Було взято курс на утворення єдиної соціалістичної держави

ПЛАНИ ОБ'ЄДНАННЯ РАДЯНСЬКИХ РЕСПУБЛІК

1. План автономізації.

Розроблений Й. Сталіним.

Передбачав входження республік у Російську федерацію на правах автономії. Це означало ліквідацію самостій­ності республік.

2. План конфедерації.

Утворення союзу суверенних держав, які повністю збері­гають свою незалежність і створюють об'єднані органи для координації дій.

Цей план підтримали X. Раковський і М. Скрипник (Українська СРР), Компартія Грузії. У 1923 р. це стало підставою для звільнення X. Раковсь-кого з посади голови уряду УРСР.

3. План федерації.

З ним виступив В. Ленін.

Суть плану полягала в тому, що всі радянські республі­ки, серед них і Російська федерація, мали входити на рів­них правах у нове державне об'єднання — Союз Радян­ських Соціалістичних Республік.

УТВОРЕННЯ СРСР

Жовтень 1922 р. Відбувся пленум ЦК РКП(б). Затверджено план утворення єдиної держави, запропонований В. Ле­ніним. Утворено Конституційну комісію у складі Й. Ста­ліна, М. Калініна, Г. П'ятакова, X. Раковського, Г. Чиче-ріна. Комісія мала виробити конституційні засади єдиної держави.

23-27 грудня 1922 р. X Всеросійський з'їзд рад.

У його роботі брали участь делегації республік. На з'їзді було запропоновано назву нової держави — Союз Ра­дянських Соціалістичних Республік (уперше цю назву за­пропонував Г. Чичерін).

30 грудня 1922 р. І з'їзд рад СРСР.

З доповіддю про Декларацію і Договір про утворення СРСР виступив Й. Сталін. Ці документи були прийняті делегатами з'їзду. Остаточні тексти цих документів із урахуванням зауважень і пропозицій союзних республік мав затвердити наступний з'їзд рад. Було утворено комі­сію для підготовки остаточних документів.

Було обрано:

1. ВЦВК у складі 371 члена і 138 кандидатів (від республік
пропорційно до кількості населення в них).

2. Президію ВЦВК у складі 19 членів і 13 кандидатів.

3. Чотири Голови Президії ВЦВК, які мали почергово го­
ловувати на засіданнях".

• від РРФСР — М. Калініна,

• від УРСР — Г. Петровського,

• від БСРР — А. Черв'якова,

• від ЗСФРР — Н. Наріманова.
До складу СРСР увійшли:

1. Російська Федерація.

2. Українська СРР.

3. Білоруська СРР.

4. Закавказька Федерація (створена у березні 1922 р. в
складі закавказьких республік: Грузії, Вірменії, Азер­
байджану).

ЮРИДИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ СРСР

Січень 1923 р. ЦВК СРСР створив Конституційну комісію, яку очолив М. Калінін.

Протягом 1923 р. Відбувався процес доопрацювання союзно­го договору. Союзні держави домагалися більшої само­стійності. Й. Сталін вирішив замість союзного договору прийняти Конституцію СРСР.

Січень 1924 р. II з'їзд рад СРСР затвердив першу Конститу­цію СРСР.

В компетенції СРСР були:

• зовнішньополітичні відносини, оборона;

• транспорт, зв'язок;

• фінанси;

• планування, торгівля.
За республіками залишилися:

• внутрішня політика,

• земельні справи,

• юстиція,

• охорона здоров'я,

• соціальне забезпечення тощо.

Союзними органами були:

1. З'їзд рад СРСР, що збирався один раз на два роки, вибори до якого здійснювалися на основі виборчого права, обме­женого для "соціально ворожих елементів".

2. ЦВК (Центральний виконавчий комітет), який складався з
двох палат — Ради союзу і Ради національностей.

3. Ради народних комісарів (Раднарком) — виконавча влада.
Головою Раднаркому до 1924 р. був В. Ленін, а після його
смерті — О. Риков.

Висновки:

1. СРСР став унітарною тоталітарною державою.

2. Формально кожна республіка мала право виходу з СРСР,
але цього ніколи не було.

