Покладання на сторони судових витрат. 2 page

101)принципи,як світоглядний елемент цивільного процесуального права

Глава 2. Принципи цивільного процесуального права § 1. Поняття принципів та їх значення

Цивільне процесуальне право України і врегульоване ним цивільне судочинство побудовано на демократичних принципах (від лат. principium — основа, начало, засади). У принципах відображені політико-правові ідеї, погляди народу на право як соціальну цінність. У них в концентрованому вигляді виявлена заінтересована воля народу наділити право такими якостями, які найбільш повно мали б можливість задовольняти його ідеї і погляди у визначенні основ організаційної побудови правосуддя в цивільних справах, процесуальної діяльності суду і правового становища учасників процесу. Зміст принципів має демократичний характер і полягає в тому, що закріплені в нормах права, вони характеризують здійснення правосудця тільки судом і на засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і колегіальність розгляду цивільних справ, незалежність суддів і підкорення їх тільки законові, гласність, здійснення судочинства державною мовою. Широкі і реальні процесуальні права учасників процесу і надійні гарантії їх реалізації, доступність і простота судочинства, які дають можливість кожній заінтересованій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і на судовий захист, надане Конституцією України.

З розвитком суспільства принципи цивільного процесуального права розвиваються і вдосконалюються з урахуванням потреб політичних і соціально-економічних перетворень, подальшого забезпечення гарантій захисту суб'єктивних прав громадян, їх об'єднань і державних інтересів, а також підвищення ефективності судової діяльності в забезпеченні законності і справедливості. На сучасному етапі розвитку України суворе додержання і законодавче вдосконалення повноти вираження і дії демократичних принципів цивільного процесуального права виступає важливою гарантією зміцнення законності як невід'ємної частини функціонування правової держави і демократичного правопорядку

Отже, значення принципів цивільного процесуального права в тому, що в них відображені найбільш характерні демократичні риси і загальна спрямованість права та його найважливіших Інститутів, у зв'язку з чим вони дають можливість пізнати суть цієї галузі права, її суспільний характер у цілому, а також окремих інститутів.

Виконання завдань цивільного судочинства і його ефективність перебуває в прямій залежності від правильного застосування судами в справі норм матеріального і процесуального права, для чого необхідне пізнання їх змісту, регламентованих ними правил, їх спрямованості, місця в системі права, їх зв'язку з іншими нормами і юридичних принципів, які в них відтворюються. Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм цивільного процесуального права, виступають основою для законодавчої практики, для підготовки, розроблення і прийняття відповідних їм за змістом правових норм та їх удосконалення.

Визначення в законодавстві принципів як загальних засад права (ст. 11 ЦПК) вплинуло на формування їх поняття в науці цивільного процесу. Вони розглядаються як основні (або правові) засади організації і діяльності суду, основні положення даної галузі права, які відображають її специфіку і зміст, або засади побудови процесу в цілому і всієї системи цивільних процесуальних дій і відносин відповідно до завдань правосуддя; як основні ідеї, положення, керівні засади з питань здійснення правосуддя в цивільних справах, закріплені в нормах права; як правові погляди народу на завдання і засоби діяльності суду по розгляду і вирішенню цивільних справ; як обумовлені базисом суспільства і виражені в змісті цивільного процесуального права суспільно-політичні, нормативно-керівні основи (засади) даної галузі права, які становлять її якісні особливості і виявляють демократизм, специфічні властивості процесуального права і відображають перспективи його розвитку.

В наведених й інших визначеннях принципів процесуального права відображаються їх характерні риси, але вони повністю не розкривають суті й змісту їх та потребують додаткових пояснень. Визначення принципів як основних засад, керівних положень, суспільно-політичних основ залишає поза увагою, що являють собою такі засади, положення, основи. Чиї вони і що відображають? Помилковим є визнання функціонування принципів цивільного процесуального права за межами законодавчого закріплення їх змісту, а тільки як теоретичних положень, які виражають необхідність певних способів і форм правового регулювання суспільних відносин.

