріально посвідченим дорученням можуть бути передані телеграфом. Телеграма доручення складається з тексту доручення та посвідчувального напису з розшифруванням підпису нотаріуса і його печатки. Форми містять спеціальний посвідчувальний напис, що вчиняється на примірнику доручення, яке оформляється для передачі телеграмою, — форма № 45. Такий посвідчувальний напис вчиняється лише на примірнику, що видається особі, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. Примірник теле-грами-доручення, що залишається у провадженні нотаріуса, містить повний посвідчувальний напис, передбачений для посвідчення доручень або від імені юридичної особи, або від імені неповнолітньої особи чи особи, яка не може особисто розписатися внаслідок фізичної вади, хвороби або з якихось інших причин.

Доручення, за яким повноваження передаються іншій особі, підлягає нотаріальному посвідченню. При цьому не відіграє ролі, чи саме основне доручення посвідчено в нотаріальному порядку, чи ні.

Процес вчинення цієї нотаріальної дії нотаріус починає з огляду поданого йому оригіналу основного доручення. Подання саме оригіналу основного доручення є обов'язковим. Аналіз чинного законодавства показує, що передоручення можна вчинити лише з виконанням суто формальних вимог. Зокрема, нотаріус зобов'язаний на основному дорученні проставити відмітку про посвідчене в порядку передоручення повноважень доручення, а також залишити у своєму провадженні копію цього основного доручення. Відмітка на основному дорученні робиться з посиланням на дату і реєстровий номер, за яким посвідчене таке доручення, та підписується нотаріусом із прикладенням печатки. Всі ці моменти у провадженні можна виконати лише за умови витребування основного доручення.

Наступним моментом є перевірка дійсності доручення, що здійснюється за даними Єдиного реєстру доручень.

Витребувавши основне доручення, нотаріус уважно повинен ознайомитися з його текстом.

Доручення, яке на прохання повіреної особи оформляється нотаріусом в порядку передоручення не може містити в собі більше повноважень, ніж основне доручення.

Строк дії доручення, виданого за передорученням, не може перевищувати строк, що на нього видане основне доручення, яке служить підставою для вчинення нотаріальної дії.

У тексті доручення, виданого за передорученням, обов'язково вказуються час і місце посвідчення основного доручення, ім'я, по батькові, прізвище й місце проживання особи, якій видано основне доручення, та особи, якій вона передоручає свої повноваження, а в необхідних випадках і їхнє службове становище.

На основному дорученні робиться відмітка про передоручення. Копія основного доручення додається до примірника доручення, що залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса. За наступного посвідчення доручення, виданого за передорученням, у тій самій державній нотаріальній конторі чи тим самим приватним нотаріусом, копія основного доручення не залишається.

Статтею 69 ЦК серед підстав, за яких припиняється чинність доручення, є:

• скасування довіреності особою, яка її видала;

• відмова особи, якій видано довіреність.

Ці підстави є безспірними, і оформлення припинення чинності доручення провадиться в нотаріальному порядку.

Особа, яка видала доручення, може звернутися до будь-якого нотаріуса про скасування цього доручення, причому як до нотаріуса, який посвідчив це доручення, так і до іншого. Особа, якій видано доручення, теж може звернутися до будь-якого нотаріуса і відмовитись од виконання доручення. Про скасування доручення чи про відмову від виконання доручення нотаріусові подається письмова заява.

Справжність підпису та встановлення особи заявника, який звернувся особисто до нотаріуса, провадиться нотаріусом у робочому порядку. Обов'язкового засвідчення справжності підпису в нотаріальному порядку при цьому не вимагається.

Якщо припиненням дії доручення опікується той самий нотаріус, який це доручення посвідчив, то він на підставі поданої йому письмової заяви робить відмітку у реєстрі нотаріальних дій, де зареєстроване доручення, дія якого припиняється, про припинення його дії з посиланням на підстави такого припинення. Такого ж змісту відмітка вчиняється на примірнику, що зберігається в його провадженні.

Нотаріус з'ясовує, чи повідомив довіритель свою повірену особу про скасування дії доручення та в який спосіб. Адже особа, яка видала доручення, зобов'язана сповістити про скасування дії цього доручення, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими було видане це доручення. Це має принципове значення — адже якщо особа, якій видано доручення, не знала і не могла знати про її скасування, то права та обов'язки, що виникли внаслідок її дій, зберігають силу (ст. 70 ЦК). Отже, на прохання особи, яка скасовує доручення, нотаріус може передати відомості про скасування дії доручення особі, на ім'я якої це доручення було видане, з повідомленням про припинення її повноважень та проханням повернути оригінал доручення. Таке повідомлення може бути вчинене як нотаріальна дія — передача заяви — за правилами, передбаченими для вчинення цієї нотаріальної дії. Відповідне повідомлення може бути надіслане на прохання особи, яка видала це доручення, також І підприємствам, організаціям та громадянам про те, що дію доручення припинено, якщо представництво за цим дорученням могло відбуватись у них (скажімо, органам Державтоінспек-ції про скасування дії доручення на розпорядженні автомобілем).

Рівночасно нотаріус повинен надати відомості про припинення дії доручення до Єдиного реєстру доручень чи безпосереднім унесенням реєстраційного запису, чи поданням письмової заяви.

Якщо ж скасування дії доручення провадиться не тим нотаріусом, який посвідчив доручення, то він, повідомляючи повірену особу і третіх осіб, також повідомляє нотаріуса, у якого посвідчувалося доручення, з метою запобігання видачі дубліката документа, який має силу оригіналу.

21. Посвідчення шлюбних контрактів

Шлюбний контракт — угода, яку укладають за власним бажанням особи, які беруть шлюб. Цією угодою вони закріплюють вирішення питань життя сім'ї, передбачають майнові права та обов'язки подружжя. Право на його укладення мають лише особи, які беруть шлюб, тобто особи, які мають намір одружитися, але цей намір ще не реалізовано.

Кабінет Міністрів України своєю постановою від 16 червня 1993 р. № 457 затвердив порядок укладання шлюбного контракту. Для нього встановлюється обов'язкова нотаріальна форма.

До нотаріуса за посвідченням цієї угоди звертаються громадяни, які мають намір одружитися. Угода набирає сили лише від моменту реєстрації шлюбу. Порядок та умови набуття чинності цією угодою регулюються законодавством; альтернативного вирішення цього питання не існує, тому положення про вступ у силу шлюбного контракту зазначається в тексті самої угоди.

Якщо громадяни вже одружені, нотаріус не має права посвідчити шлюбний контракт, у якому вони виступають як сторони, оскільки на підставі п. 8 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок укладення шлюбного контракту" від 16 червня 1993 р. № 457 укладений після реєстрації шлюбу шлюбний контракт визнається недійсним.

Місце вчинення цієї нотаріальної дії визначене законодавством, але не досить чітко. Угода укладається за місцем проживання однієї зі сторін або за місцем реєстрації шлюбу. Згідно зі ст. 173 КпШС особи, які бажають зареєструвати шлюб, подають заяву до органу реєстрації актів громадянського стану за місцем проживання однієї з осіб, які беруть шлюб, або за місцем проживання їхніх батьків. Отже, можна визначити місцем вчинення цієї нотаріальної дії як місце проживання однієї зі сторін, так і місце проживання батьків кожної зі сторін, оскільки до реєстрації шлюбу місце його реєстрації визначається саме так.

Шлюбний контракт — єдина нотаріальна дія, яка може вчинятись у присутності свідків. Причому свідки, не будучи стороною, водночас не є і просто спостерігачами, а проставляють свої підписи на шлюбному контракті після підписів сторін. Присутність свідків під час укладення цієї угоди не є обов'язковою — вона залежить лише від бажання сторін, що зазначається в тексті шлюбного контракту. Правове становище свідків, присутніх під час укладення шлюбного контракту, їхні права та обов'язки чинним законодавством не визначені та не передбачаються. Прізвища, імена, по батькові та місце проживання свідків записуються до тексту шлюбного контракту.

Нотаріус, посвідчуючи шлюбний контракт, у якому беруть участь свідки, зобов'язаний установити їхню особу, перевірити дієздатність.

