Поняття, завдання, значення стадії попереднього розгляду справи суддею

Попередній розгляд справи суддею — третя стадія кримінального процесу, перша судова стадія. Розгляд справи в даній стадії названо попереднім, бо він передує розгляду справи в наступній стадії — су­довому розгляді. Як зазначив Пленум Верховного Суду України в постанові № б від 30 травня 2008 року «Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому роз­гляді кримінальних справ у судах першої інстанції», попередній роз­гляд справи є важливою самостійною стадією кримінального процесу, в якій суддя зобов'язаний на підставі ретельного вивчення матеріалів справи перевірити, чи достатньо підстав для призначення справи до судового розгляду. Вирішуючи таке питання, суддя встановлює наяв­ність або відсутність перешкод для судового розгляду справи. Обста­винами, які не дозволяють призначити справу до судового розгляду, є насамперед істотні порушення кримінально-процесуального законо­давства в досудових стадіях, а також деякі інші обставини — відсут­ність обвинуваченого через хворобу або втечу, наявність підстав для закриття справи т. ін. Якщо ж суддя не виявить перешкод для роз­гляду справи судом, він повинен забезпечити необхідні умови для су­дового розгляду. Таким чином, можна визначити завдання стадії по­переднього розгляду справи суддею — по-перше, здійснення судового контролю за додержанням законодавства в попередніх, досудових ста­діях, а, по-друге, підготовка справи до судового розгляду.

Здійснюючи контрольні повноваження, суддя з участю прокурора та інших учасників судового розгляду з'ясовує, зокрема, такі питан­ня: чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла; чи скла­дено обвинувальний висновок (або інше рішення) відповідно до вимог КПК, чи не було допущено під час порушення справи, провадження, дізнання і досудового слідства таких порушень вимог КПК, без усу¹ нення яких справа не може бути «призначена до судового розгляду. За клопотанням сторін суддя також перевіряє, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, а за клопо­танням сторони обвинувачення — чи немає підстав для кваліфікації діяння, в якому обвинувачується особа, за статтею КК, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин чи для пред'явлення обви­нуваченому нового обвинувачення (ст. 237 КПК). З власної ініціативи суддя не торкається питання про правильність (або неправильність) кваліфікації діяння обвинуваченого, про обсяг обвинувачення. Ці пи­тання вирішуватиме суд, який розгляне справу по суті, в наступній стадії. Але в тих випадках, коли, наприклад, потерпілий висловлює свою незгоду з кваліфікацією діяння обвинуваченого, яка дана в об­винувальному висновку, наполягає на зміні обвинувачення на більш тяжке і в зв'язку з цим клопочеться про направлення справи на додат­кове розслідування, суддя, враховуючи думку сторін, повинен буде вирішити таке клопотання. А це потребує перевірки правильності ви­сунутого обвинувачення, зокрема, правильності кваліфікації, наяв­ності підстав для кваліфікації діяння, на який наполягає потерпілий.

Відповідно до ч. З ст. 110, ч. 6 ст. 234, ч. З ст. 236 КПК в стадії попе­реднього розгляду справи можуть бути розглянуті скарги на дії та рі­шення органів дізнання, слідчого та прокурора. Розгляд таких скарг є одним з контрольних повноважень судді.

Якщо істотних порушень законодавства на попередніх стадіях не виявлено, суддя перевіряє, чи немає інших перешкод для розгляду справи, тобто, чи немає підстав для зупинення або закриття справи, і за відсутності таких підстав, здійснює підготовку справи до судового розгляду. Така підготовка складається з того, що суд ця визначає день, час і місце судового розгляду, вирішує, яких осіб необхідно виклика­ти в судове засідання т.ін.

Значення стадії визначається тим, що вона забезпечує своєчасне ви­явлення істотних порушень кримінально-процесуального законодав­ства, які не дозволили б суду розглянути справу по суті та постановити законний і обґрунтований вирок, а також дозволяє встановити інші об­ставини, які перешкоджатимуть розгляду справи по суті в стадії судо­вого розгляду. Якщо, скажімо, на досудовому слідстві було порушено право обвинуваченого на захист (наприклад, захисник не брав участі на досудовому слідстві, хоч участь його була обов'язковою) то призна­чити справу до судового розгляду немає сенсу, адже і в тому випад­ку, коли сам суд не припуститься жодного порушення закону, вирок (якщо суд винесе його) буде незаконним. Це пов'язано з тим, що відпо­відно до ст. 370 КПК істотні порушення кримінально-процесуального закону, які мали місце в досудових стадіях, впливають на законність вироку. Виявлення істотних порушень кримінально-процесуального законодавства в стадії попереднього розгляду справи потягне направ­лення справи на додатковий розгляд саме з даної стадії для того, щоб такі порушення було усунуто в стадії досудового розслідування.

