Локальний предмет доказування

Розглянуті обставини, які складають предмет доказування, необ­хідно встановити для вирішення справи по суті. Разом з тим, у ході провадження в кримінальній справі виникає необхідність вирішувати деякі питання, для чого потрібно встановити певні обставини, зокре­ма, в зв'язку із здійсненням судом (суддею) функції судового контро­лю. Так, скажімо, розгляд у суді подання слідчого про обрання до об­винуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту потребує встановлення наявності відповідних підстав.

Саме в зв'язку з формуванням в законодавстві функції судового контролю в науковій літературі набрало актуальності питання про об­ставини, які необхідно встановити на підставі доказів під час розгляду в суді скарг на дії та рішення органів дізнання, слідчого, прокурора, подання про проведення слідчих дій, що обмежують права громадян, про усунення захисника від участі в справі, тобто про існування особ­ливого предмета доказування.

Ми також вважаємо, що є необхідність у виділенні так званого «ло­кального» предмета доказування, тобто переліку обставин, які слід встановити, зокрема, при здійсненні судом (суддею) контрольних пов­новажень. На жаль, у чинному кримінально-процесуальному законо­давстві такі обставини чітко не визначені і тому суттєве значення ма­ють роз'яснення Пленуму Верховного Суду України з цих питань.

Як зауважив Пленум Верховного Суду України в постанові № 4 від 25 квітня 2003 року (із змінами, внесеними постановою № 10 від 11 червня 2004 року та постановою № 25 від 24 жовтня 2008 року) «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та подовження строків тримання під вартою на ста­діях дізнання та досудового слідства», під час судового розгляду по­дання про взяття під варту, предметом дослідження є ті обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання цього запобіжного заходу. Зокрема, суддя з'ясовує, чи є підозра у вчиненні особою злочину або обвинувачення останньої обґрунтованими, тобто чи є в розпоряджен­ні органу дізнання, слідчого встановлені у визначеному законом по­рядку достатні дані, що свідчать про наявність ознак злочину, вчи­неного саме цією особою (ними можуть бути заяви й повідомлення про злочин, явка з повинною, документи, складені за результатами оперативно-розшукової діяльності, протоколи слідчих дій, висновки експертиз тощо).

Якщо питання про взяття під варту вирішується до порушення кримінальної справи щодо затриманої особи, суддя повинен перевіри­ти, чи мали місце передбачені частинами 1 та 2 ст. 106 КПК підстави для затримання, чи наведені вони у відповідній постанові органу ді­знання і чи зазначено в ній, у вчиненні якого саме злочину підозрю­ється особа та як він кваліфікується за статтями КК.

У разі, коли питання стосується особи, щодо якої порушено кримі­нальну справу, суд має дослідити, чи наявні передбачені ст. 94 КПК приводи та підстави до її порушення і чи зазначено в постанові кримі­нальний закон, за ознаками якого порушено кримінальну справу.

Коли питання про застосування запобіжного заходу у вигляді взят­тя під варту вирішується щодо обвинуваченого, необхідно також пере­вірити, чи є у справі докази, що вказують на вчинення злочину саме цією особою, чи відповідає постанова про притягнення її як обвину­ваченого вимогам ст. 132 КПК, чи було пред'явлено обвинувачення з додержанням вимог ст. 140 КПК.

Далі Пленум підкреслив, що суддя не вправі досліджувати дока­зи, давати їм оцінку, в інший спосіб перевіряти доведеність вини пі­дозрюваного чи обвинуваченого, а постанови про обрання запобіжного заходу мають бути викладені у формулюваннях, які забезпечують до­тримання принципу презумпції невинуватості особи.

Крім названих обставин досліджуються також обставини, які від­повідно до ст. 150 КПК мають бути враховані при обранні запобіжного заходу» вік підозрюваного чи обвинуваченого, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання, дані про по­передні судимості, соціальні зв'язки особи, її схильності (чи вживає наркотики, алкогольні напої тощо), спосіб життя, поведінку під час провадження в цій або іншій кримінальній справі (чи не ухилялася раніше ця особа від слідства, суду або виконання судових рішень, чи не вчинювала злочини проти правосуддя). Дослідженню підлягають і відомості, що вказують на існування факторів, обставин чи моральних цінностей, які можуть свідчити про те, що підозрюваний, обвинуваче­ний, перебуваючи на волі, не порушуватиме покладених на нього про­цесуальних обов'язків, та не займеться злочинною діяльністю (п. 10 названої постанови).

Менш конкретними є роз'яснення щодо обставин, які необхідно встановити під час розгляду подань про проведення слідчих чи оперативно-розшукових дій, пов'язаних з обмеженням конституційних права і свобод людини і громадянина, в постанові Пленуму № 2 від 28 березня 2008 року «Про деякі питання застосування судами Укра­їни законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснен­ня оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства». Аналіз деяких рекомендацій з цього питання дозволяє дійти виснов­ку, що, розглядаючи, наприклад, подання органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, суди повинні переконатися, що в поданні вказано мету, з якою пропонується здійснити певні дії, обґрун­тування терміну їх застосування, та неможливості одержати інформа­цію іншим способом. Крім того, в поданні має бути зазначено, які саме заходи пропонується провести, спосіб їх здійснення, об'єкт здійснення заходів з конкретними характеристиками (номер каналу зв'язку, його вид, адреса житла чи іншого володіння особи, вмотивовані дані про їх належність особі та дані про те, що особа може користуватися ними тощо). Далі в постанові підкреслюється, що суди не вправі надавати до­зволи на проведення розглядуваний дій, якщо немає даних, які б свід­чили, що отримати інформацію в інший спосіб неможливо. В поданні слідчого про проведення обшуку, огляду чи виїмки має бути зазначено, зокрема, дані про порушення кримінальної справи, дані про особу пі­дозрюваного (обвинуваченого), адресу житла чи іншого володіння осо­би, де планується провести певні дії, дані про те, що знаряддя злочину, речі чи цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети чи документи, сліди злочину та інші речові докази, які можуть мати значення для справи, знаходяться в цьому житлі чи іншому володін­ні особи. Розглядаючи подання, суддя, для того, щоб переконатися в наявності підстав для проведення конкретних дій, вивчає матеріали оперативно-розшукової, контррозвідувальної або кримінальної спра­ви, причому, обсяги надання матеріалів справи визначаються суддею.

Поняття «локальний предмет доказування» доцільно вживати і для визначення обставин, які підлягають доказуванню під час розгля­ду різних питань у стадії виконання вироку.

Вважаємо, що розглядуване поняття потребує подальшого науко­вого дослідження, а також конкретизації в законодавстві переліку об­ставин, які повинні бути встановлені для прийняття певних рішень під час провадження в справі.