Японія

Кримінальним кодексом Японії встановлено сім видів покарань, одним з яких є кримінальний арешт (картаю), який також називають арештом. Як і в Росії, арешт у Японії є основним видом покарання. По можливості визначення терміну кримінальний арешт є терміновим покаранням, а не одномоментним. Кримінальна політика Японії спрямована насамперед на зниження рівня злочинності (причому небезуспішно) і вирішення завдань попередження повторної злочинності через перевиховання злочинців. Вирішенню цих завдань сприяє диференціація засуджених всередині тюремної системи та індивідуалізація поводження з ними. Природно, що і те і інше не могло б мати місця, якщо б не існуваливідповідні матеріальні та організаційні передумови: цивілізовані умови розміщення засуджених у тюрмах, необхідна база для заняття суспільно корисною працею та культурного розвитку, наявність кваліфікованого персоналу і спеціалізованих установ для диференціації ув'язнених, участь громадськості у впливі на відбувають покарання і т.п
Прийнята в Японії система класифікації ув'язнених містить 17 критеріїв, які розділені на дві групи: критерії для розподілу по тюрмах і критерії для вибору виду звернення.
Група критеріїв для розподілу по тюрмах охоплює наступні категорії засуджених: особи з «нерозвиненою тенденцією до вчинення злочинів»; особи, у яких ця «тенденція» розвинена; іноземні громадяни, до яких застосовується особливе звернення; особи, засуджені до позбавлення волі без примусової праці; неповнолітні; особи, термін ув'язнення яких перевищує вісім років, особи молодше 26 років; психічно ущербні, хворі із різними захворюваннями і фізичними вадами; жінки.
Групу критеріїв для вибору виду звернення утворюють наступні категорії: потребують професійної підготовки; потребують одержання шкільного освіти; потребують наставлянні щодо способу життя; потребують медичного лікування; які потребують спеціального виховний вплив; особи, до яких можна застосувати «відкрите» звернення, тобто без заходів попередження втечі; особи, які можуть бути використані у фінансово-господарській роботі [[14]]..
У кожному пенітенціарній окрузі є класифікаційний центр для визначення відповідності укладених вищенаведеним критеріям.
Таким чином, у Японії існує і розвинена система спеціальних арештних установ, диференційованих залежно від особистості засуджених. У сукупності з іншими засобами і принципами кримінальної політики арешт в Японії успішно застосовується і дає позитивні результати. Росіямогла б орієнтуватися на деякі досягнення Японії в цій галузі і реалізувати такі досягнення.

Франція.

Арешт у Франції відбуває в пенітенціарних закладах двох типів: так званому «установі для покарання» або арештні будинку (ст. 717 КПК Франції). Засуджені, які відбувають позбавлення волі в арештних будинках, піддаються цілодобовим одиночного тюремного ув'язнення. Ті ж, хто відбуває позбавлення волі в «установі для покарання», ізолюються від інших засуджених тільки на ніч, правда, після того, як вони пройшли період спостереження в одиночній камері (ст. 719 КПК).
У пенітенціарних установах організовуються працю і професійна діяльність засуджених, які цього побажали. Проте на ці відносини не поширюються правила трудового договору (ст. 720 КПК Франції).
Порядок відбування позбавлення волі може бути скоректований з урахуванням поведінки засудженого. При призначенні тюремного ув'язнення строком до одного року включно, якщо це необхідно для здійснення засудженим професійної діяльності, отримання ними освіти, медичногообстеження, участі в житті сім'ї, з метою ресоціалізації суд може винести рішення про виконання такого покарання в режимі напівсвободи. Останній полягає у вирішенні засудженому залишати пенітенціарної установи на час виконання своїх обов'язків, медичного обстеження або лікування, отримання освіти і т.п.
При засудженні за вчинення проступку суд може винести рішення про виконання тюремного ув'язнення, призначеного строком не більше одного року, по частинах, кожна з яких не може бути менше двох днів, протягом періоду, що не перевищує трьох років. Необхідними умовами для застосування такої міри є «істотні причини медичного, сімейного, професійного чи соціального порядку».
Очевидно, у Франції умови відбування арешту є набагато більш м'якими, ніж умови, передбачені законодавством України. При цьому арешт у Франції успішно застосовується.

88. Загальна характеристика покарання у виді обмеження волі.

