ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ПРІОРИТЕТИ ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ

НАПРЯМКИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ США

1. У 30-х рр. метою зовнішньої політики США було зміцнен­ня міжнародних позицій, що похитнулися під час еконо­мічної кризи.

2. Ф. Рузвельт відмовився від політики невизнання СРСР, яку правлячі кола США провадили протягом 16 років. 17 листопада 1933 р. між Радянським Союзом і Сполуче­ними Штатами Америки були встановлені дипломатичні відносини.

3. Ще з середини XIX ст. США провадили політику ізоляціо­нізму, що базувалася на ідеї невтручання США у європей­ські збройні конфлікти, які не стосувалися американсько­го континенту. Формально проголошувався принцип неучасті у європейських справах, а фактично це була полі­тика збереження "свободи рук" у міжнародних справах. У 30-х рр. політика ізоляціонізму не сприяла організації колективної відсічі фашистських держав, створенню га­рантії миру у світі.

4. Фактично США провадили політику потурання агресії, що сприяло розв'язанню Другої світової війни.

У 1935-1937 рр. конгрес США прийняв низку актів про нейтралітет США:

• було заборонено експорт зброї, боєприпасів і військо­вих матеріалів державам, які воювали;

• США не дозволялося брати участь у воєнних кон­фліктах;

• не дозволялося надавати країнам, що воюють, позики і кредити;

• американцям заборонялося плавати на суднах країн, що воювали.

На основі цих актів США відмовили у допомозі:

• Ефіопії під час агресії Італії;

• уряду Народного фронту в Іспанії під час громадян­ської війни 1936-1939 рр.

5. На Далекому Сході США продовжували політику "від­
чинених дверей" і "рівних можливостей" щодо Китаю.
Японія стала першою країною, що здійснила насильни-.'
цький перегляд Версальсько-Вашиштонської системи і ]

розпочала боротьбу за переділ свігу.- Агресія Японії в Ки­таї (1931-1932 рр.), її вихід з Ліги Нашій у 1933 р. та поча­ток війни в Китаї у 1937 р. були зіг#>озою американській військовій монополії в Тихому ОїеаШІ, хоч американські стратеги вважали, що Японія, загрузнувши в Китаї, не за­зіхатиме на тихоокеанські володіння США. Проте в 30-х рр. суперечності між Японією т'з. США на Далекому Сході і в басейні Тихого океану загснстрювалися. 6. В Латинській Америці США провади-Ли політику "доброго сусіда", що супроводжувалося проникненням американ­ського капіталу в країни Латинсько*! Америки, витіснен­ням Великої Британії й Німеччини з гДього регіону та поси­ленням своїх позицій. Уряд США висРУнув на перший план не воєнну інтервенцію, а методи фін;ансово-економічного натиску і торгівлі. США посилили боротьбу за сфери еко­номічного впливу. Тільки протягомі 1936 р. між США і країнами Латинської Америки було' підписано 11 торго­вих договорів.

ЗАГОСТРЕННЯ АНГЛО-НІМЕЦЬКИХ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ

1. У 30-х рр. Велика Британія, побоюю»чись зміцнення пози­цій Франції в Європі, розглядала Німеччину як противагу Франції на європейському контщевіті. Уряд Англії очо­лював прихильник політики "вмиротгворення" Невіл Чем-берлен (прем'єр-міністр Великої Бриттанії у 1937-1940 рр.), за згоди якого робилися поступки Гі-тлеру за рахунок тре­тіх країн. Політика Великої Британії' стосовно Німеччини була непослідовною:

• великі монополії країни продовжували вкладати капі­тали в німецьку військову промисловість і після прихо­ду А. Гітлера до влади;

• у червні 1935 р. була укладена аінгло-німецька угода, яка фактично легалізувала морськ;і озброєння Німеччи­ни. Згідно з цією угодою Німеччина одержала право на будівництво флоту, що становитиме 35% тоннажного військового флоту Великої Бриіакиї, включаючи право будувати підводний флот, що стш<овитиме 45% британ­ського, а в особливих випадках щсодо підводних човнів навіть допускався паритет;

• правлячі кола Великої Британії надали Німеччині сво­боду дій у Центральній і Східній Сиропі. Британський

• уряд робив значні кроки по збільшенню чисельності
військ, їх оснащенню (постанова 1937 р. про збільшення
й переустаткування королівських військово-морських
сил), бо бачив зростання військової могутності Німеч­
чини.

