Рішення, які приймає суддя в результаті попереднього розгляду справи

Стадія попереднього розгляду справи суддею завершується прий­няттям одного з рішень, які названі в ст. 244 КПК:

- про призначення справи до судового розгляду;

- про зупинення провадження в справі;

- про повернення справи прокуророві;

- про направлення справи за підсудністю;

- про закриття справи;

- про повернення справи на додаткове розслідування. Відповідно до ст. 237 КПК перше питання, яке повинен вирішити

суддя при попередньому розгляді справи, це питання про підсудність справи суду, на розгляд якого вона надійшла. Якщо справа не підсуд­на суду, в розгляді інших питань немає сенсу. Як передбачено ст. 249 КПК, суддя, встановивши, що справа не підсудна суду, виносить по­станову про направлення її за підсудністю. Вирішуючи питання про підсудність, суддя користується правилами, які закріплені главою 2 КПК. В тих випадках, коли суддя вбачає, що справу було надіслано до суду з порушенням правил предметної або територіальної підсуд­ності, він виносить постанову про направлення справи до конкретного суду, якому, на розсуд судді, вона підсудна. Якщо ж суддя вважає за доцільне надіслати справу до іншого суду за правилами, передбачени­ми ст. 38 КПК, то він не має права сам визначити такий суд, а над­силає її відповідно до Апеляційного або до Верховного Суду України, докладно вмотивувавши свою думку про необхідність передачі справи до іншого суду.

Крім того, вирішуючи питання про підсудність справи, суддя по­винен врахувати і положення ст. 42 КПК щодо недопустимості спорів про підсудність, тому справи, які надійшли з іншого суду в порядку, передбаченому ст.ст. 38-41 КПК, суддя повинен прийняти до свого провадження, якщо внаслідок такого рішення не буде перевищено компетенцію суду.

Рішення судді про направлення справи за підсудністю не може бути оскаржено, на нього не має права принести подання прокурор.

Рішення про зупинення провадження в справі судді приймає за підставами, які передбачені ст. 249 КПК:

коли при попередньому розгляді справи з'ясується, що обвину­вачений зник і місцеперебування його невідомо;

в разі захворювання обвинуваченого, яке виключає можливість його участі в судовому розгляді справи.

Наявність таких підстав необхідно ретельно перевірити, так факт зникнення обвинуваченого та відсутність даних про місце його пере­бування підтверджується інформацією, яку надає орган внутрішніх справ, наявність хвороби — довідкою лікувальної установи.

Якщо при попередньому розгляді справи буде виявлено першу з на­званих обставин (обвинувачений зник), суддя виносить постанову про зупинення провадження в справі і оголошує розшук особи. Одночасно суддя приймає рішення про обрання до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (якщо запобіжний захід не було об­рано) або про зміну іншого запобіжного заходу на взяття під варту. По­станова про розшук відповідно до ч. 1 ст. 139 КПК повинна містити дані про розшукувану особу (прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження), суть діяння, в якому вона обвинувачується, юридичну кваліфікацію діяння, дані про сім'ю та інших родичів, місце прожи­вання (тобто, де мешкала особа до втечі, за якою адресою була зареє­стрована), дані про освіту т.ін. Обираючи запобіжний захід, суддя ке­рується правилами глави 13 КПК.

Якщо є дані про знаходження обвинуваченого на території іншої держави, суддя перевіряє наявність підстав для звернення з вимогою про його видачу або про надіслання кримінальної справи для розгля­ду її в іншій державі.

Захворювання обвинуваченого стає підставою для зупинення про­вадження в тому випадку, коли воно перешкоджатиме участі його в судовому розгляді справи упродовж досить довгого часу. Соматичні (не психічні) захворювання потребують зупинення провадження в справі в тих випадках, коли участь обвинуваченого за наявності та­кого захворювання несе суттєву небезпеку для самого обвинуваченого (інсульт, інфаркт т.ін.), або небезпечно для оточуючих (інфекційні за­хворювання). Якщо при попередньому розгляді справи буде з'ясовано, що обвинувачений захворів на психічну хворобу, за наявності якої його участь у судовому засіданні неможлива, то рішення суддя при­ймає з огляду на певні чинники. В тих випадках, коли обвинувачений у зв'язку з хворобою, на яку він страждає, не потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру, провадження в спра­ві зупиняється. Коли ж до психічнохворого обвинуваченого необхід­но застосувати примусові заходи медичного характеру, то справу слід призначити в судове засідання, де вирішується питання про застосу­вання цих примусових заходів. Таке засідання проводиться на підста­ві правил, передбачених ст.ст. 419-421 КПК з обов'язковою участю прокурора та захисника, в засідання необхідно викликати експерта - психіатра.

