Виявлення і вивчення альтернатив

Виявлення проблем, аналіз проблемної ситуації і форму­вання цілей дозволяють приступити до розробки варіантів рішень, тобто пошуку різних шляхів та способів вирішення проблеми для досягнення поставлених цілей. Дану процедуру виконують ЛПР і експерти шляхом логічного мислення, інтуїції, проведення дослідження й експериментів.

Формування рішень — це творчий процес, що вимагає ана­лізу і синтезу всіх попередніх елементів: проблем, ситуацій, цілей, обмежень. На основі цього визначається характер рішень, які розробляються – організаційні, технологічні, економічні та ін.

Наступним етапом є визначення типу рішення.

Перший тип — це стандартні рішення, прийняті в типових ситуаціях.

Другий тип можна назвати «рішеннями удосконалення».

Третій тип — оригінальні, творчі, унікальні рішення.

Для вибору типу рішення варто звернутися до минулого досвіду. Якщо проблемна ситуація неоднора­зово зустрічалася, то можна скористатися стандартним рішен­ням, що є оптимальним для даної ситуації.

Більшість проблемних ситуацій мають аналоги в ми­нулому; однак вони не цілком ідентичні, не схожі і мають деякі особливості, тому для них необхідно тільки конкретизувати рішення щодо даної ситуації (другий тип — удосконалення).

Оригінальні рішення особливо необхідні у проблемних ситуаціях, коли відомі шляхи вирішення не придатні для використання і необхідно знайти принципово новий підхід. Такі рішення мають велику цінність і для звичайних проблемних ситуацій, якщо вони забезпечують більш високу ефективність досягнення мети.

Для розробки оригінальних рішень часто застосовуються різні інтуїтивні прийоми і методи, пов’язані з творчим мисленням як керівника, так і фахівців, причому розробка і прийняття рішень може бути як індивідуальним, так і колективним. Нерідко інтуїтивні методи добре поєднуються із чіткими математични­ми прийомами, що істотно підвищує якість і надійність прийня­тих рішень.

Визначення характеру і типу рішення дозволяє безпосеред­ньо приступити до формування альтернатив. При цьому часто виникає питання: чому необхідно формувати не один, а кілька варіантів рішення, адже на практиці часто обмежуються роз­глядом одного варіанта. Справа в тому, що в дійсності є завжди два варіанти: перший – можна нічого не робити, і другий – прийняти відповідне рішення. Таким чином, коли розробляється одне рішення, то воно вже має альтернативу – не приймати рішення.

Обґрунтування кількості альтернативних рішень зале­жить від часу, ресурсів і очікуваного ефекту від обраного рішен­ня. Очевидно, якщо цей ефект невеликий, то витрачати ресурси на пошук багатьох варіантів нераціонально.

Як правило варіантів, відмінних по змісту, небагато (кілька одиниць). Якщо рішення пов’язане з розподілом ресурсів, то варіантів рішень може бути стільки, скільки видів ресурсів.

Слід зазначити, що завжди виділяють принаймні два крайні варіанти: бездіяльність і досягнення цілей за будь-яку ціну, а потім між ними формулюють проміжні варіанти рішення.

Плануючи вирішення будь-якої проблеми, розробники ретельно шукають кращі варіанти для досягнення поставленої мети, а потім їх вивчають. У результаті цього можуть бути відкинуті багато альтернатив. ЛПР і розробники рішень не повинні забувати про відкинуті альтернативи, оскільки:

по-перше, вони повинні розуміти, що відхилені варіанти не потрібні тільки в цьому випадку, оскільки можуть виникнути нові обставини чи з’явитися нові потреби, для яких одна з відкинутих альтернатив може бути найкращим рішенням.

по-друге, відкинуті зараз альтернативи можуть пригодитися у майбутньому.

по-третє, існує проблема людських відносин, яка може виникнути при відхиленні альтернативи, висунутої конкретним індивідуумом. Тому причини відмовлення від альтернативи повинні бути об’єктивні та чітко сформульовані.

Одним зі способів реалізації цього є фіксація необхідних даних і їхнє збереження в базі даних чи у якій-небудь формі для майбутнього використання.