Цивільний позивач, його права і обов'язки у кримінальному процесі

Цивільним позивачем у кримінальній справі визнаються фізичні та юридичні особи, яким злочином заподіяна матеріальна шкода. Вони набувають процесуальний статус цивільного позивача після того, як особа, що проводить дізнання, слідчий, суддя оформлять і підпишуть постанову, а суд — ухвалу про визнання особи цивільним позивачем.

Підставою для винесення такої постанови (ухвали) є достатні дані, які підтверджують той факт, що громадянин, підприємство, установа, організація понесли матеріальну шкоду від злочину і факт пред'явлення вимоги про її відшкодування. За наявності цих підстав винесення такої постанови (ухвали) є обов'язком особи, яка веде процес, а не правом. Така постанова може бути винесена тільки після по­рушення кримінальної справи.

Таким чином, згідно зі ст. 28 КПК особа може пред'явити вимо­гу про відшкодування лише матеріальної шкоди. Але це положення не відповідає реаліям сьогодення. Діючий Цивільний кодекс України передбачає відшкодування (компенсацію) моральної шкоди (ст. 1167 ЦК). Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шко­ди» від 31 березня 1995 р. (в редакції від 21 березня 2000 р.) також роз'яснив, що потерпілий, як особа, якій злочином заподіяно мораль­ної, фізичної або майнової шкоди, вправі пред'явити цивільний позов про стягнення моральної шкоди в кримінальному процесі. Отже, на сьогоднішній день практика йде по шляху розширення матеріально- правових підстав визнання зазначених осіб цивільними позивачами.

Питання про процесуальну форму цивільного позову не регулюєть­ся кримінально-процесуальним законом. Проте очевидно, що позовна заява в кримінальному процесі повинна містити ті елементи, які вста­новлені в цивільному процесі. Так, ст. 119 Цивільного процесуально­го кодексу України встановлює вимоги щодо змісту та форми позовної заяви, але якщо які-небудь з елементів у заяві відсутні, цивільний по­зов повинен бути визнаний законно пред'явленим.

Важливим елементом змісту позовної заяви є дані про особи до якої можна пред'явити цей позов. Згідно зі ст. 28 КПК особа, яка понесла матеріальний збиток від злочину, має право пред'являти при про­вадженні по кримінальній справі вимогу про відшкодування збитку лише до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відпові­дальність за дії обвинуваченого.

Позовна заява повинна бути складена у письмовій формі, при цьо­му, якщо особа заявила вимогу про відшкодування збитку усно, то слідчий зобов'язаний надати їй допомогу у написанні даної заяви.

У кримінальному процесі не можна відмовити в розгляді цивільно­го позову, якщо заява складена неправильно. Єдиною законною під­ставою відмови у визнанні особи цивільним позивачем є відсутність безпосереднього зв'язку між заподіяною шкодою і злочином, що роз­слідується, а також відмова в позові в порядку цивільного судочин­ства (ст. 28 КПК). Якщо особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя (суд) відмовить у визнанні особи цивільним позивачем, він має вине­сти відповідну постанову (ухвалу). Таку постанову слід оголошувати під розписку особі, яка заявила вимогу про відшкодування шкоди, і при цьому роз'яснити їй право на оскарження такої постанови (ст.ст. 234-236 КПК).

Цивільний позивач може брати участь у кримінальній справі осо­бисто або через свого представника з числа осіб, вказаних в ч.ч. 1, 2 ст. 52 КПК. В цьому випадку представник користується тими ж про­цесуальними правами, що і цивільний позивач (ч. З ст. 52 КПК).

Слід відзначити, що цивільний позивач має у кримінальному про­цесі свій власний інтерес. Він полягає у встановленні факту заподі­яння йому матеріальної чи моральної шкоди злочинною поведінкою обвинуваченого (підсудного) та її відшкодування. Проте обов'язок доказування цивільного позову (характеру і розміру заподіяного зло­чином збитку) покладається на державні органи і посадові особи, які ведуть провадження у справі.

КПК надає цивільному позивачу наступні процесуальні права, які конкретизуються законодавцем стосовно різних стадій процесу і окре­мих процесуальних дій: подавати докази; заявляти клопотання; брати участь у судовому розгляді; просити орган дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів до забезпечення заявленого ними позову; підтримува­ти цивільний позов; ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилось, — після призначення справи до судового розгляду; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнан­ня, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки (ст. 50). Крім перелі­чених він має ще й інші права: знати свої права і обов'язки (ст.ст. 53, 123 КПК); робити заяви, давати показання, виступати у суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача (ч.2 ст. 19 КПК); знайо­митися з протоколом судового засідання і подавати на нього письмові зауваження (ст. 88 КПК); бути повідомленим судом першої інстанції про апеляцію інших учасників процесу, одержати в суді її копію чи ознайомитися з нею та подати свої заперечення у разі, якщо апеляція стосується його інтересів (ст. 351 КПК); відкликати свою апеляцію, змінити її чи доповнити (ст. 355 КПК); та інші права.

На цивільного позивача покладені також процесуальні обов'язки. Найважливішим обов'язком цивільного позивача, що є фактично способом збирання доказів, слід назвати пред'явлення на вимогу ор­гану дізнання, слідчого, прокурора і суду всіх необхідних докумен­тів, пов'язаних із заявленим позовом (ч. З ст. 50 КПК). Проте йдеть­ся лише про ті документи, які є у розпорядженні цивільного позива­ча. У разі відмови добровільно пред'явити вказані документи, вони можуть бути вилучені за постановою слідчого. Крім того, цивільний позивач зобов'язаний підкорятися розпорядженням судді; дотриму­вати порядок судового засідання.