В стадії попереднього розгляду справи не передбачена можливість проведення експертизи або інших слідчих дій. Тому наявність захво­рювання обвинуваченого, характер захворювання визначається на підставі медичних довідок у тих випадках, коли відповідних довідок у справі немає, суддя, як ми вважаємо, має право витребувати необхідні медичні документи.

Якщо в справі є декілька обвинувачених, а підстави зупинення провадження стосуються тільки одного з них, суддя вирішує питання про можливість виділення справи щодо такого обвинуваченого в окре­ме проваждення, керуючись правилами ст. 26 КПК. Виділену справу суддя своєю постановою зупиняє, а справу щодо інших обвинувачених призначає до розгляду (за наявності відповідних підстав).

Рішення судді про зупинення провадження в справі оскарженню не підлягає, на нього не може принести подання прокурор.

Коли підстави для зупинення справи усунуто (обвинувачений ви­дужав, обвинуваченого, який зник, знайдено), суддя знову призначає попередній розгляд справи. Якщо в справі, провадження в якій було зупинено, виникли підстави для прийняття рішення про закриття справи, суддя призначає справу до судового розгляду, де і вирішуєть­ся питання про її закриття.

Рішення про направлення справи на додаткове розслідування суд­дя приймає за наявності підстав, передбачених ст. 246 КПК.

З власної ініціативи суддя може повернути справу на додатко­ве розслідування тільки тоді, коли ним виявлені істотні порушення кримінально-процесуального законодавства, допущені під час пору­шення кримінальної справи, провадження дізнання або досудового слідства, без усунення яких справу не можна призначити в судове засідання. Йдеться про такі порушення, наявність яких впливатиме на законність вироку і потягне скасування останнього відповідно до ст. 370 КПК. Як роз'яснює Пленум Верховного Суду України в п. З постанови № 2 від 11 лютого 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення криміналь­них справ на додаткове розслідування», вирішуючи питання про те, чи перешкоджає порушення закону, допущене на досудових стадіях, призначенню справи до судового розгляду, слід визначити, до ущем­лення яких прав та інтересів учасників процесу воно призвело і чи

є можливість поновити ці права й інтереси. Кримінальна справа не може бути призначена до судового розгляду, якщо вона не була пору­шена або порушена некомпетентною особою; якщо розслідування про­водила не уповноважена на те особа, або особа, яка підлягала відводу; коли було порушено вимоги КПК про обов'язковість пред'явлення об­винувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення; коли при провадженні розслідування було порушено право обвинуваченого на захист або право користуватися рідною мовою чи мовою, якою він во­лодіє, і допомогою перекладача. В названих випадках, а також коли суддя вбачає інші істотні порушення законодавства, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування. Таке рішення суддя може прийняти і за клопотанням сторін.

За наявності інших підстав суддя повертає справу на додаткове розслідування тільки за клопотанням сторін. Так, за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представ­ника, потерпілого чи його представника справу може бути повернуто на додаткове розслідування для притягнення до кримінальної відпо­відальності інших осіб, якщо окремий розгляд справи щодо них не­можливий. За клопотанням прокурора, потерпілого чи його представ­ника суддя може повернути справу на додаткове розслідування для перекваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин або для пред'явлення йому нового обвинувачення.

Якщо при попередньому розгляді справи заявлено клопотання про притягнення до відповідальності іншої особи, суддя вивчає докази, які є в справі. Коли докази свідчать про причетність до злочину іншої особи, суддя вирішує питання щодо можливості окремого розгляду справ, користуючись правилами, передбаченими ст. 26 КПК, зокрема правилом про можливість об'єднання в одному провадженні справ про вчинення одного злочину декількома особами. Дійшовши висновку про доцільність розгляду в одному провадженні справи відносно обви­нуваченого та іншої особи, суддя надсилає справу на додаткове розслі­дування.

Таке ж рішення суддя приймає і в тому випадку, коли справу щодо співучасника було виділено в окреме провадження в зв'язку з захво­рюванням, або з тим, що було невідомо місце його знаходження, а на час проведення попереднього розгляду ці перешкоди усунуто (особа видужала, або її було розшукано), і суддя вважає за доцільне провести об'єднання справ для забезпечення повноти і об'єктивності розгляду справи.

Вирішуючи питання про наявність підстав для притягнення до відповідальності інших осіб, суддя не зв'язаний постановою органу дізнання, слідчого або прокурора про відмову в порушенні криміналь­ної справи чи про закриття кримінальної справи щодо іншої особи, по­становою про виділення такої справи в окреме провадження.

