Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






ОРФОГРАФІЧНІ ВПРАВИ 1 page





Систематичність вправ у формуванні орфографічних умінь і навичок важливе значен­ня мають практичні вправи, виконання яких у шкільній практиці розпочинається одразу після пояснення правил правопису. Мета етапу вправ — застосувати одержані знання в практичній діяльності учнів. Кінцевий резуль­тат — формування орфографічних навичок.

Оскільки формування орфографічних навичок — дов­готривалий процес, тому на уроках так багато уваги приділяється правописним вправам. За словами М. Р. Львова, серед вправ, які даються в підручниках, близько 70 % орфографічні, інші ЗО % також пов'язані з орфографією.

Однією з основних вимог, які ставляться до вправ, є їх систематичність.

На думку відомого методиста Г. М. Приступи ', си­стематичність вправ забезпечується:

а) диференційованим підходом до орфограм;

б) використанням для вправ дидактичного матеріа­
лу, який найповніше відображає виучувану орфограму;

в) строгою послідовністю розумових операцій під час
роботи над орфографічним матеріалом;

Г) поступовим наростанням самостійності у виконан­ні вправ;

д) Органічним зв'язком роботи над орфографією і розвитком мовлення учнів.

Орфографічна діяльність учнів повинна бути органі-аована відповідно до того рівня засвоєного правила, на якому м даний момент знаходиться учень, і тих особли­востей, які ВІДРІЗНЯЮТЬ одне орфографічне правило від ІНШОГО. ВІДПОВІДНО ДО ЦЬОГО н методиці загальноприйня­тою є така послідовність вправ:


228


     
   
 
 


1) вправи, які готують повідомлення правила (підго­
товчі вправи);

2) вправи розпізнавального етапу;

3) вправи на часткове застосування правила;

4) вправи на повне застосування правила.

Перший етап вправ добирається учителем як мате­ріал для спостереження, на основі його аналізу під ке­рівництвом учителя діти приходять до висновку — пра­вила правопису.

Розпізнавальний етап вправ — один з найскладні­ших. На цьому етапі учні мають виявити у сприйнятому на слух слові ті чи інші ознаки орфограми і співвіднести їх з правилом правопису. Щоб навчити школярів стави­ти питання про орфографічну форму слова і знаходити орфограми, перед написанням слів діти, за завданням учителя, мають говорити, чи є в слові орфограма, а як­що є, то яка.

Вправи на часткове застосування правила використо­вуються в основному під час вивчення правил складної логічної структури, які потребують спеціального відпра­цювання кожної логічної ланки правила. Такими є пра-вила-рекомендації, що охоплюють морфологічні написан­ня. Наприклад, під час вивчення ненаголошених є, и в корені учні повинні:

а) виявити у сприйнятих на слух словах ненаголо-
шені є, и;

б) співвіднести їх з будовою слова (коренем);

в) дібрати перевірне слово.

Кожен із зазначених етапів потребує спеціальних вправ. Це й будуть вправи на часткове застосування правила, які відображають процес поетапного форму­вання орфографічної навички.

На завершальному етапі її формування використову­ються вправи на повне застосування правила. Такими є вправи творчого характеру.

п„й„пм Традиційно в методиці навчання

орфографії визначають такі ви­ди вправ: 1. Списування. 2. Диктанти. 3. Перекази.

Списування — не механічне, а свідоме — один з найпоширеніших видів орфографічних вправ, спрямова­ний на формування умінь запам'ятовувати графічні об­рази слів. Умовою свідомого списування є розуміння уч­нями змісту того, що вони списують.

Завдання цього виду вправ — навчити дітей списува-


ти каліграфічно, грамотно, без виправлень. З цією ме­тою вправи на списування застосовують уже в буквар­ний період.

Учнів слід привчати списувати за такою методикою:

1. Уважно прочитай слова (речення, текст), які ти
будеш списувати.