ПЕРЕМОГА Й. СТАЛІНА В БОРОТЬБІ ЗА ВЛАДУ Після смерті В. І. Леніна (січень 1924 р.) в партійно-держав­ному керівництві загострилася боротьба навколо питань по­дальшого розвитку країни. Прагнення встановити контроль над партією і державою, захопити всю повноту влади було ха­рактерним для 20-х рр.

Основними суперниками в боротьбі за політичне лідерство були Й. Сталін і Л. Троцький.

В партії Л. Троцький очолив "ліву опозицію", що виступи­ла з критикою бюрократичного партійного апарату та спро­би Й. Сталіна зосередити владу в своїх руках. Січень 1925 р. Пленум ЦК ВКП(б) засудив позицію Л. Тро-цького, якого було усунено з посад члена Політбюро і го­лови Реввійськради.

Після XIV з'їзду партії (грудень 1925 р.) Г. Зінов'єв і Л. Ка-менєв, які до цього виступали проти Троцького, об'єдналися. Вони розкритикували зростаючу бюрокра­тизацію партійного і державного апарату, виступили за прискорення темпів капітального будівництва у проми­словості, за індустріалізацію, яка повинна була здій­снюватися за рахунок селянства.

Жовтень 1927 р. Було опубліковано тези ЦК ВКП(б) до XIV з'їзду партії з критикою Л. Троцького та його при­бічників.

Грудень 1927 р. На XV з'їзді ВКП(б) Л. Троцького та всіх його прибічників було виключено з партії. Також виключено з партії 75 активних діячів опозиції, в тому числі Г. П'ятакова, К. Радека, X. Раковського.

1928 р. Л. Троцького було вислано за межі СРСР.

Так звана "права опозиція"(М. Бухарін, О. Риков, М. Томський) звинувачувала Й. Сталіна у "воєнно-фео­дальних методах експлуатації селян" у роки "воєнного комунізму", наполягала на збереженні й розширенні ринкових відносин, збалансованому розвитку всіх галу­зей народного господарства, розумних темпах індустріа­лізації тощо.

М. Бухаріна та його прихильників звинувачено в капіту­ляції перед куркульством, намірі реставрувати капіталізм і розколоти більшовицьку партію.

Листопад 1929 р. Пленум ЦК ВКП(б) вивів М. Бухаріна зі складу Політбюро.

30-ті роки. Всіх активних учасників опозиції 20-х років за наказом Й. Сталіна було заарештовано і фізично зни­щено. Вони стали "ворогами народу" та "іноземними шпигунами".

1988 р. Вироки над колишніми учасниками опозиційних блоків було відмінено як безпідставні.

Висновки:

1. Політичні дискусії 20-х рр. відобразили складний процес
соціалістичного будівництва і гостру боротьбу за владу.

2. Політичні опоненти Й. Сталіна були позбавлені влади.

3. Й. Сталін здобув диктаторську владу в партії та державі.

ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ

Індустріалізація — це процес створення важкої промислово­сті, необхідної для перебудови всього народного госпо­дарства на базі передової машинної техніки; прискорений розвиток промисловості з метою забезпечення обороно­здатності країни.

Причини індустріалізації:

1. Значне економічне відставання СРСР від країн світу. 2. Необхідність технічного переозброєння основних галузей народного господарства країни.

3.Необхідність створити потужний військово-промисловий
комплекс.

4.Потреба необхідної техніки (машин, тракторів тощо) для
проведення колективізації.

5. Намагання сталінського керівництва перейти до побудо­ви соціалізму, складовими якого були: індустріалізація, колективізація, культурна революція.

Особливості проведення індустріалізації:

1. Країна могла розраховувати лише на внутрішні джерела
фінансування.

2. Бракувало кваліфікованих спеціалістів.

3. Почалася не з легкої промисловості, щоб накопичити
кошти, а з важкої промисловості.

4. Проводилася форсовано, завищеними темпами.

9. Використовувалася безкоштовна праця у вихідні (субот-

ники, недільники). 10. Здійснювалася експлуатація селян, робітників, інших

верств населення, яка досягла небаченого рівня.

