Цивільні процесуальні права іноземних осіб. Провадження у справах за участю іноземних осіб

Іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (іх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається ЦПК, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

У разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому ЦПК або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому ЦПК або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено, - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

113. Виконання судових доручень іноземних судів і звернення судів України з дорученням до іноземних судів.Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні.

Суди України виконують доручення іноземних судів про надання правової допомоги щодо вручення викликів до. суду чи інших документів, допиту сторін чи свідків, проведення експертизи чи огляду на місці, вчинення інших процесуальних дій, переданих їм у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено, - дипломатичними каналами

Судове доручення не приймається до виконання, у разі якщо воно:1) може призвести до порушення суверенітету України або створити загрозу її національній безпеці;2) не належить до юрисдикції цього суду; 3) суперечить законам або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

На прохання іноземного суду процесуальні дії можуть вчинятися під час виконання судового доручення із застосуванням права іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законам України. У разі надходження від іноземного суду прохання щодо особистої присутності його уповноважених представників чи учасників судового розгляду під час виконання судового доручення суд України, який виконує доручення, вирішує питання про надання згоди щодо такої участі. Виконання судового доручення підтверджується протоколом судового засідання, іншими документами, складеними чи отриманими під час виконання доручення, що засвідчуються підписом судці та скріплюються гербовою печаткою.

У разі якщо немає можливості виконати доручення іноземного суду, суд України у порядку, встановленому міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або якщо міжнародний договір не укладено, - дипломатичними каналами, повертає таке доручення іноземному суду без виконання із зазначенням причин та подає відповідні документи, що це підтверджують.

У разіякщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судових* дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому ЦПК або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому ЦПК або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено, - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Юридична сила рішення суду певної держави обмежена територією цієї держави, та за умов, передбачених ЦПК, Законом України "Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів" та міжнародними договорами України, рішення іноземних судів можуть визнаватися та виконуватися на території України.

Рішення іноземного суду може бути пред'явлене до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки. Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду подається до суду за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника. Таке клопотання, як правило, подається безпосередньо заінтересованою особою (стягувачем). проте, якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, передбачено подання такого клопотання через органи державної влади України, суд приймає до розгляду клопотання, що надійшло через орган державної влади України. Клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, розглядається та вирішується в тому самому порядку, що і рішення, яке підлягає примусовому виконанню, з окремими особливостями, визначеними ЦПК. особливий суб'єктний склад учасників (немає стягувача та боржника, лише заінтересовані

иособи.

114. Поняття господарського процесу. Підвідомчість і підсудність справ господарським судам.

Господарський процес - система послідовно здійснюваних процесуальних дій, що регулюється нормами господарського процесуального права, реалізується господарським судом та іншими учасниками судового провадження в зв'язку з розглядом та вирішенням конкретної справи.

Господарським судам підвідомчі:

• справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

• справи про банкрутство;

• справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

• справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

• справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

• справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 та інших спорів, передбачених законом.

Місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.

115.Учасники господарського процесу. Докази в господарському процесі.

Учасники господарського процесу - це особи, які здійснюють при вирішені господарських спорів господарським судом передбачені законом процесуальні дії.

Суддя - головний та обов'язковий учасник господарського процесу.

Склад учасників господарського процесу: сторони; треті особи; прокурор; заявники та інші заінтересовані особи; інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК України (експерт, перекладач).

Сторони — учасники судового процесу, що мають юридичну заінтересованість у ньому (матеріально-правовий та процесуальний інтерес):

ПОЗИВАЧ фізичні особи-підприємці, підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу; державні та інші органи, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

ВІДПОВІДАЧ підприємства та організації, фізичні особи-підприємці, до яких пред’явлено позов; державні та інші органи в разі подання заяви про визнання недійсними виданих ними актів.

Докази у справі - це отримані у передбаченому законом порядку відомості про факти, на основі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також інші обставини, що мають значення для правильного розгляду справи.

