Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тема 5. Зразковий критичний текст





Ключові слова: художній матеріал, відбір та розташування матеріалу, емоційний вплив на читача, відбір та зіставлення деталей, критерії якості критичного виступу.

Прочитайте та законспектуйте: Професійний критичний текст створюється з урахуванням ряду естетичних та прагматичних чинників. З огляду на широку читацьку аудиторію літературної критики слід дбати про доступність, цікавість та відповідний культурний рівень виступу. Першою умовою успішного виступу є чіткий погляд автора на предмет критичного розгляду. Чіткість погляду забезпечується ясним світовідчуттям критика та творчим підходом до художнього матеріалу, суть якого полягає у віднайдені своєрідної ідеї представлення художнього твору чи творів. Другою умовою є вдалий вибір ракурсу критичного розгляду й відповідних художніх фактів, які б забезпечили логічність, зрозумілість, ясність та емоційність викладу (однак ані наявність оригінальної ідеї, ані ясність та доступність викладу не компенсують відсутності літературного обдарування та літературної компетенції; саме ці останні забезпечують критичному виступу здатність здійснювати не лише інтелектуальний, а й тривалий естетичний вплив на читача.

Складним, але часто просто необхідним є пошук „зменшувальних дзеркал” художньої майстерності письменника – художніх деталей, невідомих нюансів художнього процесу, у яких відбиваються принципово важливі,значущі для розкриття теми, явища. Вдало віднайдена деталь цілком здатна замінити критикові довгий опис чи коментування певного явища, збуджує фантазію читачів, надовго залишаючись в пам’яті й викликаючи багато асоціацій протягом відносно тривалого часу; пов’язані з індивідуальним життєвим і культурним досвідом читача, ці асоціації допомагають йому зробити власні висновки з прочитаного критичного матеріалу, здійснювати вільні, нові переходи від конкретного – деталі – до загального. Вважається, що мистецтво відбору та зіставлення деталей є одним із найбільш важливих на шляху осягнення професійної критичної майстерності. Часто літературний критик шукає ті слова та вислови, котрі не лише зробили б предмет його уваги зрозумілим якомога ширшим колам потенційних читачів, але й викликали б певні емоції в читацькій масі. Наведемо для прикладу кілька назв критичних виступів, узятих нами з різних чисел видання „Критика”: „Орфей хронічний” „What Language Are You From: Український письменник поміж спокусами тимчасовості” (Ю.Андрухович), „Стихія естетики – естетика стихій” (Д.Шевчук), „Бридка інтерпретаційна діяльність” (Ю.Ємець-Доброносова), „Віслава Шимборська: розфасовано в Україні” (А.Савенець), „Чом не співає огірок?” (О.Гнатюк). Подібні характеристичні назви змушують побачити осмислюване явище з часто несподіваної перспективи, розширити уявлення про багатоаспектні зв’язки явища чи його іманентні риси. Даючи подібні – афористичні або асоціативно наповнені – назви, критик засвідчує суб’єктивне й живе проникнення в суть предмету, робить його дотичним до щоденного життєвого досвіду, отже, актуалізує прочитання власного виступу й художнього твору, з приводу якого він з’явився.

Підкреслимо названі вже тут підстави праці професійного критика: уява, темперамент, своя власна світоглядна й мистецька позиція, ясне мислення,живе й вільне мовлення, багатий фактичний матеріал. „Треба, щоб усе було красиво, стисло, просто і, головне, ясно, - писав Л.Толстой про труднощі праці над книгою, яку будуть читати. Гадаємо, цей вислів цілком прикладається й до вирішення питання критичного стилю.

Критик ніби постійно балансує між працею письменника і працею вченого: від першого він забирає образність мислення, вміння використовувати художній матеріал не стільки, як ілюстрацію до висловленого судження, скільки оперуючи цим матеріалом, як судженням; науковість роботи критика виявляється в максимально повнім розкритті обраної теми чи її ракурсу, у переконливості й достовірності всього критичного матеріалу.

Слід завжди пам’ятати про непідготовлену – нефілологічну в загальній кількості – потенційну аудиторію літературно-критичного виступу. Критик доносить до такої аудиторії першу інформацію про літературну новинку, ділиться з нею своїм враженням від прочитаного, дає низку характеристик та оцінок для орієнтації читачів. Тут важливо зберігати повільний темп перебігу думок, не оминаючи й не гублячи „сюжетних переходів”, додаткових (часом – дуже потрібних) пояснень та вказівок. Висока швидкість мислення, властива науковій праці, може нашкодити критичному виступу. Читач мусить встигати за перебігом думок критика, інтелектуально й емоційно реагувати на них, мимохіть створювати у власній уяві образ незнайомого йому художнього твору й зацікавлюватися ним.