2. Подумай, чи є там незрозумілі тобі слова. Якщо є,
спитай учителя. (Вчитель має передбачити подібні запи­
тання і заздалегідь пояснити нові слова. Однак запитан­
ня можуть іноді виникати в слабких учнів у силу недо­
статнього розвитку їхнього мовлення.)

3. Списуючи, продиктовуй собі кожне слово скла­
дами.

4. Звір свій запис з тим, з чого списував.

Якщо текст вправи записаний на дошці, то його спо­чатку читає вчитель, а потім — учні (хором разом з учи­телем й окремо). Вимога продиктовувати або прогово­рювати (пошепки чи напівголосно) кожне слово зумов­лена тим, що цей прийом сприяє активному формуванню асоціативних зв'язків звук—буква, які є основою грамот­ного письма, особливо під час фонетичних написань. Крім того, проговорювання сприяє усвідомленню послі­довності звуків у слові, що запобігає таким типовим у початкових класах помилкам, як пропуск, перестановка, заміна букв.

У практиці навчання розрізняють такі види спису­вання:

1) списування з підкресленням букв, написання яких
пояснюється вивченими правилами правопису;

2) вибіркове списування (у зв'язку з поставленими
завданнями чи запитаннями);

.4) СПНСуваННЯ і і.чміною форм слова;

4) спнсувашм ч фонетико- чи граматико-орфографіч-
ііпм н завданнями;

5) списування а дописуванням пропущених букв. Цей
вид списування, як показали спеціальні дослідження, є
менш ефективним у порівняній з іншими видами, зокре-
м.і і першим, оскільки пропуск дозволяє учню не замис­
люватись над місцем орфограми в
слині, тобто у цих
вправах відсутній роа....... авалі..... й етап у застосуванні

ш.іпь;

0) сііисуіілііпя:і річного роду логічними завданнями на класифікацію слів, групування за граматичними, ор- фографічними чи лексичними ознаками, будовою тощо.


Одним з видів списування є так звані зорові диктан­ти. Для зорового диктанту добирається матеріал, який легко запам'ятовується: віршовані рядки, загадки, при­слів'я, можуть бути окремі слова, речення. Дібраний ма­теріал записується на дошку чи кодокартку, читається учителем і учнями, проводиться орфографічний розбір, пояснюються розділові знаки, після цього учні ще кіль­ка разів читають текст, щоб запам'ятати. Далі текст за­кривається і учні пишуть його з пам'яті. З класу в клас кількість слів для такого списування зростає.

Всі перераховані види списування є досить ефектив­ними формами роботи, оскільки в них беруть участь май­же всі аналізатори: мовно-рухові (кінестетичні), зорові, руко-рухові. При цьому відповідно до поставлених зав­дань здійснюються різного роду розумові операції: ана­лізу і синтезу, порівняння, відбору, класифікації.

Зорові диктанти, крім того, сприяють розвитку пам'я­ті учнів, навчають записувати не побуквено, а цілими словами.

Перед списуванням необхідно проводити роботу над змістом речень чи тексту, який буде списуватись, а та­кож робити орфографічний чи граматичний розбір най­більш складних слів.

У процесі списування слід привчати учнів запам'ято­вувати спочатку цілі слова, словосполучення, а потім і речення, які треба записати. Сприятимуть цьому завдан­ня і вправи, які тренують пам'ять дітей, зокрема зорові диктанти.

З метою перевірки якості умінь списувати застосо­вують контрольне списування тексту з дошки.

Диктанти

У методиці орфографії за участю аналізаторів розрізняють такі види диктантів: слухові та зорово-слухові, за метою застосування — навчальні (попереджувальні і поясню­вальні) та контрольні.

Навчальним може бути кожен із зазначених видів диктантів, контрольними — лише слухові.

Матеріалом для диктантів є як окремі слова, слово­сполучення, речення, так і тексти.

Для контрольних диктантів рекомендується завжди добирати тексти, які повинні мати пізнавальне і виховне значення й бути насиченими потрібною кількістю орфо­грам (60—70 %).

Розглянемо види диктантів за метою застосування.