Порядок і умови виконання й відбування покарання у виді обмежен­ня волі регулюється главами З, 13 КВК України та Правилами внут­рішнього розпорядку установ виконання покарань. Згідно із ст. 11 КВК України кримінально-виконавчими установами відкритого типу є ви­правні центри, які організовуються й ліквідуються Державним депар­таментом України з питань виконання покарань. Межі виправного цен­тру визначають управління (відділи) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування. Про встановлені межі виправного центру засудженим оголошується під розписку, що долучається до їх особових справТериторія виправного центру, як правило, обладнується огорожею суцільного заповнення з полегшених конструкцій та контрольно-пропу­скним пунктом. У виправному центрі обладнуються чергова частина, гур­тожитки, їдальня, лазня з пральнею, дезкамерою та сушильнею, амбула­торія зі стаціонаром, ларьок, перукарня, приміщення для зберігання постільних речей, спецодягу та особистих речей засуджених, майстерня з ремонту одягу та взуття, кабінети для начальника виправного центру, його заступників, начальників відділень соціально-психологічної служ­би, працівників оперативної служби, відділу нагляду та безпеки, кімна­ти виховної роботи, спортивний майданчик, дисциплінарний ізолятор, виробничі об'єкти. Приміщення дисциплінарного ізолятора відгород­жується від інших споруд парканом суцільного заповнення. Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, за­суджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засудже­них, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82 (заміна невідбутої частини покарання більш м'яким), 389 (ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі) КК України. Засуджені відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміні­стративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження. Якщо на території проживання засуджених відсутній виправний центр, то вони можуть бути направлені у виправ­ний центр іншої адміністративно-територіальної одиниці.

Направлення засуджених до виправного центру можливе у двох фор­мах: самостійно і під вартою. За загальним правилом особи, засуджені до обмеження волі, прямують до місця відбування покарання самостійно, але за рахунок держави. Кримінально-виконавча інспекція згідно з ви­роком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання і не пізніше трьох діб із дня одержання припису засуджений зобов'язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку. В окремих випадках суд, вра­ховуючи особистісні дані засудженого, окремі обставини кримінальної справи або невиїзд до виправного центру без поважних причин, може направити засудженого до місця відбування покарання у порядку, вста­новленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. У таких випадках засуджений звільняється з-під варти при прибутті до виправного центру.

У разі неприбуття засудженого до місця відбування покарання ор­ганом внутрішніх справ за поданням кримінально-виконавчої інспекції оголошується його розшук. Після затримання засуджений направ­ляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

А також ст..59-66КВК, які визначають порядок і умови відбування покарань

89. Порядок направлення засуджених до обмеження волі до виправних центрів.

1. Лица, осужденные к ограничению свободы, следуют за счет государства к месту отбывания наказания самостоятельно. Уголовно-исполнительная инспекция согласно приговору суда вручает осужденному предписание о выезде к месту отбывания наказания.Не позднее трех суток со дня получения предписания осужденный обязан выехать к месту отбывания наказания и прибыть туда в соответствии с указанным в предписании срока.

2. С учетом личности и других обстоятельств уголовного производства суд может направить осужденного к ограничению свободы к месту отбывания наказания в порядке, установленном для лиц, осужденных к лишению свободы. В этом случае осужденный освобождается из-под стражи по прибытии к месту отбывания наказания.

3. Осужденные, которым ограничение свободы назначено в соответствии со статьями 82 и 389 Уголовного кодекса Украины, направляются исправительной колонией или уголовно-исполнительной инспекцией к месту отбывания наказания в порядке, предусмотренном частями первой и второй настоящей статьи.

4. Осужденный, уклоняющийся от получения предписания о выезде или не уехал в установленный срок к месту отбывания наказания, по представлению уголовно-исполнительной инспекции задерживается органом внутренних дел для установления причин нарушения порядка следования к месту отбывания наказания.

В случае невыезда без уважительных причин суд по представлению уголовно-исполнительной инспекции направляет осужденного к месту отбывания наказания в порядке, установленном для осужденных к лишению свободы.

5. В случае неприбытия осужденного к месту отбывания наказания органом внутренних дел по представлению уголовно-исполнительной инспекции объявляется его розыск.После задержания осужденный направляется к месту отбывания наказания в порядке, установленном для осужденных к лишению свободы.

90. Правовий статус засуджених до обмеження волі

Правовий статус засуджених являє собою різновид спеціального статусу, який, у свою чергу, поділяється на правові статуси осіб, які відбувають різні види кримінальних покарань (громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі та ін.).

