Система вищої освіти у Туреччині

Туреччина – держава із специфічним економічним, політичним розвитком; галузь освіти становить особливий інтерес. Населення Туреччини в середньому складає 74,5 млн. осіб. Близько 25% населення країни навчаються офіційно. Мова навчання у країні – турецька (за незначними винятками). Кожного року приблизно 1,5 млн. учнів завершують навчання у середніх школах і мають можливість продовжувати його в 132 університетах країни. Управління всіх ланок, окрім вищої освіти, підпорядковуються безпосередньо Міністерству державної освіти.

Систему вищої освіти Турецької Республіки утворюють університети та інститути. Стаття 130 Конституції і стаття 3 закону “Про вищу освіту” чітко визначає університети й інститути, що мають науковий ступінь і належать до категорії вищих навчальних закладів з визнаними правами і функціями. Вища освіта у Туреччині платна. Термін навчання від 4 до 6 років.

У системі вищої освіти країни функціонують централізовані установи зі своїми чітко окресленими функціями: Рада з вищої освіти (РВО), Центр відбору і розміщення студентів, Міжуніверситетська рада, Рада ректорів та ін.

До повноважень Міністерства державної освіти Туреччини належить: контроль за складанням навчальних планів; координація роботи офіційних, приватних та громадських організацій; проектування та будівництво шкіл; удосконалення матеріально-технічної бази освітніх закладів.

Згідно із законом країни “Про вищу освіту”, ректорів університетів призначає Президент республіки з числа кандидатів, представлених РВО (YÖК), а деканів факультетів – безпосередньо Рада з вищої освіти (YÖК) із числа рекомендованих ректорами університетів професорів. Рада з вищої освіти наділяє університети наступними правами й обов'язками:

1. Сенати університетів, університети і пов'язані з ними керівні органи зобов'язані надавати звіт з виконаної роботи за 10 місяців в Офіційну газету (Resmi gazetesi). Університети мають право ухвалювати програми навчання самостійно, виходячи з особливостей навчального процесу.

2. Університети є єдиною інстанцією, яка вирішує усі без винятку питання, пов'язані із життєдіяльністю студентів. Рада з вищої освіти (YÖК) вирішує лише питання плану вступу до університету і координує плани прийому абітурієнтів у всіх університетах країни.

3. Рада з вищої освіти надає повну свободу університетам щодо підбору персоналу, затвердження на посаду викладачів або їх звільнення.

Рада з вищої освіти складається з 25 чоловік, вісім із них безпосередньо призначаються Президентом республіки з числа ректорів університетів, двоє – міністром державної освіти; вісім – обираються Міжуніверситетською радою, шість – з числа державних службовців; один член Ради – військовий, представник Генерального штабу. Члени РВО затверджуються на 4 роки, по закінченні терміну склад РВО оновлюється. Очолює РВО президент, який призначається Президентом Республіки на 4 роки.

Рада має два управлінські підрозділи: незалежна Генеральна асамблея і Виконавчий комітет. Підрозділами безпосередньо керує президент РВО. Генеральна асамблея, чиї рішення не потребують затвердження будь-яким іншим органом, як урядовим так і не урядовим, є головною гілкою, що приймає рішення і визначає політику. До неї входять усі члени Ради, і вона збирається як мінімум 3 рази на півріччя за ініціативою президента або письмовою пропозицією однієї третини його членів. Кворум, необхідний для її легітимності – 14 чоловік.

Виконавчий комітет – це постійний орган, який в основному займається стягненнями і поліцейськими заходами щодо впровадження в життя рішень, прийнятих Асамблеєю. У складі Виконавчого комітету 8 членів, президент і два віце-президенти. Один із віце-президентів призначається президентом РВО, а другий обирається Асамблеєю. Кворум, необхідний для легітимності рішень Виконавчого комітету, – 6 чоловік.

Крім свого президента, Рада з вищої освіти підпорядкована тільки Президенту Республіки. Будь-які зв`язки з Урядом підтримуються через міністра державної освіти, який за бажанням або за можливістю може бути присутнім на зборах Генеральної Асамблеї, але не має права голосу в резолюціях, які вона приймає.

Наприклад, через міністра державної освіти, з дозволу Ради міністрів або парламенту, Рада з вищої освіти подає свої пропозиції щодо затвердження річного бюджету на вищу освіту, заснування нових університетів або їх злиття у разі необхідності. Відповідно до Конституції Республіки, університети можуть відкриватися також за рішенням парламенту країни.