Навчальні диктанти:

Слухові диктанти. Цей вид диктантів може використовуватись як навчальна вправа, коли необхідно навчити учнів встановлювати правильні асоціативні зв'язки типу: звук—«-буква, що має особливо велике зна­чення під час вивчення фонетичних написань. Слухові диктанти можуть бути словниковими (коли учні сприймають на слух і записують окремі слова), вибір­ковими (учні відповідно до завдання вчителя запису­ють окремі слова чи словосполучення з продиктованого тексту). Для них можуть добиратися окремі речення й цілісний текст.

У практиці навчання словникові та вибіркові диктан­ти дуже поширені. Вони можуть використовуватись на всіх етапах формування орфографічних умінь, а також як контрольні (якщо треба перевірити якісь проміжні уміння).

Серед слухових диктантів залежно від навчальних завдань розрізняють попереджувальні й пояснювальні диктанти.

На етапі розпізнавання орфограм у сприйнятих на слух словах (окремих чи в тексті) використовуються по­переджувальні диктанти. Послідовність їх проведення

така:

1) учні сприймають продиктоване на слух;

2) визначають слова з орфограмами і пояснюють
правопис їх;

3) записують речення (слова) під диктовку вчителя;

4) перевіряють записане.

Цей вид диктанту спрямований на формування умінь розпізнавати орфограми за характерними для них фоне­тичними чи граматичними ознаками і позначати їх на письмі відповідно до засвоєного правила правопису.

Як вид попереджувального диктанту слід розглядати коментоване письмо (може бути списування або запис під диктовку). Під час його проведення один з учнів по­яснює написання кожного слова, всі інші пишуть мовч­ки, за учнем, що коментує написання. Доцільно залуча­ти до коментування не одного-диох учнів, як це часто буває, а більшу кількість з розрахунку, що кожне речен­ня коментує іішііііі учень.

Коментоване письмо корисне тим, що привчає дітей думати над кожним написанням, словесно оформляти свою думку, застосовувати правила під час написання.


Одним з видів навчальних диктантів є зорово-слухові диктанти. Під час зорово-слухового диктанту текст записується на дошці або кодокартці й демонстру­ється через кодоскоп, його читають учитель і учні, по­яснюються при потребі нові слова, аналізуються орфо­грами, звертається увага на написання слів на правила, які ще не опрацьовані, або на так звані словникові слова. Після цього текст закривається і учні записують його під диктовку вчителя. З метою перевірки записано­го текст знову відкривається і учні звіряють правиль­ність свого запису.

Такі диктанти спрямовані на активізацію зорово-слухових відчуттів. Для них використовуються тексти, які містять словникові слова, слова, складні для напи­сання. Можуть також вводитись слова з орфограмами, які будуть вивчатися на наступних уроках (пропедевти­ка умінь).

Самодиктант. Крім зорово-слухових диктантів у практиці використовуються ще самодиктанти. За своєю методикою і дидактичним матеріалом, який добираєть­ся для них, вони близькі до зорових диктантів. Різниця лише в тому, що текст диктанту (строфа з вірша, загад­ка, прислів'я) аналізується з орфографічного боку і за­учується напам'ять на одному уроці, а запис вивченого твору провадиться на наступному.

Зазначені види диктантів застосовуються на етапі формування різних умінь, в тому числі й умінь писати з пам'яті. Вони розвивають зорові відчуття, виховують увагу до слова, сприяють встановленню правильних асо­ціативних зв'язків між звуками і буквами, тренують па­м'ять дітей.

Пояснювальний диктант. Цей вид роботи використовується на етапі самостійного застосування знань та умінь і є проміжним між попереджувальними й контрольними. Пояснювальні диктанти проводяться, як правило, після того, як тема в основному опрацьована, і дають можливість учителю виявити рівень сформова-ності тих чи інших орфографічних умінь.