Про встановлення особи свідків і перевірку їхньої дієздатності робиться відмітка у посвідчувальному написі. І хоча свідки не є особами, щодо яких учиняється нотаріальна дія, про документи, на підставі яких було встановлено їхню особу, має бути зазначено в реєстрі нотаріальних дій.

Посвідчуючи шлюбний контракт, нотаріус установлює особу та перевіряє дієздатність осіб, які беруть шлюб, тобто осіб, які виступають сторонами угоди.

Предметом регулювання шлюбного контракту можуть бути:

• питання, пов'язані з правом власності на рухоме чи нерухоме майно, придбане як до, так і під час шлюбу, на майно, одержане в дар чи успадковане одним із подружжя;

• питання, пов'язані з утриманням подружжя;

• порядок погашення боргів за рахунок спільного чи роздільного майна;

• немайнові зобов'язання;

• моральні зобов'язання;

• особисті зобов'язання;

• інші питання життя сім'ї.

У самому шлюбному контракті можуть передбачатися положення про зміну його умов, унесені за згодою сторін протягом існування шлюбу договором, що укладається в порядку, передбаченому для укладення шлюбного контракту. Під час унесення таких змін, за бажанням сторін можуть бути присутніми і свідки — як ті, що супроводжували укладення основної угоди, так і інші особи. Угода про внесення змін до шлюбного контракту підлягає нотаріальному посвідченню.

22. Посвідчення договорів про відчуження транспортних засобів

Посвідчення договорів відчуження транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів можуть провадити як державні нотаріуси, так і приватні. Такі договори посвідчуються нотаріусами незалежно від місця їхньої реєстрації.

Договори купівлі-продажу транспортних засобів не підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Таке посвідчення є необхідним відносно договору дарування транспортних засобів.

Згідно зі ст. 55 Закону України "Про нотаріат" угоди щодо майна, що підлягає реєстрації, поєвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на нього. Транспортні засоби є майном, що підлягає обов'язковій державній реєстрації, тому для його відчуження необхідно підтвердити право власності відчужувача на об'єкт відчуження та факт його державної реєстрації.

Найчастіше у провадженні зустрічається посвідчення договорів відчуження автомобільного транспорту..

Основними документами, на підставі яких провадиться державна реєстрація транспортних засобів, є заява власника, документи, що посвідчують його особу, та документи, які встановлюють правомірність придбання транспортного засобу.

Нотаріуси згідно з п. 78 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не мають права відчужувати не зареєстровані (не взяті на облік) транспортні засоби. За Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів і мотоколясок, це положення набуло зовсім іншого змісту. Згідно з п. 8 цих Правил перед відчуженням транспортний засіб мусить бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ. Отже, автотранспорт повинен на момент відчуження мати документи, які свідчили б про його державну реєстрацію, але він уже не повинен перебувати на обліку в цих органах, а має бути знятий з обліку для реалізації.

Укладення договору щодо вже знятого з обліку автомобіля є певною гарантією, що на автомобіль немає обмежень щодо його відчуження.

Якщо особи звертаються до нотаріуса з проханням посвідчити договір дарування транспортного засобу, вартість якого перевищує 500 карбованців, то нотаріус повинен установити, чи є відчужуваний транспортний засіб спільним сумісним майном подружжя. Якщо він набутий відчужувачем у період перебування в зареєстрованих шлюбних відносинах, то враховуючи, що цей договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, нотаріус витребує письмову згоду другого з подружжя за правилами, встановленими для оформлення такої згоди.

Транспортні засоби реєструються також і за неповнолітніми особами. Оформлюючи угоди від їхнього імені, нотаріус керується загальними правилами посвідчення таких угод.

Наступним документом, що його витребує нотаріус для посвідчення договору відчуження транспорту, є акт експертної оцінки. Це пов'язане з тим, що державний нотаріус, учиняючи нотаріальну дію — посвідчуючи договір відчуження транспортного засобу, стягує державне мито, розмір якого чітко встановлений законодавством.

