Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинствіДля встановлення істини і ефективної боротьби зі злочинністю при розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ важливе значення мають правдиві свідчення його учасників, правильне здійснення всіх процесуальних дій. Проте, як показує практика, дуже частими є випадки, коли на учасників кримінального процесу здійснюється тиск з боку зацікавлених осіб, що полягає в погрозах, підкупі тощо» Особливо гостро це питання постало з розвитком організованої злочинності, коли в руках злочинців зосередилися великі матеріальні цінності, значну частину яких вони стали витрачати на попередження свого викриття. Зрозуміло, безпеку суб'єктів кримінального судочинства, зобов'язана забезпечувати держава, як і безпеку кожного громадянина, що передбачене ст. 27 Конституції України. У розвиток положень цієї статті були прийняті Закони України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та «Про забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві», — обидва від 23.12.1993 р. У цих законах перераховані особи, що мають право на захист від протиправних посягань, пов'язаних із здійсненням ними своїх обов'язків щодо здійснення, участі або сприяння кримінальному судочинству. Також у законах закріплені органи, що забезпечують такий захист, правовий статус цих органів та осіб, які мають право на захист, перераховані самі заходи захисту і порядок їх застосування і скасування, відповідальність за невиконання обов'язків, передбачених цими законами, і порядок фінансування і матеріально-технічного забезпечення даних заходів безпеки. Правильне вирішення проблеми забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу знаходиться в прямій залежності від однозначного розуміння всіма посадовими особами, причетними до цієї діяльності, основного категоріального апарату і, перш за все, з'ясування сенсу поняття «безпека». Загроза, як зовнішній чинник небезпеки, здійснює специфічний вплив на конкретного суб'єкта процесу і, тим самим, зумовлює його особливий психологічний стан. З психологічної точки зору небезпеку обумовлює стан небезпеки (боязні) людини, яке характеризується наявністю у нього відчуття тривоги, передчуття загрози особисто йому або тим цінностям, якими дана особа дорожить; виникненням в зв'язку з цим страху і похідного від нього неспокою, наявність психічної напруженості, соціальної і біологічної дискомфортності. З урахуванням сказаного, можна дійти висновку, що безпека означає відсутність у даний момент реальної загрози спричинення об'єктам, що охороняються, цінностям або особам тієї конкретної шкоди, настання якої раніше побоювалися. Для забезпечення безпеки важливо уміти правильно оцінити ситуації, що склалися, і встановити наявність або відсутність небезпеки. Останні можуть бути реальними чи уявними. Слід зазначити, що будь- яка небезпека викликає у людини потребу до захисту, але особливо гостро остання відчувається саме за наявності реальної небезпеки. І оскільки безпека звільняє людину від психофізіологічної напруженості і пов'язаних з нею різних негативних наслідків, остільки вона є для громадянина не тільки бажаною, але і до того ж, вкрай необхідною, у зв'язку з чим він вимушений шукати шляхи її забезпечення. Під забезпеченням безпеки слід розуміти своєчасне і правильне прийняття компетентними органами сукупності спеціальних заходів, реалізація (здійснення) яких усунула існуючу раніше загрозу і попередила виникнення нової реальної загрози, тобто можливості спричинення шкоди об'єктам, що охороняються. Ефективність захисту суб'єктів кримінального процесу від злочинних посягань багато в чому залежить від застосування адекватних заходів безпеки, які тільки і можуть забезпечити досягнення поставленої мети. Заходи забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу повинні володіти цілком конкретною якісною визначеністю. їх встановлення здійснюється з урахуванням тих вимог, яким названі заходи повинні відповідати, а саме: 6) законності, тобто відповідати тим законодавчим актам, які регламентують, з одного боку, правове положення особи в країні, а з іншої — встановлюють спеціальний порядок проводжання у кримінальних справах і застосування заходів безпеки відносно всіх суб'єктів кримінального процесу; 7) обгрунтованість заходів безпеки. Ця вимога орієнтує правозасовувача на раціоналізацію своїх рішень і тих дій, які направлені на їх виконання; 8) конкретність заходів безпеки. Це означає, що в рішенні про застосування заходів безпеки повинно бути точно вказано, по-перше, відносно кого приймається захід безпеки; по-друге, який саме захід безпеки буде застосований; по-трете, коли, в яких просторово-часових межах дана міра буде реалізована. І, нарешті, на кого конкретно покладається обов'язок реалізувати прийняте рішення, забезпечити фактичну безпеку того або іншого суб'єкта кримінального процесу; 9) реальність заходів безпеки орієнтує правоохоронні органи на використання (застосування) таких заходів безпеки, які дійсно існують, у