Якщо потерпілим, його представником, або прокурором заявле­но клопотання про притягнення обвинуваченого до відповідальності за вчинення іншого злочину, суддя також повинен впевнитися, що в справі є певні докази щодо вчинення обвинуваченим іншого злочи­ну, а потім з'ясувати, чи доцільно розглядати окремо такі справи, та­кож користуючись вимогами ст. 26 КПК, де передбачена можливість об'єднання в одному провадженні справ про вчинення декількох зло­чинів однією особою. Якщо суддя дійде висновку, що окремий роз­гляд справ про вчинення обвинуваченим двох (або більше) злочинів негативно відбиватиметься на повноті та об'єктивності розслідування та розгляду таких справ, він своєю постановою надсилає справу на додаткове розслідування. Таке рішення суддя може прийняти і в тих випадках, коли відносно іншого злочину на досудовому слідстві було винесено рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, про закриття справи, або про виділення її в окреме провадження.

Якщо потерпілий або його представник клопочуться про повернен­ня справи на додаткове розслідування для перекваліфікації дій обви­нуваченого за статтею КК, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, суддя також вивчає наявні в справі докази і коли є докази, які, на думку судді, дають підстави для такої перекваліфі­кації, приймає відповідне рішення — повертає справу на додаткове розслідування. Не є перешкодою для такого рішення наявна в справі постанова органу дізнання, слідчого або прокурора про зміну обвину­вачення в обвинуваченні в більш тяжкому злочині на обвинувачення в менш тяжкому злочині, про зменшення обсягу обвинувачення.

У тих випадках, коли клопотання про зміну обвинувачення на більш тяжке заявляє прокурор, суддя враховує, що прокурор має пра­во змінити обвинувачення відповідно до ст. 277 КПК, і в бік погіршен­ня становища підсудного, тобто перекваліфікувати діяння обвинува­ченого за статтею про більш тяжкий злочин. Зміна обвинувачення прокурором у судовому засіданні не допускається тільки тоді, коли із зміною обвинувачення змінюється підсудність справи (справа, яка була підсудна місцевому суду, стає підсудною апеляційному суду). Крім того, прокурор не має права змінити обвинувачення і в тих ви­падках, коли по справі не проводилося досудове слідство, а в зв'язку із зміною обвинувачення досудове слідство повинно було проводитись обов'язково. Таким чином, за клопотанням прокурора справу може бути направлено на додаткове розслідування за умови, що прокурор не зможе змінити обвинувачення в судовому слідстві. Крім того, про­курор може скористатися наданим йому правом і відкликати із суду справу, по якій попередній розгляд не відбувся (ч. З ст. 232 КПК).

Перелік підстав для повернення справи на додаткове розслідування є вичерпним, на що звертає увагу Пленум Верховного Суду України в названій вище постанові № 2 від 11 лютого 2005 року (п. 6), підкрес­люючи, що справу не можна повернути на додаткове розслідування, наприклад, з мотивів неповноти досудового слідства, або в зв'язку з тим, что обвинувачений після передання справи до суду зник і місце його перебування невідоме.

На постанову про повернення справи на додаткове розслідування протягом семи діб з дня винесення сторони можуть принести апеляції, а в тих випадках, коли справу розглядав у першій інстанції апеляцій­ний суд — касаційні скарги чи подання.

Від підстав повернення справи на додаткове розслідування необ­хідно відрізняти підстави для повернення справи прокурору. Відпо­відно до ст. 249-1 КПК суддя повертає справу прокурору у разі, якщо прокурором були суттєво порушені вимоги ст.ст. 228-232 КПК, для усунення виявлених порушень. Такі порушення можуть виражатися в тому, что прокурор не затвердив обвинувальний висновок, або по­рушив вимоги ст. 231 КПК, змінюючи обвинувачення (наприклад, істотно змінив обвинувачення за фактичними обставинами). Суддя може повернути прокурору справу і в тих випадках, коли зміст обви­нувального висновку не відповідає вимогам закону (ст.ст. 223-224 КПК), зокрема, в обвинувальному висновку містяться положення, що суперечать одне одному; обвинувачення є неконкретним, або не збігається з обвинуваченням, викладеним у постанові про притяг­нення особи як обвинуваченого; обвинувальний висновок містить недопустиму натуралізацію опису злочину; в обвинувальному ви­сновку не зазначені докази, немає посилань на аркуші справи, тощо (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від ЗО трав­ня 2008 року).

