Психологічні особливості роботи слідчого під час відтворення обстановки і обставин події

Відтворення обстановки і обставин події як слідча дія складається з двох самостійних процесуальних дій: слідчого експерименту та перевірки показань на місці, кожна з яких має свої психологічні особливості.

Перейдемо до їх розгляду.

Змістом слідчого експерименту є проведення різних дослідних дій з метою встановлення можливості настання певної події, дії або явища за певних умов та у відповідній обстановці. Його психологічна своєрідність зумовлена тим, що він становить собою типовий зразок реального динамічного моделювання обставин розслідуваної події або її окремих фрагментів [1].

Для правильної оцінки результатів слідчого експерименту важливе значення має підготовленість до виконання окремих дій, оскільки від цього залежить характер і спрямованість уваги. Так, водій, який бере участь у слідчому експерименті, очікуючи появи перешкоди на дорозі, буде краще підготовлений до подолання цієї перешкоди, ніж водій, перед яким вона виникла несподівано. Тому рекомендується так організувати експеримент і так проінструктувати його учасників, щоб їх психічний стан по можливості наближався до стану учасників події, що відбулась. Для цього можна використати інструкцію-легенду, а також кілька інструкцій для різних учасників експерименту, приховати від декого з них окремі деталі події, що перевіряється. Зрозуміло, що все це повинно бути відображене в протоколі відтворення обстановки і обставин події.

Слід мати на увазі, що обстановка слідчої дії, особлива значимість ситуації, присутність, крім слідчого, інших осіб іноді може викликати в учасника експерименту стан емоційної напруги, який відрізняється за своєю психологічною природою від того стану, в якому перебувала людина в момент події. Підйом, що виник у ході дійсної події, може змінитись пригніченим станом, або, навпаки, замість розгубленості настане нервове збудження.

В присутності інших осіб, людина може відчувати збентеження (так званий ефект соціальної інгібіції). Сором'язливість в одних осіб впливає на моторику, роблячи рухи некоординованими, незграбними, в інших — на інтелектуальні функції, знижуючи увагу, пам'ять, мислення. Побоюючись не впоратись з поставленим завданням, людина часом виявляється нездатною зробити те, що їй вдавалось раніше.

Думаючи про те, як вона виконує ті чи інші добре засвоєні операції, особа втрачає легкість виконання. При цьому навіть звичайні та повністю автоматизовані види діяльності (наприклад, хода) істотно утруднюються, стають менш досконалими, відбувається деавтоматизація навиків. У подібних ситуаціях рекомендується, наскільки це можливо в умовах слідчого експерименту, зробити обстановку менш напруженою, вивести людину з пригніченого або надто збудженого стану [2].

Перевірочні дії в ході слідчого експерименту проводяться з урахуванням характеру психічних процесів та психічного стану виконавців. Так, частина дослідів для перевірки можливості бачити може бути проведена, коли сприймаючий ще не звик до умов спостереження, а інша частина, коли він вже освоївся з ними. Для того, щоб з'ясувати роль індивідуальних відмінностей, буває доцільно змінювати виконавців експериментальних дій, залучаючи з цією метою декількох осіб, які володіють різними психічними даними.

В експериментах, що проводяться для перевірки наявності у конкретної особи певних здібностей, вмінь, навиків, вправності важливе значення має її пристосування, звикання до обстановки та умов експерименту. Для цього необхідні достатня кількість пробних дій та розминка, що дозволяють освоїтись та внутрішньо підготуватись до майбутньої діяльності [3].

Якщо особа не бажає виявити свої можливості, то проводити слідчий експеримент немає сенсу, оскільки негативний результат тут нічого не підтверджує та не спростовує. Якщо ж, судячи з обставин справи, таке бажання у неї є, то нездатність зробити при експерименті те, що їй начебто вдалось зробити в минулому, може мати подвійну причину. Або таке твердження не відповідає дійсності, і людина фактично не володіє такими здібностями, або описані дії, виконувались нею раніше, але згодом можливості їх виконання були втрачені (наприклад, через зниження гостроти органів відчуття, втрати навиків, вправності тощо).

Не виключені також тимчасові несприятливі стани особи під час експерименту, а також неможливість повторення психічних явищ, що мали місце в минулому, коли нервова напруженість, сильне душевне хвилювання часто надають людині неймовірних сил та здібностей. Так, у стані афекту людина здатна багатократно збільшити свої фізичні можливості. Експериментальна перевірка таких дій нездійсненна. Моделювання суб'єктивних факторів — основна складність у проведенні слідчого експерименту [4].

У справах осіб з фізичними вадами слідчий експеримент проводиться не тільки для перевірки показань обвинуваченого, але й для перевірки здатності бачити, чути, розрізняти шум, тони, звуки, сприймати людську мову, бачити об'єкти, їх деталі, колір, форму, а також спостерігати певні явища. Слідчі експерименти у справах вказаних осіб переважно проводяться для виявлення суб'єктивних можливостей та індивідуальних особливостей обвинувачених.