Характеристика доказів:

Допустимість доказів - це встановлена законодавством вимога, що обмежує використання певних засобів доказування, або вимога, що зобов’язує обов'язкове використання певних засобів доказування при встановленні певних фактичних обставин справи,

Належність доказів - це правило, у відповідності з якими суд приймає тільки такі докази, які

мають значення для справи;

Достовірність доказів - це якісна характеристика доказів, що відображає відповідність доказів

дійсним обставинам справи;

Повнота доказів - це характеристика доказів, що відображає сукупність доказів, які можуть довести обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи;

Достатність доказів - це характеристика доказів, що відображає здатність зібраних у справі належних, допустимих та достовірних доказів довести обставини, що мають значення для справи.

116.Порушення справ у господарському суді та підготовка матеріалів до розгляду у першій інстанції.

Справа порушується поданням позовної заяви до суду.

Суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Ухвала надсилається також іншим підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам у випадках, коли від них витребуються документи, відомості та висновки або їх посадові особи викликаються до господарського суду.

При підготовці справи до розгляду суддя вчиняє такі дії: вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача; викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться у тому ж населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з'ясовує, які матеріали може бути подано додатково; зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження; вирішує питання про призначення експертизи; провадить огляд і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про визначення явки представників сторін у засідання господарського суду обов'язковою; вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи; вирішує питання про розгляд справи безпосередньо на підприємстві, в організації; вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову; вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.

117.Перегляд рішень, ухвал, питань господарського суду в апеляційному

порядку.

Сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 ГПК.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Місцевий господарський суд у триденний строк надсилає одержану апеляційну скаргу разом зі справою, а у випадках, передбачених ГПК, - копіями матеріалів справи відповідному апеляційному господарському суду.

Справа, яка надіслана до апеляційного господарського суду, реєструється в день її надходження.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення.

Про прийняття апеляційної скарги до провадження апеляційний господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або про відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

118.Завдання адміністративного судочинства. Адміністративна юрисдикція і. підсудність.

Завдання. адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Безпосереднім завданням адміні стративного судочинства є вирішення адміністративно- правових спорів, що виникають у зв'язку із захистом прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів владних повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку з здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

• спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) дій чи бездіяльності;

• спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

• спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

• спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

• спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

• спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом

референдуму. ^Ґ

Підсудність — це поділ на групи за юридичними ознаками і властивостями адміністративних справ, вирішення яких віднесене законом до компетенції певного адміністративного суду

Підсудність згідно із законом поділяється на 3 види: а) предметну; б) територіальну; в)інстанційну.

119.Учасники адміністративного процесу.

Усіх учасників адміністративного процесу (адміністративних проваджень) можна поділити на кілька груп:

— особи (органи), які розглядають і вирішують адміністративні справи;

— особи, які обстоюють в адміністративному процесі особисті права та законні інтереси;

— особи, які представляють та захищають інтереси інших осіб;

— особи, які сприяють адміністративним провадженням та здійсненню адміністративного судочинства.

Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено КАСУ.

Експертом є особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому КАСУ, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.

Як свідок в адміністративній справі може бути викликана судом кожна особа, якій можуть бути відомі обставини, що належить з'ясувати у справі.

Перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

120. Звернення до адміністративного суду адміністративній справі

Правом звернення до адміністративного суду з позовом наділені усі особи, які не нале­жать до суб'єктів владних повноважень:

• громадяни України;

• іноземці та особи без громадянства;

• підприємства, установи, організації (юридичні особи) при захисті прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Адміністративний суд розглядає справи в порядку позовного провадження, тобто для того, щоб порушити провадження про захист прав, свобод та інтересів у сфері публічно- правових відносин в адміністративному суді, необхідно звернутися до нього тільки з адміністративним позовом.

Відкриття провадження в адміністративній справі здійснюється не пізніше наступного дня після надходження позовної заяви до адміністративного суду або після закінчення строку, встановленого судом, для усунення недоліків позовної заяви у разі залишення її без руху. Перед тим, як відкрити провадження у справі, суддя має з'ясувати, чи:

1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;

2) має представник належні повноваження, якщо позовну заяву подано представником;

3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 106 КАС України;

4) належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства і чи підсудна позовна заява даному адміністративному суду;

5) немає інших підстав для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Цей перелік не є вичерпним. Наприклад, суддя повинен з'ясувати, чи немає перешкод для відкриття провадження у справі, передбачених статтями 108 і 109 КАС України.