2. Велика Британія почала шукати противагу Німеччині на Сході, а тому було укладено союзи з Францією, Польщею, Румунією, Грецією, Туреччиною.

3. У березні 1938 р. СРСР виступив з ініціативою проведення міжнародної конференції з метою виробити практичні за­ходи проти агресора. Лондон відмовився брати участь у ній, мотивуючи тим, що це призведе до утворення в Євро­пі блоків і підірве перспективу встановлення миру. Велика Британія не звертала увагу на те, що блок у Європі вже створено (Німеччина, Італія, Японія, 1936-1937 рр.)

4. Змагання у військовій сфері, прагнення Німеччини повер­нути втрачені колонії, активне її проникнення на Бли­зький Схід спричинили загострення англо-німецьких від­носин.

5. Одночасно зовнішня політика Великої Британії була полі-
• тикою заохочення агресора:

"і окупація Чехо-Словаччини Німеччиною здійснювалася за згодою Великої Британії і Франції, які підписали Мюнхенську угоду;

• коли Німеччина й Італія втрутилися в громадянську війну в Іспанії (1936-1937 рр.), організувавши пряму ін­тервенцію, Велика Британія і Франція провадили полі­тику "невтручання";

• у квітні 1939 р. почалися англо-франко-радянські пере­говори про взаємодію проти агресора, які тривали до серпня, всі сторони вели переговори формально. СРСР висловив готовність виставити проти агресора 136 диві­зій, а Велика Британія пообіцяла дві, а згодом ще дві. І Велика Британія, і СРСР в цей час налагоджували кон­такти з Німеччиною;

• Велика Британія вичікувала в Європі й тоді, коли на континенті вже гриміли гармати.

Висновок: у 30-х рр. Велика Британія належним чином не оці­нила небезпеку, яку ніс Європі фашизм.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ФРАНЦІЇ

1. Занепокоєна мілітаризацією Німеччини після приходу
А. Гітлера до влади, Франція провадить активну
зовнішню політику:

• у 1934 р. міністр закордонних справ Луї Барт\ висунув ідею про укладення багатостороннього пакту про вза­ємний ненапад з країнами Східної Європи, включаючи СРСР і Німеччину (Східний пакт), але виникли труднощі у втіленні її в життя;

• тоді Франція висунула ідею підписання окремих дого­ворів про ненапад:

2 травня 1935 р. в Парижі був підписаний франко-ра-дянський договір про взаємодопомогу в разі будь-якої агресії. Але не було підписано окремої воєнної конвен­ції, що було дуже важливо;

6 грудня 1938 р. був підписаний франко-німеиький до­говір, що свідчив про наміри кожної держави самостій­но шукати домовленості з агресором.

2. У 30-х рр. Франція збільшила воєнні асигнування, створи­ла нове Міністерство оборони й націоналізувала концерн "Шнейдер-Крезо", який випускав військову продукцію.

3. Франція провадила двояку політику: з однієї сторони — йшла на поступки Німеччині та зближення з нею, з дру­гої — на консолідацію антифашистських сил.

Вона йшла на поступки А. Гітлеру:

• не звертала уваги на переозброєння німецької армії;

• на "аншлюс" Австрії;

• на захоплення Судетської області, а згодом всієї Че­хо-Словаччини.

4. У 1939 р. відбулися англо-франко-радянські переговори.

Велика Британія і Франція намагалися не допустити зближення СРСР і Німеччини, а тому затягували перего­вори. СРСР використовував переговори для тиску на Ні­меччину під час укладання політичного й економічного договору. Висновок: політика Франції була недалекоглядною. Вона на­магалася відвернути загрозу світової війни територіаль­ними поступками Німеччині.

НЕДОТРИМАННЯ НІМЕЧЧИНОЮ СТАТЕЙ ВЕРСАЛЬСЬКОГО ДОГОВОРУ

1. Після приходу до влади у 1933 р. нацистський режим по­чав переглядати умови Версальського договору, за яким Німеччина позбавлялася своїх колоній і повинна була ви­плачувати величезні суми репарацій.

2. Жовтень 1933 р. На конференції з питань роззброєння Ні­меччина в ультимативній формі вимагала скасувати війсь­кові статті Версальського договору і надати їй "рівні пра­ва" на озброєння. Після відмови німецька делегація зали­шила конференцію.