Для прикладу, слідчий експеримент може допомогти перевірити твердження обвинуваченого, потерпілого, свідка, який страждає короткозорістю, дальтонізмом, астигматизмом, що він бачив предмет або явище та їх особливості; твердження далекозорого, короткозорого, астигматика, що він не бачив обличчя або предмет (зокрема тому, що був без окулярів).

Показання глухонімого про те, що він чув, або показання свідків та потерпілих про те, що глухонімий володіє розмовною мовою, завжди викликають сумніви, їх слід перевірити за допомогою слідчого експерименту. При цьому варто враховувати, що туговухі погано чують людську мову, але бурхливо реагують, коли у ній є згадки про них. Це пояснюється як підвищеною спостережливістю, так і недовірою. При сприйнятті мови у туговухих утворюються слухові прогалини (люки), знижується чутливість до високих тонів. Якщо особа повідомляє про підслухану нею розмову, то необхідно з'ясувати, чи випадково вона почула мову або ж прислухалася, який був її тон.

Загалом форми участі осіб з фізичними вадами у слідчому експерименті можуть бути різноманітними — від пасивної присутності до активної участі у проведенні дослідних дій.

Перевірка показань на місці полягає у вказівці раніше допитаної особи, на місця та об'єкти, пов'язані з розслідуваною подією, описі цієї події, демонстрації окремих дій, дослідженні фактичної обстановки даного місця та порівняння з нею вже одержаних даних з метою перевірки наявних та встановлення нових доказів.

Перевірка показань на місці істотно збагачує можливості слідчого щодо повнішого, яскравішого мисленого відтворення минулої події, полегшує процес пізнання цієї події.

У літературі звертається увага на необхідність прогнозування мотивів участі підслідного у перевірці показань на місці. Це дозволяє слідчому передбачити небажані мотиви (наприклад, бажання обвинуваченого заплутати слідство, переконатися в тому, що докази, які мають значення для справи, не були виявлені при огляді місця події, втекти під час проведення слідчої дії і т. п.) [5].

До психологічних особливостей перевірки показань на місці належать:

1) індивідуальна здатність особи до сприйняття і запам'ятовування обставин, за яких відбулась подія;

2) просторова (топографічна) орієнтація особи;

3) психологічний вплив на особу, що дає показання, місця події, на якому вона повторно присутня.

Перша з названих особливостей може бути з'ясована в ході допиту, що передує перевірці показань на місці, слідчого експерименту, спрямованого на перевірку особливостей сприйняття та запам'ятовування особи, а також за результатами судово-психологічної та судово-медичної експертизи.

Запам'ятовування оточуючої обстановки та її окремих елементів може бути довільним та мимовільним. Злочинець після вчинення злочину ховає у певному місці використану ним зброю, спеціально (довільно) запам'ятовує обстановку, щоб згодом знайти сховане. Однак найчастіше слідчому доводиться мати справу з мимовільним запам'ятовуванням, коли особа не ставить перед собою мету запам'ятати обстановку та обставини минулої події.

Одним з найважливіших психічних актів для перевірки показань на місці є топографічна орієнтація особи, показання якої перевіряються.

Топографічна або просторова орієнтація — це вміння людини визначати основні пункти, межі, характерні риси, комунікації, взаєморозташування окремих ділянок місцевості та місцевих предметів, а також своє розташування відносно них [6].

Людині, яка постійно проживає в місті, усі дерева, як правило, здаються подібними. Вона у кращому випадку визначить їх породу, але не зможе розрізнити окремі екземпляри чи групи. Натомість сільський житель легко схоплює індивідуальну різницю в рослинності, але, потрапивши в місто, йому буде важко розібратись в особливостях того чи іншого району, вулиці чи будівлі, зокрема, якщо вони віддалені від центральної частини міста.

Зазвичай жителю рівнинної місцевості важко орієнтуватись в горах, а людина, яка проживає та працює у невеликих та невисоких будівлях, губиться у багатоповерховому будинку.

Здатність до орієнтування багато в чому залежить від професійної діяльності та улюблених занять людини. Мисливцю, грибнику, рибалці досить часто доводиться орієнтуватись у малознайомій чи незнайомій місцевості, у них розвивається звичка до запам'ятовування. Кабінетний працівник може неодноразово проходити або проїжджати по одному й тому ж маршруту і не запам'ятати дороги, тоді як водію, особливо таксистові, буває достатньо одного разу, щоб зберегти її в пам'яті.