Пересвідчившись у додержанні усіх вимог до позовної заяви, судця приймає позовну заяву і відкриває на її підставі провадження в адміністративній справі. Про початок провадження суддя постановляє ухвалу. Проте суддя може прийняти ухвалу й про відмову у відкритті провадження у разі виявлення недоліків чи перешкод у розгляді позовної заяви.

121. Рішення адміністративного суду.

Розгляд і вирішення конкретних адміністративних справ у адміністративному суді звершується прийняттям процесуальних документів — судових рішень

До судових рішень адміністративних судів законодавством висуваються певні вимоги, а саме судове рішення повинне бути законним і обгрунтованим.

Залежно від характеру вирішених судом питань судові рішення викладаються у формі постанови або ухвали.

Стаття 3 КАС України на законодавчому рівні дає визначення поняття постанови й ухвали:

1. постанова — письмове рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, у якому вирішуються вимоги адміністративного позову;

2. ухвала — письмове або усне рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, яким вирішуються питання, пов'язані з процедурою розгляду адміністративної справи та інші процесуальні питання. Ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанцій також вирішуються вимоги апеляційної чи касаційної скарги.

122.Перегляд рішень адміністративного суду

У разі помилок при розгляді й вирішенні конкретної адміністративної справи об'єктивного чи суб'єктивного характеру, законодавець встановлює можливість оскарження рішення і постановлення законного і обґрунтованого рішення шляхом перегляду адміністративної справи:

— в апеляційному порядку;

— в касаційному порядку;

— перегляд судових рішень Верховним Судом України;

— у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Апеляція (звернення) — це оскарження рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили, до суду вищої судової інстанції та перегляд ним оскаржуваного рішення і адміністративної справи в межах апеляційної скарги і позовних вимог що були заявлені в суді першої інстанції.

Касація (скасування) — це звернення до суду касаційної (вищої) судової інстанції з проханням переглянути та скасувати рішення суду першої інстанції після його апеляційного перегляду та рішення апеляційної інстанції, які набрали законної сили, внаслідок порушення норм матеріального чи процесуального права.

Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з таких підстав:

• неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

• встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд адміністративної справи, що набрала законної сили, можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами, про які не міг знати адміністративний суд та хоча б одна особа, яка брала участь у справі.

123.Поняття нотаріату. Види нотаріальних дій.

Нотаріат - це система органів та посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності.

Нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії:

1) посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо);

2) вживають заходів щодо охорони спадкового майна;

3) видають свідоцтва про право на спадщину;

4) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя;

5) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів);

6) видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися;

7) провадять опис майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме;

8) видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса;

9) накладають та знімають заборону щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації;

10) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них;

11) засвідчують справжність підпису на документах;

12) засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу;

13) посвідчують факт, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту;

14) посвідчують факт, що фізична особа є живою;

15) посвідчують факт перебування фізичної особи в певному місці;

16) посвідчують час пред’явлення документів;

17) передають заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам;

18) приймають у депозит грошові суми та цінні папери;

19) вчиняють виконавчі написи;

20) вчиняють протести векселів;

21) вчиняють морські протести;

22) приймають на зберігання документи.

На нотаріусів може бути покладено вчинення інших нотаріальних дій згідно із законом.

124. Міжнародний обіг нотаріальних актів

Нотаріуси приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також вчиняють на документах посвідчувальні написи у формі, передбаченій іноземними законодавством, якщо це не суперечить законодавству України.

Нотаріальне оформлення документів, призначених для дії за кордоном, провадиться з урахуванням права тієї держави, до якої вони мають подаватися.

Документ, призначений для дії за кордоном, викладається українською мовою. На прохання фізичних чи юридичних осіб може бути оформлений його переклад іноземною мовою за правилами засвідчення вірності перекладу документа з однієї мови на іншу мову. Зокрема, текст перекладу може бути викладений окремо від тексту документа. У такому випадку перекладається весь текст документа, включаючи посвідчувальний напис нотаріуса. Під текстом перекладу вчиняється посвідчувальний напис нотаріуса українською мовою. Переклад, що зроблений на окремому аркуші, підшивається до документа і скріплюється підписом нотаріуса.

