Психотерапевтична робота з дітьми. Принципи. Техніки

Детская психотерапия - собирательное понятие, включающее различные психотерапевтические подходы и методы, применяемые для лечения детей и подростков с психическими, пограничными и психосоматическими заболеваниями, направленные и воздействующие на ребенка и его окружение.

Использование психотерапевтических методов и их сочетание в конкретных индивидуальных (семейных) психотерапевтических программах определяется этапом нервно-психического развития ребенка выделяются 5 этапов: 1) период самоутверждения, становления личности, ее самооценки и системы отношений — 2,5-4 года; 2) период застенчивости — 4-7 лет;3) период адаптации в массовой школе — 7-8 лет4) период адаптации личности в коллективе — 9-11 лет; 5) подростковый период — 11-20 лет)

Сформульовані такі принципи психотерапії [Карвасарський Б. Д., 2000]:

1. Критерієм необхідності призначення психотерапії при психічних розладах дитячого та підліткового віку є виявлення відхилень, що погрожують нормальному віковому розвитку дитини, і в тому випадку, коли енергія пацієнта витрачається на здолання внутрішніх і зовнішніх конфліктів, а не на виконання завдань розвитку;

2. Об’єм і вибір послідовності психотерапевтичних втручань залежить від ступеня тяжкості симптоматики, наявності внутрішньо-особистих і/або між-особистих конфліктів, фізичного стану пацієнта, тривалості порушень, кількісних і якісних відхилень в емоційній, поведінковій, мотиваційних сферах, спотворення образу "Я", дисфункціональних сімейних стосунків, мотивацій на роботу, суб’єктивних відношень до порушень (его-дистонне, его-синтонне), можливості та бажання мікро-соціального оточення до змін. У випадку поєднання декількох розладів у одного пацієнта слід ранжувати актуальність проблем для нього та його сім’ї;

3. Індивідуальна та групова психотерапія у дітей і підлітків враховують такі моменти: направленість на конкретний зміст, врахування актуальності проблеми для пацієнта, необхідність детальної проробки інформації, розмежування цілей роботи з дитиною та батьками, оцінка особистих ресурсів, які могли б стати резервом для посилення стратегій подолання труднощів (допінг-механізмів), директивний стиль проведення занять і активність психотерапевта. Лікар повинен відмовитись від дистанції у спілкуванні, активно входити в процес лікування, і, не дивлячись на в цілому доброзичливу атмосферу, твердо відстоювати свою точку зору;

4. Вибір адекватної форми проведення психотерапії;

5. Гнучкість терапевтичної тактики. Лікар не повинен діяти за схемою. Слід бути готовим обговорювати з пацієнтом те, що його цікавить, якщо цього потребує ситуація;

6. Уникання сильної фрустрації;

7. Посилення функцій "Я" та обережність в роботі з регресією. Важливе завдання психотерапевта дітей і підлітків – посилення "Я"пацієнта, але з одночасним дозволом на регресію поведінки за необхідністю;

8. Надання корективного емоційного досвіду. Обговорюючи з психотерапевтом обставини свого життя, пацієнт отримує можливість набути нового емоційного досвіду. Передумовою виникнення такого досвіду є установка лікаря на специфічні вікові проблеми, які можуть чекати на дитину в майбутньому.

9. Поєднання індивідуальної психотерапії з іншими видами психотерапії, особливо груповою та сімейною. Переваги групової психотерапії полягають, з одного боку, в тому, що інтенсивність лікувального впливу розподіляється між учасниками групи, а, з іншого боку, знижується унікальність симптоматики та з’являється можливість обговорення проблем з однолітками;

10. Підключення сімейної психотерапії, націленої на подолання порушень меж між сімейними підсистемами та розв’язання сімейних конфліктів, що призводить до зниження частоти рецидивів межових психічних розладів. Завданням сімейної психотерапії у дітей і підлітків часто є не розв’язання всіх сімейних проблем, а тільки тих, що відносяться до "проблемного" юного пацієнта. При формулюванні психотерапевтичного запиту психотерапевт нерідко обмежується рівнем усвідомлення батьками себе як неефективних в батьківській ролі;

11. Інтеграція когнітивно-поведінкового, позитивного та системного підходів. Такий підхід дозволяє використовувати короткотривалі моделі психотерапії як самостійний метод лікування психічних розладів у дітей і підлітків без етапу сімейної психотерапії;

12. Ефективність психотерапії. Визначається в параметрах досягнення поставлених особистих цілей і якісних змін в поведінці дитини в соціальних ситуаціях, групі однолітків, сім’ї, школі, підвищенні впевненості в собі, здоланні копінг-поведінки взамін психологічногозахисту, усуненні спотвореного образу "Я".