11. Експлуатувалися мільйони в'язнів ГУЛАГу.

12. Був запроваджений суворий режим економії.

13. Використання народного ентузіазму, ініціативи трудя­
щих і масової ударної праці (стаханівський рух, різні
види соціалістичного змагання).

Метод індустріалізації — військово-більшовицький штурм надвисоких темпів зростання важкої промисловості.

Грудень 1925 р. XIV з'їзд ВКП(б) проголосив курс на приско­рення індустріалізації.

Джерела фінансування індустріалізації:

1. Перерозподіл коштів із легкої та харчової промисловості
у важку.

2. Вилучення коштів із сільського господарства, пограбуван­
ня і поневолення села.

3. Податки з населення.

4. Внутрішні позики "під контролем громадських організа­
цій", тобто примусові.

Протягом 1927-1929 рр. було випущено три державні по­зики індустріалізації.

У 1930-1932 рр. — ще три державні позики першої п'ятирічки:

1930 р. — позика "п'ятирічки за чотири роки"; 1931р. — позика "третього вирішального року п'ятирічки"; 1932 р. — позика "четвертого завершального року п'ятирічки".

5. Держава здійснювала випуск паперових грошей. Тільки за
першу п'ятирічку інфляційні покриття державних потреб
становили 4 млрд крб.

6. Держава збільшувала випуск спиртних напоїв.

У 1927 р. завдяки продажу спиртних напоїв бюджет одер' жав понад 500 млн крб., 1930 р. — 2,6 млрд крб., 1934 р. -6,8 млрд крб.

7. Збільшувався вивіз за кордон за низькими цінами нафти,
лісу, хліба, хутра.

8. Держава продавала за кордон твори мистецтва.

Здійснення індустріалізації почалося з перших п'ятирічок. 1928-1932 рр. — перший п'ятирічний план розвитку народно­го господарства СРСР.

1929 р. Було здійснено перехід до форсованої індустріалі­
зації.

Й. Сталін у статті "Рік великого перелому" обнародував темпи приросту промислової продукції другого року п'ятирічки — 32%.

Ця цифра не підкріплювалася відповідними матеріаль­ними ресурсами.

1930 р. Й. Сталін на XVI з'їзді ВКП(б) виступив з пропозиці­
єю досягти темпів приросту промислової продукції на
третьому році п'ятирічки 45%.

Видобуток вугілля мав зрости до 150 млн т (фактично було видобуто лише 60 млн т), виплавлення чавуну мало досягти 20 млн т, а фактично становило 6,2 млн т.

Політика форсованого розвитку зазнала провалу. Плани Першої п'ятирічки не були виконані. Середньорічний при­ріст промислової продукції не перевищив 10%.

Політбюро ЦК ВКП(б) заборонило всім відомствам дру-кувати будь-які цифрові дані про виконання першої п'ятирічки. Країні було оголошено, що п'ятирічний план ви­конано за 4 роки і 3 місяці.

1933-1937 рр. — другий п'ятирічний план розвитку народно­го господарства СРСР, який теж не був виконаний.

Позитивні наслідки індустріалізації:

1. Було збудовано багато нових підприємств:

• тракторні заводи в Сталінграді, Харкові, Челябінську;

• автомобільні заводи в Москві, Нижньому Новгороді;

• металургійні комбінати в Кузнецьку і Магнітогорську.

2. Створювалися нові галузі промисловості.

3. Було створено потужну індустріальну базу.

4. СРСР з країни аграрної перетворився на індустріальну
державу.

5. У 1937 р. за обсягом промислової продукції СРСР вийшов
на друге місце у світі після США.

6. Була забезпечена техніко-економічна незалежність СРСР
від західних держав.

7. Зміцнилася обороноздатність країни.

8. Було ліквідовано безробіття.

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ

Колективізація — перебудова сільського господарства шля­хом об'єднання дрібних одноосібних селянських госпо­дарств у колективні господарства.

Причини колективізації:

1. Нестача коштів для індустріалізації.

2. Потреба в товарних ресурсах (у тому числі зерна), щоб
придбати на Заході машини, обладнання, технології для
розвитку важкої промисловості.