Документи, що видані та мають юридичну силу на території однієї держави, можуть використовуватись на території іншої держави тільки після їх відповідного засвідчення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Існує два способи такого засвідчення: консульська легалізація та проставляння апостилю.

Консульська легалізація офіційного документа означає перевірку його відповідності чинному законодавству України або держави перебування, встановлення та посвідчення дійсності документа або справжності підпису, повноважень посадової особи, яка підписала документ або засвідчила попередній підпис, а також дійсності відбитку штампу, печатки, якими скріплено документ.

Апостиль — це спеціальний штамп у формі квадрата, довжина сторін якого дорівнює щонайменше 9 сантиметрам, який засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписувала документ, і автентичність відбитку печатки або штампа, яким скріпленодокумент.

В Україні розмір спеціального штампу апостиля встановлено 10x10 см.

125.Органи і службові особи, які вчиняють нотаріальні дії та їх компетенція..

Нотаріальні органи: державні та приватні нотаріуси, посадові особи органів місцевого самоврядування, консульських установ України.

Нотаріус зобов’язаний здійснювати свої професійні обов'язки згідно із законом і принесеною присягою; сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду; зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій; відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

Посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів можуть вчиняти наступні нотаріальні дії: вживати заходів до охороняй спадкового майна, накладати та знімати заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна; посвідчувати заповіти, посвідчувати доручення, засвідчувати вірність копій документів і виписок з них; засвідчувати справжність підпису на документах. Однак вказані особи не мають права оформляти документи, призначені для дії за кордоном.

До компетенції консульських установ України належить вчинення широкого кола нотаріальних дій: посвідчення угод (договорів, заповітів, доручень та ін), крім договорів про відчуження та заставу жилих будинків, квартир; дач, садових будинків, гаражів, земельних ділянок, іншого нерухомого майна, що знаходиться в Україні; вживання заходів до охорони спадкового майна; та ін.

Законодавство про нотаріат окремо визначає компетенцію посадових осіб щодо посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріальних посвідчених. До нотаріально досвідчених документів прирівнюються доручення, заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, лікарями цих лікарень, лікувальних закладів а також директорами і головними лікарями зазначених будинків престарілих та інвалідів, заповіти осіб, які перебувають під час плавання на морських внутрішнього плавання, що плавають капітанами цих суден; осіб, що знаходяться в експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій, заповіти та доручення осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі Зазначені посадові особи зобов'язані негайно передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів у державний нотаріальний архів чи в державну нотаріальну контору за постійним місцем проживання заповідача.

126.Загальні правила вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи приміщенні органів місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з’явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями.

Нотаріальні дії вчиняються після їх оплати, а також у передбачених законом випадках після сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб та в день подачі всіх необхідних документів.

Вчинення нотаріальної дії може бути відкладено в разі необхідності витребування додаткових відомостей або документів від фізичних та юридичних осіб або надсилання документів на експертизу, а також якщо відповідно до закону нотаріус повинен впевнитись у відсутності у заінтересованих осіб заперечень проти вчинення цієї дії.

Строк, на який відкладається вчинення нотаріальної дії в цих випадках, не може перевищувати одного місяця.

За обгрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулася до суду та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

Не допускається вчинення нотаріальної дії у разі відсутності осіб - її учасників або їх уповноважених представників.

При вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії.

Під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь.

Про всі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування, робиться запис у реєстрах для реєстрації нотаріальних дій після того, як нотаріус зробить посвідчувальний напис на документі або підпише документ, що ним видається.

127.Поняття та правовий статус і види третейського суду. л,

Укладення між сторонами договору означає вибір форми захисту своїх прав, тим більше, що рішення третейського суду прирівнюється до рішення суду загальної юрисдикції і може бути виконано у примусовому порядку на підставі виконавчого листа, виданного судом загальної юрисдикції.

Громадяни можуть передати будь-який спір, який виник між ними, иа розгляд третейського суду, за винятком спорів, що виникають з трудових і сімейних відносин. Договір про передачу спору на розгляд третейського суду (третейський запис) повинен бути укладений в письмовій формі.

Третейський суд організується всякий раз за окремою угодою всіх учасників спору. Третейський суд утворюється за угодою сторін в складі одного судді або в складі кількох суддів, обраних в однаковій кількості від кожної сторони, і одного судді за загальним обранням сторін.

Сутність третейського розгляду спорів про право цивільне полягає в тому, ЩО спір вирішується третіми особами за взаємною згодою сторін спору.

Третейський суд - суд, що обирається за домовленістю між заінтересованими сторонами для вирішення спору, яке сторони довіряють обраним ними особам, зобов'язуючись підкоритися майбутньому рішенню.

Існують три різні види третейських СУПІВ- по спорах між громадянами, по спорах між господарюючими суб'єктами і постійно діючі третейські суди по спорах між суб'єктами права різних країн.

В якій би формі не діяли третейські суди, спільними для них є: а) особливий порядок визначення їх компетенції (взаємна згода обох сторін на звернення до третейського суду); б) особливий порядок організації суду для вирішення цивільно-правових спорів (обрання його сторонами); в) особливий порядок вирішення справ; г) особливий порядок виконання рішень.

128.Міжнародний комерційний арбітраж

Постійно діючі третейські органи по розгляду спорів між суб'єктами різних країн в Україні діють при Торговельно-промисловій палаті (ТПП) два постійно діючих третейських суди по розгляду справ між суб’єктами господарської діяльності різних країн: Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія.

Міжнародний комерційний арбітражний суд і Морська арбітражна комісія є постійно діючими арбітражними установами (третейськими судами).

По Міжнародного комерційного арбітражного суду можуть за угодою

сторін передаватись на вирішення:

• спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін спору знаходиться за кордоном, а також:

• спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Сторони можуть вести справу в Арбітражному суді або в Арбітражній комісії безпосередньо або через належно уповноваженого представника. Кожна справа в Арбітражному суді або в Комісії розглядається складом Арбітражного суду або Морської арбітражної комісії у кількості трьох арбітрів або одноособово арбітром.

Арбітри є незалежні і безсторонні при виконанні своїх обов'язків

Арбітражний розгляд справи завершується остаточним арбітражним рішенням або постановою про припинення арбітражного розгляду.

Рішення приймається, якщо сторони ие домовились про інше, більшість арбітрів і є остаточним.

129. Міждународно-договірна уніфікація міжнародного комерційного арбітражу.

У міру поширення міжнародного комерційного арбітражу зростала необхідність його правової регламентації. У першу чергу це відображено в укладенні двосторонніх договорів і угод, що містять положення про арбітраж. Особливо ж слід вказати на колективи зусилля держав щодо міжнародно-договірної уніфікації питань арбітражу в багатосторонніх угодах на регіональному

або універсальному рівні.

Двосторонні договори і угоди давали можливість здолати відмінності у практиці виконання рішень іноземного арбітражу в різних державах, ураховуючи те, що внутрішнє законодавство по- різному визначало умови визнання і примусового виконання його рішень.

Найбільш масштабним прикладом міжнародно-договірної уніфікації питань арбітражу стали Женевські угоди (Протокол про арбітражні застереження від 24 вересня 1923 р. і Конвенція про визнання приведення до виконання іноземних арбітражних рішень від 26 вересня 1927 р.у

Наступна уніфікація правового регулювання питань арбітражу відбулася в Нью-Иоркський конвенції про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р.

Конвенція 1958 р. містить норми про визнання арбітражної угоди і про виконання іноземних арбітражних рішень. Сферу її поширення закріплено у ст. 1, в якій передбачено, що Конвенція застосовується відносно визнання і приведення до виконання арбітражних рішень, винесених на території держави, іншої ніж та держава, де одержується визнання і приведення до виконання таких рішень, по спорах, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Вона застосовується також до арбітражних рішень, які не вважаються внутрішніми рішеннями в тій державі де одержується їх визнання і приведення до виконання.