Справа може надійти до суду і з постановою про звільнення обви­нуваченого від кримінальної відповідальності за підставами, передба­ченими ст.ст. 45-49, 97, 106 КК, а також в зв'язку з амністією (якщо законом про амністію передбачено, що застосовує амістію суд). В цих випадках суддя перевіряє, чи є передбачені законом умови та підста­ви для закриття кримінальної справи. Якщо постанова слідчого про закриття кримінальної справи не узгоджена з прокурором, або якщо вона протирічить вимогам закону, суддя також повертає справу про­курору. Якщо, наприклад, до суду помилково було направлено справу з постановою про її закриття і звільнення обвинуваченого від кримі­нальної відповідальності в зв'язку з примиренням з потерпілим, а об­винувачується особа у вчиненні злочину середньої тяжкості, то суддя повертає справу прокурору, тому що звільнення за названою підставою допускається тільки в разі вчинення злочину невеликої тяжкості.

Постанова про повернення справи прокурору оскарженню не під­лягає, на неї може внести подання прокурор.

Рішення про закриття кримінальної справи суддя приймає відпо­відно до ст. 248 КПК. В цій статті передбачена можливість закриття кримінальної справи за всіма підставами, які передбачені в КПК, крім недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину (ч.2 ст. 213 КПК) та відмови прокурора від обвинувачення (ч. 2 ст. 282 КПК).

У зв'язку з обставинами, переліченими в ст. 6 КПК, справу можна закрити тільки в тих випадках, коли наявність відповідних підстав можливо з'ясувати саме в стадії попереднього розгляду. У цій стадії об­межені можливості збирання доказів, не провадяться слідчі дії, тому і рішення про закриття справи з названих підстав можна прийняти, якщо не потрібно збирати та перевіряти докази для встановлення таких підстав. Разом з тим, ми вважаємо, що в засіданні з попереднього роз­гляду справи сторони мають право надати документи на підтвердження обставин, які є підставами для закриття справи, наприклад, свідоцтво про смерть обвинуваченого.

За наявності підстав для закриття кримінальної справи, передба­чених ст. 8 КПК, суддя повинен впевнитися в наявності таких підстав, а також виконати інші вимоги закону. Так, наприклад, перед тим як винести рішення про закриття справи щодо померлого, суддя повинен перевірити, чи не наполягають на подальшому провадженні в справі з метою реабілітації померлого близькі родичі обвинуваченого або гро­мадські організації, чи немає необхідності в подальшому провадженні в зв'язку з вирішенням питання про відновлення справи відносно ін­ших осіб за нововиявленими обставинами.

У ст. 248 КПК передбачена також можливість закриття справи за так званими нереабілітуючими підставами, які зазначені в ст.ст. 7, 7-2, 8, 9, 1 0, 11-1 (ст.ст. 45- 49, 97, 106 КК). Наявність таких підстав

може бути встановлена як на досудовому слідстві, так і в судових ста­діях. Якщо ці підстави встановлено на досудовому слідстві, прокурор, або слідчий за згодою прокурора складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для звільнення обвинуваченого від кри­мінальної відповідальності. В справах, які надійшли до суду з обви­нувальним висновком, в стадії попереднього розгляду також можуть бути встановлені обставини, які е підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності. Статтею 248 КПК передбачається можливість закриття кримінальної справи в зв'язку із звільненням обвинуваченого від кримінальної відповідальності незалежно від того, чи надійшла справа з постановою про її закриття чи з обвинувальним висновком. Але тлумачення цієї статті потребує звернення також до ч. З ст. 7, ч. 2 ст. 7-2, ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 9,10, ч. З ст. ч. 2 ст. 11-1 КПК, в яких передбачено, що справи, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, можуть бути закриті судом в судовому засіданні, тобто в стадії судового розгляду. Ми вважаємо, що саме так і необхідно посту­пати судді — якщо справа надійшла до суду з обвинувальним виснов­ком, справу необхідно призначити до судового розгляду (за умови, що немає підстав для прийняття іншого рішення) і в судовому засіданні вирішити питання про її закриття. Інший порядок може призвести до порушення прав сторони обвинувачення, зокрема прав потерпілого, який міг ознайомитися з матеріалами справи, був упевнений в тому, що суд розглядатиме справу по суті, на попередньому розгляді справи міг не брати участі, а отже не міг висловити свої заперечення проти закриття справи.

У справах, які надіслано до суду з постановою про звільнення особи від кримінальної відповідальності, також не завжди можна прийняти рішення про її закриття саме в стадії попереднього розгляду.

