Покладання на сторони судових витрат. 5 page

При неповній апеляції можливе повернення справи у суд першої інстанції для її нового розгляду. Особи, які беруть участь у справі, за загальним правилом, при такому способі перегляду не мають права подавати в апеляційний суд нові докази; перегляд рішення здійснюється на підставі фактичних даних, поданих до суду першої інстанції. Однак за наявності певних умов із загального правила можуть бути зроблені винятки, коли в апеляційному провадженні допускаються посилання на нові факти та докази.

Апеляційне провадження, що має місце в Україні, по всіх ознаках — це вид неповної апеляції. По-перше, за чинним законодавством суд апеляційної інстанції після скасування рішення має право направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції лише за умови, якщо виявлені порушення не можуть бути виправлені ним самим (ч.І ст.311 ЦПК). По-друге, він має право змінити рішення або ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені на підставі наявних, а також додатково поданих доказів. Разом з тим можливість надання в апеляційний суд нових доказів обмежена (п.6 ч.2 ст.295, ч.2 ст.ЗОЗ ЦПК).

Варто зазначити, що метою апеляційного провадження є не забезпечення стабільності оскарженого рішення, а виправлення судової помилки. Для поняття «судові помилки» характерні три моменти: 1) вони являють собою порушення юридичних норм і свідчать про відхилення від цільових настанов цивільного судочинства; 2) їх допускають суди і судді, які спроможні розглядати та вирішувати цивільні справи; 3) всі помилки можуть бути усунуті правовими засобами в цивільному процесуальному порядку.

Цивільний процесуальний закон: а) встановлює істотні ознаки судових помилок; б) визначає процесуальний порядок їх виявлення; в) пропонує їх обов'язкове усунення; г) регламентує юридичні наслідки виявлення помилок1.

Апеляційне провадження— це сукупність дій суду апеляційної інстанції та осіб, які беруть участь у справі, що здійснюються з метою перевірки законності і обґрунтованості рішень та ухвал суду першої інстанції, що не набрали законної сили.

Характерними ознаками апеляційного провадження можуть виступати наступні:

1) апеляція подається на рішення (ухвалу) суду, що не набрало законної сили;

2) справа направляється на розгляд суду вищого рівня (апеляційного суду);

3) подання апеляції обумовлюється неправильністю рішення суду першої інстанції, що виражається, на думку особи, яка подала апеляційну скаргу, або в неправильному встановленні фактичних обставин, або в неправильному застосуванні закону, або в неповно наданому сторонами матеріалі;

4) апеляційний суд, переглядаючи справу, розглядає як питання факту, так і питання права, тобто має право перевірити як юридичну, так і фактичну сторони справи в тому обсязі, що і суд першої інстанції;

5) виконання рішення, оскарженого в апеляційному порядку, зупиняється (крім випадків негайного виконання рішення);

6) повноваження апеляційного суду при перегляді справи обмежені межами апеляційної скарги і предметом рішення суду першої інстанції;

7) апеляція може бути допущена тільки один раз у кожній справі.

Завдання апеляційного провадження визначені в ст.ЗОЗ ЦПК

шляхом встановлення меж дій суду по перегляду судових рішень. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами1.

Апеляційною інстанцією у цивільних справах є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (ст.291 ЦПК).

В апеляційному порядку можуть бути переглянуті не тільки рішення, але і значна частина ухвал суду першої інстанції, якими вирішуються процесуальні питання, що виникають при розгляді справи. їх неправильне вирішення також порушує нормальний розвиток процесу, створює погрозу реалізації закріплених у законі кінцевих цілей судочинства або взагалі перешкоджає самій можливості їх реалізації, як це буває, наприклад, при необгрунтованій відмові в порушенні справи.

Отже, апеляційна перевірка виступає як «факультативне провадження», призначене для усунення можливих помилок суду першої інстанції, діяльність якого, на думку заінтересованих у перегляді рішення або ухвали суб'єктів процесу, не відповідає цілям судочинства. У порівнянні з нормальним ходом процесу це додатковий етап судочинства, що виникає з ініціативи осіб, які беруть участь у справі, якщо вони вбачають необхідність у перевірці правильності постанов суду першої інстанції, які не набрали законної сили.

2. Право апеляційного оскарження та порядок його здійснення

Для реалізації апеляційного провадження необхідна наявність ряду передумов об'єктивного та суб'єктивного характеру. Під передумовами апеляційного оскарження розуміють попередні умови реалізації права на апеляційне оскарження.

Однією з основних об'єктивних передумов допустимості апеляційного оскарження є наявність об'єкта, з приводу якого подається апеляція. Об'єктом апеляційного оскарження є рішення, ухвали суду першої інстанції, що не набрали законної сили, які містять, на думку особи, яка подає апеляційну скаргу, несприятливі для неї наслідки вирішення спору.

Суб'єкти апеляційного оскарження. Суб'єктивною передумовою допустимості апеляційного оскарження є наявність певного кола осіб, які мають право подати апеляційну скаргу на рішення, ухвалу суду першої інстанції. Мова йде про тих осіб, яким ухвалене судом першої інстанції рішення завдає шкоди, що виражається для них у несприятливих наслідках.

У відповідності зі ст.292 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Дані особи мають право на апеляційне оскарження, якщо:

1) вони мають у справі певний юридичний інтерес, тобто вони незадоволені рішенням суду першої інстанції і мають намір відстоювати свої вимоги в суді апеляційної інстанції;

2) вони мають процесуальну дієздатність.

Супротивником по апеляційній скарзі може стати тільки та особа, на чию користь було ухвалено рішення суду першої інстанції, або її правонаступник.

Форма і зміст апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються у письмовій формі. У заяві про апеляційне оскарження мають бути зазначені:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, її місце проживання або місцезнаходження;

3) рішення або ухвала, що оскаржуються.

В апеляційній скарзі мають бути зазначені:

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) дата подання заяви про апеляційне оскарження;

5) в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необгрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин);

6) нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів у суд першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції;

Date: 2015-07-25; view: 312; Нарушение авторских прав