3. Жовтень 1933 р. Через декілька днів Німеччина вийшла з Ліги Націй, розв'язавши цим самим руки для озброєнь і агресії.

4. Січень 1935 р. Проведено референдум у Саарській області, яка протягом 15 років перебувала під управлінням Ліги Націй, про возз'єднання з Німеччиною.

5. 1 березня 1935 р. Саарська область відійшла до Німеччини (за це висловилося 90% населення), яка виплатила Франції компенсацію за вугільні шахти. Промислова база Німеч­чини значно зміцніла.

6. Лютий 1935 р. А. Гітлер оголосив про створення в Німеч­чині військової авіації, що суперечило рішенням Версаль­ського договору.

7. Березень 1935 р. Однобічно порушивши статті Версальсь­кого договору, А. Гітлер запровадив загальну військову повинність. Почалися інтенсивні військові навчання. Було відновлено німецький Генеральний штаб і створено 500-тисячну армію, що була у 5 разів більшою, ніж перед­бачалося мирним договором.

8. В країні провадилася мілітаризація економіки, тобто пере­ведення господарства на однобічний воєнний розвиток, розширення виробництва воєнної продукції. Велася гонка озброєнь, нарощування озброєнь, розширення воєнної промисловості та скорочення цивільного виробництва.

9. Англо-німецька морська угода 1935 р. відкрила німцям шлях до збільшення тоннажу військово-морського флоту і будівництва підводних човнів, що фактично означало двостороннє порушення Версальських угод.

10. Щоб скасувати всі військові обмеження Версальського договору, Німеччина провадила велику пропагандист­ську кампанію про "несправедливість" і необхідність "рів­ності" як у самій країні, так і за кордоном.

Висновки:

1. До 1936 р. Німеччина в односторонньому порядку пере­глянула низку статей Версальського договору.

2. Крок за кроком Німеччина провадила ліквідацію Вер-сальської системи, створюючи в Європі нове вогнище війни.

3. Версальська система мирних договорів фактично зазнала краху.

4. Односторонній розрив Німеччиною Версальського дого­вору не зустрів належного опору правлячих кіл Великої Британії, Франції, США.

"... коли почалося озброєння Німеччини, інші країни не вжи­ли ніяких заходів. Порушення Версальського договору Ні­меччиною було сприйнято зовсім спокійно " (з виступу ко­лишнього гітлерівського міністра економіки Я. Шахта на Нюрнберзькому процесі).

5. Західні країни були пасивними. Вони намагалися відвер­нути загрозу від своїх держав і спрямувати її проти СРСР.

6. Щоб мати світове панування, гітлерівці посилено наса­джували свою агентуру в країнах Близького і Середнього Сходу, в Латинській Америці, йшли на зближення з япон­ськими мілітаристами.

ЕКСПАНСІОНІСТСЬКІ ПРЕТЕНЗІЇ ІТАЛІЇ

1. Переділ світу почався з "малих воєн". Італія взяла курс на відтворення "величі нації" та створення великої колоні­альної імперії в Африці й Середземномор'ї.

2. В Італії здійснювалося ідеологічне та військове навчання молоді, яка виховувалася в дусі обожнювання дуче та бо­ротьби за "велику Італію"; поширення ідеї перетворити Середземне море на "внутрішнє озеро" Італії.

3. Жовтень 1931 р. Була підписана німецько-італійська угода про спільні дії з основних питань міжнародної політики і про розмежування сфер впливу в Центральній і Півден-но-Східній Європі.

4. У 1934 р. було прийнято закон про воєнізацію нації. Поча­ли чисельно зростати збройні сили країни.

5. Особливу активність Італія проявила на Балканах і в ба­сейні Дунаю. Вона хотіла підкорити собі країни Балкансь-кого півострова і Близького Сходу, частину Східної і Пів­нічної Африки.

6. Жовтень 1936 р. Була підписана німецько-італійська угода про спільні дії з основних питань міжнародної політики і про розподіл сфер впливу в Центральній і Південно-Схід-ній Європі.

7. 1937 р. До Антикомінтернівського пакту, підписаного 1936 р. Німеччиною і Японією, приєдналася Італія. Дер­жави цього блоку зобов'язувалися інформувати одна одну про важливі міжнародні події, спільно боротися проти "міжнародного комунізму" та проводити спільні заходи проти СРСР.