Стаття 63 Конституції України встановлює, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Тобто на засуджених поширюються, як уже зазначалося, більшість прав, свобод та обов'язків людини й громадянина, які передбачені розділом II Конституції України. З цієї конституційної норми випливає і те, що права засуджених можуть обмежуватися тільки законами, а не іншими, у тому числі і відомчими, нормативно-правовими актами. В частині 1 ст. 7 КВК України додатково до положень Конституції України встановлюється, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

90. Засуджені до обмеження волі мають право: носити звичайний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, витрачати гроші без обмежень, відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі та одержувати короткочасні побачення без обмежень, а тривалі побачення — до трьох діб — один раз на місяць.

Засудженим до обмеження волі може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за наявності таких обставин:

· смерть або тяжка хвороба близького родича, яка загрожує його життю

· стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому чи його сім'ї

· необхідність звернутися в медичний заклад

· необхідність скласти іспити в навчальному закладі

· виклик судових і слідчих органів (на період провадження слідства чи дізнання)

· необхідність вирішення питань трудового та побутового влаштування після звільнення

· інші життєво необхідні обставини, які потребують присутності засудженого.

Такий виїзд надається засудженому тривалістю не більше семи діб без урахування дороги, на яку дається час не більше трьох діб.

Засуджені до обмеження волі зобов'язані:

· виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, що стосуються порядку відбування покарання

· сумлінно працювати

· не покидати межі виправного центру без спеціального дозволу адміністрації, постійно перебувати під наглядом, проживати за особистим посвідченням

· проживати у спеціально призначених гуртожитках. Перебування поза гуртожитком у вільний від роботи час дозволяється з дозволу адміністрації.

Засудженним до обмеження волі забороняється:

· доставляти та зберігати на території, де вони проживають, предмети, вироби, інші речі, перелік яких визначений нормативно-правовими актами Державної пенітенціарної служби України;

· вживати спиртні напої і пиво, наркотики, психотропні речовини, їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.

Засуджені можуть піддаватися обшуку, а їхні речі, передачі і бандеролі, — огляду. Огляди й обшуки провадяться лише за наявності встановлених законом підстав. Жиле приміщення, де проживає засуджений, може відвідуватися уповноваженими працівниками виправного центру.

Засуджені, які не порушують порядок виконання покарання та мають сім'ї, після відбуття шести місяців строку покарання можуть проживати за межами гуртожитку зі своїми сім'ями, з'являючись від одного до чотирьох разів на тиждень у виправний центр для реєстрації. Вони можуть проживати в орендованих квартирах чи придбати житло в межах території виправного центру.

Стосовно особи, яка після постановлення вироку визнана інвалідом I чи II групи, досягла пенсійного віку, а також щодо жінки, яка завагітніла, кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про звільнення її від відбування покарання.

Порядок та умови виконання покарання у виді обмеження волі і нагляду за засудженими визначаються КВК України, нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань, Інструкцією з організації нагляду над засудженими, Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань та іншими нормативно-правовими актами.

Адміністрація виправного центру веде облік засуджених, роз'яснює порядок й умови відбування покарання, організовує трудове й побутове влаштування засуджених, забезпечує дотримання умов праці, порядку й умов відбування покарання, здійснює нагляд і заходи попередження порушень порядку відбування покарання, проводить із засудженими соціально-виховну роботу, застосовує встановлені законом заходи заохочення і стягнення, здійснює роботу щодо підготовки засуджених до звільнення.

91.

92. Поняття та наслідки ухилення від відбування покарань у виді громадських та виправних робіт.

. Ухиленням засудженої особи від відбування покарання у

виді виправних робіт є:

невиконання встановлених обов'язків;

порушення порядку та умов відбування покарання;

вчинення проступку, за який її було притягнуто до

адміністративної відповідальності;

допущення більше двох разів протягом місяця прогулів, а також

більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява

на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного

сп'яніння.

8.13. Порушником визнається також засуджена особа, яка не

з'явилась без поважної причини до інспекції або зникла з метою

ухилення від відбування покарання, а також засуджена особа, яка

виїхала без дозволу інспекції за межі України.

8.14. При підготовці подання прокуророві про вирішення

питання щодо притягнення засудженої особи до кримінальної

відповідальності, в ньому вказуються конкретні факти ухилення

засудженої особи від відбування призначеного судом покарання

(кількість прогулів; час, протягом якого засуджена особа не

приступила до роботи або не з'являлась без поважної причини до

інспекції; заходи впливу, які застосовувалися до неї; наявність у

засудженої особи адміністративних стягнень тощо).