Вибірковість сприйняття місцевості приводить до того, що різні люди запам'ятовують різні орієнтири. Водій краще зберігає в пам'яті дорожні знаки, заправки, станції технічного обслуговування, складні ділянки дороги, повороти, перехрестя. Домогосподарка швидше використовує як орієнтири магазини, ринки та інші об'єкти, що відповідають її інтересам і пов'язані з характером діяльності в момент перебування її в даному місці.

Сприйняття місцевості носить вибірковий характер залежно від ракурсу, в якому сприймалась окрема ділянка місцевості. Якщо людина проходила певною дорогою тільки в одному напрямі, то при зворотньому русі вона може і не впізнати місця, де перебувала раніше [7].

У топографічному сприйнятті відповідну роль відіграють і сезонні ознаки (стан рослинності, сніговий покрив), що сильно змінюють як пейзаж в цілому, так і вид окремих ділянок, місцевих предметів, характер орієнтирів.

Розглянуті явища, слідчому необхідно враховувати при плануванні проведення перевірки показань на місці.

Однак топографічне запам'ятовування місцевості не зводиться лише до одностороннього впливу на органи відчуттів. Слід брати до уваги характер взаємодії людини з реальною обстановкою цього місця.

Найкраще запам'ятовуються такі особливості місцевості та місцевих предметів, які пов'язані з початком чи закінченням дій, поворотні пункти маршруту руху, тобто входили до змісту діяльності людини. Наприклад, місце, вибране для засідки, лаз, що використовувався для проникнення у сховище, — дані елементи, що відносяться до мотивів та мети діяльності, завжди запам'ятовуються конкретніше і точніше.

При виході на місце для перевірки показань, часто слідчий має справу з такими елементами місцевості, які, не володіючи властивостями орієнтирів, мають особливе значення лише у зв'язку з даною подією. Ними є так звані опорні пункти: місце зустрічі співучасників, місце нападу на потерпілого, місце схову викраденого, початковий та кінцевий пункт пересування, точка здійснення пострілу тощо.

У топографічних уявленнях розрізняються дві форми: мислена карта-шлях (карта-пересування) та мислена карта-огляд [8].

На карті-шляху місцевість, що уявляється, відтворюється сукцесивно відповідно до мисленого маршруту пересування людини на місцевості.

Карта-огляд є симультанним зображенням місцевості, коли людина відтворює просторові співвідношення між ділянками та предметами та їх особливості незалежно від руху по даній території.

Перехідною формою від карти-пересування до карти-огляду є мислений обхід території. У такому випадку людина постійно пов'язує навколишнє оточення з пунктами свого власного перебування.

Повторне сприйняття обстановки події посилює роботу пам'яті. Тому слідчий при перевірці показань на місці пропонує особі, яка дає показання, виконувати ті ж дії, які виконувались нею раніше, і з'ясовує характер емоцій, що проявляються в цей момент. При перевірці показань на місці у підозрюваного може мати місце широка амплітуда психічних станів (страх, фрустрація, стрес тощо). Такі емоційні переживання в окремих випадках можуть перешкодити належному проведенню слідчої дії. У такому разі слідчому необхідно проявити особливий такт, використати методи психологічного впливу (приклад, переконання тощо) для нейтралізації нервової напруги.

Під час перевірки показань на місці необхідно уважно спостерігати за діями особи, показання якої перевіряються. Таке спостереження повинно включати в себе оцінку дій (напрям руху, темп ходьби, мотивовані та немотивовані зупинки, активний зацікавлений пошук або байдужість, впевненість або невпевненість), міміки, висловлювань, психофізіологічних реакцій та має на меті з'ясувати впевненість, надійність впізнання місця події, а також бажання особи показати це місце.

Слідчій практиці відомі випадки, коли допитані особи, виявивши згоду взяти участь у перевірці показань на місці, під час цієї слідчої дії вказують на зовсім інші місця. У такий спосіб вони намагаються: а) затягнути слідство неправдивими відомостями, спрямувати його по хибному шляху; б) встановити зв'язок між співучасниками; в) здійснити втечу з-під варти; г) знищити сліди злочину на місці його вчинення, не виявлені слідчим до проведення перевірки показань на місці [9].

Варто наголосити, що слідчий, організовуючи та керуючи перевіркою показань на місці, повинен у той же час, виключити все, що містить елементи підказки та навіювання. Переходячи від одного пункту до іншого разом з особою, показання якої перевіряються, слідчий надає їй можливість спершу вільно викласти обставини, пов'язані з даним місцем, а згодом вже задає необхідні питання.

Дослідники виділяють наступні критерії допустимості засобів психологічного впливу при перевірці показань на місці: 1) такий вплив не може бути спрямований на примушування особи, показання якої перевіряються, до участі в перевірці її показань на місці; 2) вплив не повинен обмежувати самостійність дій цієї особи при демонстрації обстановки і окремих дій; 3) не допускається передача їй інформації навідного характеру.

Date: 2015-09-19; view: 371; Нарушение авторских прав