Певні спеціальні положення, які регулюють порядок відчуження придбаного інвалідами транспорту, містяться в постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями" від 8 вересня 1997 р. № 999. Інвалідів безплатно чи на пільгових умовах забезпечує автомобілями Міністерство праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, управління соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій на десятирічний термін експлуатації. Видають ці автомобілі інвалідам за дорученням Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, управлінь соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій виробничо-торговельні підприємства, які мають ліцензію на торгівлю транспортними засобами. Ці автомобілі інваліди не можуть продавати, дарувати чи передавати іншим особам. Органи Державтоінспекції у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу роблять такі помітки: "Автомобіль видано органами соціального захисту населення безплатно без права продажу, передачі або дарування іншій особі" чи "Автомобіль продано органами соціального захисту населення на пільгових умовах без права продажу, передачі або дарування іншій особі". Реалізація автомобілів, одержаних інвалідами коштом підприємств, установ та організацій, після закінчення терміну їх експлуатації або в разі смерті інваліда провадиться з дозволу цих підприємств, установ та організацій із зарахуванням одержаних коштів на їхній рахунок.

Трактори, самохідні машини, сільськогосподарська техніка, інші механізми незалежно від форм власності, що експлуатуються на вулично-дорожній мережі загального користування, підлягають відомчій реєстрації та обліку в Міністерстві сільського господарства і продовольства України. Згідно з Правилами державної реєстрації та обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних меліоративних та дорожньо-будівних машин і тракторних причепів, затвердженими наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України 9 лютого 1994 р. № 40 і зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 21 лютого 1994 р. під № 28/237, на кожну зареєстровану машину Держтехнагляд видає свідоцтво (технічний паспорт). Відчуження придбаних машин не зареєстрованих в інспекції Держтехнагляду, не провадиться.

Цивільні повітряні судна підлягають обов'язковій реєстрації у реєстрі повітряних суден України. Про це видається реєстраційне посвідчення. Реєстрацію планерів, дельтапланів, надлегких літальних апаратів, інших повітряних суден спортивного призначення, повітряних суден аматорської конструкції, аеростатичних апаратів, а також видачу посвідчень про їх реєстрацію здійснює державний орган чи установа, яким це право делеговано державним органом із питань сертифікації та реєстрації. Договори відчуження повітряних суден посвідчуються за наявності зазначених документів.

23. Засвідчення вірності копій документів

Засвідчення вірності копій документів потребує додержання певних умов, за яких ця нотаріальна дія може бути вчинена, а копія документа матиме юридичну силу.

Першою умовою є відповідність документа, з якого посвідчується копія, вимогам закону. Це означає, що документ не повинен суперечити законові як за змістом, так і за формою.

Документом, який суперечить законові, визнається такий, зміст якого є протиправним.

Стосовно деяких документів існує певний порядок їх оформлення і видачі, встановлено бланки єдиного зразка і реквізити документів. Це, в основному, дипломи, атестати зрілості, документи органів РАГСу тощо. Такі документи не будуть відповідати вимогам закону, якщо приміром, вони видані неправомочною установою, немає підпису службової особи чи печатки, не вказано число, місяць, рік видачі документа, відсутній реєстраційний номер, документ виготовлено на неналежному бланку і т. д. Усе це дає нотаріусові підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії.

Не відповідають вимогам законності документи, в яких є підчистки, приписки, незастережені виправлення, закреслені слова, які мають неясний текст, що його неможливо прочитати, нечітку печатку, які написані олівцем, викладені на декількох аркушах, але не прошиті, не пронумеровані та не скріплені належним чином.

Якщо оригінал документа викликає сумнів щодо його дійсності, нотаріус може затримати цей документ і направити на експертизу на підставі своєї постанови (ст. 51 Закону України "Про нотаріат"). Якщо експертиза виявить порушення закону, нотаріус повідомляє про це для вжиття заходів відповідні підприємства, організації, установи чи прокуратуру.

Друга умова — наявність юридичного значення документа. Ця вимога випливає з сутності цієї нотаріальної дії та означає, що документ, з якого свідчиться вірність копії, повинен стосуватися прав і законних інтересів громадян, мати значення для подальшої їх реалізації, а отже, створювати певні правові наслідки для громадянина.