Що таке „повільне”, „вдумливе прочитання” критиком художнього твору, можна проілюструвати на прикладі одного з розділів літературного портрету „Борис Олійник”, створеного в 1987 році В.Моренцем. „Де сходяться земля і небо...”– розділ, що присвячений поетиці митця. Критик осмислює вірші в ракурсі живої сучасності, яка надає їм виразності й смислової місткості. Дійсність, актуальна сучасність виступає площиною переломлення в критичній свідомості поетичних образів та ідей. Вона ж виступає й критерієм їхньої щирості та життєздатності, а відтак і „ соціальної дієвості ” створюваної Б.Олійником поезії. Життєва, соціальна значущість поезії тут зовсім не передбачає кон’юнктурності, навпаки, справжня найреальніша дійсність, зокрема, й соціальна, основною підставою її покладання в бутті має особисте життя в ній людини. Сам критик говорить про це так: „...в розробці суспільно вагомих тем йому [Б.Олійнику – Т.Ш.] притаманна пошукова доскіпливість, сумлінність людинознавця, котрий кожну художньо-філософську тезу обґрунтовує фактом дійсності. [...] Поет актуалізує обрану тему, віддаючи перевагу проблемному її вирішенню над описовим. Адже можна, скажімо, обмежитися тезою про те, що час і люди виносять оцінку кожній окремій долі, а можна, – як це й робить Б.Олійник, – змусити кожного відчути відповідальність отого майбутнього іспиту історії, „ущільнити” причинно-наслідкову ланку вчинків та їх суспільного резонансу”.

А ось така ще перлина таланту співбуття критичного та художнього таланту (узята нами з розділу „Де сходяться земля і небо...” критичного нарису „Борис Олійник”. – К., 1987. – С. 130-131): „ Повернемося ще раз до „Балади про картузи”, де проведено паралель між щасливим мирним сьогоденням і гіркою героїчною долею тих стрижених хлопчаків, котрі й встигли відкрити (як часто у першому і останньому бою!) „одну-єдину істину: – Ура!”. Коли розставлені моральні вісі, простежена і розкрита етична сутність речей, - якої пронизливої, невмолимої художньої сили набувають предмети, такі прості і звичні! Так буває, коли переживеш тяжку втрату, перегорюєш, і стерпне тобі воно, притруситься щоденними клопотами, а тоді раптом натрапиш на слід: чи пантофлю хатню побачиш, чи почуєш мелодію, чи й просто якось мимохіть занесе тебе в „теплу, ясно освітлену місцинку”, де ти був ще не сам, „до того”. Тоді прониже гострий біль, – хоч кричи, не кричи, – ніхто не почує. Вистраждуй тоді своє, сам вистраждуй... Оце „своє” ліричного персонажа поет уміє робити видимим кожному: „...висять картузики бавовняні На білих стінах замість образів”.

Зроджується у вірші глибока метафора, складена з простих предметів, без космічних завихрень та ентеерівського гуркоту, метафора, в якій час і простір „схоплені” в їх етичному вимірі: „Ми шукали одне одного по світу, Хоч були за крок ледь-ледь. А літа кленовим листом осипалися на вітрі І просилися у гнізда до лелек!”. Так соціально-психологічний образ мандрівного дяка, котрого „світ ловив і не впіймав”, відтворює Б.Олійник ось цією метафорою; і сила героя, і його слабкість, мислительська велич і викликана побутова упослідженість передані в материнській гіркоті й потаємній надії: „Біля воріт стояв похило Сава. У пилюзі купались горобці... А світ уже читав грядущу славу Крізь грань сльози на маминій щоці”.

Не раз, – і це характерно для поетики саме Б.Олійника, - метафоричний образ розбудовуватиметься в цілісний твір, обростатиме деталями, розгалужуватиметься ідейно та залишатиметься тут цілісним, еліптично завершеним поетичним спостереженням, метафоричним враженням. Обеліски, піднесені в небо багнетами, – ця красномовна метафора розгорнута в цілісний вірш „Кого лякають обеліски”. Образ Людини-гори зумовлює і програмує всі ідейно-сюжетні компоненти однойменного поетичного роздуму. Діти й онуки полеглих на полі кривавої брані – це відлуння їх обірваних смертю доль, гризот і сподівань: ця метафора збагачується деталями і стає самостійним твором („Відлуння”). Кавуни на баштані, які мусять розкотитися врізнобіч, коли земля, як кажуть дорослі, і справді кругла, – ось психологічно достовірне враження з дитинства, яке вигромаджується в повній світлого гумору і суму вірш „В ті дивні дні...”.

Приклади можна помножувати, бо по суті в основі кожного твору Б.Олійника лежить оригінальна метафорична теза, яка послідовно розвивається. Поетові властиве широке і цілісне метафоричне мислення, яке знов і знов покликає його до створення поем, яке опирається легким перескокам образотворчої уяви і утримує поетичну думку в глибокому руслі магістральної ідеї.

Це не значить, що художнім мисленням поета керує розсудливість і чуже йому образно-емоційне потрясіння: адже поштовхом до написання того чи того твору і є сильне, глибоке ідейно-естетичне враження. Йдеться про особливу послідовність художньої розробки цього враження, коли хочете, сангвінічну організацію таланту”.

 

Критик ніби пропонує читачеві разом із собою поволі пройти шлях інтимного вчування в художній образ, який наділений властивістю акумулювати й утримувати потужний асоціативний струмінь, що забезпечує своєподібний естетичний ефект у кожному окремому акті читацького сприйняття.

Отже, літературно-критична діяльність спрямована на взаємо кореляцію творення та сприймання художніх творів.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть умови творення успішного критичного тексту.

2. Як під час літературно-критичної діяльності поєднується художній та науковий способи мислення?

3. Яке значення має вдалий відбір літературних деталей, епізодів, фактів у критичному виступі?

4. У чому виявляється творчий підхід критика до художнього матеріалу?

5. Наведіть приклади „повільного” читання критиком художнього тексту з метою глибокого пізнання ідейно-художніх цінностей літературного твору.

 

Date: 2015-09-03; view: 711; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию