Робоча програма 2003-2005

Міністри 33 Європейських країн зустрілися в Берліні для визначення

пріоритетів і встановлення загальноєвропейського простору вищої освіти.

Міністри відповідальні за вищу освіту, створення найконкурентоспроможної

і динамічної економіки у світі, заснованої на знаннях і здатної забезпечити

стійкий економічний ріст, більшу кількість і кращу якість робочих місць,

великої соціальної згуртованості. Міністри поділяють думку про те, що усі

зусилля будуть спрямовані на збільшення більш тісних зв'язків між вищою

освітою і дослідницькими системами в кожній із країн-учасниць, зміцнюючи

в такий спосіб фундамент для Європи знань.

− Міністри підкреслюють важливість усіх елементів Болонського

процесу для створення загальноєвропейського простору освіти з метою

активізувати зусилля на рівні вузів, національному і загальноєвропейському

рівнях.

− Міністри зобов'язуються підтримати подальший розвиток системи

забезпечення якості на рівні вузів, а також необхідність розвитку загальних

критеріїв і методології із забезпечення якості.

− До 2005 р. національні системи із забезпечення якості повинні містити:

визначення обов'язків органів і установ, які беруть участь; оцінювання

програм і вузів, яке охоплює внутрішню і зовнішню оцінку з врахуванням

участі студентів; систем акредитації і атестації і сумарних процедур;

міжнародне партнерство; співробітництво і створення мережі;

− Міністри підтримують ініціативу країни учасниць у створенні

погоджених і зіставних кваліфікацій для системи вищої освіти, яка б

прагнула дати визначення кваліфікаціям, з огляду на показники об'єму

роботи, рівня, результати навчального процесу, компетенції і профіль.

− Міністри підтверджують свій намір докласти усіх зусиль для усунення

перешкод на шляху мобільності студентів, для чого стимулюватимуть

визнання національних позичок і грантів; заохочують подальший прогрес із

метою перетворення ЕСТS із перевіреної системи в нагромаджувальну.

3.5 Основні кроки на європейському просторі

Із 2001 року відбулися три значні події на шляху до Європейського

простору вищої освіти: Конвенція європейських закладів вищої освіти в

Саламанці (березень), студентська конвенція в Ґетеборзі (березень), зустріч

міністрів з представниками вищої школи в Празі (травень). Усі три події

підтвердили прогрес та успіх процесу інтеграції до Європейського простору

вищої освіти.

У Саламанці європейські вищі навчальні заклади та їх представницькі

організації підтвердили своє зобов'язання досягти єдиного Європейського

простору вищої освіти до кінця десятиріччя. У висновках цієї конвенції:

• міністри погодилися з важливістю підвищення привабливості та

конкурентоспроможності європейської вищої освіти для студентів з

Європи й усього світу і закликали до розвитку всесвітньої загальної

системи кваліфікацій і схеми європейської якісної сертифікації як

інструменту досягнення привабливості; закликали до

співробітництва між європейськими країнами щодо

транснаціональної освіти;

• серед інструментів, спроможних підвищити як мобільність, так і

привабливість, виділено розвиток модулів, курсів та навчальних

планів, які є "європейськими" за змістом, орієнтацією та організацією,

особливо щодо уніфікації наукових ступенів.

Дотримуючись системи, запровадженої в Саламанці та Ґетеборзі,

міністри офіційно визнали, що громадяни повинні ефективно

використовувати свої кваліфікації, компетенцію та навички у межах

європейського освітнього простору.

Зрештою міністри зобов'язалися продовжувати співробітництво в

рамках організованої робочої структури. Деякі кроки зроблено у напрямі

поліпшення ефективності процесу; до процесу офіційно запрошено

приєднатися Європейську Комісію, також до діалогу приєдналися Асоціація

європейських університетів, EURASHE (сектор коледжів/технікумів), ESIB і

Рада Європи.

Крім специфічних положень Празького комюніке, важливо наголосити

на бажанні міністрів досягти мети, поставленої ще в Болоньї, у найкоротший

термін. Коло питань до цієї дати вже досить повне: крім центрального

питання, поставленого міністрами, багато сфер потребують подальших дій на

європейському рівні, особливо на рівні навчальних закладів, наприклад,

подальший розвиток двоступеневої системи, упровадження ECTS, розвиток

базових потреб та стандартів дисциплінарних та професійних сфер,

застосування зрозумілої термінології, наприклад, "магістр" або

"акредитація", ефективне використання існуючих інструментів та мереж,

відносини між університетами та іншими типами освітніх закладів.

