КРАЇНИ ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ

Латинська Америка — загальна назва країн, що займають південну частину Північної Америки, Центральну і всю Південну Америку. Ця назва походить від латинської ос­нови романських мов, якими розмовляє більша частина населення цієї частини континенту. Латинська Америка займає 15% заселеної суші, на якій про­живає 5% населення Земної кулі. На території Латинської Америки знаходиться 29 держав. Тут проживають європей­ські переселенці та їхні нащадки, а також метиси (нащадки бі­лих та індіанців), мулати (нащадки білих і негрів), індіанці, негри та ін.

Офіційною мовою є:

у 18 країн — іспанська, в Бразилії — португальська, Гаїті — французька,

Сурінамі та деяких володіннях — голландська, у решті країн — англійська. Найбільшими державами були:

Бразилія, Мексика, Аргентина. На долю цих трьох країн припадало 2/3 всієї території і майже 60% населення регіону.

Досить великими були також такі держави:

Колумбія, Венесуела, Перу, Чилі. На відміну від Азії і Африки, кількість колоніальних воло­дінь, які належали провідним країнам Європи (Великій Брита-

ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ У РЕГІОНІ

1. У роки Першої світової війни посилили свою експансію в цей регіон США.

2. Перша світова війна ускладнила традиційні зв'язки Ла­тинської Америки із Західною Європою. Різко скороти­лося надходження європейських капіталів і товарів, що сприяло розвитку національних економік.

3. Після Першої світової війни латиноамериканські країни в рамках світової господарської системи відігравали роль аграрно-сировинної ланки. їх економіка мала аг­рарно-експортний характер, а також базувалася на гір­ничодобувній промисловості.

4. У сільському господарстві панували латифундії. Величез­ними земельними наділами володіли поміщики:

в Аргентині 500 великим поміщикам належало 20 млн га землі, в Бразилії — 27 млн га. Основна маса селян була малоземельною і безземельною.

5. У сільському господарстві використовувалася наймана праця робітників, кабальні форми оренди і найму.

6. Сільське господарство мало монокультурний характер. Так, Аргентина стала крупним постачальником на зовнішні ринки м'яса і зерна,

Бразилія і Колумбія — кави,

Куба — цукру,

Чилі — міді і селітри,

Болівія — олова,

республіки Центральної Америки й Еквадору —

тропічних культур,

Венесуела — нафти.

7. На цій основі формувалася велика торгово-фінансова буржуазія, яка стала частиною поміщицько-буржуазної олігархії, яка разом з іноземним капіталом контролю­вала економічне, а в багатьох випадках і політичне життя в країнах регіону.

8. Надходження іноземних інвестицій зіграло важливу роль у розвитку ринкових відносин у Латинській Америці, бу­дівництві залізниць, розвитку сільського господарства, гірничодобувної промисловості, торгівлі:

• у 1914 р. іноземні капітали в Латинській Америці ста­новили 9 млрд дол., з них 5 млрд становили британські інвестиції, 60% яких припадало на Аргентину і Бра­зилію;

• у 1914 р. капіталовкладення США в країни Латинської Америки становили 1,2 млрд дол., 85% припадало на Мексику й Центральну Америку.

У Південній Америці вплив США на цей час був не­значним.

У 1929 р. інвестиції США зросли в 4,5 рази і становили 5,5 млрд дол.;

• великі капіталовкладення в Латинській Америці мали
Франція і Німеччина.

Латифундії (від лат. — великий маєток) — великі приватні земельні володіння.

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ У РЕГІОНІ

1. Незалежні латиноамериканські держави утворилися на континенті ще на початку XIX ст.

2. США використовували збройну інтервенцію для вста­новлення свого впливу:

• 1915 р. — збройна інтервенція в Гаїті, де був вста­новлений окупаційний режим;

• 1915 р. — в Домініканській Республіці;

• 1916-1917 рр. — в Мексиці;

• 1917р. — на Кубі, де американські війська залишились до 1922 р.

3. У 20-х рр. в одних країнах Латинської Америки (Арген­тина, Уругвай, Перу) продовжували діяти буржуазно-ре­формістські уряди, в інших їх змінили революційні диктаторські режими (Куба, Чилі), в третіх — владу утримували консервативні сили, які виражали, інтереси поміщицько-буржуазної олігархії (Бразилія, Колумбія), в четвертих — діяли диктатури (Венесуела). ■ Особливою залишалася ситуація в Мексиці, де існував режим "революційного каудильйо" (вождя).