Безпосередньо перед диктантом учні повторюють пра­вила правопису, потім пишуть диктант. Методика його проведення така:

1) сприйняття продиктованого учителем на слух;

2) запис під диктовку учителя;

3) знаходження і пояснення орфограм,


Останній етап роботи може провадитись після запису окремих речень або частини тексту.

Якщо учні затруднюються у знаходженні і пояснен­ні орфограм, значить тема достатньо не засвоєна і є по­треба знову повернутися до виконання навчальних вправ.

Малюнковий диктант. Одним з видів пояснювальних диктантів є малюнковий. Методика його проведення та­ка: учитель демонструє предметні малюнки, учні мовч­ки або проговорюючи записують слово — назву малюн­ка. По закінченні пояснюють написання слів.

Цей вид роботи дещо складніший від пояснювально­го диктанту, продиктованого вчителем, оскільки учень має сам проговорити слово і записати відповідно до пра­вопису. Такий диктант потребує більшої самостійності у застосуванні знань та умінь і використовується, коли орфографічна навичка уже сформована.

Орфографічна навичка вважається сформованою ли­ше в тому випадку, коли учні вміють грамотно писати творчі роботи. Тому в процесі формування правописних умінь і навичок рекомендується використовувати такі ви­ди роботи, як вільний і творчий диктанти.

Оскільки ці види диктантів досить складні, їх рекомен­дується проводити в 3—4 класах.

Вільний диктант. Для нього добирається ці­кавий текст. Учитель читає спочатку весь текст, а по­тім— за логічно завершеними частинами (абзацами), кожну — 2 рази. Учні записують не дослівно, а так, як запам'ятали, або лише головну думку кожної частини. При цьому учні не повинні перекручувати зміст тексту, порушувати послідовність викладу. Вільний диктант є підготовчим до такого виду роботи, як переказ. Йому передує повторення тих орфограм, які включені у дик­тант.

Творчий диктант. Матеріалом для цього виду роботи є слова з орфограмами, малюнки, словосполучен­ня, а також речення, які є опорними.

Перед диктантом учитель ставить завдання скласти чи поширити речення, замінити в реченні ті чи інші сло­ва синонімами тощо. Складені учнями речення обгово­рюються і записуються під диктовку вчителя. При цьому доцільно добирати опорний матеріал на певну тему так, щоб в результаті творчої роботи був складений і запи­саний невеликий текст,


         
   
 
 
 
   


Творчі диктанти дають можливість поєднати вивчен­ня правопису з розвитком усного і писемного мовлення.

Контрольний диктант. Цей вид роботи ста­вить своїм завданням з'ясувати рівень сформованості орфографічних умінь і навичок. Контрольний диктант слід давати не раніше як через тиждень після закінчен­ня опрацювання певної теми.

Під час контрольного диктанту текст диктується в цілому, пояснюються нові слова, якщо є такі, записую­ться на дошку слова з орфограмами, які ще не вивчали­ся, при потребі пояснюються розділові знаки (в процесі диктанту). Вдруге вчитель читає диктант реченнями: перший раз учні слухають, другий — частинами, які пов­торюються один, іноді два рази — для запису. Після цього кожне речення диктується ще раз, щоб учні мали змогу перевірити записане. По закінченні запису текст читається ще раз для перевірки.

Переказ. У методичній літературі переказ роз­глядається як вид орфографічної вправи, спрямованої на розвиток мовлення учнів. Перекази проводяться на завершальному етапі вивчення орфографічного мате­ріалу, коли учні навчилися на практиці застосовувати орфографічні правила, тобто коли у них сформувались орфографічні навички.

Якість написання переказу з точки зору орфографії є свідченням рівня орфографічної грамотності учнів'.

У процесі формування орфогра-

Орфографічний розбір ф;чних ум;нь { навичок широко

і його види ■>,. •»

використовується орфографічний

розбір, який розглядається в методиці і як вид орфогра­фічних вправ, і як методичний прийом, який допомагає співвідносити правописне правило з конкретним написан­ням. Він є проміжною ланкою між знанням правила і пра­вописною навичкою. На етапі навчання діяти за правилом він спрямований на формування умінь свідомо викорис­товувати знання з фонетики чи граматики для пояснен­ня правописних явищ. На етапі перевірки допомагає вчителю з'ясувати, наскільки свідомо учні застосовують набуті знання на практиці.