Основний висновок на цьому етапі: Болонський процес продовжується,

міцніє і поширюється. Він потребує ентузіазму та підтримки тих, хто хоче

зробити свій внесок у майбутню європейську вищу освіту заради студентів,

випускників, навчальних закладів і Європи в цілому.

Формування загальноєвропейського простору вищої освіти

Болонська декларація від червня 1999 року поклала початок ряду

реформ, необхідних для збільшення сумісності, порівнянності та

конкурентоспроможності європейської вищої освіти, а також підвищення її

привабливості як для громадян країн Європи, так і для громадян та

дослідників інших країн. У травні 2001 року під час зустрічі у Празі міністри,

зазначивши деякий прогрес, додали три нові напрями дій. У Берліні потрібно

буде визначити пріоритети та конкретні цілі у сфері формування

загальноєвропейського простору вищої освіти.

Європа має величезний потенціал. Щороку тисячі університетів

передають свої знання сотням і тисячам випускників. Більшість з них, а

також окремі департаменти мають статус міжнародних. Європа - один з

найбільших ринків світу. Проте існує ще досить багато перепон щодо

мобільності студентів, викладачів та дослідників: низький рівень співпраці

між університетами; недостатня організація у частині передачі нових знань

від університетів до світу праці; неадекватне фінансування або його

неефективне використання.

Уже декілька років Болонський процес узгоджується з політикою

комісії у сфері вищої освіти через європейські програми зі співробітництва,

особливо "Socrates-Erasmus". Цей факт було визнано у Празі та

запропоновано комісії стати повноправним членом Болонської структури

нарівні з іншими державами, які підписали Болонську декларацію.

Комісія підтримує більшість напрямів Болонського процесу,

наприклад, сприяє введенню додатка до диплома, у якому вказано точні

назви кваліфікацій, а також запуску програми "Erasmus-Mundus", що робить

привабливою європейську вищу освіту в глобальному масштабі. Такі заходи,

що є частиною всеохоплюючого підходу ЄЄ до питань у сфері освіти,

взаємно доповнюють один одного, сприяючи досягненню проголошених

цілей у межах різних систем вищої освіти. Ця взаємодія супроводжується,

наприклад, заходами ЄЄ з підвищення мобільності для посилення прозорості

і визнання кваліфікацій в Європі, що відповідає широкій реформі ЄС у

рамках Ліссабонської стратегії.

У березні 2000 року голови країн ЄС та уряд у Лісабоні визначили цілі

та розробили стратегію для Європи на період до 2010 року: "перетворити ЄС

на економіку, що найдинамічніше розвивається, базується на знаннях і здатна

до стійкого економічного зростання з підвищеними можливостями

працевлаштування населення на основі його соціальної інтеграції". У березні

2002 року в Барселоні вони додали, що європейська освіта та системи

навчання мають відповідати загальновизнаним стандартам якості.

Міністри освіти ЄС інтерпретували це як серію загальних цілей для

різних освітніх систем в Європі. Прогрес у досягненні цих цілей

оцінюватимуть за "загальноприйнятими показниками європейського

середнього рівня успішності" або "європейськими еталонами".

Посилення ролі університетів у "Європі знань"

5 лютого 2003 року комісія прийняла документ щодо ролі університетів

у "Європі знань". У ньому виділено ті проблемні питання, які постали перед

європейською вищою освітою на перетині дослідницької діяльності, програм

з додаткової освіти та інновацій. Документ викликав дебати з боку

академічної спільноти та суспільства в цілому, окремих дослідників,

університетів, університетських мереж, дослідних організацій, суспільних

органів, роботодавців, профспілок тощо.

Більшість з одержаних відповідей містять висловлювання, що

відображають широкий консенсус щодо ключової ролі університетів у

"Європі знань" і тих основних умов, за яких університети здатні виконувати

цю роль. Підкреслено важливість питань фінансування з урахуванням його

потрібного рівня (йдеться про потребу диверсифікацій доходів та

ефективнішого використання наявних ресурсів). Тривалі терміни навчання та

високий рівень "відсіву" студентів розцінено як витрату ресурсів як з боку

студентів, так і з боку університетів. Тоді як курс взято на посилення

інституційної автономії, у більшості висловлювань зазначено про потребу

удосконалення методів професійного управління.

Загальна картина диверсифікованого європейського університетського

простору з різними інтенсивністю і типами досліджень (інновацій та

профілями викладання) навчання розглядається як шлях до майбутнього.