3. Хлібна криза 1927-1928 рр., коли селяни відмовилися зда­
вати хліб за низькими цінами.

4. Колективними господарствами було легше управляти, ніж
мільйонами розрізнених селянських одноосібних госпо­
дарств.

5. Необхідність ліквідації заможного селянства — головного
ворога радянської влади.

Метод колективізації — терор проти селянства.

Негативні наслідки індустріалізації:

1. Ігнорувалися економічні закони розвитку економіки.

2. Посилилася централізація управління промисловістю.

3. Адміністративно-директивні методи управління стали го­
ловними у розвитку радянської економіки.

4. Індустріалізація призвела до підриву розвитку легкої і
харчової промисловості, сільського господарства, що сут­
тєво вплинуло на добробут населення.

5. Нераціонально і непродуктивно розміщувалися про­
дуктивні сили.

6. Надвисокі темпи індустріалізації призводили до безладдя,
аварій, бракоробства.

7. Політика індустріалізації супроводжувалася волюнта­
ризмом, політичним свавіллям сталінського керівництва.

8. Було взято курс на мілітаризацію промисловості.

9. Відбувалася ізоляція радянської економіки від світової.

10. Індустріалізація призвела до зростання міст, де загостри-
лися житлова і продовольча проблеми.

11. Був відсутній матеріальний принцип стимулювання праці.
Праця робітників стимулювалася позаекономічними засо­
бами, головним чином розгортанням "соціалістичного
змагання".

Грудень 1927 р. XV з'їзд ВКП(б). Взято курс на колективізацію сільського господарства.

1929 р. Партійне керівництво перейшло у сільському госпо­дарстві до суцільної колективізації. По відношенню до тих селян, які не хотіли вступати до колгоспів, проводилася політика "розкуркулення" і "ліквідації куркульства як класу".

Розкуркулення — це позбавлення селян власності.

Суцільна колективізація — насильницьке насадження "згори" колгоспної системи.

Визначали три категорії куркулів.

До першої категорії належали:

• активні "вороги" радянської влади;

• учасники й організатори антирадянських виступів;

• учасники терористичних актів.

Міра покарання — розстріл або заслання до Сибіру. До другої категорії належали:

• активні саботажники колгоспного будівництва;
• ті, хто чинив менш активний опір.

Методи покарання — конфіскація всього майна, заслання сі­мей у найвіддаленіші райони — на Північ, Сибір, Урал, Казахстан.

До третьої категорії належали менш активні саботажники

колгоспного будівництва. Міра покарання:

• часткова конфіскація майна;

• розселення в спеціальних поселеннях в інших районах
за місцем проживання під контролем каральних органів
і залучення їх до праці.

"Розкуркулення" здійснювали "трійки", до складу яких входили: секретар партійного комітету, голова виконкому, керівник місцевого ДПУ.

Майно куркулів (будинки, сільськогосподарський рема­нент, особисте майно) передавали колгоспам, а також сіль­ським активістам.

За сучасними дослідженнями, за роки колективізації "роз-куркулених" в СРСР було 10 млн осіб.

1930 р. Відбулася форсована колективізація.

Ті селяни, які не хотіли вступати в колгоспи, обкладалися непосильними податками. Селяни чинили опір. Формами боротьби селян проти колективізації були:

1. Терористичні акти проти представників органів влади.

2. Окремі селянські виступи.

3. Підпалювання колгоспних будинків.

4. Повернення вилученого зерна.

5. Приховування зерна.

6. Масовий забій власної худоби.

За період з 1928 по 1932 р. в окремих районах було винище­но близько половини поголів'я худоби.

Особливо сильний опір колективізації й "розкуркуленню" чинили селяни в основних зернових районах — на Кубані, Во­лзі й Дону, в Україні.

1932-1933 рр. Голод в СРСР, який охопив Поволжя, Північ­ний Кавказ, степові райони Дону й Кубані, особливо Ук­раїну.

Голод був штучним, бо нереальними були плани хлібоза­готівель і в селян забирали все. В період голоду держава продавала зерно за кордон.