Підвищенню ефективності правової регламентації функціонування арбітражу сприяла і сприяє Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р.,яка єприкладомрегіональної уніфікації інститутів арбітражного провадження У преамбулі Конвенції передбачено, що вона покликана сприяти розвиткові європейської торгівлі шляхом усунення, у міру можливості, деяких ускладнень у функціонуванні зовнішньоторговельного арбітражу при розгляді спорів у відносинах між фізичними та юридичними особами різних європейських країн Згідно зі ст.. 1 Конвенції вона застосовується: а) до арбітражних угод як фізичних, так і юридичних осіб які на момент укладення таких угод мають постійне місце проживання або, відповідно, своє місце проживання в різних державах, що домовляються, про вирішення в порядку арбітражу спорів, що. виникають при здійсненні операцій із зовнішньої торгівлі; б) до арбітражних процесів і рішень, що грунтуються на цих угодах.

130. Цивільне судочинство та медіація. Види та принципи медіаційної процедури.

Під медіацією прийнято розуміти один з альтернативних способів розв'язання "спору його сторонами за участю третьої особи — медіатора, який, здійснюючи загальне керівництво процедурою, допомагає сторонам досягти максимально ефективного рішення самостійно.

З точки зору інтегрованості, зв'язку з цивільним процесом основним є розподіл медіації на присудову та досудову (зовнішню). Присудова медіація є інтегрованою у судові процедури, а зовнішня медіація існує паралельноз ними.

Залежно від того, на постійній основі медіатор виконує свої ф ункції чи тільки в межах окремої медіаційної процедури, виокремлюють професійних медіаторів та медіаторів асі

З урахуванням методів медіації можна виділити медіацію методом об'єктивної оцінки та медіацію зі спрощеним методом знаходження компромісу. Перша форма ґрунтується на припущенні, що учасники процедури потребують певного супроводу, тому медіатор надає обом сторонам необхідну інформацію, оцінює шанси і ризики позицій обох сторін і навіть приймає рішення зі спірних питань Спрощений метод знаходження компромісу має на меті вдосконалити стратегії переговорів учасників. Він виходить із того, що учасники конфлікту спроможні розуміти власну ситуацію і також готові відчути, що переживає інша сторона. Учасники медіації самі можуть знайти найкраще для себе рішення.

Залежно від наслідків також можна виділити сприяючу медіацію, яка спрямована на швидке прийняття рішення, що опосередковано впливає на покращення стосунків між сторонами, та трансформативну медіацію, завдяки якій дійсно вдається досягти відновлення, покращення та продовження стосунків між сторонами.

Медіація мас певні переваги порівняно з розглядом справи в суді. По-перше, медіація забезпечує швидкість розгляду спору порівняно з розглядом справ судами, які в сучасних умовах є перевантаженими По-друге, відсутність чітких процесуальних рамок сприяє більш вільній атмосфері та готовності до співпраці сторін конфлікту По-третє, прийняття рішення самими сторонами конфлікту сприяє усвідомленню того факту, щоце їх спільне рішення, якого вони досягли шляхом консенсусу, та стимулює їх у подальшому до добровільного виконання медіаційної угоди. По-четверте, якщо під час винесення судового рішення задоволеною залишається зазвичай лише одна сторона, на користь якої воно ухвалене, то під час підписання медіаційної угоди задоволеними залишаються обидві сторони, які приймають спільне рішення щодо свого спору на добровільних засадах. По-п'яте, якщо судовий розгляд має ретроспективний характер і спрямований на те, щоб дати правову оцінку та ухвалити певне рішення щодо правовідносин, які мали місце в минулому, то процес медіації спрямований на перспективу, тобто під час нього відбувається налагодження комунікації між сторонами, щосприяє їх плідній співпраці в майбутньому

Принципи: незалежність і неупередженість медіатора, рівність сторін, конфіденційність.

ПИТАННЯ З ПРЕДМЕТУ " ЦИВІЛЬНИЙ 111‘ОПГГ "

1.Судова влада і правосуддя в цивільних справах.

2. Поняття правосуддя в цивільних справах.

3.Поняття цивільного процесу та його структура Цивільне процесуальне право як галузь права

4.Провадження цивільного судочинства та інстанційні цикли,

5.Цивільне судочинство та інші форми судочинства.

6.Статус і функції Європейської комісії з питань ефективності правосуддя (СЕРБІ)

7.Резолюції та рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи щодо доступності правосуддя у цивільних справах. ^у

8. Характеристика права на справедливий судовий розгляд.