Це пов'язано з тим, що в Кримінальному кодексі України по-різ­ному визначено повноваження суду щодо застосування різних підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності. Так, якщо в справі встановлено наявність таких підстав, як дійове каяття (ст. 45 КК), примирення обвинуваченого з потерпілим (ст. 46 КК), закінчен­ня строків давності (ст.ст. 49 та 106 КК), то суд (судця) зобов'язані звільнити особу від кримінальної відповідальності і закрити кримі­нальну справу. Такі підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності іменують імперативними (обов'язковими). В інших випадках, коли встановлено, що в зв'язку із зміною обстановки особа втратила суспільну небезпечність або діяння перестало бути суспільно небезпечним (ст. 48 КК), особа щиро покаялась і її може бути передано на поруки трудовому колективу (ст. 47 КК), виправлення неповноліт­нього можливе без застосування покарання (ч. 1 ст. 97 КК) суд вправі (а не зобов'язаний) звільнити особу від кримінальної відповідальності. Такі підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальнос­ті іменують дискреційними (факультативними, необов'язковими). З огляду на такі відмінності підстав для звільнення особи від кримі­нальної відповідальності Пленум Верховного Суду України в постано­ві № 12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відпові­дальності» пропонує суддям кримінальні справи, в яких встановлено наявність імперативних підстав, закривати в стадії попереднього роз­гляду, а ті, в яких наявні дискреційні підстави, — передавати в стадію судового розгляду, де і вирішувати питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності. Такі рішення Пленум пропонує при­ймати незалежно від того, чи надіслано справу до суду з обвинуваль­ним висновком, чи з постановою про звільнення особи від криміналь­ної відповідальності. Як ми вже вказували раніше, з урахуванням положень ст.ст. 7, 8, 9, 10, 11-1 КПК справи, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, можна закрити в судовому засіданні, тоб­то в стадії попереднього розгляду такі справи необхідно призначати до судового розгляду.

Звернемо також увагу на протиріччя, які містяться в ст. 248 та 447 КПК. Хоч ст. 248 КПК і передбачено можливість закриття спра­ви щодо неповнолітнього за підставою, зазначеною в ст. 9 КПК (ст. 97 КК), але ст. 447 КПК потребує призначення таких справ у судове за­сідання і вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кри­мінальної відповідальності саме в судовому розгляді. Оскільки ст. 447 КПК закріплює норму, яка є спеціальною по відношенню до норми, що міститься в ст. 248 КПК, застосуванню підлягає правило, перед­бачене ст. 447 КПК. Таке ж роз'яснення дає і Пленум Верховного Суду України в постанові № 2 від 15 травня 2006 року «Про практику роз­гляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру», в п. 13 якої зазначено, що в разі згоди судді з постановою слідчого або прокурора про звільнення неповнолітнього від кримі­нальної відповідальності, суддя призначає справу до судового розгля­ду. До того ж, як було вже зазначено, підстава, за якою неповнолітньо­го можна звільнити від кримінальної відповідальності, відноситься до дискреційних підстав, і питання про закриття справи в цьому випадку вирішується в стадії судового розгляду.

Якщо в справі, яка надійшла з постановою про звільнення особи від кримінальної відповідальності, суддя вбачає неповноту, однобіч­ність, якщо наявність підстав для звільнення особи викликає сумні­ви, суддя призначає справу до судового розгляду, де можна провести докладне дослідження доказів, навіть у тих випадках, коли підстави для звільнення особи відносяться до імперативних.

Вирішуючи питання про закриття кримінальної справи, суддя по­винен переконатися в наявності умов та підстав для винесення такого рішення. Докладні роз'яснення щодо умов та підстав звільнення осо­би від кримінальної відповідальності містяться у згадуваній раніше постанові Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності».

Рішення про закриття справи суддя викладає в постанові, яка по­винна бути вмотивованою, в ній необхідно послатися на докази, до­кладно викласти підстави для закриття справи, зазначити про скасу­вання запобіжного заходу, а також заходів забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна, вирішити питання про речові докази відповідно до ст. 81 КПК. Оскільки рішенням про закриття справи така справа вирішується по суті, рішення приймається ім'ям України.

КПК передбачає, що копія постанови протягом трьох діб після її винесення надсилається сторонам. Це не виключає, на наш погляд, необхідності оголошення постанови особам, які брали участь у попе­редньому розгляді. На постанову протягом семи діб з дня її винесен­ня сторони можуть принести апеляції (а якщо справа розглядалася у першій інстанції суддею апеляційного суду — касаційні скарги чи подання).

Рішення про призначення справи до судового розгляду відповідно до ст. 245 КПК суддя приймає за наявності достатніх підстав. Такими підставами, точніше підставою, є відсутність перешкод для розгляду справи в судовому засіданні. Висновок про відсутність таких перешкод може бути зроблено тоді, коли справа підсудна суду, який приймає її для розгляду, в ході провадження у справі не було допущено істотних порушень кримінально-процесуального законодавства, а також немає інших підстав для повернення справ на додаткове розслідування або прокурору, немає підстав для зупинення або закриття кримінальної справи в стадії попереднього розгляду.