4. В країнах Латинської Америки часто відбувалися війсь­кові перевороти й громадянські війни.

5. Партії не відігравали значної ролі в політичному житті країни.

6. Великим був вплив католицької церкви.

7. Основна маса населення не брала участі в політичному житті.

8. У багатьох країнах переважали авторитарні методи ке­рівництва, влада належала різноманітним кланам лати­фундистів, які спиралися на армію. Військова верхівка часто здійснювала військові перевороти і ставила при владі того чи іншого каудильйо (вождя).

9. У 30-х рр. активізувалась економічна роль держави в Ла­тинській Америці, що було пов'язано із зростанням впливу місцевої буржуазії та буржуазно-націоналістич­них тенденцій.

10. Намагаючись зміцнити позиції США в Латинській Аме­риці в ситуації загострення міжімперіалістичних проти­річ і поширення антиамериканських настроїв у регіоні, Ф. Рузвельт у 1933 р. заявив про відмову США від інтер­венції та інших форм прямого втручання у справи лати­ноамериканських держав і про перехід до політики "доброго сусіда".

11. У 30-х рр. у багатьох країнах Латинської Америки роз­ширилися функції державного апарату, репресивних служб, посилювався вплив чиновницької бюрократії, зростала роль армії.

ПРОТИБОРСТВО ДЕМОКРАТИЧНИХ СИЛ І ДИКТАТОРСЬКИХ РЕЖИМІВ

У багатьох країнах Латинської Америки були встанов­лені диктаторські режими.

Причини появи диктаторських режимів:

1. Криза реформістських форм правління, що вела до праг­нень встановити сильну владу.

2. Невирішеність соціальних проблем і використання неза­доволення населення.

3. Великий вплив військових, створення різних офіцерських угруповань, які здійснювали військові перевороти.

4. Вплив консервативних сил і католицьких угруповань.

5. Традиції підтримки особистої влади вождя (каудильйо).

6. Прагнення використати ідею незалежності країн в особи­стих цілях.

7. Намагання згуртувати національні сили окремих країн за допомогою сильної особистої влади.

На рубежі 30-х рр. у країнах Латинської Америки відбулися бурхливі соціально-політичні події.

Роки	Країна	Події	Наслідки
1930 р.	Бразилія	Збройна боротьба	Повалено консервативний
		на чолі з Ж. Варга-	режим, хоч і в конститу-
		сом.	ційних формах, усунуто "кавову олігархію". До влади прийшов блок ліберальної буржуазії і дрібнобуржуазних демо­кратів. Військово-дикта­торська форма правління дала змогу новому режи­мові укріпитися при владі.
1935 р.		Боротьба за Народ-	Національно-визвольний
		ний фронт набула	альянс вів боротьбу проти
		форми Національ-	реакційних сил, за пова-
		но-визвольного аль-	лення диктаторського ре-
		янсу, який виник	жиму і встановлення на-
		в умовах режиму Ж. Варгаса.	родної влади.
Липень		Уряд Варгаса забо-
1935 р.		ронив діяльність альянсу, який був змушений перейти на нелегальне стано­вище.

Продовження таблиці

Продовження таблищ

Висновки:

1. Деякі уряди країн Латинської Америки вдавалися до си­лових методів вирішення внутрішніх і зовнішніх про­блем своїх держав, часто використовуючи армії, здій­снюючи військові перевороти.

2. У 30-х рр. у багатьох країнах активізували свою діяль­ність фашистські організації, які мали певні особливості:

• в латиноамериканських країнах не було фашизму єв­ропейського зразка, існували різноманітні профаши­стські течії;

• загроза фашизму в деяких державах (Аргентина, Бра­зилія, Чилі) виникла ззовні — через проникнення в ці країни фашистських держав. Це проявилося:

в економічній і торговій експансії,

в активній діяльності дипломатів,

у військових зв'язках,

в активізації діяльності нацистської агентури.

Діяльність профашистських сил спільно з місцевими ре­акційними силами була великою загрозою для багатьох країн регіону.

3. У 30-х рр. у багатьох країнах Латинської Америки поши­рився рух за створення Народних фронтів для боротьби проти реакційних режимів і загрози фашизму (Аргенти­на, Бразилія, Чилі).

4. Чимало країн формували фронт демократичних сил на підтримку прогресивних ліберальних урядів і їхніх ре­форм (Колумбія та ін.).