Інші обставини, які мають значення для правильного рішення справи

Не потребують доказування:

загальновідомі факти;

преюдиційні факти;

факти, що презюмуються;

визнані факти.

46. Засоби доказування в цивільному процесі та їх допустимість. Належність доказів.

Засоби доказування - джерела отримання доказів. До них відносяться: показання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, письмові і речові докази, а також висновок експерта.

Сторони, треті особи й інші особи, які беруть участь у справі, мають право давати усні та письмові пояснення судові, однак засобом доказування є тільки пояснення, які подані ними у процесі їх допиту як свідків.

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового чи особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. До речових доказів закон також відносить магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

Висновком експерта слід розуміти докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у їх результаті висновки та обгрунтовані відповіді

на запитання, поставлені судом.

Допустимість доказів — це встановлена законодавством вимога, що обмежує використання конкретних засобів доказування, або вимога, що пропонує обов'язкове використання конкретних засобів доказування при встановленні певних фактичних обставин справи при здійсненні доказування в процесі розгляду окремого виду справ у порядку цивільного судочинства.

Докази з цивільної справи визнаються судом належними, якщо вони містять відомості про факти, що встановлюються з метою вирішення цивільної справи або здійснення окремих процесуальних дій.

47. Предмет доказування. Факти, що не потребують доказування.

Предмет доказування - коло юридичних фактів, від установлення яких за допомогою доказів залежить правильне вирішення цивільної справи. Встановлення наявності чи відсутності в справі певних юридичних фактів буде свідчити про дійсні взаємовідносини сторін.

Предмет доказування визначається судом та особами, які беруть участь у справі, на підставі норм матеріального права, які підлягають застосуванню, і протягом процесу можуть в силу тих чи

інших причин піддаватися змінам

Обставини, які підлягають доказуванню, випливають з диспозиції норм матеріального права. Така норма вказує на обставини, які слід довести з будь-якої справи даної категорії. Інші факти включаються до предмета доказування в залежності від конкретних обставин справи.

Правильне визначення предмета доказування за кожною цивільною справою дозволяє визначити коло фактів, з'ясування яких необхідне для успішного виконання завдань, які вирішуються судом

Не. потребують доказування загальновідомі, преюдиціальні факти і факти, що презумуються. Суд також може вважати визнаний стороною факт встановленим і звільнити від його доказування.

Загальновідомі факти — це обставини, які відомі широкому колу осіб, в тому числі і складу суду. Вони не потребують доказування тому, що об'єктивність їх існування очевидна, це в основному не дії, а події. Сторона, яка має використати загальновідомий факт, повинна про нього зазначити Визнання обставини загальновідомою і такою, що не підлягає доказуванню, вирішується судом, який розглядає справу, про що ним виноситься ухвала, яка оскарженню не

підлягає

Преюдиціальність фактів грунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони її інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судом у рішенні в такій справі факти і правовідносини Тому факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті самі особи.

Не потребують доказування при розгляді справи і факти, які згідно з законом вважаються встановленими, тобто законні презумпції На відміну від загальновідомих і преюдиціальних фактів, законні презумпції можуть бути спростовані в загальному порядку.Законні презумпції стосуються лише юридичних фактів, а не доказових, які також входять до предмета доказування.

В судовій практиці поширеною підставою звільнення від доказування виступає безспірність фактів. Суд може вважати визнаний стороною в суді факт встановленим, коли в нього не виникне сумніву в тому, що визнання відповідає дійсним обставинам справи, не порушує будь- чиїх прав і законних інтересів і не зроблено під впливом обману, насильства, погрози, помилки —аб о з метою приховування істини.

48. Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників. Допит сторін, третіх осіб, їх представників як свідків та їх правовий імунітет.

Сторони, треті особи й інші особи, які беруть участь у справі, мають право давати усні та письмові пояснення судові, однак засобом доказування є тільки пояснення, які подані ними у процесі їх допиту як свідків.

Пояснення сторін та їхніх представників в процесі доказування можуть надавати найбільш повні і точні відомості про обставини справи, оскільки вони є суб'єктами або ж представниками суб'єктів спірних правовідносин, що розглядаються судом. З тих самих причин їх пояснення не завжди можуть мати об'єктивний характер.

Якщо сторона, третя особа, їх представники заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їх згодою можуть бути допитані як свідки.

Давати пояснення є правом сторін, тому за відмову від нього до сторони чи третьої особи не можуть бути застосовані заходи відповідальності. Однак, якщо сторона, третя особи чи їхній представник дали згоду на допит їх як свідків, то вони повинні попереджатися про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань.

Особливість цього засобу доказування полягає в тому, що сторони є заінтересованими у вирішенні (результаті) справи, тому їх пояснення, показання, як правило, містять одночасно фактичні обставини по справі, пояснення цих фактів, їх оцінку.

49. Показання свідків, порядок їх дослідження. Імунітет свідка.

Показання свідків — це повідомлення про відомі ш обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Свідком є особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.

Для правильного визначення свідка слід виходити з того, що свідок — як правило, незацікавлена особа, здатна за своїм фізичним і психічним розвитком правильно сприймати, зберігати відомості про факти і давати про них правильні показання, які сприймала безпосередньо або якій стали відомі обставини (факти), що мають значення для справи.

Особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. У випадку, коли під час судового засідання суддя не попередить про те, що ці особи мають право відмовитися від дачі показань, то слід визнати, що такі показання зазначених осіб одержані з порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засобів доказування. У разі ж, коли члени сім'ї чи близькі родичі сторін у справі погодилися давати показання, вони можуть нести відповідальність за завідомо неправдиві показання. Причому згадані особи зобов'язані повідомити суду причини відмови давати показання.

Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі. Свідок дає показання у формі вільної розповіді. Далі йому задає запитання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Суд має право з'ясовувати суть відповіді на запитання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити запитання свідку після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі.

50. Письмові докази. Речові докази. Порядок їх дослідження.

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового чи особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Письмові докази підтверджують факти змістовним наповненням і, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу

Залежно від суб'єктів, які склали письмові докази, їх поділяють на офіційні і неофіційні. Офіційними є документи, акти, службове листування, яке виходить від державних і громадських органів, неофіційні письмові докази походять від громадян Таке розмежування зумовлює неоднаковий порядок їх дослідження: щодо офіційних документів необхідно з'ясувати

повноваження органів і службових осіб, які їх склали, дотримання передбаченого законом порядку складання документів і перевірити істинність викладених у них відомостей. Дослідження неофіційних документів допускає перевірку істинності відомостей, що вміщені в них, або виявлення їх автора. Неофіційні документи мають велике доказове значення для правильного вирішення спору тому, що вони можуть містити позасудове визнання певних фактів

Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. До речових доказів закон також відносить магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

Досліджуються речові докази в судовому засіданні шляхом особистого огляду судом, з пред'явленням для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а за необхідності — також експертам і свідкам. Залучення свідків до участі в огляді речових доказів зумовлюється потребою встановлення належності їх до справи і достовірності обставин, що ними підтверджуються. Однак якщо для з'ясування змісту речового доказу необхідні спеціальні знання, суд може залучити до їх огляду експерта, спеціаліста. Особи, яким пред'явлені для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з оглядом, заявою, що її заносять до журналу судового засідання. Дослідження та відтворення звукозапису, демонстрація відеозапису здійснюються і проводяться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально підготовленому для цього, з відображенням у журналі судового засідання особливостей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації Після цього суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі. У разі необхідності відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису можуть бути повторені повністю або у певній частині. З метою з’ясування відомостей, що містяться у матеріалах звуко- і відеозапису, а також у разі надходження заяви про їх фальшивість суд може залучити спеціаліста або призначити експертизу.

51. Висновок експерта.

Експертиза проводиться в суді або поза судом, якщо це потрібно з огляду на характер досліджень або якщо об'єкт досліджень неможливо доставити до суду.

Експерт дає у письмовій формі свій мотивований висновок, який приєднується до справи. Суд має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи запропонувати експерту дати усне пояснення свого висновку, яке заноситься до журналу судового засідання.

У висновку експерта має бути зазначено: коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) проводилася експертиза; на якій підставі була проведена експертиза; хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові; які матеріали використав експерт; докладний опис проведених досліджень; висновки, зроблені в результаті дослідження; обґрунтовані відповіді на поставлені судом запитання.

У висновку також обов'язково зазначається попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Письмовий висновок експерта оголошується в судовому засіданні. Для роз’яснення і доповнення висновку експерта йому можуть бути поставлені запитання. Першою ставить питання експертові особа, за заявою якої призначене експертизу, та її представник, потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першим ставить питанні експертові позивач і його представник. Суд має право з'ясовувати суть відповідь експерта на запитання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити запитанні експерту після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі.

52. Судові доручення, порядок їх дачі та виконання.

В разі необхідності суд, який розглядає справу, може доручити збирання доказів іншому суду.