8.15. Разом з поданням до прокуратури направляються:

копія вироку;

копія облікової картки (завірена підписом працівника

інспекції та скріплена печаткою);

довідка про допущені порушення і вжиті заходи впливу;

довідка про відбутий строк покарання на день направлення

подання до прокуратури;

інші матеріали, що свідчать про ухилення засудженої особи від

відбування покарання.

93. Особливості організації праці засуджених у виправних центрах.

Осужденные к ограничению свободы привлекаются к труду, как правило, на производстве исправительных центров, а также на договорной основе на предприятиях, в учреждениях или организациях всех форм собственности при условии обеспечения надлежащего надзора за их поведением.

2. Труд осужденных к ограничению свободы регулируется законодательством о труде, за исключением правил приема на работу, увольнения с работы, перевода на другую работу.

3. Перевод осужденных на другую работу, в том числе в другую местность, может осуществляться собственником предприятия, учреждения, организации или уполномоченным им органом по согласованию с администрацией исправительного центра.

4. Осужденным независимо от всех удержаний необходимо выплачивать не менее семидесяти пяти процентов общей суммы заработка.

Комментарий:

Комментируемая статья, рассматривает условия труда осужденных к ограничению свободы. Труд осужденных к ОВ регулируется законодательством о труде, за исключением правил приема на работу, увольнения с работы, перевода на другую работу.

Осужденные к ограничению свободы привлекаются к труду, как правило, на производстве исправительных центров, а также на договорной основе на государственных или других форм собственности предприятиях за условии обеспечения надлежащего надзора за их поведением.

Каждый осужденный обязан работать в местах и ​​на работах, определяемых администрацией исправительного центра. Вывод осужденных на работу осуществляется в соответствии с распорядком дня под руководством начальника дежурной смены.

Продолжительность рабочего дня осужденных, правила охраны труда, техники безопасности и производственной санитарии устанавливаются в соответствии с законодательством Украины о труде и Закон Украины "Об охране труда".

Перевод осужденных на другую работу, в том числе в другую местность, может осуществляться собственником предприятия или уполномоченным им органом по согласованию с администрацией исправительного центра.

Осужденные могут привлекаться без оплаты труда к работам по благоустройству общежитий и территории, которая закреплена за исправительными центрами. Эти работы осужденные выполняют, как правило, в порядке очередности в нерабочее время продолжительностью не более двух часов в неделю.

Осужденным независимо от всех удержаний необходимо выплачивать не менее 75% общей суммы заработка.

94.

.Пробація – це доволі “молода” концепція, історичний розвиток якої почався в ХІХ ст.

Поява пробації була зумовлена важливими соціальними і культурними тенденціями у

країнах Західної Європи та Північної Америки, коли пенальні реформи почали базуватися на

ідеях гуманітаризму, поєднаних з висновками щодо неспроможності в’язниці повернути зло-

чинців до суспільства як повноцінних його членів.

Визначаючи сутність поняття “пробація”, у першу чергу слід вказати, що це “

метод роботи зі злочинцями

. Варто наголосити, що пробація не є просто різновидом покарання, альтернатив-

ним ув’язненню, або особливим органом державного управління. “Пробація – це

систем, яка надає злочинцям можливість реформувати-ся. Замість того, щоб бути покараними, ці зло-

чинці умовно звільняються під дружній нагляд досвідченого соціального працівника, відомого

як офіцер пробації. Впродовж певного часу він здійснює нагляд за злочинцями, намагаючись

змінити певні риси останніх. Після завершення пробаційного періоду суд переглядає справу

кожного злочинця. Якщо суд переконується, що злочинець виконав свої обов’язки, він звільня-

ється від покарання”Пробація має досягати певних визнаних

цілей:

а) сприяти розвиткові соціальної адекватності та впевненості у власних силах;

б) не дати правопорушникові опинитись у товаристві звичних злочинців, що неминуче привело б його до в’язниці;

в) дозволити правопорушникові не кидати роботи і водночас пильнувати за його діями;

г) забезпечити офіційний канал надання порад та підтримки;

ґ) розірвати ланцюг злочину й покарання

Як було зазначено в одному з перших найбільш вагомих законодавчих актів у цій сфері

– британському законі 1907 р. “Про пробацію злочинців” (Probation of Offenders Act) якщо

будь-яка особа постала перед судом за скоєння злочину і вина її доведена у встановленому

порядку, суд, беручи до уваги персональні характеристики, минуле, вік, стан здоров’я злочинця

або нетяжкий характер скоєного злочину, може прийняти одне з наступних рішень: (1) при-

пинити провадження по справі або (2) умовно вільнити злочинця (з гарантіями або без них)

за умови, що злочинець буде добре себе поводи-ти в суспільстві. Інакше він знову в будь-який

час може постати перед судом для винесення обвинувального вироку, але не пізніше трьох

років після проголошення рішення суду про застосування умовного засудження.

Пробаціонер, відповідно до Закону, мав низку зобов’язань:

1) утримуватися від контактів зі злочинцями та іншими особами, які могли б спричинити на

нього негативний вплив, та не відвідувати неба-жані місця;

2) утримуватися від вживання алкоголю, якщо злочин був скоєний через зловживання

алкоголем або під його впливом;

Сьогодні термін “пробація

” може вживатися у декількох значеннях:

1) як концепція соціальної роботи з право-

порушниками та іншими соціально вразливими групами;

2) як ієрархічна організаційна структура;

3) як орган державної влади (служба);

4) як різновид кримінального покарання, не

пов’язаного з позбавленням волі, і водночас як

умовне звільнення від покарання з випробуван-ням;

5) як специфічний процес виконання деяких альтернативних покарань;

6) стан, у якому перебуває злочинець упро-

довж певного терміну: злочинець (robationer)

перебуває “на пробації” – тобто під пробаційним

наглядом (on probation, under probation supervis-ion);

7) як певна з’єднувальна ланка між кримі-

нальною юстицією та соціальною роботою

Ототожнення пробації лишеіз одним з видів

покарання дещо звужує коло проблемних питань.

Саме через цю призму сьогодні нерідко розгля-дається пробація. Пробація у першу чергу

не є покаранням і не звужується до нього. Концепція пробації занадто широка, щоб “втиснути” її в

“прокрустове ліжко” лише одного з видів аль-тернативних покарань: “Концепція пробації охо-

плює всі види пробаційної активності у сфері кримінальної юстиції: досудові доповіді, діяль-

ність в процесі виконання альтернативних санк-цій, діяльність у виправних установах, нагляд,

пробацію як покараннядіяльність з попередження злочинів”

95. Поняття та засоби забезпечення ресоціалізації засуджених.

ст.6 КВК

Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.

ст.6 КВК

Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування
покарання.

Встановлений порядок виконання та відбування покаран­ня — це як режим виконання та відбування покаран­ня

Режим створює основу для застосування всіх інших засобів впливу на них.

Суспільно корисна праця в силу винятково великих виховних можливостей впливу на особистість виступає найважливішим засобом виправлення засуджених.

Залучення до праці спрямоване, насамперед, на приучення засу­джених ставитися до праці, як до позитивної та необхідної складо­вої їх життя, у тому числі й подальшого життя на волі. Необхідно, щоб звільнившись із установи виконання покарань особа мала певні навички та вміння, які дозволять їй знайти «за­конні» засоби для існування та допоможуть безболісно увійти у життя на волі. Слід відмітити, що умови праці засуджених регу­
люються у своїй основі законодавством про працю.

Соціально-виховна робота — це цілеспрямована діяльність персоналу органів та установ виконання покарань та інших соці­альних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціаліза­ції засуджених.

Це комплекс заходів, що проводяться із засудженими з метою формування у них поважного ставлення до людини, суспільства, праці, норм, правил та традицій людського співжиття та стимулювання правослухняної поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.

Суттєвою ознакою, що відрізняє засоби та методи впливу на засуджених, є те, що застосо­вування основних засобів виправлення засуджених безпосередньо передбачено кримінально-виконавчим законодавством. Заходи ж виховного впливу кримінально-виконавчим законодавством не ре­гламентовані, оскільки вони являють собою заходи педагогічного характеру. Цими проблемами займається пенітенціарна педагогіка у її прикладній частині.

Організація професійно-технічного навчання засуджених здій­снюється відповідно до законів України «Про освіту», «Про за­гальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту» в по­рядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У теперішній час навчання робітничим професіям в установах виконання пока­рань відбувається як на власному виробництві, так і у спеціально створених професійно-технічних навчальних закладах Міністер­ства освіти і науки України, які функціонують при виховних коло­ніях для неповнолітніх.

Громадський вплив на засуджених здійснюється шляхом участі громадських формувань або органів місцевого самовряду­вання в діяльності органів та установ виконання покарань у таких формах: проведення правової пропаганди з засудженими та орга­нізація шефства над важковиховуваними; залучення засуджених до культурно-масових та спортивних заходів; надання економіч­ної допомоги засудженим; сприяння в організації виховної роботи на всіх рівнях.

Організаційні форми участі громадських організа­цій та інших органів чи установ різноманітні: спостережні комісії,комісії у справах неповнолітніх, шефські формування колективів підприємств, учбових закладів, наставництво тощо.

97. Громадський контроль за особами звільненими від відбування кримінальних покарань.

1. Общественный контроль за лицами, условно-досрочно освобожденными от отбывания наказания, а также воспитательная работа с ними организуются наблюдательными комиссиями и осуществляются общественными организациями и трудовыми коллективами по месту работы или учебы и по месту жительства этих лиц.

2. Наблюдательные комиссии, службы по делам детей, центры социальных служб для молодежи, а также общественные организации и трудовые коллективы могут выделять своих представителей и поручать им с их согласия систематическое проведение воспитательной работы и осуществление контроля за поведением лиц, условно-досрочно освобожденных от отбывания наказания.

3. Общественные воспитатели несовершеннолетних и другие лица, которым поручено проводить с условно-досрочно освобожденными от отбывания наказания воспитательную работу, контролируют их отношение к труду, обучению и поведение в быту, оказывают им необходимую помощь.

Комментарий:

Комментируемая статья предусматривает обязательное установление за лицами, условно досрочно-освобожденными от отбывания наказания, общественного контроля, осуществление которого призвано способствовать закреплению результатов исправления и ресоциализации.

Общественный контроль за условно-досрочно освобожденными от отбывания наказания в течение неотбытой его части - это деятельность граждан, объединившихся в общественные и другие некоммерческие организации, для осуществления контроля за поведением лиц, условно-досрочно освобожденных от отбывания наказания.

Задачей общественного контроля за лицами, условно-досрочно освобожденными от отбывания наказания, является обеспечение надлежащей реализации правоограничений, вытекающих из наличия судимости, закрепления результатов исправления и ресоциализации, соблюдение этими лицами установленного в обществе правопорядка, недопущения совершения ими повторных преступлений.

Установления общественного контроля (как и любого контроля вообще) неизбежно затрагивает субъективные права лиц, в отношении которых он устанавливается, и в определенном объеме ограничивает их личную свободу. Так, например, в необходимых случаях общественные организации или трудовые коллективы могут требовать уволенных отчета о поведении в быту и соблюдение трудовой дисциплины.

Ограничение личной свободы, равно как и применение мер государственного и общественного принуждения в случае ненадлежащего исполнения уволенным своих обязанностей, основанных на законе. Поэтому строгое соблюдение законности, охрана прав, свобод и законных интересов лица, находящегося в сфере данной формы контроля, с стороны уполномоченных на это организаций имеет важное значение.

Закон предусматривает необходимость наличия следующих оснований для осуществления общественного контроля: а) факт осуждения лица к определенному срочного наказание в результате вступления приговора в законную силу б) факт условно-досрочного освобождения от отбывания наказания. Как известно, с момента вступления обвинительного приговора в законную силу лицо считается судимым до истечения установленного законом срока или вынесения судом постановления о ее снятии.

Считается, что общие основания для осуществления контроля за поведением освобожденного базируются на судимости. Однако, наличие судимости само по себе еще не создает оснований для ограничения субъективных прав лица, контроля за ней.Оно порождает обще правовые последствия для освобожденного от наказания лишь в том случае, когда это прямо указано в законе.

Непосредственные правовые основания общественного контроля за уволенным зависят от факта увольнения его условно-досрочно от отбывания наказания.Инициатива в установлении общественного контроля может исходить как от органов местного самоуправления, наблюдательных комиссий, так и непосредственно от трудовых коллективов и общественных организаций.

Контрольные функции за лицами, освобожденными условно-досрочно от отбывания наказания, осуществляют также органы внутренних дел, в том числе профилактические службы, криминальная милиция по делам несовершеннолетних и участковые инспекторы милиции, а также другие службы, сталкиваются с данными лицами по роду своей деятельности. Согласно Заключительным положениям КВН Украины до 2009 года учет таких лиц и контроль за их поведением планируется возложить на уголовно-исполнительную инспекцию.

Отдельная роль в осуществлении общественного контроля отведена общественным воспитателям несовершеннолетних. Институт общественных воспитателей создан с целью повышения роли общественности в воспитании несовершеннолетних, совершивших преступления. Общественные воспитатели входят в состав служб по делам несовершеннолетних. Основная задача общественных воспитателей - оказание помощи родителям или лицам, их заменяющим, в исправлении и ресоциализации несовершеннолетних, освобожденных условно-досрочно.

98. Покарання у виді позбавлення права обіймати певні

посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п’яти років абояк додаткове покарання на строк від одного до трьох років

При призначенні даного виду покарання як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чипозбавлення волі воно поширюється на весь час відбування основного покарання і на строк, встановлений вироком суду з моменту відбуття основного покарання. В разі призначенні даного виду покарання як додаткового до інших видів основного покарання строк обчислюється, а також у разі звільнення від основного покарання з випробуванням — з моменту набрання вироком законної сили.

99. Характеристика заходів заохочення та стягнення під час відбування альтернативних покарань.

8.1. Власник підприємства стосовно осіб, засуджених до

покарання у виді виправних робіт, може застосовувати заходи

заохочення і стягнення, передбачені законодавством про працю.

8.2. Працівник інспекції за зразкову поведінку і сумлінне

ставлення до праці стосовно засудженої особи може застосовувати

такі заходи заохочення:

8.2.1. Подання до суду матеріалів на засуджену особу щодо

умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини

покарання штрафом на підставі частини другої статті 46

Кримінально-виконавчого кодексу України (1129-15).

8.2.2. Зарахування часу щорічної відпустки у строк відбування

покарання.

8.3. Подання про умовно-дострокове звільнення засудженої

особи від відбування покарання у виді виправних робіт або заміну

невідбутої частини покарання штрафом готується інспекцією спільно

із спостережною комісією або службою у справах дітей стосовно

засудженої особи, яка відбула установлену Кримінальним кодексом

України (2341-14) частину строку покарання та сумлінною

поведінкою і ставленням до праці довела своє виправлення. Подання

разом з особовою справою засудженої особи надсилається для

розгляду до суду за місцем відбування нею покарання (частина 3

статті 46 Кримінально-виконавчого кодексу України (1129-15).

8.4. До особової справи засудженої особи додається

характеристика на неї від власника підприємства. Викладена в ній

думка враховується при остаточному вирішенні питання про

направлення до суду подання на засуджену особу.

8.5. Усебічно вивчивши матеріали про поведінку засудженої

особи на виробництві та в побуті, ставлення до праці за період

відбування покарання, інспекція надсилає до суду її особову справу

та подання про умовно-дострокове звільнення.

Крім цього, до суду надсилаються такі матеріали:

копія облікової картки (оригінал облікової картки залишається

в інспекції для контролю за своєчасним перерахуванням утриманих

коштів у дохід держави);

довідка про відбутий строк покарання засудженою особою на день

направлення матеріалів до суду.

8.6. Час щорічної відпустки у строк відбування покарання

зараховується з урахуванням думки трудового колективу та

характеристики на засуджену особу від власника підприємства.

8.7. За наявності підстав за десять днів до надання

засудженій особі щорічної відпустки працівник інспекції виносить

мотивовану постанову (додаток 39 до цієї Інструкції) про

зарахування її часу до строку відбування покарання та про

перерахування підприємством утриманих коштів із заробітку

засудженої особи за час відпустки в дохід держави. Постанова про

це негайно направляється на підприємство, оскільки заробітна плата

за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її

початку (стаття 21 Закону України "Про відпустки" (504/96-ВР), а

копія постанови долучається до особової справи засудженої особи.

8.8. Щорічна відпустка, незалежно від форми власності

підприємства, надається строком не менше двадцяти чотирьох

календарних днів (стаття 6 Закону України "Про відпустки"

(504/96-ВР), тому в такому випадку до строку відбуття покарання

зараховується один календарний місяць.

55.Заходи стягнення, що застосовуються до осіб, засуджених до

виправних робіт та порядок їх застосування.

8.9. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді

виправних робіт до засудженої особи може застосовуватися

інспекцією застереження у виді письмового попередження про

притягнення до кримінальної відповідальності (частина 4 статті 46

Кримінально-виконавчого кодексу України (1129-15).

8.10. Перед накладенням стягнення засуджена особа дає

письмове пояснення про причини допущеного порушення, яке потім

долучається до її особової справи.

8.11. Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання

у виді виправних робіт, інспекція надсилає прокуророві матеріали,

що свідчать про ухилення, для вирішення питання про притягнення

засудженої особи до кримінальної відповідальності відповідно до

частини другої статті 389 Кримінального кодексу України

(2341-14) (доставлення такого засудженого до прокуратури та до

суду здійснюється працівниками органів внутрішніх справ). Копії

цих матеріалів долучаються до особової справи засудженої особи

8.12. Ухиленням засудженої особи від відбування покарання у

виді виправних робіт є:

невиконання встановлених обов'язків;

порушення порядку та умов відбування покарання;

вчинення проступку, за який її було притягнуто до

адміністративної відповідальності;

допущення більше двох разів протягом місяця прогулів, а також

більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява

на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного

сп'яніння.

