Звернення стягнення на частку учасника

Однією з підстав припинення корпоративних правовідносин у корпоративному підприємстві є звернення на вимогу кредиторів власника корпоративних прав стягнення на належну йому частку в статутному (складеному) капіталі товариства або пай члена виробничого кооперативу.

Така підстава припинення корпоративних правовідносин згадується в Законі про ГТ (ст.ст. 57, 73), ЦКУ (ст.ст. 131,149, 166) щодо учасників TOB та повних товариств, а також членів виробничих кооперативів.

За загальним правилом, корпоративне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями учасників (членів), звернення стягнення на частку(пай)учасника(члена) в корпоративному підприємстві за його власними зобов'язаннями не допускається. Така норма має на меті зробити корпоративне підприємство незалежним від особистих зобов'язань учасника (члена) перед третіми особами.

У зв'язку з цим, звернення стягнення на частку (пай) учасника (члена) за його власними зобов'язаннями допускається, як виняток, тільки у разі недостатності іншого майна для задоволення вимог кредиторів.

Другою підставою є недостатність іншого майна учасника для задоволення вимог його кредиторів. Цю підставу кредитору також необхідно довести. Зазвичай, при прийнятті рішення про стягнення з боржника грошової суми суд не вирішує питання про те, за рахунок якого майна боржника буде виконуватися судове рішення. Суд не виявляє, чи є у боржника майно, достатнє для виконання рішення суду. Відтак, на практиці факт недостатності майна боржника може бути встановлено лише в межах виконавчого провадження, в порядку вимог визначених Законом України «Про виконавче провадження». Боржник не вправі самостійно запропонувати звернути стягнення на частку (пай), оскільки за законом це допускається у разі недостатності іншого майна учасника (члена). Звернення стягнення на частку (пай) повинно відбуватися після того, як усі можливості для виконання рішення шляхом звернення стягнення на інше майно використані. Лише у такому випадку можна виявити недостатність майна у боржника.

60. Поняття та способи припинення корпоративних підприємств

До змісту поняття «припинення корпоративного підприємства» входять юридичні підстави, акти та процесуально-правові дії щодо припинення корпоративного підприємства як суб'єкта права. Ці підстави, акти та дії передбачені господарським законодавством. Зокрема, загальні підстави і способи припинення суб'єктів господарювання усіх видів визначені ст. 59 ГК України, загальний процедурний порядок ліквідації суб'єкта господарювання встановлений ст. 60 ГК України. У разі банкрутства суб'єкта підприємництва відносини щодо його припинення регулюються Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Норми, що регулюють відносини, пов'язані з припиненням юридичної особи, містяться також у статтях 10 4-112 ЦК України. Найважливішим наслідком припинення підприємства є при- пинення його правоздатності. Корпоративне підприємство вважається таким, що припинилося, з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємства.

Відповідно до ст. 59 ГК України припинення суб'єкта господарювання, яким є корпоративне підприємство, здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників підприємства чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.

Примусове припинення корпоративного підприємства відбувається за рішенням суду, при цьому вимога про припинення підприємства може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, учасником підприємства, відповідним органом державної влади у випадках, встановлених законом.

Способи припинення підприємств є універсальними і не залежать від виду та організаційно-правової форми. Залежно від того, чи відбувається правонаступництво за зобов'язаннями підприємства, розрізняють два способи припинення корпоративних підприємств: реорганізацію і ліквідацію.

61. Підстави та процедура реорганізації корпоративних підприємств

63.Поняття та учасники корпоративного спору
Корпоративний спір - це спір, який виникає з корпоративних відносин, ускладнених конфліктом.

