Запровадження

И.Северянин

Між людиною й навколишнього його середовищем встановлюються різні зв'язку й відносини, які дозволяють жити людині як природного та громадському суті. Проте, у тих зв'язках, і відносинах можуть відбуватися зміни, загрозливі життя. Тому, упродовж історії люди намагалися встановити згоду з довкіллям, щоб убезпечити умови свого існування. Встановлення цього згоди визначено ступенем історичного поступу нашого суспільства та соціальними відносинами у ньому.

З швидким розвитком виробничих сил з середини уже минулого століття як виросло вплив особи на одне природу, а й посилилися наслідки споживчого відносини людини до природи як чогось сторонньому, «поза що він перебуває». Негативизм цих наслідків особливо зріс у 60-ті роки ХХ століття. Але з тим збільшилася і розуміння людей. Поступово дозріло свідомість, що є безмежними царями природи й що порушення екологічного рівноваги у природі, те що під впливом людської діяльності з освоєння природи, можуть призвести до погрози самого життя Землі. Екологічні проблеми стають предметом дослідження як природних, а й громадських наук.

Зі збільшенням громадського, особливо наукового, інтересу до екологічні проблеми дедалі більше став виникати питання якості життєвого середовища людини. Стало ясно, що розв'язання цієї екологічних проблем не тільки у позиційному захисті екологічного рівноваги серед людини, а й у збереженні (і поліпшення середовища) і тим самим збереженні біологічного вигляду чоловіка, турботи про його громадському, розумовому і творчому розвитку. Не просто прийняти деякі загальні показники якості середовища людини. Існуючі відмінності походять із різних наукових підходів до вивчення і вирішення екологічних проблем, і навіть з різного соціально-політичного підходу.

Між природними й суспільними компонентами середовища є специфічна взаємозв'язок. Вона виражається у впливі громадського компонента (громадських процесів і формувань) природний компонент, у впливі природного компонента суспільний, для культури, понимаемую у сенсі як сукупність потребує матеріальних та духовні цінності. Ця їхня взаємозв'язок виражається і за порушенні (деградації) однієї з компонентів. Деградація одного компонента раніше чи пізніше веде до деградації іншого. Нарешті, порушення екологічного рівноваги у природі (забруднення атмосфери, грунту, води, морів, накопичення твердих відходів та отруйних речовин, у їжі, шум, радіоактивні елементи) є наслідком освоєння природи, виробництва, у соціально-економічних умовах, у яких мета виробництва – присвоєння якомога більшої багатства.

Захист довкілля й поліпшення якості життя грають різну роль різних країнах, оскільки із індустріально розвинені країни, де порушення екологічної середовища є важливим проблемою, є країна, де люди поки лише виборюють забезпечення основних умов свого існування. У цих країнах проблема захисту природного довкілля, збереження екологічного рівноваги є у меншою мірою. Вони проблемою може бути забезпечення мінімальних умов задоволення потреб людей у такий спосіб, щоб зберегти людську гідність. Захист природного довкілля у країнах входить у першому плані тільки з ввезенням «брудної технології» з індустріально розвинутих країн.

Якості середовища людини не реалізуються спонтанно. Захист природного довкілля людини, поліпшення якості всієї середовища людини можуть реалізуватися лише організованими науково осмисленими діями. Нарешті, поліпшення середовища людини – її природного й суспільного компонентів – має бути частиною здійснення гуманістичного ідеалу, до чого прагне високорозвинене суспільство. Але водночас при реалізації якості середовища людину потрібно виходити із об'єктивних обставин, у яких це відбувається, усвідомлення те, що шляхом «малих», поступових і тривалих громадських акцій можуть реалізуватися великі ідеали. Власне поліпшення якості середовища людини, і природного, й суспільного компонентів, має становити історичну орієнтацію у суспільному розвиткові у його гуманістичному осмисленні. Ставлення людини для її середовищі (природної та суспільній) невіддільне з його ставлення до сучасності і до майбутнього.

Поліпшення якості середовища праці представляє одне з найважливіших завдань суспільства, яке грунтується на відносинах щирості, співробітництва Києва й людинолюбства, здійснює в такий спосіб нова якість середовища праці, де немає лише захищена цілісність людини, але й він людина є суб'єктом здійснення якісної середовища праці та безпечних умов праці як його значного компонента.