Психологічна характеристика молодшого школяра

До кінця дошкільного віку дитина добре усвідомлює свою статеву приналежність, знаходить собі місце в просторі й часі, Вона вже орієнтується у сімейно-родинних стосунках і вміє будувати їх з дорослими і однолітками: має навички самовладання, вміє підпорядковувати свою поведінку вимогам ситуації, бути непохитною у своїх бажаннях. В якості важливого досягнення в розвитку особистості дитини виступає переважання почуття "Я повинний" над мотивом "Я хочу". До кінця дошкільного віку особливого значення набуває мотиваційна готовність до навчання в школі [8].

Психологічна готовність до навчання у школі розглядається як комплексна характеристика дитини, яка розкриває рівні розвитку психологічних якостей, що є найважливішими передумовами для нормального включення до нового соціального середовища і для формування навчальної діяльності.

Складовими компонентами психологічної готовності дитини до школи є:

o мотиваційна (особистісна);

o інтелектуальна;

o емоційно-вольова [9].

Готовність дитини до школи в царині розумового розвитку включає кілька взаємопов'язаних сторін. Дитині, що вступає до першого класу, необхідний певний запас знань про навколишній світ: про предмети та їхні властивості, про явища живої і неживої природи, про людей. їхню працю та інші сторони суспільного життя, про те, "що таке добре і що таке погано", тобто про моральні норми поведінки. Але важливий не стільки обсяг цих знань, скільки їх якість - міра правильності, чіткості і узагальненості уявлень, що склалися в дошкільному дитинстві [10].

Відомо, що образне мислення старшого дошкільника створює досить великі можливості для засвоєння узагальнених знань і при добре організованому навчанні діти оволодівають уявленнями, які відображають істотні закономірності явищ, що відносяться до різних сфер дійсності. Такі уявлення - найважливіше здобуття, яке допоможе дитині в школі перейти до засвоєння наукових знань. Достатньо, якщо у результаті дошкільного навчання дитина познайомиться з тими сферами і сторонами явищ, які г предметом вивчення різних наук, почне їх виокремлювати, відрізняти живе від неживого, рослини від тварин, природне від створеного руками людини, шкідливе від корисного.

Рівень розвитку пізнавальної діяльності, який може бути досягнутий дітьми до кінця дошкільного віку і який достатній для успішного навчання у початковій школі, включає в себе, крім довільного управління цією діяльністю, ще й певні якості сприйняття і мислення дитини. Дитина, яка вступає до школи, повинна вміти планомірно обстежувати предмети, явища, виокремлюючи їх різноманітні властивості. їй необхідно володіти досить повним, точним і розчленованим сприйняттям, оскільки навчання в початковій школі значною мірою ґрунтується на власній роботі з різним матеріалом, яка виконується під керівництвом учителя. В процесі такої роботи відбувається виокремлення істотних властивостей речей [2].

Важливий бік психологічної готовності до школи - достатній рівень вольового розвитку дитини. У кожної дитини цей рівень виявляється по-різному, але типовою рисою, яка відрізняє дітей шести-семи років, є підпорядкування мотивів, яке дає дитині можливість керувати своєю поведінкою і яке необхідне для того, щоб відразу ж, прийшовши до школи, включитися до спільної діяльності, прийняти систему вимог, які ставляться школою і вчителем [5].

Довільність пізнавальної діяльності починає формуватися в старшому дошкільному віці, але до моменту вступу до школи ще не досягає повного розвитку: дитині важко тривалий час зберігати стійку довільну увагу, заучувати значний за обсягом матеріал тощо. Навчання у початковій школі враховує ці особливості дітей і будується так, щоб вимоги до довільності їхньої пізнавальної діяльності зростали поступово, в міру того, як у процесі учіння відбувається її удосконалення.

У цей період відбувається перебудова всієї системи стосунків дитини з дійсністю. Зміна соціальної ситуації розвитку полягає у виході дитини за рамки сім'ї, в розширенні кола значущих осіб, у виділенні особливого типу стосунків з дорослим, опосередкованих задачею ("дитина - дорослий - задача"). Центром життя молодшого школяра стає система "дитина - учитель", яка визначає ставлення дитини до батьків і однолітків.

В перші місяці навчання особливо небезпечно вимагати від учнів простого запам'ятовування тих чи інших відомостей без належного розуміння їх необхідності та умов застосування, щоб не випустити з-під контролю важливий момент - початок формування у школярів пізнавальних інтересів до навчального матеріалу, оскільки відсутність таких інтересів негативно позначається на всій наступній навчальній роботі [11].

Період адаптації до школи (прийняття навчальної ситуації) за сприятливих умов триває близько 2 місяців, іноді весь перший рік навчання. Батьки повинні допомогти дитині засвоїти сукупність вимог шкільної ситуації і навчальної діяльності.

На розумовий розвиток дитини має принциповий вплив діяльність учіння. При цьому провідне значення мають засвоєння і розвиток мови в системі навчання. Стихійне засвоєння мови в перші роки дитинства повинне змінитися програмним розвитком в умовах шкільного навчання. До програмного розвитку мови відносяться певні види навчання і розвитку дитини. По-перше, засвоєння літературної мови відповідно до норми. Сюди включається розвиток рефлексії на співвідношення літературної і не літературної мови. Дитина ще досить сенситивна до поправок з боку дорослого, вона легко сприймає слова вчителя, який вказує на те, що ця мова відповідає літературній мові або вульгарна, простонародна, далека від вимог мови. По-друге, оволодіння читанням і письмом. І читання, і письмо - мовні навички, які спираються на систему мови, на знання її фонетики, графіки, лексики, граматики, орфографії. Успіхи в оволодінні читанням і письмом визначають навички побудови мови, особливості висловлювання своїх думок і сприйняття чужої мови. По-третє, відповідність мови учнів певному рівню вимог, нижче якого неповинна знаходитися дитина, оскільки вона займає положення учня [17].

Спілкування стає особливою школою соціальних стосунків. Дитина поки що неусвідомлювано відкриває для себе існування різних стилів спілкування. Початкова школа ставить раніше захищену сім'єю, незначним особистим досвідом спілкування дитину в ситуацію, де в реальних стосунках, слід навчитися відстоювати свої позиції, свою думку, своє право на автономність - своє право бути рівноправною у спілкуванні з іншими людьми.

В дошкільному дитинстві дитина через свою залежність не протистоїть дорослому, а, насамперед, учиться пристосовуватися до нього як до природної умови існування. Коли ж дитина починає заявляти про свою "самість", коли вона починає протиставляти себе іншим, стверджуючи "Я сам!", "Я буду!", "Я не буду!", "Я хочу!", "Я не хочу!", дорослі, природно, перебудовуються і наближають стиль спілкування з дитиною до дорослої манери. Звичайно, це відбувається поступово, після появи "самостійності" дитини і її окремих проявів, які свідчать про виникнення змін у спілкуванні.

Дитина молодшого шкільного віку знаходиться в значній емоційній залежності від учителя. Так зване емоційне голодування - потреба у позитивних емоціях значущого дорослого, а вчитель саме такий дорослий, - багато в чому визначає поведінку дитини [15].

На момент вступу до школи словниковий запас дитини збільшується настільки, що вона може вільно розмовляти з іншою людиною з будь-якого приводу, що стосується повсякденного життя і сфери її інтересів. Шестирічна дитина має словниковий запас від 3000 до 7000 слів. У молодшому шкільному віці дитина досить добре розуміє, які слова прийнято використовувати, а які соромно вимовляти [14].

Особливістю здорової психіки дитини є пізнавальна активність. Допитливість дитини постійно спрямована на пізнання навколишнього світу і побудову своєї картини цього світу. Дитина, граючись, намагається встановити причинно-наслідкові зв'язки і залежності. Чим активніша в розумовому плані дитина, тим більше вона ставить запитань і тим різноманітніші ці запитання. Вона змушена оперувати знаннями, уявляти ситуації і намагатися знайти можливий шлях для відповіді на запитання.

Мислення дитини на початку навчання у школі відрізняється егоцентризмом, особливою розумовою позицією, зумовленою відсутністю знань, необхідних для правильного розв'язання певних проблемних ситуацій. Відсутність систематичності знань, недостатній розвиток понять приводять до того, що в мисленні дитини переважає логіка сприйняття. Вона потрапляє в залежність від того, що вона бачить в кожний новий момент зміни предметів [1].

Навчальна діяльність вимагає розвитку вищих психічних функцій - довільності уваги, пам'яті, уяви. Увага, пам'ять, уява молодшого школяра вже набувають самостійності - дитина навчається володіти спеціальними діями, які дають можливість зосередитися на навчальній діяльності, зберегти в пам'яті побачене чи почуте, уявити собі дещо, що виходить за рамки сприйнятого раніше. Якщо в дошкільному віці ігрова діяльність сама сприяла кількісним змінам у розвитку довільності (зростання довільності, яка виявляється у зосередженості і стійкості уваги, довготривалості збереження образів у пам'яті, збагачена уява), то в молодшому шкільному віці навчальна діяльність вимагає від дитини присвоєння спеціальних дій, завдяки яким увага, пам'ять, уява набувають вираженого довільного характеру. Однак довільність пізнавальних процесів у дітей шести-семи, десяти-одинадцяти років виникає лише за умови максимального прояву вольового зусилля, коли дитина спеціально організовує себе під натиском обставин або за власним спонуканням.

В молодшому шкільному віці інтенсивно розвивається самосвідомість: дитина починає розуміти, що вона є індивідуальністю, яка піддається соціальним впливам: вона зобов'язана вчитися і в процесі учіння змінювати себе, присвоюючи колективні знаки (мову, цифри тощо), колективні поняття, знання, ідеї, які існують у суспільстві, систему соціальних очікувань стосовно поведінки і ціннісних орієнтацій; водночас дитина переживає свою унікальність, свою самостійність, прагне затвердити себе серед дорослих і однолітків [4].

Основним психологічним змістом передпідліткової кризи є рефлексивний поворот на себе - виникнення "орієнтування на себе", на власні якості і вміння як основна умова розв'язання різноманітних задач. На думку Д.І. Фельдштейна, між 9 і 10 роками починається новий рівень соціального розвитку, що фіксується в позиції "я і суспільство", коли дитина намагається вийти за межі дитячого способу життя, зайняти суспільно важливе, суспільно цінне місце. Це вузловий рубіж, коли дитина усвідомлює себе суб'єктом, відчуває потребу реалізувати себе як суб'єкт, залучитися до соціального на рівні перетворення [3].