У всіх своїх заходах та намірах Рада з вищої освіти завжди тісно співпрацює з університетами, а також із двома іншими академічними органами: Міжуніверситетською радою та Радою ректорів. Зазначимо, що подібна кооперація є життєво необхідною для координації та планування політики у сфері вищої освіти.

Головними обов’язками РВО є: підготовка короткотермінових та довгострокових планів заснування інститутів вищої освіти та поліпшення їх робот; розроблення програм та забезпечення коштами для навчання нового академічного персоналу, перевірка використання за призначенням коштів, що виділяються на вищу освіту; підготовка основних напрямів зростання університетів, найбільш ефективне використання можливостей університетів; надання пропозицій і планів щодо термінів заснування нових університетів Міністру державної освіти для представлення їх Раді міністрів або парламенту країни; ухвалення головних принципів вступу до вищих навчальних закладів; подання рекомендацій і пропозицій щодо складання щорічного бюджету на освіту; огляд і оцінка бюджетних пропозицій для Міністра державної освіти, Ради міністрів і парламенту Республіки, підготовлених університетами; подання 3 кандидатур Президенту Республіки щодо призначення на посаду ректора університету; призначення деканів факультетів (обрання здійснюється з 3-х і більше кандидатів, запропонованих ректором); визначення принципів щодо мінімальних вимог до персоналу вищих навчальних закладів з урахуванням рекомендацій співробітників університетів; регулювання переведень студентів з одного університету в іншій; рекомендації щодо сум витрат на виконання різних освітніх програм Кабінету міністрів на кожен навчальний рік.

Рада з вищої освіти – це управлінський орган, що планує, координує і вибудовує політику всієї вищої освіти в країні. Університети з їх власними апаратами управління повністю автономні у виробленні своїх додаткових навчальних ухвал і наказів. Університети також вільні у визначенні своєї економічної політики.

При Раді з вищої освіти існує так званий Відділ контролю. Основною його функцією є контроль за виконанням усіх наказів, прийнятих РВО, університетами, а також органами, що їм підпорядковані. Цей відділ складається з 5 професорів, що призначаються РВО. Троє з них обираються і затверджуються самою Радою зі складом понад 9 кандидатів. Один обирається президентом Ради з вищої освіти, інший – Міністром державної освіти.

Центр відбору і розміщення студентів (OSYM) був заснований у 1974 році, а з 1981 року він був реорганізований у філіал Ради з вищої освіти. До повноважень центру передусім належить відбір та розміщення студентів у всі вищі навчальні заклади країни. Додатковим до цієї головної функції є формування центром адміністрації для проведення іспитів в університетах. Окрім того, Центр займається збором і обробкою статистичної інформації стосовно викладацького складу і студентів вищих навчальних закладів. Цей орган також укладає програми для повторення і закріплення студентами набутих знань, для персоналу адміністраторів – програми для підвищення кваліфікації. Президент Центру призначається президентом Ради з вищої освіти.

Міжуніверситетська Рада – координаційний орган, членами якого є ректори всіх університетів і виборні представники (по одному професору від кожного університету). Кожен ректор у хронологічному порядку по одному року виконує обов'язки голови цієї Ради. Рада координує міжуніверситетську академічну діяльність, здійснює загальне керівництво і виробляє принципи щодо дослідницької діяльності, публікацій, відповідності званням і ступеням, прийнятим за кордоном. У Раду входять 7 членів зі складу Ради вищої освіти.

Рада ректорів не наділена ніякими виконавчими функціями. Членами Ради ректорів є усі ректори. Президент Ради з вищої освіти виконує обов'язки голови Ради ректорів.

Генеральний секретаріат Ради відповідальний за всю «бюрократичну» роботу, що стосується діяльності РВО. Керівництво здійснюється через усі його адміністративні органи.

Окрім Генерального секретаріату, функціонує центр документації. Центр документації був заснований Радою з вищої освіти у 1983 році для підтримки досліджень і публікацій викладацького складу університетів. Центр опікується вісьмома тисячами основних наукових і технічних журналів і вповні володіє інформацією щодо останніх публікацій в західних і інших країнах. Центр несе відповідальність за збір дисертацій і матеріалів тез, підготовлених в університетах Туреччини. Комп'ютерна база містить дисертації, починаючи з 1987 року. Дослідники мають доступ до служб Центру через телефон, факс, електронну пошту і звичайну пошту.

У системі УÖК існують університети двох видів: державні та приватні. Зазначимо, що процедура вступу до університетів обох видів однакова. Абітурієнтам пропонуєтся скласти загальний вступний іспит до університету (ÖSS). Після складання іспиту, враховуючи власний вибір та за результатами вступного випробування, їх розподіляють до різних університетів країни.