8.13. Порушником визнається також засуджена особа, яка не

з'явилась без поважної причини до інспекції або зникла з метою

ухилення від відбування покарання, а також засуджена особа, яка

виїхала без дозволу інспекції за межі України.

8.14. При підготовці подання прокуророві про вирішення

питання щодо притягнення засудженої особи до кримінальної

відповідальності, в ньому вказуються конкретні факти ухилення

засудженої особи від відбування призначеного судом покарання

(кількість прогулів; час, протягом якого засуджена особа не

приступила до роботи або не з'являлась без поважної причини до

інспекції; заходи впливу, які застосовувалися до неї; наявність у

засудженої особи адміністративних стягнень тощо).

102 В установах виконання покарань, відповідно до законів України "Про освіту" і "Про загальну середню освіту," для засуджених забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти. Загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених здійснюється для сприяння розвитку особи, з метою її виправлення і ресоціалізації. Крім цього, воно дає систему знань, навички і уміння в галузі тієї чи іншої спеціальності, яка знадобиться тій чи іншій особі після звільнення.

Засудженим, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в загальноосвітніх навчальних закладах колоній, які створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до потреб у них і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В установах виконання покарань утворюються середні загальноосвітні школи трьох ступенів. Засуджені, які навчаються в них, забезпечуються безоплатно підручниками, зошитами та письмовим приладдям. Для засуджених, котрі не мають робітничої професії, за якою вони можуть бути працевлаштовані в даній установі, обов'язковою є підготовка на курсах професійного навчання робітників на виробництві. Засуджені чоловічої статі одержують, як правило, професії токаря, слюсаря, столяра тощо. Жінки - штукатура-маляра, швачки тощо.

Організація загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених, у тому числі професійно-технічного навчання на виробництві, здійснюється відповідно до законів України "Про освіту", "Про загальну середню освіту" і "Про професійно-технічну освіту" в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На період проходження державної підсумкової атестації засуджені, які навчаються, звільняються від роботи на строк, передбачений законодавством. Заробітна плата їм за цей період не нараховується, харчування надається безоплатно.

Адміністрація установи виконання покарань створює необхідні умови для занять у вільний від роботи час для тих засуджених, які займаються самоосвітою. Загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених заохочується і враховується під час визначення ступеня їхнього виправлення. Педагогічні працівники загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів надають допомогу адміністрації установи в соціально-виховній роботі із засудженими.

Професійне навчання засуджених проводиться серед тих, хто не має професії, або з метою оволодіння суміжною професією, чи підвищення виробничої кваліфікації. Професійне навчання здійснюється як без відриву від виробництва, в робочий час, так і з відривом.

З урахуванням викладеного робимо висновок, що навчання засуджених проводиться без відриву від виробництва за єдиними планами і програмами, затвердженими Міністерством освіти і науки України. При звільненні засудженому видається відповідне свідоцтво про отриману ним професію.

Прием осужденных в учебное заведение осуществляется
на основании личного заявления, свидетельства о базовом общем среднем
образовании или табеля успеваемости об окончании соответствующего класса, а
в случае их отсутствия - на основе аттестации

Право на освіту, передбачене статтею 53 Конституції, стосовно засуджених реалізується через норми ст. ст. 125 - 126 КВК України, які передбачають, що у колоніях відповідно до законів України "Про освіту" і "Про загальну середню освіту" для засуджених забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти.

Засудженим, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в загальноосвітніх навчальних закладах колоній, які створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до потреб у них і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У виховних колоніях утворюються середні загальноосвітні школи трьох ступенів. Засуджені, які навчаються в них, підручниками, зошитами та письмовим приладдям забезпечуються безоплатно.

На період проходження державної підсумкової атестації засуджені, які навчаються, звільняються від роботи на строк, передбачений законодавством, а засудженим, які займаються самоосвітою, адміністрація колонії створює необхідні умови для занять у вільний від роботи час. Разом з тим, засуджені до позбавлення волі в силу фізичної ізоляції від суспільства не можуть отримувати освіту на стаціонарній, вечірній та заочній формах навчання у вищих навчальних закладах освіти. Проте засуджені цієї категорії все ж таки можуть отримати вищу освіту, навчаючись за дистанційною формою навчання.