Принципи закріплюються в нормах права, їх положення, правила відображають суспільно-правові погляди народу як безпосередньо, так і через політичні партії, громадські і державні об'єднання, які беруть участь у соціально-політичному житті держави. Змістом таких суспільно-політичних поглядів будуть відносини, які входять до предмета регулювання даної галузі права. Таким чином, принципами цивільного процесуального права будуть закріплені в його нормах правові погляди українського народу на завдання і мету правосуддя в цивільних справах (цивільного судочинства), організаційної його побудови і процесуальної діяльності, процесуально-правових повноважень суду та процесуально-правового становища учасників процесу — громадян, підприємств, установ, організацій".

Принципи характеризуються такими ознаками: 1) принцип включає (виражає) в собі певну ідею (погляд), яка складає його зміст; 2) така ідея має бути закріплена в нормі(ах) цивільного процесуального права; 3) принцип повинен бути безпосередньо пов'язаним з цивільним процесом, визначаючи його основні властивості; 4) принцип повинен мати загальне значення для всього цивільного процесу; 5) принцип визначає типові риси цивільного судочинства і може мати винятки, які не є принципом; 6) принципами не можуть бути звичайні вимоги (правила), які не складають одну з відомих альтернативних вимог; 7) принципами не можуть бути положення, які дублюють інші принципи або які з них виходять.

102)принцип гласності та відкритості

Стаття 6. Гласність та відкритість судового розгляду

1. Розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито. 2. Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. 3. Закритий судовий розгляд допускається у разі, якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь і гідність. 4. Особисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути оголошені у судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених Цивільним кодексом України. Це правило застосовується при дослідженні звуко- і відеозаписів такого самого характеру. 5. При розгляді справ у закритому судовому засіданні мають право бути присутні особи, які беруть участь у справі, а у разі необхідності - свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі. 6. Розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться з додержанням усіх правил цивільного судочинства. 7. Про розгляд справи в закритому судовому засіданні суд зобов'язаний постановити мотивовану ухвалу в нарадчій кімнаті, яка оголошується негайно. 8. Учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі. 9. Рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд проводився у закритому судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної справи. Особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал. 10. Хід судового засідання фіксується технічними засобами. Порядок фіксування судового засідання технічними засобами встановлюється цим Кодексом. 11. Офіційним записом судового засідання? лише технічний запис, зроблений судом.

(Із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 16.03.2006р. N3570-IV)

