Державоподібні утворення

Деякі спільноти не мають юридичного статусу держави, хоча і не є скла-довою частиною будь-якої з держав. Мова йде про державоподібні утворен-ня, які займають особливе місце в системі суб’єктів міжнародного права. Із самої назви стає зрозумілим, що ці суб’єкти володіють багатьма ознаками, що характерні для держав, але не є ними у повному сенсі цього слова. Хоча вони не володіють суверенітетом, але все ж таки вважаються члена-ми міжнародного співтовариства і прямими суб’єктами міжнародного права. На відміну від суб’єктів внутрішнього права, їх статус визначається безпо-середньо міжнародним правом. Від міжнародних організацій вони відрізня-ються тим, що повинні відповідати критеріям, які характеризують держави, а на відміну від «народів» і «національно-визвольних рухів», такі утворення характеризуються довготривалим існуванням і не є юридичними формами переходу до держав. Завдяки цим властивостям вказані утворення близькі до держав у розумінні міжнародного права. Тим не менш, вони відрізняються від держав обмеженою міжнародною правосуб’єктністю. Це пов’язано з тим, що їх форма державності вважається зручною фікцією, яка служить для виконання швидше транснаціональних, ніж національних завдань, або ж з тим, що вони не можуть розраховувати на повну незалежність. Державоподібні утворення мають своє населення, територію і органи управління. Їх визнають більшість держав світу на відміну від так званих «віртуальних держав». Наприклад, так звана держава Сіленд, яка існує в територіальних водах Великої Британії. Вона розташована на платформі на двох колонах, яку раніше займала військова база, і має свого князя, який зі сім’єю постійно мешкає на ній. Проголошено Незалежність було ще до того, коли Велика Британія збільшила територіальні води до 12 миль і до ратифі-кації Міжнародної конвенції про морські води? Тому навіть судом Великої Британії було визнано Сіленд приватною територією. Як правило, територія державоподібних утворень невелика за площи-ною, але мала територія не робить державу даним суб’єктом. Державоподіб-не утворення — це особлива історично сформована політико-релігійна або політико-територіальна одиниця. Історично склалося так, що до державоподібних утворень відносилися міста зі спеціальним статусом. Йдеться саме про міста, які виникали на між-народній арені як окремі суб’єкти внаслідок невирішення або замороження Міжнародне публічне право територіальних спорів між могутніми державами. Це, насамперед, такі міста як Краків, Данциг, Західний Берлін. Також планувалося зробити такі ре-жими у вільній території Трієст, а також у Єрусалимі. Але ці явища мали тимчасовий характер. Попри те, що вищезгадані території були окремими містами, не слід ро-бити хибні висновки про природу державоподібних утворень як міст-держав. Місто-держава як суб’єкт міжнародного права не відрізняється від держави. Територія не є визначальним фактором у визначені суб’єкта міжнародного права як державоподібного утворення. На жаль, ця помилка вкралася навіть у доктрину, що призводить до не-виправданого розширення кола державоподібних утворень. Так, багато пере-важно українських вчених-міжнародників, відносять до цієї категорії Амстер-дам, Бремен, Великий Новгород, Гамбург, Кенігсберг, Кіль, Любек, Ревель, Регенсбург, Ригу, Франкфурт-на-Майні, Штральзунд тощо. Деякі навіть на-зивають ще давньогрецькі міста-держави. Але це захоплення історією світу не має нічого спільного з міжнародним правом. Залишилося лише згадати міста індійців майя або фінікійців. Слід погодитися з фактом, що історично першим державоподібним утворенням вважали так зване вільне місто Кра-ків, яке проіснувало в такому статусі в період з 1815 до 1846 року. До цього часу наука міжнародного права не знала такого суб’єкту як державоподібне утворення. Тому шукати корені цих утворень у Середньовіччі є недоцільним і науково неправильним. Це рівнозначно тому, що відносити військові союзи, наприклад, між царем Давнього Єгипту Рамзесом II Великим та царем Хат-тушилем III чи союз ахейців, мікенців, афінян та спартанців проти Трої, до міжнародних міжурядових організації, що є само по собі безглуздим. Окрім того, позиція вільного тлумачення поняття державоподібного утворення в історичному вимірі приводить до помилкового розширення кола цих суб’єктів міжнародного права навіть серед сучасних держав! Так в одному з сучасних підручників з міжнародного права до них відносять такі держави як Андорра, Монако та Сан-Марино. Наведемо аргументацію такої позиції, яка хоч і є хибною і взагалі є нонсенсом у дослідженні питання суб’єктів між-народного права, проте є цікавою з точки зору вивчення правосуб’єктності держав. Адже саме у цих європейських держав є певні особливості в обсязі повноважень на міжнародній арені і у середині країни. Отже, що стосується принципату (князівства) Андорри. Хоча Андорра, ще в 1993 році набула повний суверенітет, є членом ООН, відповідно до під-писаного Францією й Іспанією договорами, саме глави дипломатичних мі-сій цих двох держав (держав-протекторів), представляють інтереси Андорри при ООН і в інших країнах. Монако зберігає свою державність доти, поки в князя є спадкоємці. Відповідно до Конституції 1962 року Монако є «суверенною і незалежною державою, в рамках загальних принципів міжнародного права і конвенцій із Францією». Таким чином міжнародна правосуб’єктність цієї країни реалізу-ється Францією. Монако перебуває під протекторатом Франції за договором від 17 липня 1918 року. З 1862 року Сан-Марино знаходиться під протекторатом Італії (остан-ній договір був укладений у 1953 році). Відповідно до договору суверенітет Модуль 3. Суб’єкти міжнародного права. Міжнародно-правове визнання і правонаступництво республіки має досить обмежений характер: вона не має права збирати митні збори, випускати повноцінні грошові знаки, організовувати на своїй терито-рії ігорні будинки. За відмову від цих прав Сан-Марино одержує від Італії щорічну компенсацію в розмірі 9 млрд. лір. Є членом Ради Європи з 1977 року. У травні 1992 року Сан-Маріно вступило в ООН. Більш складним для вирішення постає питання про статус Суверенного Мальтійського ордену. Це питання вже піднімається не тільки українськими вченими з «творчим підходом», але й серйозно розглядається російськими і навіть досвідченими дослідниками з Європи. Мальтійський орден мав свої володіння до 1798 року. З 1834 року, реор-ганізувавшись за підтримки Російської імперії, Суверенний військовий гос-тинний орден Св. Іоанна, Єрусалима, Родосу та Мальти (найтиповіші помил-ки, які роблять у офіційній назві цього ордену зводяться до двох: згадують неіснуючого святого Іоанна Єрусалимського і фамільярно вживають слово госпітальєри) розташовується у Римі, де у 1889 році йому були підтверджені права суверенного утворення та міжнародна правосуб’єктність. У судовому порядку міжнародна правосуб’єктність Мальтійського рицарського ордену була визнана в 1935 році у справі проти Ордену. 28 червня 1945 року іта-лійський касаційний суд у Римі підтвердив міжнародну правосуб’єктність Мальтійського ордену. Штаб-квартира Ордену у Римі користується недо-торканістю, а голова Ордену — князь та Великий магістр володіє імунітетами та привілеями, які властиві голові держави. Хоча сьогодні Орден підтримує офіційні та дипломатичні зносини з 81 державою, представлений в ООН, а також має своїх офіційних представників при ЮНЕСКО, ФАО, Міжнародному комітеті Червоного Хреста та в Раді Європи, може заключати міжнародні договори, слід погодитися з позицією, що він є живописним пережитком чудесного минулого, але стоїть ближче до неурядової організації, ніж до державоподібного утворення. Ні своєї території, за винятком Мальтійського палацу на одній з вулиць Рима та стародавнього особняка на території Мальти, ні свого населення Ор-ден не має. Хоча існує біля 10 500 підданих Ордену, які мають його паспорт. Тому суверенітет і міжнародна правосуб’єктність Мальтійського ордена є правовою фікцією. Збереження за Мальтійським орденом елементів міжна-родної правосуб’єктності можна розглядати як своєрідний відголос багатові-кового безперервного існування Ордену у якості суверенного і незалежного державного утворення, а також як визнання сучасної ролі Ордену у справі міжнародної доброчинності. Спеціальна правосуб’єктність Ватикану (Святого Престолу) Абсолютна влада государів та суверенних володарів ніяк не розповсюджується на закони Божі та природи.