На даний час кількість студентів складає 695710 осіб, із них на стаціонарному навчанні – 434748, на заочному – 290962. За десять років кількість студентів на стаціонарі зросла на 83 %, а на заочному відділенні – на 193 %.

Неофіційна (приватна освіта) є складовою частиною всієї освітньої діяльності. До того ж, це і заклади освіти, створені для осіб, які ніколи не навчалися у системі державної освіти або залишили школу на одному з рівнів освітньої системи, а саме: приватні турецькі початкові школи, іноземні початкові школи, міжнародні початкові школи, коледжі практичних мистецтв для дівчат, центри технічної освіти для дорослих, центри громадської освіти, освітні курси (читання та письмо), професійні підготовчі центри, управлінські та дослідницькі центри.

Складниками приватної освіти є три основні ланки: загальнодоступне навчання, професійна освіта, дистанційне навчання.

Натомість, державна освітня система Туреччини ґрунтується на принципах: загальності та рівноправності освіти; спрямованості на потреби окремої особистості та суспільства; права особистості на освіту; доступності та справедливості освіти; неперервності освіти; революційних принципах Ататюрка; демократичності освіти; секуляризації освіти; науковості освіти; планування навчального процесу; можливості сумісного навчання; співробітництва школи та сім’ї; повсюдності навчання.

Структура університетів Турції: очолює університет ректор. Академічно кожен університет складається з факультетів, інститутів, вищих шкіл і дослідницьких центрів.

Факультети складаються з департаментів і субдепартаментів. Голова факультету – декан. Кожен департамент (за нашою структурою – кафедра) має свого завідувача, якого призначає ректор за пропозицією декана факультету.

Інститути займаються тільки дослідженнями і працюють зі студентами, які вже закінчили навчання в університеті. Усі інститути, як правило, займаються організацією і координацією спецкурсів і дослідницькою роботою. Інститути безпосередньо підпорядковані ректорату. Інститути поділяються на три типи: суспільних наук, природничих наук і базисних наук, кожний з яких несе відповідальність за певну групу курсів. Наприклад, інститут суспільних наук координує роботу всіх випускників з гуманітарних, суспільних наук, економіки, включаючи юриспруденцію, педагогіку, політичні науки і теологію. Скажімо, інститут медичних наук відповідає за випускників, що займаються медициною, зокрема, фармацевтикою і ветеринарією. Крім того, існують і інші дослідницькі інститути при університетах, які спеціалізуються в різних галузях діяльності. Об'єднавшись з основними інститутами, вони можуть пропонувати свої спецкурси.

Вищі школи і професійні школи пропонують можливість отримання різних професій. Вищі школи і професійні вищі школи припускають 4-річний курс навчання, крім того, існують дворічні школи для підвищення кваліфікації керівного складу. Щорічний набір студентів в інститути і вищі школи планується і остаточно визначається Радою з вищої освіти. Таким чином, Рада бере до уваги нагальні потреби країни у фахівцях того або іншого напряму.

Доцільно також торкнутися питання про університетський бюджет і так звані поновлювальні фонди. Як відомо, Рада з вищої освіти була організована в кінці 1981 року, і лише в 1983 році бюджет вищої освіти був відокремлений від бюджету Міністерства державної освіти. Рада з вищої освіти стала органом автономним, вирішальним і таким, що координує проблеми університетських бюджетів. Для університетів і їх філіалів в інститутах основним джерелом прибутку є державні субсидії, що призначаються на кожен фінансовий рік парламентом. Цей бюджет ґрунтується на пропозиціях РВО, Ради міністрів, а також з урахуванням індивідуальних замовлень на бюджет від самих університетів.

Окрім щорічних державних субсидій університет має можливість створення власних позабюджетних джерел доходу, якими можуть бути контракти, дослідницькі проекти, консультаційні послуги, служби з охорони здоров'я, а крім того, створення деяких підприємств, наприклад, ферми, рибного господарства, друкарні, комп'ютерної служби. Усі доходи з цих джерел надходять до поновлювальних фондів, які створюються університетами або їх філіалами – інститутами – незалежно й індивідуально. Організація цих фондів і послуговування ними регулюються і контролюються безпосередньо університетами[35].

За останнє десятиліття у Туреччині помітно підвищився якісний рівень освіти, що певним чином позначилося на успіхах і культурному розвиткові цієї країни.

Date: 2015-07-24; view: 404; Нарушение авторских прав