Згідно зі ст. 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав, які, у свою чергу, є правами особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) госп.організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні госп. організацією, отримання певної частки прибутку(дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Згідно ст. 2 ГК України поряд із суб'єктами господарювання, учасниками відносин у сфері господарювання є також особи, які виступають засновниками таких суб'єктів господарювання, тобто, фактично - суб'єкти корпоративних прав. До того ж поняття корпоративних прав і корпоративних відносин визначається ГК України. Отже, корпоративні відносини виявляються відносинами між суб ' єктами відносин у сфері господарювання (тобто - господарськими відносинами). Відповідно, спори, що виникають з корпоративних відносин (корпоративні спори), повинні розглядатися як різновид спорів, що виникають з відносин у сфері господарювання (господарських спорів).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

До підвідомчості господарських судів віднесено справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником. Тобто спір повинен стосуватися реалізації акціонером (учасником) своїх корпоративних прав, а відповідачем у справі може бути лише господарське товариство, яке пов’язане із позивачем корпоративними відносинами.

64. Підвідомчість та підсудність корпоративних спорів
Для системної характеристики підвідомчості та підсудності корп.спорів варто скористатись поширеним поділом корп.відносин на внутрішні(що виникають між товариством і його учасниками, або між самими учасниками товариства) та зовнішні(що виникають між товариством або учасниками та третіми особами)

І. До підвідомчості господарських судів належать:
1) Корпоративні спори, які виникають з внутрішніх корп. відносин щодо створення, діяльності, управління та припинення корп-х підприємств:

· між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) корп-го підприємства;

· між господарським товариством і його учасниками (засновниками, акціонерами);

· між корпоративним підприємством і його колишніми учасниками.

Справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов’язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Такі спори розглядаються госп. судами незалежно від суб’єктного складу, тобто – незалежно від наявності у складі сторін(учасників,акціонерів) фізичних осіб, які не є підприємцями, є підсудними виключно госп.судам за місцезнаходженням відповідного корпоративного підприємства, що дозволяє зосередити розгляд цих корп.спорів в одному спеціализованому суді і має сприяти запобіганню зловживань процесуальними правами. Відповідно до ЗУ “Про третейськи суди” такі спори не можуть бути предані на розгляд третейських судів.

2) Всі спори, що виникають із зовнішн. корпо-них відносин щодо обліку прав на акції АТ (згідно чинної редакції п. 5 ч. 1 ст. 12 ГПК такі спори слід розглядати як вид спорів щодо прав на цінні папери взагалі). До кола учасникі в такого спору можуть належати АТ, його акціонери, зберігачі цінних паперів, депозитарії, андеррайтери, інші особи, задіяні в обігу та обліку акцій АТ.

3) Інші спори із зовнішніх корпоративних відносин, які мають приватноправовий характер у випадку, якщо і позивач, і відповідач у справі є юридичними особами, або фізичними особами – підприємцями.

Такі спори не розглядаються у судовій практиці як корпоративні і є підвідомчими господарським судам за загальними правилами ст.1 та ст.12 ГПК щодо підвідомчості та кола учасників господарських спорів. Так само, підсудність таких спорів визначається за загальними правилами ст.15 ГПК - за місцезнаходженням відповідача (одного з відповідачів за вибором позивача).

4) Вимоги до суб'єкта владних повноважень, які є похідними вид вимог суб’єкта корпоративних прав. Напріклад, якщо предметом спору є визнання недійсним рішення загальних зборів учасників (акціонерів) госп. товариства, а вимога до суб'єкта владних повноважень є похідною, такий спір є підвідомчим госп.судам.
II. Розглядаються загальними судами згідно ЦПК України, якщо у складі сторін є фізична особа, що немає статусу суб'єкта підприємницької діяльності:

1. Спори, пов'язані зі вступом до корпоративних підприємств право наступників учасників (акціонерів, засновників, членів), крім спорів пов'язаних зі спадкуванням;

2. Спори, пов'язані зі вступом до корпоративних підприємств осіб, яким було відчужено частку у статутному (складеному) капіталі або пай;

III. Спори що до законності актів, дій та бездіяльності органів влади (наприклад НКЦПФР, державних реєстраторів), що порушують корпоративні права певної особи и не є похідними вид вимог про визнання недийсними ришень загальних зборив госп.тов-ва розглядають адміністративні суди за нормами КАСУ.

