Лекція 13. Суспільство і природа

Проблему природи і суспільства різні філософські течії розв'язують по-різному., і

Об'єктивні ідеалісти (Платон, Геґель) свого часу ігнорували зв'язок суспільства з природою, розглядали історію людства не як розвиток матеріального виробництва на землі, а як розвиток світового розуму, абсолютної ідеї.

Суб'єктивні ідеалісти (Берклі) саму природу вважають комплексом людських відчуттів.

Представники географічного детермінізму вважали, що дже­рело розвитку суспільства треба шукати поза його межами. Деякі з них стверджували, що доля народів і держав зумовлена кліматом (Монтеск'є), інші перебільшували значення річок і морів, абсолютизу­вали вплив інших природних чинників на суспільний прогрес (Бокль). Прихильники географічного детермінізму механічно переносили дію законів природи на розвиток суспільства, вважали вплив природи на суспільство запрограмованим, вирішальним чинником еволюції людства.

Матеріалісти всіх часів визнавали природу джерелом, з якого вийшли людина, суспільство. З погляду діалектико-матеріалістичного світорозуміння людина пов'язана з природою (географічним середовищем) як соціальний суб'єкт, як суспільство, яке є продуктом взаємодії людей.

У процесі історичного розвитку суспільства постійно відбувається його взаємодія з природою. Для того щоб це осмислити, необхідно розкрити сутність кількох важливих понять.

Біосфера — поверхнева оболонка нашої планети, в межах якої може здійснюватися (здійснюється) життєдіяльність усього живого. До біосфери належать тропосфера (нижня частина земної атмосфери до висоти 18 км), Світовий океан, ґрунт і частина літосфери —- верх­ньої твердої оболонки земної кулі до глибини 1-2 км, де можуть жити мікроорганізми.

Природне середовище — це не тільки те, що створено природою. Люди, взаємодіючи з нею, створили штучний світ — міста, села, дороги тощо. Частина поверхні Землі, змінена за допомогою техніки, нази­вається техносферою. Усе це — так звана «друга природа», створена суспільством. І ця частина географічного середовища має тенденцію до швидкого розширення. На сьогодні людству слід звернути особливу увагу на специфічні закони взає­модії суспільства та природи в умовах науково-технічного прогресу. Цю проблему на початку XX ст. досліджували П. Тейяр де Шарден, Е. Леруа та В. Вернадський — перший президент Української акаде­мії наук. Вони впровадили в науку поняття ноосфери (від грецько­го — «сфера розуму»).

Основні ідеї ноосферної концепції В. Вернадського:

• ноосфера — це найвищий етап природної еволюції біосфери;

• «природність» виникнення ноосфери зумовлюється тим, що по­верхня Землі, де розташована біосфера, повсякчасно опромінюється з Космосу. Під впливом цього опромінення відбувається еволюція біосфери;

• ноосфера постає як сфера свідомої діяльності людини у глобаль­ному масштабі, як результат взаємодії суспільства і природи, причому в межах цієї взаємодії саме розумна діяльність людини стає головним, вирішальним чинником розвитку. Наприклад, людина селекціонує нові види рослин і тварин; людина у величезних кількостях виплавляє алю­міній, якого в природі у вигляді металу просто не існує. Усі ці штучні утворення включаються до кругообігу речовин і таким чином суттєво впливають на природу в цілому;

• з появою ноосфери стихійна еволюція біосфери мала перетво­ритися на цілеспрямовану.^ В. Вернадський сподівався, що людство, пізнаючи закони природи, створюючи новітню техніку й технології, змінить на краще всі процеси в земному та навіть навколоземному середовищі;

• розвиток ноосфери має вплинути й на соціальний устрій людства, зробити йога раціональнішим і гуманнішим.

Таким чином, В. Вернадський виявився чи не першим мислителем, який у XX ст. науково обґрунтував глобалізаційні процеси. З іншого боку, не справдилися пророкування В. Вернадського про позитивний вплив ноосфери на біосферу. На жаль, сьогодні людство зіштовхується з глобальними проблемами, значна кількість яких (сировинна, енерге­тична, демографічна проблеми тощо) пов'язані якраз із тим, що ноосфе­ра розширюється занадто швидкими темпами, забираючи від біосфери більше речовин, ніж вона здатна відтворити природним шляхом.