9.Джерела цивільного процесуального права та структура ЦПК України.

10.застосування Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод.

11.Значення практики Європейського суду з прав людини для цивільного судочинства

12.Значення рішень Конституційного Суду щодо офіційного тлумачення норм цивільного процесуального права.

13 Постанови Пленуму Верховного Суду України та ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ з питань цивільного процесу.

14. Предмет і система науки цивільного процесуального права (цивільного судочинства).

15.Поняття та система принципів цивільного процесуального права.

16. Загальновизнані принципи й норми міжнародного права та їх застосуванню судом.

17.Принципи верховенства права. Принцип права на суд.

18.Принцип правової визначеності. Принцип правової ефективності.

19. Принцип субсидіарності та законності у цивільному процесі.

20.Гласність та відкритість судового розгляду. Принцип усності та безпосередності в цивільному процесі.

21.Принцип диспозитивносп в цивільному процесі.

22.Принцип змагальності в цивільному процесі.

23.Принцип рівноправності сторін в цивільному процесі.

24.Цивільні процесуальні правовідносини (поняття, елементи).

25.Система судів цивільної юрисдикції та їх функціональна компетенція. Суд як суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин.

26.Склад суду та апарат суду Підстави для відводу суддів та працівників апарату суду.

27.Особи, які беруть участь у справі. їх процесуальні права та обов'язки.

28.Поняття сторін у цивільному процесі. Права та обов'язки сторін.

29.Співучасть у цивільному процесі. Процесуальні права та обов'язки співучасників. Необхідна та факультативна співучасть.

30.Неналежний відповідач та порядок його заміни.

31.Процесуальне правонаступництво Порядок вступу до процесу правонаступника та його правове становище.

32.Треті особи в цивільному процесі (поняття та підстави їх участі).

33. Відмінність третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, від первісних позивачів та співпозивачів

34. Відмінність третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, від співучасників (співпозивачів, співвідповідачів).

1. Участь у цивільному процесі, органів та осіб, яким законом надано прп;о захищати права та свободи інших осіб.
2. Поняття судового представництва. Добровільне та законне представництво в суді.
3. Повноваження представника в суді.
4. Поняття та види зловживання процесуальними правами.
5. Особи, які сприяють здійсненню правосуддя. їх процесуальні права та обовязки
6. Поняття та види строків у цивільному процесі, їх обчислення. Продовження та поновлення процесуальних строків.
7. Поняття та види судових витрат. Заходи процесуального примусу.
8. Цивільна юрисдикція та її види.
9. Юрисдикція Конституційного Суду України.
10. Поняття та види підсудності. Порядок передачі справи до іншого суду.
11. Поняття доказів та доказування в цивільному процесі.
12. Засоби доказування в цивільному процесі та їх допустимість. Належність доказів.
13. Предмет доказування. Факти, що не потребують доказування.
14. Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників. Допит сторін, третіх осіб, їх представників як свідків та їх правовий імунітет.
15. Показання свідків, порядок їх дослідження. Імунітет свідка.
16. Письмові докази. Речові докази. Порядок їх дослідження.
17. Висновок експерта.

54 Оцінка судових доказів. Розгляд заяви про фальшивість доказів.

55. Поняття позову та його елементи Види позовів.

56 Пред'явлення позову. Відкриття провадження по справі.

57. Позовна заява, її реквізити. Об'єднання й роз'єднання кількох позовних вимог.

58. Залишення позовної заяви без руху, повернення заяви.

1. Мирова угода. Відмова від позову, визнання позову. Процесуальний порядок прийняття відмови від позову і визнання позову.
2. Матеріально-правові й процесуальні наслідки порушення цивільної справи.
3. Підстави для відмови у прийнятті заяви. Правові наслідки відмови судом у прийняти заяви.
4. Провадження у справі до судового розгляду. Попереднє судове засідання.

63. Призначення справи до судового розгляду. Судові виклики й повідомлення.