Якщо в цій стадії буде виявлено, що обвинувачений захворів на тяжку хворобу, або утік і місце його знаходження невідомо, то при­значити судовий розгляд також неможливо і справу суддя зупиняє.

Крім того, на даній стадії можливо і остаточне вирішення справи шляхом її закриття за наявності певних підстав.

Таким чином, забезпечується призначення в судове засідання тіль­ки таких справ, щодо розгляду яких не виявлено перешкод. Для того, щоб забезпечити повний і якісний розгляд справи в судовому засідан­ні, суддя вирішує питання, передбачені ст. 253 КПК, зокрема, визна­чає день і місце судового розгляду, а також список осіб, яких необхід­но викликати в судове засідання. Крім того, в даній стадії можливо заявлення цивільного позову, тому суддя може прийняти рішення про визнання особи цивільним позивачем, про притягнення цивільного відповідача, про визнання осіб законними представниками обвинуваченого, потерпілого т.ін.

На жаль, проведення стадії попереднього розгляду справи перед­бачено не по всіх справах. Стадію попереднього розгляду проходять справи, які надійшли до суду з обвинувальним висновком або з поста­новою про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідаль­ності за наявності підстав, передбачених ст.ст. 45-49 КК або в зв'язку з амністією (якщо законом про амністію передбачено, що такий за­кон застосовує саме суд). Стадія попереднього розгляду проводиться в справах приватного обвинувачення (ст. 251 КПК).

КПК не передбачає проведення попереднього розгляду у справах, які надійшли до суду з постановою про застосування примусових за­ходів медичного характеру. Такі справи відповідно до ст. 419 КПК суддя, якщо погодиться з постановою слідчого, вносить безпосередньо в судове засідання (що повинен зробити суддя в разі, коли він не по­годжується з постановою слідчого, КПК не вказує). Не передбачено проведення попереднього розгляду також у справах про застосуван­ня примусових заходів виховного характеру щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку кримінальної відпові­дальності. Такі справи суддя також вносить у судове засідання, якщо погоджується з постановою про застосування примусових заходів ви­ховного характеру, а якщо не погоджується — повертає прокурору (ч. 2 ст. 447 КПК). Таке регулювання з цього питання можна пояснити тим, що до 2001 року в кримінальному процесі після досудового роз­слідування проводилась стадія віддання до суду, в якій суд (або суддя) вирішували питання про наявність підстав для віддання до суду особи, яку було притягнуто до кримінальної відповідальності. Звичайно ж, відносно осіб, котрі не були суб'єктами злочину, рішення про віддан­ня до суду не приймалося, а отже і справи відносно таких осіб не про- ходили названу стадію. На даний час немає ніяких принципових пере­шкод для того, щоб всі кримінальні справи після надходження їх до суду призначалися до попереднього розгляду суддею. Проведення по­переднього розгляду і по названих категоріях справ дозволить краще підготувати їх для розгляду в наступній стадії, вирішити клопотання, з якими, можливо, звернуться до судді учасники судового розгляду, своєчасно відреагувати на порушення вимог процесуального закону. Зважаючи на таке, доцільно було б передбачити в КПК необхідність проведення попереднього розгляду всіх справ, які надійшли до суду для розгляду по суті.

Вдається важливою позиція Пленуму Верховного Суду України з цього питання. В п. 9 постанови № 7 від 3 червня 2005 року «Про прак­тику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» Пленум пропонує суддям у справах, які надійшли від прокурора з постановою про застосування примусових заходів медичного характеру, виносити постанову про призначення су­дового засідання. В разі незгоди з постановою слідчого внаслідок ви­явлення порушень кримінально-процесуального законодавства, без усунення яких справа не може бути призначена в судове засідання, суддя відповідно до ст. 246 КПК своєю постановою повертає справу на додаткове розслідування. Зазначені питання суддя розглядає одноосо­бово з обов'язковою участю прокурора і з повідомленням захисника. При цьому в разі потреби ведеться протокол. Таким чином, Пленум Верховного Суду України пропонує проводити по суті попередній роз­гляд справ, які надійшли до суду з постановою про застосування при­мусових заходів медичного характеру.

Доцільно також було б проводити попередній розгляд суддею тих справ, в яких було скасовано вирок (або інше рішення) з направленим справи на новий судовий розгляд. Це забезпечувало б кращу підготов­ку справи до судового розгляду, дозволило б сторонам звернутися з клопотаннями, зупинити провадження в справі, якщо обвинувачений захворів.