Проблема виникнення філософії. Східний і західний способи філософування

Лекція 1. Предмет філософії.

План.

Поняття, предмет і ознаки філософії та філософування.

Структура та функції філософського знання

Специфіка філософії: співвідношення філософії зі світоглядом, наукою і релігією

Історико-філософський процес: поняття, природа, типологія.

«Основне питання філософії»: різноманітність підходів

Проблема виникнення філософії. Східний і західний способи філософування

1. Назва філософія походить від двох грецьких слів — філос (лю­бов) і софія (мудрість), отже, дослівно філософія — це «любов до мудрості».

У класичному розумінні філософія — це система теоретичних поглядів на світ у цілому і місце людини в ньому. Предметом філософії е:

1) навколишній природний світ;

2) суспільство;

3) внутрішній світ людини.

Головні риси будь-якої філософської проблеми — це її абсолют­ність та людиновимірність. Тому іноді про філософію кажуть, що філософія цікавиться усім. Однак, у першу чергу, філософія шукає відповіді на питання: що таке людина?

Ознаки філософії:

1) теоретичність — упорядкованість, системність філософсь­кого знання. Філософія використовує особливу термінологію, яка складається зі спеціальних понять (наприклад, субстанція, буття, матерія). Філософські міркування мають бути аргументовані, захи­щені доказами;

2) загальнозначущість, тобто націленість на розв'язання таких проблем, що стосуються не окремих осіб, а людства в цілому, кожної людини як представника людського роду;

3) вічність. Проблеми, поставлені у центрі філософських роздумів, актуальні не лише в якийсь окремий історичний період, а для всіх часів і всіх народів;

4) первинність. Тільки відповівши самому собі на запитання: що таке людина? хто я такий у цьому світі? — можна успішно розв'язувати конкретні життєві проблеми (здобувати освіту, створю-' вати родину, дбати про матеріальний добробут тощо);

5) універсалізм — намагання виявити найзагальніші закономір­ності у житті природи і суспільства. Попри все мінливе розмаїття ре­чей і процесів, філософія шукає в навколишньому світі єдину, стійку першооснову;

б) критичність і рефлективність. Філософському мис-леннювластива вимога не приймати беззастережно жод-

ної готової думки, жодної традиції. Філософія сумнівається і в тому, що на рівні здорового глузду видається чимось беззаперечним. Але ця критичність —.не самоціль філософії, не прагнення зруйнувати встановлений порядок речей; вона є початковим моментом рефлек­сії — вдумливого пошуку ясних і точних підвалин, на яких можна будувати світогляд. За приклад може служити відомий вислів фран­цузького філософа XVII ст. Р. Декарта: «Мислю — отже, існую». І справді, навіть якщо ми уявимо, що нас більше не існує, то за мить зіштовхнемось із парадоксом: наше уявлення себе-неіснуючого таки існує — у конкретний момент нашого мислення.

Поняття філософії слід відрізняти від поняття філософування. Його запропонував знаменитий німецький філософ XX ст. М. Гай-деґґер. Він сформулював своє розуміння філософування так:

1) філософування — це фундаментальний спосіб людського буття, який із різним ступенем інтенсивності супроводжує людину впродовж усього її життя;

2) філософування полягає у глибоко особисті с них міркуваннях людини про унікальність і неповторність власної присутності у світі.

Філософування спричинене ситуацією «закинутості» людини у світ та її «скінченності» (смертності). Дійсно, людина спершу народжується, а тільки потім починає усвідомлювати своє існування. Природно, що в неї виникають запитання: навіщо я існую в цьому світі? навіщо мені цей світ? У пошуках відповідей людина приходить до усвідомлення межі свого буття, своєї смертності. Таким чином, людина не за власним бажанням приходить у світ і не зі своєї волі його покидає. Що ж їй залишається? Тільки час між народженням і смертю, упродовж якого вона и віддається філософуванню.

Взаємозв'язок між філософією та філософуванням: філосо­фування як різновид духовної діяльності і спричинило врешті-решт появу професійної філософії, покликаної допомагати людині у сен-сожиттєвих пошуках.

2. Хоча філософські проблеми характеризуються всезагальністю та все-охопністю, з часом усе ж таки виникла потреба виокремити кілька сфер філософського дослідження. Таким чином виникли окремі філософські дисципліни. Процес формування філософських дисциплін розпочався ще за античних часів (у Давній Греції його ініціював Арістотель) і триває до наших днів.

Однак відбувається не тільки поява нових галузей філософського знання, а й повсякчасні зміни його структури. Одні дисципліни висува­ються на перший план, інші відходять на задній. У давнину більш за все. цікавилися світом у цілому, його походженням; у Середні віки — Богом; у Новий час — природою; з XIX ст. переважають дослідження людського суспільства і самої людини.

Основні філософські дисципліни:

— онтологія, яка досліджує світ у цілому та його буття. На ранніх етапах існування філософії, коли ще не було достеменних наукових знаньпро світ, онтологія уявлялась як метафізика — вчення про іде­альні, надчуттєві основи буття. Згодом набула поширення натурфілосо­фія — філософія природи;

— гносеологія (епістемологія) — розділ філософії, який вивчає шля­хи, можливості, способи та результати процесу пізнання;

— етика — вчення про мораль; — естетика — вчення про красу;

— аксіологія — вчення про цінності;

— соціальна філософія та філософія історії — розділи філософії, які вивчають людське Суспільство, його устрій, основні закони історичного розвитку, місце і роль людини в суспільстві;

— логіка — розділ філософії, який досліджує структури і форми правильного мислення;

— філософська антропологія — вчення про людину;

— історія філософії, яка простежує шлях виникнення, становлення та функціонування самої філософії, встановлює ЇЇ основні тенденції.

Філософія — це форма суспільної свідомості, різновид духовної діяль­ності, яка виконує вкрай важливі для людини та суспільства функції.

Date: 2015-08-15; view: 1889; Нарушение авторских прав