Під час засвоєння орфографічного матеріалу вико­ристовують такі види орфографічного розбору, як фоне-тико-орфографічний і граматико-орфографічний.

1 Методика проведення переказів описана в розділі «Розвиток мовлення>.


Під час фонетико- і граматико-орфографічних розбо­рів учні повинні виявити не тільки знання, а й уміння вживати потрібні терміни, висловлювати судження, до­водячи їх правильність, тобто уміти будувати текст-мір-кування, що є найчастіше складнопідрядним реченням, у якому перша (головна) частина є твердженням орфо­графічного чи граматико-орфографічного факту, а дру­га (підрядна) —доведенням правильності того тверд­ження.

Зазначені види орфографічного розбору застосовую­ться під час попереджувальних і пояснювальних диктан­тів. Вони використовуються на етапі перевірки таких ви­дів списування, як списування з підкресленням орфо­грам, вставлянням пропущених букв, зміною граматичних форм, вправ конструктивного характеру (побудова сло­восполучень) тощо.

Фонетико-орфографічний розбір. Цей вид розбору використовується під час опрацювання фо­нетичних написань і за своєю методикою і суттю є част­ковим звуко-буквеним розбором, оскільки під час нього аналізується не все слово, а лише орфограма. Так, у сло­ві хлопець орфограмою є буква ь (м'який знак) після ц. Тому учень будує таке міркування: «У слові хлопець після букви ц вживається м'який знак для того, щоб пе­редати на письмі м'якість звука [ц']». Або: «У слові сі­м'я вживається апостроф, тому що після букв б, п, в, м, ф буква я позначає два звуки [йа]».

Складнішим видом розбору є граматико-орфографіч­ний. Так, наприклад, щоб пояснити, чому одні іменни­ки І відміни в орудному відмінку мають закінчення -ою, а інші -ею, -ею, учні повинні визначити: а) частину мо­ви, б) рід, число, в) відмінок, г) основу слова, д) звер­нути увагу на кінцевий приголосний основи і в результа­ті зробити відповідне пояснення.

Хід розбору має бути таким (аналізується іменник у словосполученні замислився над задачею):

задача — іменник жін. роду, однина, стоїть в оруд­ному відмінку, має закінчення -ею, тому що кінцевий приголосний основи — шиплячий. А ми знаємо, що в орудному відмінку іменники І відміни з основою на шип­лячий мають закінчення ~ею.

" У наведеному прикладі пропущено проміжні ланки аналізу: одразу названо частину мови (не поставлено питань до слова), одразу визначено рід іменника, від-


мінок (не поставлені відмінкові питання). На період за­стосування граматико-орфографічного розбору ці про­міжні ланки мають бути вже автоматизованими, і під час граматико-орфографічного розбору учні називають лише найбільш значимі граматичні ознаки, що стосують­ся відмінкового закінчення.

Оскільки у початкових класах учні мають опанува­ти уміння повного фонетичного аналізу слова, очевидно, не слід побоюватись, що учні не зрозуміють різниці між фонетичною і графічною основою деяких слів. Так, у сло­ві акація фонетичне закінчення — [а], а орфографічне — я: [акац'ійа], фонетична основа закінчується на [й]. Якщо такі випадки належним чином опрацьовані під час вивчення розділу «Будова слова», то для учнів не буде ніяких ускладнень при аналізі відмінкової форми -єю: якщо основа іменника І відміни закінчується на [й], то в орудному відмінку вимовляємо і пишемо закін­чення -єю: акацією, конвалією.

Граматико-орфографічний розбір у поєднанні з фо-нетико-орфографічним застосовується під час опрацю­вання написань, що мають морфологічний характер. На­приклад: у слові весна > ненаголошений голосний у ко­рені. Добираємо перевірне споріднене. Таким словом є веснонька. Тепер у корені чітко вимовляємо звук [є]. Значить, у слові весна слід писати букву є.