Постанова судді про призначення справи до судового розгляду по­винна відповідати вимогам ч. 2 ст. 245 КПК. У цій постанові суддя вказує на наявність відповідних підстав для внесення справи до су­дового розгляду, визначає день, час і місце розгляду справи, вирішує питання про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, а також інші питання, перелічені в ст. 253 КПК. Належне вирішення цих питань забезпечує належну підготовку справи для розгляду в су­довому засіданні, створює умови для реалізації сторонами наданих їм прав у суді.

День розгляду справи суддя визначає з огляду на строки, визначе­ні ст. 256 КПК: не пізніше 10 діб, а в разі складності справи — не піз­ніше 20 діб з дня попереднього розгляду. При цьому суддя враховує обсяг роботи, яку потрібно провести для забезпечення належного роз­гляду справи — кількість свідків, потерпілих, підсудних, експертів, яких необхідно викликати в судове засідання і відповідно виписати та направити їм повістки, забезпечити виклик народних засідателів (ч. З ст. 17 КПК). Як вже було зазначено, справи, в яких було про­ведено досудову підготовку матеріалів у протокольній формі, суддя повинен призначити до розгляду не пізніше як у десятиденний строк (ст. 431 КПК).

У тих випадках, коли склад суду залежить від наявності або відсут­ності відповідного клопотання обвинуваченого (ч. 2 ст. 17 КПК), суддя з'ясовує, чи було роз'яснено обвинуваченому таке право під час закін­чення досудового слідства і ознайомлення його з матеріалами справи, чи звертався обвинувачений з клопотанням про розгляд його справи колегіальним складом суду (ч. 1 ст. 218 КПК). Якщо назване право не було роз'яснено обвинуваченому, або він не заявляв клопотання щодо складу суду, суддя повинен пояснити обвинуваченому про таке його право і з'ясувати думку обвинуваченого (або обвинувачених) з цього питання.

В усіх кримінальних справах, крім справ приватного обвинувачен­ня (ч.І ст. 27 КПК), участь прокурора є обов'язковою, і прокурор по­відомляється про час розгляду справи.

Суддя з'ясовує також питання про участь у справі захисника. Якщо захисник бере участь у справі, то його повідомляють про день та час розгляду справи. Коли захисника в справі не було, а участь його обов'язкова, то, як ми згадували раніше, доцільно забезпечити його участь саме в попередньому розгляді, а в тих випадках, коли участь захисника не є обов'язковою, суддя нагадує обвинуваченому (якщо він присутній при попередньому розгляді) про його право запросити захисника, а також сам призначає захисника за наявності підстав, пе­редбачених ч. 4 ст. 47 КПК.

Якщо в стадії попереднього розгляду буде заявлено цивільний по­зов, суддя відповідно до ст. 28 КПК приймає рішення про розгляд ци- вільного позову в одному провадженні з кримінальною справою, або відмовляє в цьому, якщо позов не пов'язаний з обвинуваченням, яке є предметом судового розгляду. Коли суддя вирішив, що цивільний позов підлягає розгляду в кримінальній справі, він приймає рішення про визнання потерпілого (або юридичної особи, якій заподіяно шко­ду) цивільним позивачем, а також про притягнення певних осіб як цивільних відповідачів, якщо матеріальна відповідальність за шкоду, яку було завдано обвинуваченим, покладається на інших осіб.

Коли дані досудового слідства дають підстави для висновку про те, що злочином було заподіяно фізичній особі матеріальну, фізичну або моральну шкоду, але така особа не була визнана потерпілою, суддя приймає рішення про визнання її потерпілою. Таке ж рішення, про визнання особи потерпілою, суддя приймає і в тих випадках, коли внаслідок злочину настала смерть потерпілого, один з його родичів був визнаний потерпілим, а в стадії попереднього розгляду заявлено клопотання про визнання потерпілим іншого родича замість поперед­нього, або разом з ним.

Суддя також за наявності до цього підстав визнає певних осіб закон­ними представниками обвинуваченого та потерпілого, представника­ми цивільного позивача та відповідача. Необхідність у таких рішеннях виникає тоді, коли на досудовому слідстві не було законних пред­ставників неповнолітніх обвинуваченого чи потерпілого, або виникла необхідність замінити одного законного представника, який брав участь на досудовому слідстві, на іншого. Таким особам, які визнані потерпілими, цивільними позивачами або відповідачами, законними представниками чи представниками в стадії попереднього розгляду справи, суд надсилає відповідні повідомлення з роз'ясненням прав, яких вони набувають, зокрема, права на ознайомлення з матеріалами справи, а також повістки або повідомлення про день і час судового роз­гляду справи.