Потрібні особлива підтримка досліджень, викладання та соціальна

спрямованість діяльності університету.

Університети розраховують на значну підтримку на європейському

рівні особливо щодо створення загальноєвропейського простору вищої освіти

та загальноєвропейського простору наукових досліджень та інновацій. У

цьому контексті пропонується збільшити фінансову підтримку з боку ЄС, у

тому числі для розширення мобільності, структурних перетворень у рамках

Болонського процесу, для розвитку потенціалу досліджень, інновацій та

регіональних інноваційних об'єднань, підвищення привабливості Європи в

глобальних масштабах у сфері освіти та досліджень тощо. Також

запропоновано створити різні європейські інструменти, а саме: спільні

ступені, докторантуру, механізми оцінення якості, інструменти прозорості та

порівнянності, гнучку політику в сфері доступу та прийому у вищі навчальні

заклади тощо. Такі рекомендації часто розглядають як спроби послаблення

національних рішень у сфері доступу, визнання й мобільності персоналу, що

є обмежуючим чинником для університетів ряду країн з тим, щоб вони

повною мірою могли використати нові можливості на європейському рівні.

Відповіді також відображають достатню поінформованість щодо ролі

університетів як рушійних чинників регіонального розвитку. Університетам

було надано підтримку з боку європейських структурних фондів у формі

різних пропозицій.

Загальновизнаною стала потреба збільшення привабливості систем та

інститутів вищої освіти в Європі та світі. Більшість відповідей вказують на

потребу порівняння Європи та США (які чинники забезпечують успіх

американській системі) та надання порівнянних даних. У цьому контексті

особливу увагу приділено гуманним ресурсам (кар'єра, посада, перспективи

росту) та аспектам навчальної програми (визнання ступеня, демонстрація

якості, орієнтація на потреби тих, хто навчається).

Зміни (реформи) після підписання Болонської декларації

У документі Напрям II йдеться про існування взаєморозуміння щодо

основних завдань процесу, передусім це - мобільність, можливість

влаштування на роботу та конкурентоспроможність. Сприяння мобільності

серед студентів і випускників (mobility of students) було одностайно схвалено,

тоді як питанню мобільності працівників (staff mobility) приділялося

недостатньо уваги. Було схвалено також такі документи, як ЕСТS та додаток

до диплома.

Болонська декларація ще раз підтвердила, що можливість улаштування

на роботу - це основне питання вищих закладів у всій Європі. Під час дебатів

взято до уваги і той факт, що існує багато шляхів, як зробити перші ступені

"релевантними для європейського ринку праці" згідно з Болонською

декларацією і не бути тісно прив'язаними до ситуації на ринку праці, яка має

тенденцію постійно змінюватися. У всій Європі є багато нових "професійних

бакалаврів" і невелика кількість нових "професійних магістрів", особливо

(але не тільки) в коледжах і технікумах, хоча в деяких країнах здобутий

ступінь бакалавра розглядається здебільшого як підготовка до подальшого

навчання чи вступу до аспірантури.

Більшість країн сприймають конкурентоспроможність як позитивне

явище і підтримують ідею створення привабливої системи вищої освіти.

Деякі країни розробили спеціальні проекти, щоб надати потрібну інформацію

та залучити більше студентів з неєвропейських країн.

У документі Напрями II показано, що ЕСТS була прийнята як

багатофункціональний інструмент у формуванні єдиного Європейського

простору освіти. Спостерігається тенденція запровадження майже у всіх

країнах систем ЕСТS або систем, сумісних із ЕСТS. Це можна зробити на

обов'язкових підставах або віддати на розгляд ректорів і/або міністерств. Є

побоювання, що запровадження системи кредитів не дасть можливості

університетам організовувати навчальний план у логічній для них

послідовності або змусить їх визнати, що зможе призвести до зниження

якості освіти. Щоб уникнути значних розбіжностей, які можуть зруйнувати

всі очікувані переваги цієї схеми, потрібні більш скоординовані дії щодо

запровадження ЕСТS.

Децентралізований підхід до гарантій якості/акредитації, який

використовують у Німеччині, може стати поштовхом для основного

європейського підходу, який базується на взаємовизнанні рішень, прийнятих

комісією з гарантії якості; повазі до національних особливостей та

розбіжностей у предметах; на потребі уникати перенавантаження

університетів із усе ще іншим рівнем оцінювання та контролю.