Відносини, що є суміжними з корпоративними, мають певну корпоративну специфіку, але власне не видносяться до корпоративних-розглядаються за нормами ЦПК:1-

Спори пов’язані из розподілом акцій, паїв та часток у складі майна подружжя є по суті сімейними спорами з корпор-ю специфікою; 2-спори,пов’язані зі вступом до корп-х підприємств спадкоємців учасників(акціонерів,засновникив,членів) є по суті спадковими з корпоративною специфікою.

65. Особливості вирішення корпоративних спорів.

Процесуальна особливісь корп. спорів - додаткові, порівняно з іншими категоріями спорів, обмеження щодо засобів забезпечення позовних вимог.

ч.4 ст.67 ГПКУ не допускається забезпечення позову у справах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони:

· проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення;

· надавати емітентом, реєстратором, зберігачем, депозитарієм реєстр власників іменних цінних паперів, інформацію про акціонерів або учасників господарського товариства для проведення загальних зборів товариства;

· участі (реєстрації участі) або неучасті акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства;

· здійснювати органами державної влади та/або органами місцевого самоврядування покладені на них згідно из законодавством повноваження.

Ст. 67 ГПК прямо дозволяє господарському суду, який розглядає спір про право власності на акції (частки, паї) товариства виносити ухвалу про забезпечення позову шляхом встановлення заборони на внесення змін до статуту цього товариства в частині зміни розміру статутного капіталу.

Види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами.

Види забезпечення позову можуть використовуватися господарським судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Зокрема, заборона вчиняти дії має стосуватися лише пакета акцій, безпосередньо пов’язаного з предметом спору.

ВСУ та ВГСУ визначають як неприйнятне забезпечення позовних вимог через:

- винесення ухвал, які фактично містять рішення у справі, яку ще не вирішено;

- блокування господарської діяльності товариства(накладен. Арешту на все майно товариства);

- зобов’язання акціонера з’явитись та зареєструватись для участі у заг.зборах;

- заборону акціонерам видавати довіреності на представництво їх інтересів на заг.зборах акціонерів

Госп.суди повинні оцінювати обгрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов:

- наявність зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову и предметом позовної вимоги;

- імовірність ускладнення виконання або невиконання судового рішення у разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку зі вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками вказаного судового розгляду.

У п. 9 Постанови Пленуму ВСУ від 24 жовтня 2008 року N13 та розділі 6 Рекомендацій Президії ВГСУ від 28.12.2007 N04-5/14 узагальнені засади застосування корп. зак-ва України і визначено, що відносини між тов-ом, створеним в Україні, і акціонерами (учасниками), а також між акціонерами (учасниками) товариства з приводу діяльності останнього регулюються виключно законами та ін. нормативно-правовими актами України, а у разі укладення зазначеними вище особами правочину про підпорядкування відносин з приводу створення, діяльності, управління товариством іноземному праву, такий правочин порушує публічний порядок і є нікчемним, оскільки ці відносини регулюються особистим законом товариства, яким відповідно до ЗУ “Про МПП” є право України як держави місцезнаходження товариства.

Акціонери(учасники) товариства, зареєстрованого вУкраїні, не вправі своєю угодою підпорядковувати іноземному праву умови недійсності правочину з питань корп. управління, вчиненого як акціонерами(учасниками) з товариством, так і між акціонерами(учасниками), оскільки норми щодо недійсності правочинів в Україні є імперативними.

Учасники(акціонери) госп. Товариств незалежно від їх суб’єктного скаладу не вправі підпорядковувати розгляд корп.спорів, пов’язаних з діяльністю госп.товариств, які зареєстровано в України міжнародним комерційним арбітражним судам.

ВГСУ зазначає, що норми закон-ва з приводу створення госп.тов-ва, формування його органів, визначення компетенції цих органів, процедури скликання заг.зборів, та визначення порядку прийняття рішень на зборах за своїм змістом є імперативними, а їх недотримання порушує публічний порядок.