Отже, під час фонетико- та граматико-орфографічних розборів, як і при граматичному, учні повинні уміти мір­кувати вголос. Ці уміння слід спеціально формувати, даючи зразки таких міркувань (вони можуть бути запи­сані на дошці чи плакаті).

Словникова робота в процесі навчання орфографії

Вивчення орфографічного мате­ріалу нерозривно зв'язане з ро­ботою над збагаченням і активі­зацією словникового запасу ді­тей. Це завдання виходить із психологічної закономір­ності: якщо учень слово зустрічає вперше, не знає його значення, не вміє правильно вимовляти, значить пра­вильно не передасть його на письмі.

Програма з мови для чотирирічної школи вимагає уваги не лише до граматичного значення слова, а в пер­шу чергу — й до лексичного. У зв'язку з цим учні вчаться добирати с иноніми й антоніми, розглядають багатознач-

1 Для цього виду розбору слова слід пред'являти на слух, а не записувати на дошці.

ЇМ


ні слова. Під час вивчення розділу «Будова слова» вчаться добирати споріднені, утворювати нові слова за допомогою суфіксів і префіксів, розглядають значення та правопис таких слів. Ця робота не повинна обмежу­ватись відповідними розділами підручника, а продовжу­ватись при вивченні кожної теми, в тому числі й орфо­графічної.

Словникова робота в процесі навчання орфографії має й інший напрямок — засвоєння правопису слів, що є словниковими. Написання таких слів переважно не можна пояснити правилами сучасного правопису, тому що воно склалося історично, наприклад, написання бук­ви и в слові криниця або є у слові пшениця.

До словникових у початкових класах віднесено і ряд слів на правила, які вивчаються у старших класах (на­приклад, деякі числівники, прислівники), слова іншо­мовного походження (аеродром, телеграф, метро та ін.). Роботу з такими словами слід починати із з'ясування зна­чення. А щоб учні запам'ятовували їх правопис, слова до­цільно включати у вправи, які виконуються на уроках, зо­крема в словникові слухові, зорові та зорово-слухові дик­танти, використовувати їх під час складання словосполу­чень і речень, добирати при можливості синоніми і антоні­ми. Наприклад: вдень —..., взимку —..., ліворуч —..., спереду —... і т. д.

Цікавою є робота над мотивованим значенням або етимологією таких слів, звичайно, у випадках, коли це можливо. Наприклад, учитель записує на дошці: юн­натце юний натураліст і пропонує подумати, як утво­рилось слово юннат і чому воно пишеться з двома н.

Цікавою є робота над класифікацію таких слів за різними ознаками. Наприклад:

— Прочитайте слова і випишіть ті, які означають пору доби чи пору року: аеродром, будь ласка, ввечері, вдень, гвинтівка, взимку, влітку, вчора, гардероб, гек­тар, держава, ліворуч, праворуч. Або: з ряду слів випи­сати ті, які є антонімами.

,. Розглядаючи питання про ефек-

нав^ння оОрфУог°рКафп тивність уроків, на яких вивчаю­ться орфографічні явища, перш за

все треба виходити з загальнодидактичних вимог, які ставляться до уроків. Вони конкретизуються, дістають певну інтерпретацію у зв'язку з специфікою уроків мови.

Формуючи знання, уміння і навички з орфографії, слід


 


брати до уваги, що кожен урок, присвячений цьому зав­данню, існує не сам по собі, а є певною ланкою в систе­мі інших уроків. На кожному уроці ставиться цілком кон­кретна мета щодо формування знань, умінь і навичок з орфографії, кожен урок мусить містити елементи новиз­ни, бути вищою сходинкою у становленні правописних навичок.