Болонський процес має також величезний вплив на країни, які не брали

в ньому участі: у звіті Напрям II охоплено такі європейські країни, як

Албанія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Кіпр, Македонія. Він не охопив інші

країни, хоча було зрозуміло, що такі держави, як Туреччина, Росія та деякі

інші країни СНД виявили інтерес до цього процесу. Болонською декларацією

зацікавились в Албанії та в країнах колишньої Югославії. Щодо системи

вищої освіти на Кіпрі, то вона вже слідує основним напрямом Болонської

декларації. Процес змін від Болоньї до Праги свідчить про те, що

конвергенція продовжується, зміцнюється і поширюється.

Підкреслюється європейська традиція вищої освіти більше як

"громадської справи" (частини громадської політики щодо соціального

розвитку), а не комерційного продукту. Також наголошується важливість

автономії університету як неодмінної умови успішного впровадження

настанов Болонської декларації (заклади, які не змінюють свої навчальні

плани і не пристосовуються до швидкозмінних потреб та можливостей

будуть потерпати від конкуренції). Інший наголос зроблено на якісному

забезпеченні механізмів та їх вирішальній ролі для ефективного

функціонування європейської вищої освіти. Європейські заклади вищої

освіти визнають справедливість вимог і потреб студентів у кваліфікації, яку

вони можуть ефективно використовувати у навчанні та кар'єрі по всій

Європі. Тому саламанська конвенція має бути розглянута у багатьох аспектах

як ключовий документ для майбутніх напрямів розвитку європейських

закладів вищої освіти.

Студентська конвенція в Ґетеборзі, що проводилася в рамках ЕSІВ,

особливо наголошує на розвитку всіх типів мобільності в європейських

закладах вищої освіти і закликає міністрів та ректорів університетів не

нехтувати соціальними аспектами Болонського процесу (наприклад, такими

як доступ до всіх рівнів системи вищої освіти, організованої як двоступенева,

та адекватне забезпечення мобільності). Залучення студентів до роботи

семінарських груп і їх активна участь у дискусії та подіях Болонського

процесу - дуже важливий фактор. Поява ЕSІВ як головного партнера зробила

можливим поліпшення діалогу урядів, закладів та студентів на

європейському рівні і негайно знайшла відображення у Празькому комюніке

міністрів.

Згідно з положеннями Болонської конвенції міністри, відповідальні за

вищу школу в країнах - учасницях договору, зібралися у Празі з

представниками вищих навчальних закладів, щоб підбити підсумки прогресу,

досягнутого з часу проведення Болонської конвенції, та визначити

пріоритети на майбутнє. Вони ще раз підтвердили свої зобов'язання перед

європейською вищою школою до 2010 року. Ще три країни були запрошені

до "Болонської родини" (Хорватія, Кіпр, Туреччина).

Міністри висловили своє задоволення досягненнями останніх двох

років і довірили створеним робочим групам розробляти напрями розвитку.

Вони також вирізнили декілька питань на наступні два роки:

• можливість продовжувати навчання протягом усього життя (Це має

бути визнано і відображено, наприклад, у загальному обсязі

кваліфікацій та схемах залікового переведення.);

• розвиток загальної схеми кваліфікацій і якісного забезпечення,

акредитації/сертифікації механізмів, до чого вперше відверто

закликали міністри.

Це стало можливим лише завдяки Болонській декларації, яка зовсім не

накладає штучних стандартів, що стримують загальні потреби та тенденції і

використовують напрями, які вже існують у деяких країнах та установах.

Запровадження цих стандартів пояснюється тим фактом, що вони не

використовувалися і не поширювалися на європейському рівні. Ця функція

"кристалізації" процесу могла спрацювати лише тоді, коли перестороги та

занепокоєння, викликані декларацією, з'ясовані і таким чином зменшені.

Зменшення і навіть зникнення занепокоєння щодо цього можна було

спостерігати протягом останніх двох років, що зумовлено багатьма

ключовими аспектами. Припускається, що цей процес призведе до

уніформізації (однорідності) європейської вищої школи, що, у свою чергу,

знищить різноманіття національних освітніх систем, мов і підходів або

поставить навчальні плани у суворі рамки; багато хто тепер вважає

Болонський процес можливістю підвищити якість навчальних курсів і планів,

які б більше відповідали потребам та загальній меті. Отже, занепокоєння

щодо того, що запровадження залікової системи, такої як ЕСТS, може

позбавити університети можливості організовувати свої навчальні курси як

структурований навчальний процес і логічну послідовність.__