Філософія та релігія

Спільним для філософії та релігії є пошук першооснови світу. Длярелігії таким абсолютним началом є Бог. Філософія не може однозначно відповісти на це питання, хоча різні мислителі пропонували свої варіанти відповіді. Філософія ненастанно перебуває у пошуку: річ у тім, що вона не може собі дозволити приймати щось на віру, як це робить релігія. Філософія, як

пам'ятаємо, завжди критична, вона спирається на інтелект, тоді як основою релігії є віра — прийняття Істини (чи то пак Божественного Одкровення) без жодних раціональних підстав. Простіше кажучи, філософія — справа розуму, релігія — справа віри.

Співвідношення між філософією, релігією та наукою змінювалися з різними культурними епохами в історії людської цивілізації.

У первісному суспільстві провідною формою духовної діяльності людини поставала релігія. Філософія виникає через тисячі років потому, причім одним з джерел філософії є саме релігійні міфи про походження світу та людини.

Античність. На ранніх етапах філософія, як уже зазначалося, містила в собі зародки всіх наук. На підґрунті цих знань філософія була покликана запропонувати людини гармонійний спосіб співіснування з навколишнім світом, іншими людьми, а також із самою собою.

Початок розмежування між філософією і наукою пов'язують з ім'ям великого давньогрецького мислителя Арістотеля. Це розділення відбуло­ся за двома критеріями: предметом і методом. Конкретні науки почали освоювати свій предмет —> окремі сфери природного і суспільного життя, виробляти дослідницькі та математичні методи їх вивчення. Філософія ж бачила своїм предметом створення цілісного образу світу звичним для неї методом абстрактних умовиводів.

Середні віки. У Середньовіччі головне місце в духовному житті суспіль­ства посідала релігія. Філософії було відведено місце «служниці теології», покликаної раціонально трактувати і доводити релігійні істини. Іще нижче на драбині перебували конкретні науки та мистецтва.

Новий час. Розвиток суспільства,в Новий час був позначений числен­ними науковими відкриттями. Наука проголосила свою першість зі сло­вами: «Фізику, бійся метафізики!» (маючи на увазі філософські спекуля­ції). Тривала подальша спеціалізація окремих наук (спершу природничих, а з XIX ст. і гуманітарних). Розпочалася секуляризація — релігія витиска­лася з усіх сфер суспільного життя.

Сучасність. У сучасному світі утверджується модель співпраці між філософією, наукою та релігією. Людство дійшло висновку, що всі три царини однаково потрібні йому для задоволення різних духовних потреб. Доказом цього є поширення синтетичних утворень: релігійної філософії, філософії науки, філософії релігії тощо.

Можна погодитися із британським мислителем XX ст. Б. Расселом утому, що «філософія — це нічийна земля між наукою та релігією». Справ­ді, філософія містить у собі риси як науки, так і релігії, але завжди зали­шається самодостатньою, унікальною сферою духовної діяльності людини.

4. Історико-філософський процес — процес розвитку філософської думки від давнини до сучасності:

Прогрес філософських знань здебільшого відбувався не у вигля­ді появи відокремлених у просторі та часі вчень великих мислите­лів — він був результатом поєднання певних тенденцій.

Основними ланками історико-філософського процесу є:

1) учення певного мислителя з тієї чи іншої проблеми;.

2) система певного мислителя — сукупність принципів, якими пояснюються і людина, і суспільство, і природа;

3) філософська школа, яка об'єднує філософів навколо певної системи;

4) течія та напрям — сукупність схожих підходів до розв'язання принципових філософських питань.

Автором класичного підходу до сутності історико-філософського процесу є німецький філософ XIX ст. Ґ. Геґель:

— уся історія філософії є послідовним наближенням до пізнання-Абсолюту — найвищої першооснови всього існуючого;

— кожна наступна філософська система (школа, течія, напрям) «знімає» попередні: приходячи їм на зміну, позбавляє їх актуальності, хоча й зберігає окремі найважливіші їх елементи;

— у кожен момент свого розвитку філософія орієнтована на розв'язання найбільш пекучих для свого часу суспільних проблем.

Основні принципи сучасного підходу до історико-філософського процесу:

— плюралістичність, себто множинність філософських систем є невіддільною властивістю філософії, оскільки дібрати загальновиз­наний, правильний для всіх спосіб розв'язання філософських завдань просто неможливо;

— особистісний ракурс: особисті роздуми окремої людини над унікальністю і сенсом своєї присутності у світі (філософування) стають важливішими, ніжякісь спеціальні дослідження професій­ні них філософів у навчальних закладах або науково-дослідних установах;

— немає єдиної магістральної лінії розвитку філософії — її роз­виток відбувається шляхом взаємозбагачення різних національних філософій;

— що ближче до сучасності, то помітнішим стає подрібнення, змен­шення масштабу філософських проблем.

У II половині XX ст. узагалі почалися були розмови про ситуацію «кінця філософії», або, навіть її «смерті». Однак доречніше казати про радикальну видозміну філософії порівняно з її традиційним, устале­ним виглядом.

У XIX ст. вважалося, що весь розвиток філософської думки зосе­реджується навколо «основного питання філософії». Це питання мало два аспекти.

1. Як співвідносяться буття та свідомість — що є первинним? Ті мислителі (Платон, Геґель), які вважали, що первинним є духовне

начало, свідомість, дістали назву ідеалістів. Тих, хто відстоював дум­ку про первинність матеріального начала (Демокріт, Гольбах, Маркс), називали матеріалістами.'

2. Чи є світ пізнаваним?

Гносеологічні оптимісти відповідають на це запитання ствердно: вони вірять, що світ можна пізнати, хоча б у загальних принципах. На •противагу їм, агностики та скептики висувають сумніви у можливості достовірного пізнання, світу.

На сучасному етапі «основне питання філософії» почасти втратило актуальність, оскільки сучасні науково-філософські дані засвідчують неможливість однобічного, єдиного підходу до будь-яких проблем. Уважається, що сьогодні «основне питання філософії» — справа сві­тогляду кожної окремої людини. Власне, з моменту свого виникнення ідо нашого часу філософія є нічим іншим, як узагальненими роздумами людини про саму себе.

5. Є точка зору, що філософія явилась нашим далеким предкам як^; своєрідне диво. Можливо, людям давньої епохи, з огляду на тогочас­ний рівень мислення, знання про світ і справді уявлялося як священне і надприродне.

Проте з сучасної точки зору доречно казати, що виникнення філосо­фії було закономірним явищем і мало низку передумов.

Духовні передумови: зростання рівня розвитку людини, насампе­ред рівня її мислення.

Політичні передумови: встановлення більш демократичного су­спільного устрою, що дозволив людині усвідомити себе як особистість (ідеться зокрема про Стародавню Грецію).

Соціально-економічні передумови:

— відділення розумової праці від фізичної, поява вільного часу для філософських роздумів;

— класова боротьба і поява нових суспільних сил, що протистояли тим верствам населення, які обґрунтовували своє привілейоване соціаль­не становище походженням від богів або героїв.