1. Редакція коментованої статті викликає ряд ускладнень у її тлумаченні та застосуванні. Перш за все, про назву статті. Якщо буквально розуміти її назву, виходить, що ЦПК встановлює два принципи: гласність та відкритість. Але ж це зовсім не так тому, що у частині 1 зазначено, що розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито. Це більш вдало, оскільки відкритість, тобто розгляд справ у відкритому судовому засіданні і є головною ознакою принципу гласності. Але до чого тут усність? Усність є самостійним принципом, який притаманний не тільки відкритому, але й закритому судовому засіданню, а тепер ще й попередньому. Автори Концепції в п.1 розділу IV вказують також на такі загальні принципи судочинства як гласність і відкритість (публічність). Гласність, по їх розумінню, ставить вимогу забезпечити усім особам, які мають інтерес у результатах вирішення справи, можливість брати участь у судовому процесі, а відкритість(публічність) означає вільний доступ громадськості до судового розгляду і до рішень суду; такий доступ може бути обмежений законом і лише з легітимною метою (з легітимних підстав).В інших джерелах гласність та публічність розуміють інакше. Так, у словниках гласність судочинства розуміють як принцип, що проявляється у відкритому судовому розгляді усіх справ(див.: СЕС. - М. - 1981. - С 315; БЕС. - APT. - 1999 - 2000), а публічність проявляється у тому, що порушення кримінальних справ, їх розгляд і вирішення здійснюється відповідним публічним (державним) органом, а цивільне судочинство спрямоване на охорону не лише прав і законних інтересів громадян, але і державних та суспільних інтересів(див.: там же с 1092). Через відкритість визначала гласність і ст. 10 ЦПК України 1963 p.. Таке ж визначення гласності міститься і у т. 1 "Юридичної енциклопедії"" (К.- Вид. "Укр. енцикл." - 1998. - С 596).2. Другою вимогою принципу гласності є обов'язок суду, який розглядає цивільну справу, забезпечити особам, які беруть участь у справі, право на інформацію про час і місце розгляду їх справи. Важливою є також вимога цього принципу про надання права учасникам процесу та іншим особам, присутнім у відкритому судовому засіданні, робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої.3. Четвертою вимогою цього принципу є забезпечення особам, які, беруть участь у справі, а також і таким, що не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, права на отримання у суді усної або письмової інформації про результат розгляду справи. Доповнення до частини 9 коментованої статті конкретизує право осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, на отримання в суді письмової або усної інформації про результати розгляду відповідної справи: вони мають такі самі права, як і особи, що брали участь у справі (див.: коментар до ст..27 ЦПК), тобто мають право ознайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал.4. Коментована стаття містить і деякі винятки з принципу гласності. Закритий судовий розгляд допускається у разі, якщо: а) відкритий розгляд справи може призвести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом; б) з метою забезпечення таємниці усиновлення; в) з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі; г) з метою запобігання розголошення відомостей, що принижують честь і гідність осіб, які беруть участь у справі. У всіх випадках, крім першого, ініціаторами закритого розгляду мають бути особи, які беруть участь у справі. Другий виняток - особисті папери, листи, записи телефонних розмов, телеграми та інші види кореспонденції можуть бути оголошені у судовому засіданні тільки за згодою осіб, які направили кореспонденцію, адресата використання кореспонденції, та іншихосіб, зазначених у ст. ст. 303,306, 307 та ін. ЦК України. Ці правила діють і при дослідженні звуко- і відеозаписів.Третій виняток зводиться до того, що проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео -, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускається на підставі ухвали суду та за згодою осіб, які беруть участь у справі. Четвертий виняток: якщо справа розглядалась у закритому судовому засіданні, то рішення повинно проголошуватись також у закритому засіданні. Це обмеження, за винятком справ про усиновлення, не має сенсу, оскільки після набрання законної сили рішення будуть виконуватися, де запобігання розголошенню їх уникнути практично неможливо.5. Питання про закрите судове засідання вирішується ухвалою суду, яка постановляється у нарадчій кімнаті і оголошується негайно. При розгляді справи в закритому засіданні повинні дотримуватись усі правила цивільного судочинства. В такому судовому засіданні мають право бути присутніми особи, які беруть участь у спразі, а в разі необхідності - також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі.

103)цивільні процесуальні норми,їх структура.дія в часі і просторі

Норми цивільного процесуального права - це встановлені державою Україна загальнообов'язкові правила, що регулюють порядок здійснення правосуддя в цивільних справах та визначаються системою процесуальних дій, виконуваних суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, та системою їх процесуальних прав й обов'язків, реалізація яких забезпечується визначеними законодавством цивільними процесуальними засобами (гарантіями).

Норми цивільного процесуального права класифікуються: за змістом; за сферою застосування; за методом впливу на поведінку правомочних осіб.

За своїм змістом норми цивільного процесуального права поділяються на регулятивні і дефінітивні. Регулятивні встановлюють правила поведінки конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: суду, органу судового вико-

нання, учасників процесу. Такими будуть норми ст.ст. 99, 103, 107, 108, 140, 143 ЦПК та ін. Дефінітивні норми визначають завдання цивільного судочинства, формулюють принципи процесу та його інститути, мають визначення цивільних процесуальних понять: ст. 27 ЦПК - доказів, ст. 84 ЦПК -процесуальних строків, ст.ст. 100, 101 ЦПК - процесуальної правоздатності і дієздатності. В дефінітивних нормах визначаються також загальні правила поведінки, що не стосуються конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, але поведінка яких має відповідати таким правилам.

За сферою застосування норми цивільного процесуального права поділяються на загальні, спеціальні, виключні.

Загальні норми мають значення для всіх видів провадження, всіх стадій процесу. Вони вміщені в ЦПК в основному у "Розділі 1. Загальні положення". Спеціальні норми регулюють права, обов'язки і процесуальні дії суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин лише в певній стадії розвитку цивільного судочинства - у стадії розгляду справи по суті чи в стадії касаційного оскарження тощо або при розгляді певної категорії справ. Виключні норми спрямовані на конкретизацію, доповнення загальних і спеціальних норм та встановлюють з них виключення. Так, ст. 129 ЦПК надає право сторонам встановлювати договірну територіальну підсудність, крім позовів про право на будівлі, виключення майна з опису, порядок користування земельними ділянками та ін., для яких встановлені правила виключної підсудності.

За методом впливу на відносини, що ними регулюються, і поведінку їх суб'єктів норми цивільного процесуального права можна класифікувати на імперативні і диспозитивні. Імперативні встановлюють зобов'язання (ст.ст. 95, 217 ЦПК), заборону (ст.ст. 135, 142 ЦПК), примус (ст.ст. 44, 48, 53, 417 ЦПК та ін.). Диспозитивні встановлюють права суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, визначених такими нормами (ст.ст. 99, 103, 107, 108 ЦПК та ін.)

Як відомо, правова норма, як правило, складається з трьох частин. Гіпотеза - визначає умови, при настанні яких така норма підлягає застосуванню; диспозиція - встановлює правила поведінки; санкція - наслідки, які настають у випадку порушення або невиконання даної норми. В той же час у ЩІК є норми, які мають двочленну структуру - гіпотезу і диспозицію.

Наприклад, тричленну структуру має норма, встановлена ст. 41 і ст. 44 ЦПК: гіпотеза - свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи; диспозиція - свідок зобов'язаний з'явитися до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини; санкція - якщо викликаний свідок не з'явиться в судове засідання з причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано штрафу в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і примусовому приводу через органи внутрішніх справ. Двочленну структуру має норма, передбачена ч. 1 ст. 45 ЦПК: гіпотеза - свідків, які постійно живуть поза місцем знаходження суду, що розглядає справу, і не можуть з поважних причин з'явитися в судове засідання; диспозиція - може допитати суд в місці їх проживання за дорученням суду, що розглядає справу. Деякі норми з двочленною структурою забезпечуються санкціями, передбаченими в інших нормах права. Так, норма ст. 9 ЦПК "Мова, якою ведеться судочинство" має гіпотезу і диспозицію, а санкція за її порушення -скасування судового рішення - визначена ст. 314 ЦПК.

Гіпотези норм цивільного процесуального права поділяються:

а) за характером викладених в них обставин - на односторонні і двосторонні. Односторонні передбачають лише правомірні або неправомірні обставини, настання яких обумовлено застосуванням даної норми права. Такою буде гіпотеза норм ст. 5 ЦПК з правомірними обставинами, яка передбачає, що суд приступає до розгляду цивільної справи за заявою особи, яка звертається за захистом свого права або охоронюваного законом інтересу. Двосторонні гіпотези передбачають як правомірні, так і неправомірні обставини, які є підставою для застосування такої норми права. При цьому за наявності неправомірних обставин застосовується одне правило, а при наявності правомірних - інше. Прикладом може бути ст. 172 ЦПК, якою передбачені наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі;

б) за ступенем визначеності гіпотези поділяються на визначені, відносно визначені і невизначені. Визначені точно формулюють умови, за яких така норма підлягає застосуванню, наприклад, норма ст. 194 ЦПК про судові дебати. Відносно визначені вказують на умови, з настанням яких така норма підлягає застосуванню. Але наявність чи відсутність цих умов має у кожному випадку визначити суд. Такою буде норма ст. 144 ЦПК про об'єднання позовів, ст. 145 ЦПК про роз'єднання позовів. Невизначеними гіпотезами будуть такі, котрі не передбачають конкретних умов, за яких така норма підлягає застосуванню (ст. 61 ЦПК про додаткову і повторну експертизу).

Диспозиції норм цивільного процесуального права класифікуються за способом вираження закріплених в них правил поведінки на прості, описові, відсилочні, бланкетні. Прості диспозиції обмежуються вказівкою на дії, що дозволяються чи забороняються, без визначення поняття термінів, які вказують на такі дії. Це норма ст. 103 ЦПК про права сторін на зміну позивачем предмета або підстави позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову; на визнання відповідачем позову і на укладення сторонами мирової угоди. Але норма права не розкриває поняття позову, його предмета, підстав, мирової угоди. Описові диспозиції правила поведінки пояснюють з необхідною повнотою і точністю, що сприяє єдиному тлумаченню і правильному застосуванню відповідної норми права. Описовими будуть норми, встановлені ст.ст. 100, 101 ЦПК, про цивільну процесуальну правоздатність і дієздатність.

