Науково технічна революція у 50-60 роках

Науко́во-техні́чна револю́ція (НТР) — корінне якісне перетворення продуктивних сил, що почалося в середині XX століття, якісний стрибок у структурі і динаміці розвитку продуктивних сил, корінна перебудова технічних основ матеріального виробництва на основі перетворення науки в провідний чинник виробництва, в результаті якого відбувається трансформація індустріального суспільства у постіндустріальне.

Оскільки провідні країни Заходу значно випередили СРСР за темпами економічного розвитку, М.Хрущов і його найближче оточення звернули увагу на розгортання науково-технічної революції в Радянському Союзі.

Вчені, проаналізувавши півтора десятки визначальних напрямків науково-технічного прогресу, дійшли невтішного висновку, що майже в усіх з них, за винятком одного-двох, радянська держава поступається країнам Заходу.

Тому саме ця проблема була детально і принципово розглянута на липневому (1955 р.) пленумі ЦК КПРС, на якому, зокрема, було зазначено, що Радянський Союз стоїть «на порозі нової науково-технічної і промислової революції, яка далеко випереджає за своїм значенням промислові революції, пов'язані з появою пари і електрики». Дійсно, тогочасна економіка СРСР лише «стояла на порозі» НТР, тоді як високорозвинуті країни Заходу розвивалися за її принципами вже ціле десятиріччя.

Після розгляду цих питань на пленумі ЦК ставлення партійного керівництва до на­укових досліджень помітно змінилося.

Зокрема, партапарат поповнився вихідцями із наукового середовища. Набуло поширення пряме, предметне спілкування партійних комітетів із вченими. Помітно зросла роль вчених рад, координаційних комісій щодо визначення конкретних напрямів наукових пошуків.

Суттєво збільшилися і бюджетні витрати на науку. Водночас істотно зросли престиж і оцінка праці науковців. Вчені вперше дістали можливість виїжджати у закордонні відрядження, в ході яких можна було ознайомитися з новітніми зарубіжними науковими досягненнями.

Провідну роль у розвитку науки в Україні відігравала Академія Наук, президентом якої з 1946 р. по 1962 р. був О.Палладін. а з 1962 р. Є.Патон. Завдяки їх талантам і вдумливому керівництву Академією, десятиліття, що минуло після 1955 р., стало найбільш динамічним і результативним у розвитку української науки.

Зокрема, в 1957 р. у складі АН УРСР було створено Обчислювальний центр на чолі з молодим математиком В.Глушковим. Цей новий науковий підрозділ досліджував низку важливих проблем оборонної промисловості, працював над створенням електронно-обчислювальних машин для управління виробничим процесом, розробляв теорію швидкодіючих ЕОМ. Саме тут почала активно розвиватися кібернетика, яка так нещадно переслідувалася за часів Й.Сталіна. Обчислювальний центр у 1962р. був реорганізований в Інститут кібернетики АН УРСР.

У 1953 р. створений Є.Патоном Інститут електрозварювання очолив його син Б.Патон. Під його керівництвом було розроблено низку нових технологій електрозварювання, що вивело радянську науку на провідні позиції у світі в галузі зварювальної техніки.

Величезну роботу з дослідження проблем атомної енергетики проводив Харківський фізико-технічний інститут на чолі з І.Курчатовим. Предметом наукових пошуків Інституту були питання ядерної фізики надвисоких енергій, керованих термоядерних реакцій та ін.

В Інституті фізики в 1960 р. було створено ядерний реактор. за допомогою якого здійснювалися наукові дослідження атомного ядра.

АН УРСР розробляв ефективні рекомендації щодо створення міжконтинентальних ракет, досліджував теорію конструктивної міцності пластмас, що застосовувалася в ракетній техніці. Українські вчені багато зробили для розвитку космонавтики. Вони безпосередньо причетні до запуску штучного супутника Землі у жовтні 1957 р. і першого польоту в космос людини - Ю.Гагаріна.

Вагомим був внесок українських вчених у розвиток медицини. У середині 50-х років під керівництвом М.Амосова було започатковано теоретичну розробку нових метолів хірургічною лікування серцевих захворювань, які відразу ж були запроваджені в практику.

Процеси лібералізації, що широто розгорнулися в країні за часів перебування при владі М.Хрущова, не могли не торкнутися і гуманітарних наук.

У цей період вчені вперше отримали можливість досліджувати архівні джерела радянської доби. Почали створюватися, а згодом і друкуватися змістовні збірники архівних джерел, розпочалася кропітка робота зі створення і видання першої багатотомної «Української Радянської Енциклопедії». Були засновані спеціалізовані журнали академічних установ гуманітарного профілю – «Український історичний журнал». «Радянське право», «Економіка Радянської України», «Народна творчість та етнографія».

Звичайно, партійні діячі, як і раніше, ретельно слідкували за тим, щоб суспільствознавці не торкалися заборонених тем і персоналій, не піддавали критиці діяльність КПРС, а боролися з так званими «фалmсифікаторами», «ідейними ворогами» партії.

І все ж іноді мали місце не передбачені партією події. Зокрема, наукова конференція і проблем культури української мови (лютий 1963 р.), в якій взяло участь понад 800 мовознавців, фактично перетворилася на прилюдне засудження мовної політики КПРС і КПУ. Доповідачі та промовці з гіркотою і болем говорили про принизливе становище рідної мови в Україні, закликали ліквідувати свідомо створені на шляху її розвитку перепони і обмеження.