Соціально-економічний розвиток країни у 20-30-х рр

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ФРАНЦІЇ У 1918-1921 рр. Після закінчення Першої світової війни у Франції почалася економічна криза, яка тривала з 1918 по 1921 р.:

1. Промислове виробництво становило 55% рівня 1913 р.

2. Виробництво сільськогосподарської продукції — 77%. І

3. Ціни на продукти харчування і товари першої необхідно* сті зросли в 5-7 разів.

4. Податки зросли в 4 рази.

5. Різко впав курс франка, виникла інфляція.

6. Важливу роль відігравав заснований урядом банк "На-; ціональний кредит", через який розподілялися субсидії на відновлення зруйнованих війною районів.

7. Після виходу із кризи в економіці Франції спостерігався застій.

ЧАСТКОВА СТАБІЛІЗАЦІЯ (1924-1930 рр.) Причини високих темпів промислового розвитку:

1. Надходження репарацій із Німеччини.

Незважаючи на їхнє постійне скорочення, Франція одер­жала понад 8 млрд марок у вигляді натуральних поставок: вугілля, лісу, цементу тощо. Це значно покращило її еко­номічне становище.

2. Повернення Ельзасу і Лотарингії.

3. Використання саарського вугілля.

4. Технічна реконструкція важкої індустрії, що сприяло висо­ким темпам її розвитку.

5. Відбудова економіки зруйнованих війною районів.

6. Дешева робоча сила в колоніях.

Економічне зростання в роки стабілізації:

• промислове виробництво значно випереджало довоєн­ний рівень;

• промислове виробництво зросло в 1,5 рази;

• щорічний приріст промислової продукції становив у се­редньому 5%;

• зросла питома вага важкої промисловості, особливо металургії і машинобудування;

• на підприємствах здійснювалася раціоналізація вироб­ництва, запроваджувалися конвеєри, нова техніка;

• за темпами економічного розвитку Франція випереджа­ла Англію і Німеччину;

• швидкими темпами розвивалися нові галузі промисло­вості — автомобільна, хімічна, електротехнічна, авіа­ційна, радіотехнічна;

• значно зросла концентрація виробництва і капіталу. На великих підприємствах працювало до 60% робітників;

• зросли прибутки великих компаній ("Рено", "Пежо", "Шнейдер" та ін.), які контролювали економіку та фі­нанси країни;

• дрібні і середні підприємства чисельно переважали ве­ликі підприємства;

• Франція значно збільшила виробництво озброєнь, зро­стали прибутки військово-промислових компаній;

• помітно зросло виробництво предметів розкоші;

• Франція перетворилася на розвинену індустріально-аграрну країну;

• текстильна й деякі інші галузі промисловості перебува­ли в стані застою і не досягли довоєнного рівня;

• сільське господарство в 1924-1930 рр. трималося на рів­ні 1913р.;

• поряд із великими підприємствами у Франції була вели! ка кількість ремісничих підприємств;

• Франція залишалася державою-рантьє:

давала капітали в борг, одержуючи прибутки від вели

ких відсотків, а також від цінних.паперів численних іня

земних компаній. Прибутки від цінних паперів утри»

перевищували прибутки від промисловості.

Світова економічна криза

Франція у світову економічну кризу вступила пізніше, ніж]

інші країни (у 1930 р.), але сама криза тривала довше (до 1935 р.н

Причини пізнішого вступу Франції у світову економічну кризу!

1. Відновлення зруйнованих під час війни районів, на які уряд виділив 100 млрд франків.

2. Одержання німецьких репарацій.

3. Будівництво воєнних укріплень на франко-німецьком* кордоні ("лінії Мажино").

Прояви економічної кризи:

• До 1932 р. промислове виробництво скоротилося на 44% порівняно з 1930 р.

• Імпорт і експорт скоротилися на 65%.

• Криза завдала значного удару сільському господаш ству.

• Величезні запаси продовольства не мали збуту, хочі ціни на нього впали до низького рівня.

• Кількість безробітних перевищила 2 млн осіб.

• Розорилося понад 100 тис. дрібних підприємств.

• Політична нестабільність.

З листопада 1929 р. по травень 1932 р. при владі змінилош вісім урядів. У середньому кожен із них був при владі чотири місяці. Проте в цілому економічна криза у Франції не була тая кою глибокою, як у СІНА і Німеччині.

ФРАНЦІЯ У 1935-1939 рр.

1. Посилився вплив держави на економіку країни (державі не регулювання).

2. Уряд створив "захищений сектор", у який ввійшли вели! кі банки, крупні залізничні компанії, металургійні, хіміч-; ні об'єднання, які одержували державні замовлення. їхн^ прибутки зростали.

3. Тшьки в 1937 р. промисловість і зовнішня торгівля поі вернулися до довоєнного рівня.

4. У 1938 р. намітився новий спад, який не було повністю подолано аж до Другої світової війни. І

ПОЛІТИЧНА БОРОТЬБА ЛІВИХ І ПРАВИХ СИЛ Для політичного життя Франції характерна багатопартій­ність.

У 20-х рр. Францією управляли дві коаліції партій, між яки­ми велася боротьба за владу:

1. "Лівий блок" — союз соціалістів і радикалів.

2. "Національний блок" — союз правих партій.

Із представників партій цих блоків формувалися уряди франції.

Уряд Ж. Клемансо (1917-1919 рр.) Жорж Клемансо —лідер радикалів, який провів низку захо­дів для послаблення післявоєнної напруженості та припинен­ня страйків робітників:

1. Встановив 8-годинний робочий день.

2. Профспілки отримали право на укладення колективного договору.

3. Намагався посилити патріотичні настрої серед населення.

4. Зумів змінити невдоволення людей станом очікування кра­щих часів, які настануть для Франції.

Уряд "Національного блоку"

Перший уряд "Національного блоку" очолив А. Мільсран (1919-1922), який:

1. Проголосив курс "твердої руки".

2. Намагався придушити страйкову боротьбу.

3. Подолати кризу.

4. Відродити економіку.

5. Домогтися від Німеччини повної сплати репарацій.

6. Зменшити втручання держави в економічне життя.

У 1922-1924 рр. уряд "Національного блоку" очолив Р. Пуанкаре.

В країні посилилися незадоволення провалом рурської акції 1923 р., коли франко-бельгійські війська були змуше­ні залишити німецький Рур.

Проти уряду виступило Духовенство і масові релігійні ор­ганізації.

Уряд "Лівого блоку" ("картель лівих" — 1924-1926 рр.) Уряд очолив Едуард Ерріо. У передвиборній програмі уряд обіцяв:

1- Амністію політичним в'язням.

2- Відновлення на роботі звільнених страйкарів. 3. Створення системи соціального страхування. 4- Введення прогресивно-прибуткового податку.

5. Дотримання закону про 8-годинций робочий день.

Проте всі ці демократичні заходи уряд не впроваджував у!

життя, що спричинило його кризу.