У зв'язку з визначеними в дидактиці типами і струк­турою уроків слід зазначити, що у початкових класах найбільш поширеними є комбіновані уроки. На одних з них подаються нові знання й формуються відповідні ор­фографічні уміння, на інших — проводиться робота над закріпленням знань і удосконаленням відповідних пра­вописних умінь. У практиці навчання є також узагаль­нюючі й контрольні уроки.

У дидактиці для кожного типу уроку чітко визначе­на своя структура. Однак сьогодні загальноприйнятою є думка про недоцільність дотримання послідовного і тра­фаретного поділу уроку на такі етапи, як перевірка до­машнього завдання і опитування, після чого йде пояснен­ня нового матеріалу і закріплення його на практичних вправах, домашнє завдання. Місце кожного етапу уроку може бути різним. Так, урок можна розпочати з подачі нового матеріалу, зливши повторення раніше вивченого і подачу нового в єдиний процес, або з виконання само­стійної роботи, і від неї перейти до пояснення нового ма­теріалу. Отже, у кожному конкретному випадку вчитель, виходячи з завдань, які стоять на уроці, має творчо вирі­шувати, з якого етапу розпочати його. Головне, щоб між кожним етапом уроку був внутрішній зв'язок, щоб кож­ний наступний етап був логічним продовженням попе­реднього.

У методиці визначилися такі вимоги до уроку мови1:

1. Засвоєння нових знань, їх застосування у мовленнє­
вій практиці і виховання школярів зливаються в єдиний
процес.

2. Чіткість і внутрішня логіка уроку, його цілеспря­
мованість.

3. Урок мови — це передусім урок розвитку мовлення
й мислення учнів.

Перша вимога диктує: дидактичний матеріал, дібра-

1 Львов М. Р., Рамзаева Т. Г„ Светловская Н. Н. Методика обу-чения русскому язику в начальних классах.— М.: Просвещение, 1987.— С. 305—309.


ний для спостережень за орфографічним явищем, вправи для закріплення, постановка запитань і завдань мають бути спрямовані на розв'язання навчальних, розвиваль-них і виховних завдань.

На уроці виховує все: поведінка вчителя і його ма­нера говорити; методичні прийоми, обрані вчителем; мовний матеріал, який опрацьовується; стосунки між учнями у процесі виконання тих чи інших орфографічних завдань; сама атмосфера уроку — чіткого, ділового, ці­леспрямованого. У зв'язку з цим радянські дидакти за­значають, що кожен урок є активним для виховання. Він може мати позитивний чи негативний виховний вплив, але безрезультатним ніколи не буває.

Разом з тим слід застерегти вчителя від захоплення довготривалими виховними бесідами. Тут доцільнішими будуть конкретні запитання, які з'ясовують, як учні ро­зуміють той чи інший вислів, основну думку, закладену в тексті, привертають увагу дітей до образного вислову, влучного слова, вчинку, поведінки тощо.

Реалізуючи наступну вимогу, учитель має чітко уяв­ляти ті навчальні завдання, які слід поставити на кон­кретному уроці і які обумовлюють його логіку й струк­туру. Крім того, необхідно бачити ті взаємозв'язки, які існують між раніше одержаними знаннями і тим орфо­графічним матеріалом, який вивчається, розуміти лінг­вістичну сутність орфограми. Це буде визначальним при доборі дидактичного матеріалу, виборі методичних прийомів пояснення, визначенні системи завдань.

Л. І. Айдарова, розглядаючи психологічні проблеми навчання рідної мови, зазначає, що кожен урок повинен розпочинатися з орієнтації учнів у тому, що вони будуть робити на уроці, чого навчатимуться, й оцінки дітьми то­го, чи можуть вони вирішити задачу, яка ставиться перед ними.

«5—6 хвилин уроку,— рекомендує дослідниця,— слід відводити на повторення вивченого і закінчувати поста­новкою завдань, які необхідно вирішити на уроці, тоб­то... вся робота починається з свідомої оцінки дітьми тієї задачі, яка перед ними ставиться, і того, чи є у них засоби для її розв'язання» '.

Date: 2015-09-18; view: 950; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию