Сделка: понятие, виды, форма и последствия ее несоблюдения. Недействительные сделки

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, який характеризується цілим рядом ознак:

· є вольовим актом, тобто правочин відрізняється від події (наприклад, повінь), яка настає незалежно від волі суб’єктів цивільних правовідносин;

· завжди є правомірною дією, що повинна відповідати вимогам закону;

· завжди є дією суб’єктів цивільній відносин;

· спрямований на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків.

Термін “правочин”, що застосовується в чинному ЦК України, є аналогом терміну “угода”, який використовувався в ЦК УРСР (1964 р.).

Правочини класифікуються за наступними ознаками:

Залежно від кількості сторін у правочині:

· Односторонні - дія однієї сторони, що може бути представлена однією чи кількома особами (видача довіреності, складання заповіту).

· Двосторонні - погоджена дія двох сторін. Двосторонні правочини в цивільному праві називаються договорами (наприклад, договір купівлі- продажу, дарування, зберігання тощо).

· Багатосторонні - наявність трьох або більше сторін у договорі. До багатосторонніх правочинів можна віднести договір фінансового лізингу, до­говір про спільну діяльність.

Залежно від виникнення прав та обов’язків в учасників цивільних правовідносин:

· Реальні - вважаються укладеними з моменту фактичного передання речі або грошей (договір позики, договір зберігання речей у гардеробі).

· Консенсуальні - вважаються укладеними з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами (договір купівлі-продажу, підряду).

За характером виникаючих між учасниками правовідносин:

· Відплатні - дії сторін пов’язані з майновим інтересом - діям однієї сторони відповідає обов’язок другої надати зустрічне матеріальне відшко­дування (договір купівлі-продажу, оренди, перевезення).

· Безвідплатні - обов’язок здійснити матеріальні витрати має тільки о№а зі сторін, інша не обтяжена будь-якими обов’язками (договір даруван­ня, позички).

Залежно від тривалості дії правочину:

· Строкові - правочини, у яких визначено момент виникнення в сторін прав і обов’язків, тривалість існування зобов’язання, момент припинення, тощо (договір найму (оренди)).

· Безстрокові - не визначено моменту припинення прав та обов’язків (такий правочин, зазвичай, негайно набирає чинності та припиняється на вимогу однієї зі сторін), наприклад, безстроковий договір позики.

У цивільному праві можуть існувати й інші види класифікаційних ознак поділу правочинів.

Для того, щоб правочин мав юридичну силу він повинен відповідати цілому ряду обов’язкових умов, які в цивільному праві називаються умовами дійсності правочину (ст. 203 ЦК України):

· законність змісту правочину - будь-який правочин не повинен суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

· волевиявлення суб’єкта правочину має бути вільним і відпо­відати його внутрішній волі - коли воля суб’єкта правочину не відповідає його зовнішньому волевиявленню, то такий правочин ви­знається недійсним;

· Сделка должна быть направлена на наступления реальных последствий;

· особа, котра вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

· правочин повинен вчинятися у формі, встановленій для нього законом - правочин може бути укладений у таких формах: шляхом мовчання; в результаті вчинення конклюдентних дій; усній; письмовій (простій або з нотаріальним посвідченням);

Форма правочину - це спосіб висловлення волі сторін, які беруть у ньому участь.

Законом передбачено, що правочини можуть укладатися в наступних формах:

· шляхом мовчання;

· в результаті вчинення конклюдентних дій;

· усній;

· письмовій (простій письмовій або з нотаріальним посвідченням).

У формі мовчання. Наприклад, якщо за договором найму наймач продовжує користуватися майном після закінчення його строку, то, за відсутності запе­речень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновлені» на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 ЦК України). У цьому випадку відсутність заперечень наймодавця може виражатися у формі мовчання.

Конклюдентна форма правочину полягає в тому, що для його укладан­ня необхідне волевиявлення особи, спрямоване на його укладання (напри­клад, роздрібна купівля-продажу напоїв через автомати; договір зберігання речей в автоматичних камерах схову; укладання договору перевезення паса­жирів метрополітеном шляхом проходу через турнікет тощо).

Усна форма правочину передбачена для правочинів, що повністю ви­конуються сторонами в момент їх вчинення, крім ТІК, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення чи державна реєстрація, а також правочинів, для яких недотримання письмової форми має наслідком їхню недійсність. Характерною рисою правочинів, що вчиняються усно, є збіг у часі двох стадій - виникнення зобов’язання та його припинення шляхом виконання.

У письмовій (простій) формі належить вчиняти правочини:

· між юридичними особами;

· між фізичними та юридичними особами (крім правочинів, які ви­конуються в момент вчинення та не підлягають нотаріальному по­свідченню чи державній реєстрації);

· між фізичними особами на суму, що перевищує в двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (окрім правочинів, які виконуються в момент вчинення та не підлягають нотаріальному посвідченню чи державній реєстрації).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або якщо воля сторін виражена за допомогою, телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється відповідно до За­кону України “Про нотаріат” від 2 вересня 1993 р.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або ін­шою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, у якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

· До правочинів, які підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню, відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальні«дій но­таріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від З березня 2004 р., належать:

· договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, по­жертва, рента, довічне утримання (догляд), спадковий договір) не­рухомого майна;

· іпотечні договори, договори про заставу транспортних засобів, кос­мічних об’єктів;

· договори про спільну часткову власність на земельну ділянку, купівлю-продаж земельних ділянок, про перехід права власності та про передачу права власності на земельні ділянки; про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивом у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв);

· договори про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя; про надання утримання; про припинення права утримання взамін набуття права на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати; шлюбні договори; договори між подружжям про розмір та строки виплати аліментів на дитину; до. говори про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно;

· договори управління нерухомим майном тощо

· За домовленістю сторін нотаріуси посвідчують інші правочини, укладе- ні в письмовій формі, нотаріальне посвідчення яких законом не передбачене (наприклад: договори позики, позички, договори про визначення часток або про зміну розміру часток, договір доручення тощо).

У деяких випадках, окрім вимога про дотримання письмової нотаріальної форми, обов’язковою є державна реєстрація правочину (ст. 210 ЦК України). Такий правочин є вчиненим із моменту його державної реєстрації (наприклад, нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири підлягає державній реєстрації в органах бюро технічної інвентаризації).

Правочини можуть укладатися (у більшості випадків переукладатися)

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Последствия несолблюдение формы сделки:

Недодержання сторонами в момент вчинення правочину вимог, які е необхідними для законного встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов’язків, призводить до його недійсності.

Недійсні правочини бувають двох видів:

· нікчемні;

· оспорювані.

Нікчемним (або абсолютно недійсним) є правочин, недійсність якого встановлена законом (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Він не породнеє правових наслідків незалежно від пред’явлення позову про визнання його недійсним. Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

До нікчемних належать такі правочини:

- вчинені з порушенням обоє´язкової письмової та нотаріальної форми (ст.сг. 218-220 ЦК України).

ЦК України визначено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (наприклад, укладання правочинів щодо забезпечення виконання зобов’язань (ч. 2 ст. 547 ЦК України) або укладанні договору банківського вкладу (ч. 2 ст. 1059 ЦК України).

У свою чергу ст. 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевішує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Разом із тим, якщо між двома фізичними особами в усній формі буде складено договір позики сума якого перевищуватиме 10 неоподаткованих Мінімумів доходів громадян, то його недійсність законом не встановлюється. Проте, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися лише письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, визначеними Цивільним процесуальним кодексом України. У такому випадку рішення суду з приводу укладання та виконання договору позики не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (наприклад, укладання договору купівлі-продажу квартири в простій письмовій формі). Разом з тим, цивільне законодавство передбачає, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, то суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.