розпорядженні тих, на кого покладається вирішення завдання забезпечення безпеки; 5) радикальність заходів безпека тісно пов'язана з їх реальністю і припускає рішуче і кардинальне усунення тих чинників (або обставин), які створюють небезпеку для даного суб'єкта кримінального процесу. Реалізація (здійснення) безпеки — не одноактна дія, а процес, іцо складається з системи взаємозв'язаних дій, що приводять у своїй єдності до кінцевої мети — реально забезпеченої безпеки конкретної особи. Відповідно до Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р. об'єктом захисту є захист життя, здоров'я, житла, майна особи, що бере участь у кримінальному процесі, а також членів її сім'ї і навіть близьких родичів. У КПК цей перелік об'єктів дещо детальніше регламентований. Відповідно до ст. 52-1 право на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав мають: особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь у виявленні, запобіганні, припиненні і розкритті злочину чи сприяла цьому; потерпілий або його представник у кримінальній справі; підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники; цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; свідок; експерт, спеціаліст, перекладач і понятий; члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у пунктах 1-6 цієї статті, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства. Пункти «б» і «в» ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» встановлюють, що захисту підлягають також працівники суду і правоохоронних органів, які безпосередньо беруть участь у провадженні і розслідуванні кримінальних справ, а також в оперативно-розшуковій діяльності. Також відповідно до цього закону захисту підлягають близькі родичі перерахованих осіб. Під правоохоронними органами в цьому законі розуміють органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки. Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. При цьому члени сімей і близькі родичі всіх перерахованих осіб набувають права на забезпечення їх безпеки тоді, коли загроза або інша протиправна дія відносно них є способом впливу на учасників кри- мінального судочинства (в даному випадку під терміном «учасники» слід розуміти не тільки осіб, включених в п. 8 ст. 32 КПК, але всіх осіб, вказаних в ч. 2 ст. 52-1 КПК). Застосування заходів безпеки можливе тільки за наявності для цього законних приводів і підстави. І в даному випадку під приводом для вживання заходів безпеки розуміється передбачене законом джерело відомостей про наявність реальної загрози для життя, здоров'я майна і житла конкретним суб'єктам кримінального процесу. У ст. 20 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві», закріплений вичерпний перелік приводів для застосування заходів безпеки. До них віднесені: а) заява учасника кримінального судочинства, члена його сім'ї або близького родича; б) звернення керівника відповідного державного органу; в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу і майну зазначених осіб. Заява учасника кримінального судочинства може бути як письмовою, так і усною. Письмова заява залучається до матеріалів справи, усне заноситься до протоколу відповідної процесуальної дії. Звернення керівника повинне носити письмовий характер, якщо факти протиправного впливу стали йому відомі під час його діяльності. Оперативна і інша інформація про наявність загрози життя, здоров'ю, житлу і майну осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, може бути отримана як до порушення кримінальної справи, так і під час його розслідування або судового розгляду. Підставою ж для застосування заходів забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей, близьких родичів є дані про наявність реальної загрози їх життя, здоров'ю, житлу і майну. Фактичні дані про наявність загрози повинні бути достатніми. Не випадково частина 2 ст. 22 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» і ч. З ст. 52-1 КПК, відображаючи реальності життя, встановлює правило, відповідно до якого, орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, дізнання, слідчий, прокурор, суд, отримавши заяву або повідомлення про загрозу безпеки особи, вказаної в ст. 2 указаного Закону, зобов'язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а в невідкладних випадках — негайно, прийняти рішення про застосування або про відмову в застосуванні заходів безпеки. Перевірка достовірності вказаних джерел інформації може здійснюватися як процесуальними, так і не процесуальними засобами. Ст. З Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві» визначає органи, до компетенції яких віднесено забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства. Ці органи діляться на дві групи: ті, що приймають рішення про застосування заходів безпеки і органи, які здійснюють заходи безпеки Рішення про застосування заходів безпеки приймається ор- ганом дізнання, слідчим, прокурором, судом, у проваджені яких знаходяться кримінальні справи про злочини, в розслідуванні або судовому розгляді яких брали або