Визначаючи, яких осіб необхідно викликати в судове засідання, суддя бере до уваги той список, який додано до обвинувального ви­сновку (ст. 224 КПК). В такому списку зазначені обвинувачені, по­терпілі, свідки, експерти, спеціалісти, яких вважає за необхідне ви­кликати в суд прокурор; в справах про злочини неповнолітніх — та­кож законні представники, представники органів та служб у справах неповнолітніх, представники організацій, в яких неповнолітній пра­цював або навчався. Закон не зобов'язує суддю в усіх випадках пого­джуватися з таким списком, але суддя повинен забезпечити сторонам можливість брати активну участь у доказуванні в судовому слідстві і тому, як ми вважаємо, він не може відмовитись викликати в судове засідання тих осіб, участь яких на думку прокурора необхідна. Крім того, сторони мають можливість при попередньому розгляді справи звернутися з клопотаннями про виклик нових свідків, спеціалістів, експертів. Якщо дані, які можуть бути отримані за допомогою таких осіб можна буде визнати належними та допустимими, суддя повинен задовольнити клопотання. Суддя має право із власної ініціативи вжи­ти заходів до витребування нових доказів, які будуть досліджуватись у судовому засіданні, — викликати свідків, котрі були допитані на досудовому слідстві, але яких не було включено в список при обвину­вальному висновку, витребувати нові документи

Особливу увагу суддя повинен приділити питанню про виклик в су­дове засідання експертів, враховуючи певні чинники.

Як наголошує Пленум Верховного Суду України в постанові № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997 року (зі змінами, внесеними постановою від 25 трав­ня 1998 року), при розгляді справ суди не мають права приймати рішення без проведення експертизи, якщо за законом проведення останньої є обов'язковим. Інші документи, в тому числі відомчі, де зазначаються обставини, встановлені із застосуванням спеціальних знань (наприклад, про причини аварії, розмір нестачі матеріальних цінностей) не можуть розглядатися як висновок експерта. Тому суд­дя, призначаючи справу до розгляду, вирішуючи питання про осіб, що підлягають виклику в судове засідання, повинен передбачити можливість проведення експертизи в судовому засіданні, якщо, ска­жімо, є необхідність з'ясувати певні обставини, для чого потрібні спе­ціальні знання, а на досудовому слідстві експертиза не була проведена. В такому разі суддя викликає в судове засідання певного фахівця для участі його як експерта в судовому розгляді. У тих випадках, коли на досудовому слідстві була проведена експертиза, суддя визначає, чи є підстави для проведення в судовому засіданні додаткової чи повторної експертизи (ч.ч. 5 та 6 ст. 75 КПК), і відповідно вирішує питання про виклик експерта. Коли суддя вбачає підстави для про­ведення додаткової експертизи, він викликає того ж експерта, який проводив експертизу на досудовому слідстві, а в разі неможливості його явки — іншого фахівця, за наявності підстав для проведення по­вторної експертизи — викликає іншого фахівця для допуску його як експерта.

Якщо експертиза була призначена і проведена на досудовому слід­стві, І суддя не вбачає підстав для проведення додаткової або повторної експертизи, суд з участю сторін повинен буде провести дослідження висновку експерта, який було дано на досудовому слідстві. Таке дослі­дження можливе з участю експерта, або його у відсутності, тому суд­дя і в цьому разі вирішує питання про доцільність виклику експерта, щоб з його участю дослідити наявний у справі висновок. У такому разі викликається той експерт, який проводив експертизу на досудовому слідстві.

Вирішуючи питання про виклик певних фахівців для участі їх в судовому засіданні як експертів, суддя керується вимогами Закону України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року.

Якщо в справі бере участь особа, яка не володіє мовою судочинства, в судове засідання викликається перекладач.

Відповідно до 2 ст. 253 КПК суддя, який призначає справу до су­дового розгляду, може передбачити можливість застосування в судо­вому розгляді положень ч. З ст. 299 КПК, тобто визнати недоцільним дослідження в судовому слідстві певних доказів щодо тих обставин справи, які не оспорюються сторонами, і відповідно вирішити питан­ня про виклик у судове засідання лише тих осіб та витребування тих доказів, про допит чи дослідження яких надійшли клопотання від сторін. Вирішуючи таке питання, суддя повинен діяти досить виваже­но, переконатися в тому, що підсудний на досудовому слідстві визна­вав себе винним, не заперечував фактичних обставин справи, що така його позиція була добровільною. Звичайно ж, суддя враховує думку прокурора з цього питання, а якщо в попередньому розгляді беруть участь підсудний, його захисник, потерпілий, його представник, то вони також висловлюють свої міркування щодо обсягу доказів, які бу­дуть досліджуватися в судовому засіданні, а цивільний позивач та від­повідач, їх представники висловлюють свою думку щодо тих доказів, які необхідно буде досліджувати (або не досліджувати) в суді для ви­рішення цивільного позову. Необхідно зауважити, що остаточне вирі­шення питання про обсяг доказів, які необхідно дослідити в судовому слідстві, належить суду, який розглядатиме справу.