Практично кожний документ, який стосується прав і законних інтересів громадян, має чи може мати юридичне значення. Якщо у нотаріуса виникають сумніви щодо юридичного значення документа, він може з'ясувати, для якої мети свідчиться копія. Звідси неправомірною буде відмова нотаріуса засвідчити вірність копії документа, якщо строк його дії закінчився, а значить, документ буцімто втратив своє юридичне значення.

Третьою умовою засвідчення вірності копії документа є перевірка того факту, чи може нотаріус з представленого документа засвідчити копію.

Закон України "Про нотаріат" не містить переліку документів, з яких не можна засвідчити вірність копії. Тому при цьому слід керуватися п. 138 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а також Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 серпня 1983 р. (який не суперечить законодавству України), де визначено перелік документів, з яких вірність копії не свідчиться.

Це, в першу чергу, документи, що свідчать особу громадянина, зокрема паспорт, а також документи, що його замінюють: довідка про втрату паспорта, видана органами внутрішніх справ, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, але не є громадянином України, національний паспорт іноземця, довідка про звільнення з місць позбавлення волі.

До документів, що посвідчують особу громадянина і з яких не можна засвідчувати вірність копії, належать партійні квитки, профспілковий, військовий квитки, студентські квитки, депутатські та службові посвідчення тощо.

Забороняється засвідчувати вірність копії деяких документів, що видаються органами охорони здоров'я: довідок лікувальних установ про народження дитини, лікарняних свідоцтв і фельдшерських довідок про смерть, довідок і висновків про наявність психічних захворювань, медичних висновків на дітей-інвалідів з дитинства у віці до 16 років, свідоцтв про хворобу колишніх військовослужбовців, у тому числі й тих, хто знаходився в полоні.

Засвідчувати вірність копій лікарняних листків, якщо вони були видані лікарем з затвердженням головного лікаря або спільно з ним, можна лише за умови, що їх підписали обидва лікарі.

Не можна засвідчувати виписку із залікової відомості, якщо не пред'явлено диплома про закінчення навчального закладу. Не підлягають засвідченню також тимчасові посвідчення, видані технікумами замість диплома, а також довідки про закінчення інтернатури, клінічної ординатури, аспірантури, виданих замість посвідчень. Не можна також засвідчувати вірність копій протоколів засідань екзаменаційних комісій при проведенні кандидатських іспитів.

Не підлягає засвідченню вірність копій записів актів громадянського стану, оскільки видача їх громадянам заборонена, а юридичне значення матиме видане за встановленою формою свідоцтво.

Забороняється засвідчувати вірність копій перепусток для входу в установу, посвідчень про відрядження військовослужбовців, довідок про перебування в партизанських загонах.

Не підлягають засвідченню копії трудових книжок у разі виїзду громадянина за кордон, бо трудові книжки не підлягають легалізації та вивозу за кордон. По запитах видаються архівні довідки.

Копія заповіту може бути засвідчена лише після подання нотаріусові особою, вказаною в заповіті, свідоцтва про смерть заповідача і за умови, що нотаріус має документальне підтвердження того, що заповіт не скасовано і не змінено.

Четверта умова передбачає, що засвідченню підлягають копії тільки тих документів, що виходять від підприємств, організацій та установ і стосуються особистих прав і законних інтересів громадян.

Отже, нотаріуси не мають права засвідчувати вірність копії листів одних підприємств, установ, організацій, адресованих іншим підприємствам, організаціям і установам, бо такі документи повинні зберігатись у справах установи, їх вилучення чи видача зі справи не дозволяється.

Є ще деякі умови засвідчення вірності копій документів, що їх необхідно додатково враховувати за певних обставин, які виникають з вчиненням цієї нотаріальної дії.

Для засвідчення вірності копії документа, виданого громадянину, необхідною умовою є те, що справжність підпису громадянина на оригіналі документа повинна бути засвідчена нотаріусом, або посадовою особою виконкому місцевої ради, або підприємством, установою, організацією за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування громадянина (п. 138 Інструкції).

При цьому нотаріус повинен звертати увагу на те, щоб справжність підпису громадянина на документі була засвідчена не тільки в певній установі, а й відповідною посадовою особою, і скріплена печаткою цієї установи.