беруть участь особи, що мають право на забезпечення безпеки. Такі рішення також можуть приймати органи /підрозділи), які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, ВІДНОСНО осіб, які брали участь або сприяли виявленню, попередженню, припиненню і розкриттю злочинів. Що ж стосується забезпечення безпеки працівників суду та правоохоронних органів, то таке рішення приймає відповідний керівник того органу, де працюють ці особи (ст. 14 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»). Здійснення заходів безпеки покладається на органи служби безпеки або внутрішніх справ, у складі структур яких з цією метою створюються спеціальні підрозділи. Заходи безпеки щодо військовослужбовців здійснюються також командирами військових частин, а відносно осіб, що знаходяться в установах кримінально-виконавчої системи здійснюються органами і установами виконання покарань. Щодо працівників органів охорони державного кордону забезпечення безпеки покладається на органи охорони державного кордону України, а щодо співробітників розвідувальних органів України та їх близьких родичів — на відповідні розвідувальні органи України. Закон закріпив права і обов'язки органів, що забезпечують безпеку. Орган, який приймає рішення про застосування заходів безпеки має право: а) витребувати необхідні матеріали і отримувати пояснення без проведення слідчих дій з приводу заяв і повідомлень про загрозу безпеці осіб, відносно яких вирішується питання про застосування заходів безпеки; б) вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, застосування додаткових заходів; в) відміняти здійснювані заходи частково або повністю. До прав органів, які здійснюють заходи безпеки, відноситься: а) право визначати заходи безпеки, способи і методи їх реалізації, а у разі потреби доповнювати або замінювати ці заходи; б) право вимагати від осіб, взятих під захист, дотримання умов здійснення заходів безпеки, а також виконання законних розпоряджень, пов'язаних із застосуванням цих заходів; в) звертатися до органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, у провадження яких знаходиться кримінальна справа, з клопотанням про прийняття рішення про застосування заходів безпеки при провадженні процесуальних дій або про скасування здійснюваних заходів. У ч. З ст. 6 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві» закріплені обов'язки органів, що забезпечують безпеку: — негайно реагувати на кожний випадок протиправних дій відносно осіб, що знаходяться під захистом, вчинених у зв'язку із сприянням судочинства; 4) забезпечувати захист життя, здоров'я, житла і майна відповіде до характеру загрози; 5) своєчасно повідомляти осіб, взятих під захист, про зміну або скасування заходів безпеки відносно них. Суворе виконання даних обов'язків гарантується низкою кримінально-правових санкцій, що настають у разі їх невиконання або неналежного або невчасного виконання. Це ст. 380 Кримінального кодексу України — незастосування заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист, і ст. 381 Кримінального кодексу України — розголошування відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист. Рішення про застосування заходів безпеки або про відмову в цьому формується відповідними органами у вигляді мотивованої постанови або ухвали і передається для виконання органу, на який покладено застосування заходів безпеки. Ця ухвала або постанова є обов'язковою для виконання вказаними органами. У разі наявності в заяві або повідомленні про загрозу безпеки особи відомостей про злочин орган дізнання, слідчий, прокурор, суд у порядку, передбаченому ст. 94, 98 і 99 КПК, приймає рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи або передачу заяви або повідомлення за належністю. Про прийняте рішення терміново у письмовій формі повідомляється заявник. Отримавши таке повідомлення, зацікавлені особи можуть у разі незгоди з ним оскаржити його відповідному прокуророві, до місцевого суду за місцем розслідування справи або вищестоящим посадовим особам. Орган, якому доручено здійснення заходів безпеки, встановлює перелік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись конкретними обставинами справи і необхідністю усунення існуючої небезпеки. Про заходи безпеки, умови їх здійснення і правила користування майном і документами, виданими з метою забезпечення безпеки, інформується особа, взята під захист. Про застосовані заходи безпеки і про їх результати орган, що здійснює заходи безпеки, інформує орган дізнання, слідчого, прокурора, суд, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, а у разі усунення загрози подає відповідному органу за місцем перебування особи, взятої під захист, клопотання про скасування заходів безпеки. Орган, що здійснює заходи безпеки, і особу, взяту під захист, можуть укласти договір про умови застосування цих заходів і відповідальність сторін. Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві» встановлені наступні заходи забезпечення безпеки: 1) особиста охорона, охорона житла і майна; 2) видача спеціальних засобів індивідуального захисту або сповіщення про небезпеку; 3) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних і інших переговорів, візуальне спостереження; 4) заміна документів і зміна зовнішності; 5) зміна місця роботи або навчання; в) переселення в інше місце проживання; 7) поміщення до дошкільної виховної установи або установу органів соціального захисту населення; 8) забезпечення конфіденційності відомостей про особу; 9) закрите судове засідання. Окрім цих заходів, з урахуванням характеру і ступеня небезпеки життя, здоров'ю, житлу або майну особи, взятої під захист, відповідні органи мають право ухвалити рішення про застосування і інших заходів безпеки. Для забезпечення безпеки військовослужбовців застосовуються: 1) особиста охорона, охорона житла і майна (здійснюється з урахуванням перебування особи на військовій службі); 2) відрядження військовослужбовця в іншу військову частину або військову установу; 3) переведення на нове місце служби (ст. 18 Закону). Безпека осіб, які знаходяться в місцях позбавлення волі або в місцях із спеціальним режимом утримання, забезпечується такими заходами безпеки, як: 1) особиста охорона, охорона житла і майна; 2) заміна документів і зміна зовнішності; 3) забезпечення конфіденційності відомостей про особу; 4) закрите судове засідання (з винятками і особливостями, обумовленими режимом утримання). Додатковими заходами забезпечення безпеки таких осіб є: 1) переведення в інше місце позбавлення волі або в інше місце із спеціальним режимом утримання; 2) окреме тримання (ст. 19 Закону «Про забезпечення безпеки осіб, що беруть участь в кримінальному судочинстві»). Відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» (ч.ч.14, 15 ст.9) з метою захисту життя, здоров'я, житла і майна осіб, що беруть участь у кримінальному процесі, і за наявності законних на те підстав можуть проводитися оперативно-розшукові заходи, пов'язані з тимчасовим обмеженням прав людини (наприклад, візуальне спостереження в суспільних місцях із застосуванням фото-, кино- і відеозйомки, оптичних і радіоприладів, інших технічних засобів — п. 11 ст.8). Схожі спеціальні заходи захисту передбачені й для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження їх майна з деякими відмінностями, а саме: а) особиста охорона, охорона житла і майна; б) видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку; в) встановлення телефону за місцем проживання; г) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження; д) тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку; е) забезпечення конфіденційності даних про об'єкти захисту; є) переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання (ст. 5 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»). У разі відмови особи, яка бере участь в кримінальному процесі, від захисту заходи забезпечення безпеки, передбачені статтями 9, 11-16 Закону «Про забезпеченні безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві», не здійснюються. У такій ситуації за наявності загрози настання тяжких наслідків з санкції прокурора або за ухвалою суду відносно цих осіб можуть застосовуватися заходи особистої охорони, охорони житла і майна, використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних і інших переговорів. Про застосування таких заходів, а також про право їх оскарження повідомляється особа, яка відмовилася від захисту (ст. 17 Закону «Про забезпечення безпеки...»). Застосування заходів безпеки відносно учасників процесу носить тимчасовий характер і колись повинні бути скасовані. Для того, щоб рішення про скасування вказаних заходів приймалися цілком обґрунтовано, закон також встановлює для цього як підстави, так і відповідні приводи. Частина 1 ст. 21 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» відносить до вказаних підстав: а) закінчення терміну застосування обраного заходу безпеки; б) усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, взятих під захист; в) систематичне невиконання особою, взятою під захист, законних вимог органів, що забезпечують безпеку, якщо ця особа письмово була попереджена про можливість такого скасування. Відповідно до частини 2 ст. 21 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» приводами для скасування заходів забезпечення безпеки учасників кримінального процесу, членів їх сімей і близьких родичів є: а) заява учасника кримінального судочинства, члена його сім'ї або близького родича, відносно якого були застосовані заходи безпеки; б) отримання достовірної інформації про усунення загрози життю, здоров'ю, житлу, майну вказаних осіб. За наявності підстав для скасування заходів забезпечення безпеки органом дізнання, слідчим, прокурором, судом (суддею) виноситься мотивована постанова чи ухвала про їх скасування. Рішення про скасування заходів безпеки письмово протягом доби доводиться до відома особи, щодо якої були застосовані ці заходи. В свою чергу вони можуть оскаржити її до відповідного прокурора або місцевого суду за місцем розслідування справи.
|