7 серпня 1932 р. Був прийнятий Закон про охорону соціалістичної власності (названий в народі "законом про п'ять колосків"). За розкрадання колгоспного майна запроваджувалася найвища міра покарання — розстріл з конфіскацією майна. 1937 р. Колгоспи об'єднували 93% селянських господарств.

НАСЛІДКИ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

І Голодомор 1932-1933 рр. і страшні людські втрати.

2. Була фізично знищена найкваліфікованіша і найпрацьо-
витіша частина сільських працівників, справжніх госпо­
дарів, проводилося грубе насильство.

3. Було встановлено економічний і політичний контроль
радянської влади над селянством.

4. Сільське господарство було цілковито підпорядковане
командно-адміністративній системі управління.

5. Насильницька колективізація спричинила глибоку кри­
зу в сільському господарстві, почався його розвал.

6. Було порушено баланс у розвитку промисловості і сіль­
ського господарства.

7. З часу проведення колективізації тривало постійне від­
ставання сільськогосподарського виробництва.

8. Відбулося державне закріпачення селян.

9. Селяни втрачали споконвічні національні риси: ха­
зяйновитість, працелюбність, ініціативність.

10. Нормами життя стали зрівнялівка, безгосподарність,
повна незацікавленість селян в ефективній продуктивній
праці, відсутність економічних стимулів до праці.

11. Відбулося масове зубожіння села.

МАСОВІ РЕПРЕСІЇ Мета терору 30-х рр.:

1. Не допустити формування міцної опозиції режиму. 2. Посилити комуністичну диктатуру, яка проявлялася у:

• забороні фракцій у більшовицькій партії;

• чистках партійних лав;

• знищенні "ворогів народу", "шпигунів" іноземних дер-

жав.

3. Формування тоталітарного режиму — режиму особистої

влади Й. Сталіна. 1928 р. Було сфабриковано "шахтинську справу" — так звану "шкідницьку" організацію спеціалістів вугільної проми­словості Донбасу.

Інженерно-технічних працівників звинуватили у шкід. ництвах, в організації вибухів на шахтах, злочинних зв'яз­ках з колишніми власниками шахт. Й. Сталін використав цю справу для обгрунтування необхідності боротьби з "ворогами", що, на його думку, перешкоджало будів­ництву соціалізму в СРСР.

1930 р. Було сфабриковано низку політичних процесів над "ворогами народу":

• над "право-лівацьким блоком";

• справа "Промпартії" над інженерами і науковцями. їх
звинуватили у зв'язках з іноземними розвідками, в орга­
нізації диверсій тощо. Після жорстоких тортур засудже­
ні "визнавали" себе винними;

• справа "підпільної трудової селянської партії" на чолі
з відомими економістами А. Чаяновим і М. Кондратьє-
вим.

1 грудня 1934 р. Вбивство у Смольному лідера ленінград­ських більшовиків, відомого діяча більшовицької партії С. Кірова. Й. Сталін використав вбивство С. Кірова для розправи над "ворогами народу", нагнітання в країні ат­мосфери страху і посилення своєї влади.

1 грудня 1934 р. Президія ЦВК СРСР прийняла постанову про порядок розгляду звинувачень у підготовці чи здійсненні терористичних актів, яка відводила слідству в цих справах не більше 10 діб. Справи розглядалися без прокурорів і ад­вокатів. Оскарження чи помилування не допускалося. Найвищу міру покарання виконували відразу після вине­сення вироку.

Серпень 1936 р. Відкрито процес над "антирадянським об'єднаним троцькістсько-зінов'євським центром". Судили 16 чоловік, серед них — Л. Каменева і Г. Зі­нов'єва. Всі були засуджені до розстрілу.

Січень 1937 р. Московський процес над "паралельним анти­радянським троцькістським центром". Судили 17 осіб. Се­ред них — Ю. П'ятакова, Г. Сокольникова, К. Радека. Більшість засудили до смертної кари.

Березень 1938 р. Процес над "антирадянським право-центристським центром". Судили 21 чол. Серед них — М. Бухаріна, О. Рикова, X. Раковського.