При вирішенні питань щодо призначення справи до розгляду і про виклик у судове засідання конкретних осіб, суддя повинен бути об'єктивним і неупередженим, спрямовувати зусилля на створення умов для змагальності сторін в доказуванні.

У постанові про призначення справи до розгляду суддя вирішує і питання про запобіжний захід — за наявності відповідних підстав обирає, залишає той, який було обрано на досудовому слідстві, або змінює його.

Постанова про призначення справи до розгляду не підлягає оскар­женню, на неї не може принести подання прокурор.

Після призначення справи до судового розгляду відповідно до ст. 254 КПК підсудному необхідно вручити копію обвинувального висновку та повістку про виклик у судове засідання. Якщо прокурор змінив об­винувачення відповідно до ст. 231 КПК, підсудному вручається також постанова прокурора про зміну обвинувачення. Коли обвинувальний висновок та постанова прокурора складені мовою, якою не володіє підсудний, зазначені документи необхідно перекласти рідною мовою підсудного або мовою, якою він володіє, і вручити їх перекладеними. У тих випадках, коли в справі притягнуто декілька підсудних, обви­нувальний висновок та постанову прокурора необхідно вручити кож­ному з них. Якщо підсудний неповнолітній, обвинувальний висновок і постанову прокурора про зміну обвинувачення необхідно вручити також законному представникові такого підсудного. Коли підсудний (та його законний представник) брав участь у попередньому розгляді справи, вказані документи йому вручають у суді після оголошення по­станови про призначення справи, а в разі його відсутності, направля­ються йому поштою або посильним. Підсудним, які перебувають під вартою, відповідні документи вручаються через адміністрацію місця ув'язнення. Про вручення копії обвинувального висновку та повістки підсудний дає розписку. В разі відмови підсудного дати таку розпис­ку, про це робиться позначка на повістці, крім того, працівники уста­нови, в якій він тримається під вартою, складають відповідний акт, а якщо підсудний перебуває на волі, то акт про відмову від одержання повістки та копії обвинувального висновку (або про неможливість вру­чення цих документів через відсутність особи за вказаною адресою) складають працівники суду або поштового відділення. Розписка або повістка з позначкою про відмову дати таку розписку і акт додаються до справи. Якщо підсудний відмовився від одержання обвинувально­го висновку та повістки, до нього може бути застосовано примусовий привід для того, щоб забезпечити вручення цих документів.

Повістками викликаються до суду потерпілі, свідки, експерти, пе­рекладачі. Коли до когось із цих осіб було застосовано заходи безпеки, їх виклик здійснюється через органи, які здійснюють такі заходи.

Закон вимагає вручення підсудному копії обвинувального висновку в строк не менший як три дні для того, щоб підсудний міг підготувати­ся до судового засідання, зустрітися із своїм захисником, обговорити напрямок захисту, підготувати певні клопотання.

Іншим особам повістки також необхідно направити заздалегідь, щоб вони могли отримати їх не менш як за три дні до судового роз­гляду.

Після призначення справи до розгляду прокурор, підсудний та його захисник, потерпілий та його представник мають право ознайомитися з усіма матеріалами справи (крім матеріалів про застосування заходів безпеки щодо окремих осіб), а цивільний позивач та цивільний від­повідач — з матеріалами, які стосуються цивільного позову, робити необхідні виписки; таке право надано їм ст. 355 КПК незалежно від того, чи ознайомлювалися ці особи з матеріалами справи на досудово­му слідстві. Для ознайомлення з матеріалами справи зазначені особи звертаються до суду з відповідним клопотанням. Ознайомлення сторін з матеріалами справи відбувається в приміщенні суду під контролем працівника суду, а підсудний, який утримується під вартою, знайо­миться з матеріалами справи за місцем ув'язнення. З огляду на те, що деякі особи можуть зловживати правом на ознайомлення з матеріала­ми справи і явно затягувати таке ознайомлення, висувати не передба­чені законом умови ознайомлення, Пленум Верховного Суду України в постанові № 6 від 30 травня 2008 року, визнав правильною практику тих суддів, які обмежують час на ознайомлення, а потім припиняють його у випадках недобросовісного користування таким правом.

Date: 2015-07-25; view: 448; Нарушение авторских прав