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА СРСР

1. Зовнішній політиці СРСР у передвоєнні роки завдали ве­
ликої шкоди ті негативні явища у радянському суспільст­
ві, які склалися внаслідок сталінських репресій і які при­
звели до послаблення:

економіки,

збройних сил,

радянської дипломатії. Багатьох спеціалістів народного господарства, офіцерів збройних сил, радянських дипломатів було репресовано.

2. В цей період на міжнародній арені СРСР самоізолювався, звузилися його міжнародні зв'язки, була підірвана довіра міжнародної громадськості до позицій і пропозицій СРСР.

3. Радянський Союз провадив двоїсту зовнішню політику,' про яку свідчать радянсько-німецькі відносини у 20-х рр. XX ст. Між СРСР і Німеччиною було декілька таємних до­мовленостей у військовій сфері, які суперечили статтям Версальського договору. Наприклад, німецькі збройні сили створили на території СРСР низку шкіл:

танкову — в Казані,

військово-повітряну — в Липецьку,

військово-хімічну — в Саратові. У свою чергу, радянські військові навчалися в німецьких навчальних військових закладах. Успішно розвивалося й економічне співробітництво:

• у 1931-1932 рр. СРСР займав перше місце з імпорту ма­шин із Німеччини;

• у 1932 р. до СРСР надійшло 43% німецького експорту.

4. Прихід А. Гітлерадовладиу 1933 р. призвів до погіршення
радянсько-німецьких відносин.

5. Грудень 1933 р. Були визначені основні принципи радян­
ської зовнішньої політики:

• дотримання нейтралітету;

• невтручання у будь-які воєнні конфлікти;

• політика "вмиротворення" стосовно Німеччини та Японії;

• конкретні заходи у створенні системи колективної без­
пеки в Європі під егідою Ліги Націй.

6. Така зовнішня політика змінила становище СРСР на між­
народній арені. Радянський Союз поступово почав брати
більш активну участь у міжнародному співробітництві:

• у листопаді 1933 р. СРСР був визнаний США;

• 1934 р. СРСР було прийнято до Ліги Націй;

• 2 травня 1935 р. в Парижі був підписаний франко-ра-дянський договір про взаємодопомогу на випадок вій­ни. Ефективність договору була обмеженою, оскільки не було підписано окремої військової конвенції;

• 1935 р. СРСР підписав договір про взаємодопомогу з
Чехо-Словаччиною. Проте в окремій статті зазначало­
ся, що допомога СРСР Чехо-Словаччині могла надава­
тися одночасно з наданням допомоги Францією.

7. Однак у 30-х рр. радянська зовнішня політика була
двоякою:

• у квітні 1939 р. одночасно з пропозиціями Великої Бри­
танії і Франції розпочати тристоронні переговори з пи­
тання колективної безпеки та забезпечення гарантій
безпеки для європейських країн СРСР запропонував
Німеччині встановити тісні відносини;

• в кінці липня 1939 р. СРСР відновив з Німеччиною пере­
говори, щоб підписати економічний договір і вирішити
територіальні питання;

• 23 серпня 1939 р. у Москві було підписано пакт про не­
напад між СРСР і Німеччиною строком на 10 років. У
секретній частині договору йшлося про розподіл сфер
впливу між СРСР і Німеччиною. Внаслідок підписан­
ня договору Радянський Союз отримав значні терито­
рії, а Німеччина забезпечила собі підтримку з боку
СРСР у війні з Польщею, а згодом і у війні проти За­
хідної Європи, бо на Сході вона мала надійний тил з
боку СРСР.

Висновки:

1. Двояка зовнішня політика СРСР викликала побоювання в країнах західної демократії через її ненадійність, непослі­довність, непередбачуваність.

2. Велика Британія й Франція вважали СРСР ненадійним військовим і дипломатичним партнером, тому недовірли­во ставилися до всіх пропозицій СРСР.

3. Однією з причин Другої світової війни є недалекоглядна політика урядів Великої Британії, Франції та СРСР, які відмовилися від створення системи колективної безпеки та від колективних заходів, щоб стримати агресора, що фактично підштовхувало Німеччину до застосування вій­ськової сили і розв'язання війни.