Відсилочні диспозиції не встановлюють правил поведінки своїх адресатів при настанні умов, зазначених в гіпотезах цих норм, а відсилають до інших норм, в яких такі правила визначені. Відсилочною буде диспозиція ст. 335 ЦП К, якою передбачено, що при розгляді справ у порядку судового нагляду застосовуються правила, викладені у ст.ст. 301—307 цього Кодексу, з винятками і доповненнями, зазначеними в цій статті.

Бланкетні диспозиції не передбачають правил поведінки адресатів правової норми, а вказують на інші норми, в яких ці правила повинні бути встановлені. Такою буде норма ст. 25 ЦПК, за якою у випадках, передбачених законом, цивільні справи можуть розглядатися товариськими і третейськими судами.

Дія цивільних процесуальних норм в часі визначається правилом, згідно з яким суд повинен застосовувати той процесуальний закон, який діє у момент здійснення процесуальних дій, незалежно від того, який процесуальний закон діяв на момент виникнення процесу.

Так, справа, розглянута в суді першої інстанції за нормами колишнього процесуального закону, повинна вирішуватися в апеляційній або касаційній інстанції за правилами нового процесуального закону, якщо він набрав чинності.

Провадження в цивільних справах ведеться за цивільним процесуальним законом, який діє на час розгляду справи, здійснення окремих процесуальних дій чи виконання рішення

СУДУ.

В той же час новим ЦПК допускається зворотна дія норм

цивільно-процесуального права, за виключенням законів, які встановлюють нові обов'язки, скасовують чи звужують права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежують їх використання (ст. 2 нового ЦПК).

Дія цивільних процесуальних норм у просторі поширюється на всю території України і визначається Конституцією

України, Цивільним процесуальним кодексом України,

Законом України „Про судоустрій". Всі суди застосовують

єдине процесуальне законодавство.

Дія цивільних процесуальних норм за визначеним колом

осіб поширюється на всіх громадян України, на всі українські

підприємства, установи, організації, іноземних громадян, осіб без громадянства. Суб'єктивні рамки цивільних процесуальних норм мають виключення стосовно іноземних держав, міжнародних організацій, акредитованих в Україні дипломатичних представників.

дія в часі і просторі

Дія ЦП закону щодо осіб полягає в тому що суд захищає права свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, осіб без громадянства, іноземців, іноземних юридичних осіб, органи та посадові особи та міжнародних організацій які мають право звертатися до судів України,а суд повинен поважати честь і гідність усіх учасників ЦП та здійснювати правосуддя на засадах рівності перед законом і судом незалежно від раси національності, статті, етнічного походження, соціального походження, майнового стану,місце проживання,мовних та інших ознак.

Дія закону в часі зводиться до того що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи по суті. Закон який встановлює нові обов'язки скасовує або звужує права учасників цивільного процесу чи обмежує їх використання нема зворотної дії в часі.

Дія ЦП норм в просторі - поширюються на всю територію України і всі суди цивільної юриздикції повинні їх застосовувати під час розгляду і вирішення цивільних справ.

В практиці можуть виникнути випадки коли в законодавстві відсутня норма яка регулює конкретні відносини, тоді суд повинен застосовувати аналогію закону, що означає використати закон який регулює подібні за змістом відносини. Якщо такого закону не знайдеться, суду треба виходити із загальних засад законодавства. Тобто застосовувати аналогію права.

104)зміст цивільних процесуальних правовідносин.особливості змісту цивільних правовідносин

Цивільні процесуальні права та обов'язки суб'єктів правовідносин і процесуальні дії по їх реалізації становлять зміст цивільних процесуальних правовідносин. Але це положення не є безспірним. У науці переважає думка, що змістом процесуальних правовідносин виступають тільки права і обов'язки його суб'єктів. На інший погляд, — не всякому праву одного суб'єкта відповідає обов'язок іншого, тому не в кожних правовідносинах зміст складається з сукупності прав і обов'язків, а тільки з права і процесуальних дій одного суб'єкта, які витісняють обов'язки іншого. Існує також твердження, що зміст правовідносин становлять процесуальні дії, а процесуальні права і обов'язки — форму правовідносин15.

