Обґрунтування й оцінка варіантів рішення

Після формування варіантів рішення приступають до оцінки їхніх переваг. Як перший крок варто дати якісний опис переваг і недоліків кожного рішення з урахуванням ступеня досягнення й очікуваних наслідків як прямих, так і непрямих. При великій кількості варіантів доцільно представити результати якісної оцінки у вигляді таблиці. Аналіз цієї таблиці варто проводити з погляду можливого угруповання й узагальнення, повноти і точності формулювань переваг і недоліків.

Після цього проводять техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) рішень.

Техніко-економічне обґрунтування господарських рішень – це підкріплення переконливими доказами відповідності передбачуваного рішення заданим критеріям та реальним обмеженням.

Основними положеннями при цьому є: визначення видів і обсягів ресурсів, необхідних для виконання рішення; очікуваний ефект від рішень; можливість реалізації рішень.

Результати ТЕО доцільно також представити у вигляді таблиці, колонки якої відповідають показникам витрат ресурсів, ступеню досягнення цілей і можливості реалізації рішень, а рядки — варіантам рішень. У таблиці проставляютьсязначення показників для кожного рішення, а також у таблицю вписуються коефіцієнти важливості цілей і ймовірності реалізації рішень. ТЕО альтернатив являє собою абсолютну оцінку переваг кожного рішення окремо.

Потім переходять до порівняльної оцінки усіх варіантів рі­шень. Якщо варіанти рішень подані в різних одиницях виміру, варто звести їх до спільного вимірника (наприклад, вартісного – у гривнях, доларах тощо), що полегшить оцінку ефективності досягнення кожної мети. У випадку неможливості такого зве­дення до порівнянності альтернатив, варто вдатися до «зважуван­ня» одиниць оцінки, тобто визначити «відносні ціни одиниць».

Для цього ЛПР установлює відносну значимість кожної з двох альтернатив, наприклад, по шкалі від нуля до одиниці. При значимості цілей 0,5 варіанти рівноцінні. При значимості однієї мети 0,3, а другий 0,7 друга альтернатива визнана значно більш важливою.

Перемножуючи розрахункову ефективність по кожній меті на відповідний ваговий коефіцієнт, одержимо зважену ефективність з урахуванням важливості кожної з цілей. Підсумовуючи їх по кожному з варіантів, можна визначити загальну зважену ефективність кожного варіанта рішення. Ця величина ефективності і повинна бути об’єктивною основою для вибору найбільш оптимального варіанта рішення.

Необхідно відзначити, що підсумкові показники даного етапу будуть залежати від уміння правильно «зважувати» значимість альтернатив.

У деяких випадках вагові коефіцієнти (оцінка відносної значимості) розглянутих альтернатив можна встановити на основі вивчення наявного досвіду. Якщо для цього немає достатніх даних, то можна вдатися до використання експертних оцінок.

Отже, послідовність операцій по виконанню процедури формування й оцінки рішень, передбачає виконання таких кроків:

1. Визначити характер рішень: організаційний, технічний, технологічний, економічний та ін.
2. Визначити тип рішень: стандартне, рішення-удосконалення, оригінальне рішення.
3. Сформулювати крайні варіанти рішень (ідеальне, найкраще, найгірше).
4. Сформулювати рішення, які знаходяться між крайніми варіантами
5. Зробити якісний опис очікуваних переваг і недоліків варіантів рішень.
6. Оцінити ймовірності реалізації рішень.
7. Зробити порівняльну оцінку переваг рішень по досягненню цілей у кожній ситуації.

Слід зазначити, що показники (критерії) для вибору альтернативи є неоднозначними. Як критерії можуть виступати бажані результати, виражені як у якісній, так і в кількісній формі, відображаючи такі категорії як: «корисність», «прибуток», «витрати» та ін.

Ці показники, як правило, характеризують раціональність і ефективність використання ресурсів підприємства при досягненні його цілей.