1. Поняття і значення судового розгляду. Судове засідання та його процедура.
2. Підготовча частина судового засідання та розгляд справи по суті як частина судового засідання..
3. Судові дебати. Порядок прийняття і проголошення судового рішення.
4. Фіксування цивільного процесу. Зауваження щодо технічного запису судового засідання, журналу судового засідання та їх розгляд.
5. Підстави й наслідки відкладення розгляду справи та зупинення провадження у справі.
6. Підстави й наслідки закриття провадження у справі та залишення заяви без розгляду.
7. Поняття й види судових рішень. Вимоги, яким повинно відповідати судове рішення.

71 міст судового рішення як процесуального документа.

72.Засоби усунення недоліків рішення судом, який його ухвалив.

73. Законна сила судового рішення. Об'єктивні та суб'єктивні межі законної сили судового рішення.

74. Види ухвал суду першої інстанції.

1. Загальна характеристика заочного розгляду справи.
2. Порядок заочного розгляду справи оскарження заочного рішення. Підстави для його скасування.

77.Наказне та окреме провадження в структурі цивільного процесу.

78 Загальна характеристика окремого провадження в цивільному судочинстві

79 Розгляд судом справ про обмеження цивільної дієздатності, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

80. Розгляд судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.

81. Розгляд судом справ про визначення фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

1. Розгляд судом справ про усиновлення.

83 озгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

84 Розгляд судом справ про відмовлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі,

85. Розгляд судом справ про передачу безхазяйної нерухомої речі в комунальну власність.

86. Розгляд судом справ про визнання спадщини від умерлої.

87. Розгляд судом про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку

88. Розгляд судом справ про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

89. Розгляд судом справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

90. Загальна характеристика апеляційного провадження.

91. Право апеляційного оскарження та порядок його здійснення. Форма і зміст апеляційної скарги.

92. Розгляд цивільної справи судом апеляційної інстанції.

93. Повноваження суду апеляційної інстанції.

94. Підстави для скасування рішень суду першої інстанції і ухвалення апеляційним судом нового рішення.

95. Зміст ухвали і рішення суду апеляційної інстанції.

96. Обєкти апеляційного оскарження.

97. Загальна характеристика касаційного провадження.

98. Право касаційного оскарження, судових рішень та порядок його здійснення. Форма і зміст касаційної скарги.

99. Підготовка касаційного розгляду справи та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції.

100. вноваження суду касаційної інстанції. Підстави для скасування судових рішень.

101Характеристика перегляду судових рішень Верховним Судом України. Допуск заяви до провадження Верховним Судом України.

102. Порядок розгляду справи Верховним Судом України.

1. Характеристика перегляду у зв’язку з нововияленими обставинами судових рішень, ухвал і постанов суду, що набрали законої сили.
2. Відновлення втраченого судового провадження.
3. Загальна характеристика виконавчого провадження.
4. Учасники виконавчого провадження, їх права та обов’язки.

107. Органи примусового виконання судових рішень.

1. Порядок і умови здійснення виконавчого провадження.
2. Поворот виконання судових рішень

110. Судовий контроль за виконанням судових рішень.

111 Провадження у справах про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів

112.Цивільні процесуальні права іноземних осіб. Провадження у справах за участю іноземних осіб

113.Виконання судових доручень іноземних судів і звернення судів України з дорученнями до іноземних судів. Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні.

114.Поняття господарського процесу Підвідомчисть і підсудність справ господарським судам

115.Учасники господарського процесу Докази в господарському процесі.

116.Порушення справ у господарському суді та підготовка матеріалів для розгляду у першій інстанції.

117.Перегляд рішень, ухвал, питань господарського суду в апеляційному порядку.

118.Завдання адмістративного судочинства. Адміністративна юрисдикція і підсудність.

119.Учасники адміністративного процесу.

120.Звернення до адмістративного суду та відкриття провадження в адміністративній справі.

121.Рішення адміністративного суду.

122.Перегляди рішень адміністративного суду.

123.Поняття нотаріату Види нотаріальних дій.

124.Міжнародний обіг нотаріальних актів.

125 Органи і службові особи, які вчиняють нотаріальні дії та їх компетенція.

126.3агальні правила вчинення нотаріальних дій.

127.Поняття та правовий статус і види третейського суду.

128.Міжнародний комерційний арбітраж.

129.Міжнародно-договірна уніфікація міжнародного комерційного арбітражу

130.Цивільне судочинство та медіація.Види та принципи медіаційної процедури.