Права і процесуальні дії одного суб'єкта не можуть бути засобом правового регулювання поведінки осіб у цивільному судочинстві, а отже — і становити зміст правовідносин. Обгрунтування, що суд як орган держави може і повинен мати обов'язки тільки перед державою, а не перед іншими суб'єктами процесу, не відповідає нормам процесуального права, в яких закріплені конкретні обов'язки суду перед конкретними суб'єктами. Праву заінтересованих осіб на порушення процесу (ст. 4 ЦПК) відповідає обов'язок суду розглянути звернену до суду вимогу на порушення цивільної справи; праву сторони чи третьої особи заявити клопотання про виклик у судове засідання свідка відповідає обов'язок суду розглянути таку заяву (ст. 99, п. 6 ст. 143 ЦПК). Як суб'єкт процесуальних правовідносин суд має обов'язки, які кореспондують праву іншого суб'єкта цих же правовідносин, і тільки виконання судом обов'язків дає можливість іншому суб'єкту здійснювати свої права і забезпечувати режим законності в цивільному судочинстві. Якщо вважати, що права суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин не відповідають обов'язкам суду, то можна дійти висновку, що носії цих прав перебувають у правовідносинах самі з собою, а це абсолютно неможливо.

До змісту цивільних процесуальних правовідносин входять разом з правами і обов'язками суб'єктів їх поведінка, тобто процесуальні дії, які існують не самі по собі, а є засобом реалізації суб'єктами своєї волі — прав і обов'язків. Від дії суб'єктів залежить виникнення і розвиток самих відносин. Так, відповідно до ст. 4 ЦПК кожна заінтересована особа вправі звернутися до суду в порядку, встановленому законом, за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу. Обов'язок суду приступити до розгляду справи (здійснити захист цивільного права) виникає після того, коли така заінтересована особа подасть до суду позовну заяву, заяву, скаргу (ст. 5 ЦПК). Отже, право заінтересованої особи на звернення до суду за захистом реалізується пред'явленням до суду заяви (виконанням процесуальної дії). Цьому праву відповідає обов'язок суду приступити (виконати процесуальну дію) до розгляду справи. Між судом і заінтересованою особою виникли цивільні процесуальні правовідносини, і його суб'єкти можуть реалізувати процесуальними діями встановлені ЦПК і пов'язані між собою процесуальні права і обов'язки.

Таким чином, тільки сукупність процесуальних прав і обов'язків та процесуальних дій по їх реалізації заінтересованої особи і суду можуть визначати зміст цивільних процесуальних правовідносин. ЦПК врегульовує волю суб'єктів (цивільні процесуальні права і обов'язки) та їх дії. Останні виступають засобом реалізації волі, а тому тільки разом вони можуть входити до змісту правовідносин. У зв'язку з цим цивільні процесуальні правовідносини виступають формою (способом, методом) здійснення його учасниками суб'єктивних прав і обов'язків, а самі права і обов'язки ніяк не можуть бути формою правовідносин. Вони разом з процесуальними діями становлять їх зміст. Форма — це об'єктивне виявлення юридичної категорії. Цивільні процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються в цивільному судочинстві по справі, яке і є їх єдиною процесуальною формою.

Обсяг і характер цивільних процесуальних прав і обов'язків встановлений у ЦПК залежно від тих завдань і процесуальних функцій, які вони покликані здійснювати в цивільному судочинстві. Цивільні процесуальні права і обов'язки суду становлять повноваження, а їх сукупність — компетенцію. Процесуальні права і обов'язки інших суб'єктів правовідносин визначають їх процесуальне становище в цивільному судочинстві. В переважній більшості вони складаються з процесуальних прав та обов'язків особистого немайнового характеру і як виняток з процесуальних прав і обов'язків майнового характеру (відшкодування судових витрат, заподіяної шкоди невиконанням процесуальних обов'язків тощо — статті 75,77,158 та ін. ЦПК).

Date: 2015-07-25; view: 383; Нарушение авторских прав