Творчість українських митців — зачинателів нових течій у світовому мистецтві (О. Архипенко, К. Малевич, О. Богомазов, В. Пальмов, М. Бойчук). 6 page

100. Дві системи в українській музиці 50-60-х рроків. Б. Лятошинський та його школа. В українському музичному процесі 50 — 60 - х років виявляються дві художні системи. "Офіційна музика" доби соціалістичного реалізму була художньоюсистемою, в якій діють принципи естетики тотожності, штамп. Домінуютьтвори, написані на "соціальне замовлення", "ювілейні" тощо. Інша художнясистема (Б. Лятошинський та його школа) грунтується на принципахестетики протиставлення. Тут домінують інструментальна непрограмнамузика, камерність, що виявляється навіть у традиційних "монументальних"формах (зокрема, симфоніях).У руслі другої художньої системи розвивається творчістькомпозиторів-"шістдесятників", учнів і послідовників Б. Лятошинського,представників українського авангарду. Серед них — В. Годзецький, Л.Грабовський, В. Загорцев, В. Сильвестров.Українські "авангардисти" прагнули вийти у своїй творчості за межітрадиціоналізму.Національну музично-пісенну культуру розвивають професійні колективи -"Думка" (з 1930р. — Державна заслужена академічна хорова капелаУкраїни), "Трембіта" (Львів, 1940; з 1951 р. — Державна заслужена хоровакапела України), Український народний хор, організатором і керівником якого був Григорій Верьовка (1895 - 1964). Нових барв набула хорова музика у творчості Лесі Дичко, В. Зубицького, І. Шамо, О. Яковчука. Розширилися різновиди симфонічної музики (Є. Станкович, В. Губаренко, М.Скорик). З 1920 року Б. Лятошинський викладає музично-теоретичні дисципліни на виконавських факультетах Київської консерваторії, а з 1922 року — веде клас композиції. Першими його випускниками (1925) були згодом відомі митці — музикознавець І. Ф. Белза і композитор Г. П. Таранов.20-ті роки стали для Лятошинського періодом творчої зрілості, формування індивідуального стилю. У першій половині 20-х років він глибоко цікавився новою музикою, стежачи за здобутками як російських композиторів (С. Прокоф'єв, І. Стравінський, М. Мясковський), так і західних (А. Шенберг, А. Берг, Б. Барток, А. Онеггер та ін.). З 1922 по 1925 роки Борис Лятошинський очолював Асоціацію сучасної музики при Музичному товаристві імені М. Д. Леонтовича. На засіданнях асоціації митці знайомилися з музикою XX ст.У той період композитор звертався переважно до камерних жанрів. Він написав струнний квартет № 2, Тріо для фортепіано, скрипки і віолончелі, дві сонати для фортепіано, цикл фортепіанних п'єс «Відображення» і низку романсів на вірші Г. Гейне, К. Бальмонта, П. Шеллі, І. Буніна, М. Метерлінка та ін. Музичні теми деяких ранніх творів композитор пізніше використав у великих симфонічних полотнах (наприклад, музична тема з «Відображень» з'явиться у Симфонії № 3).Друга половина 20-х років була не менш інтенсивною у творчості Б. Лятошинського. Композитор написав Струнний квартет, № 3, Сонату для скрипки й фортепіано, Баладу для фортепіано; тоді ж він знову звернувся до великих форм («Увертюра на чотири українські народні теми», опера «Золотий обруч» за повістю І. Франка «Захар Беркут»). «Увертюра» для симфонічного оркестру було відзначено першою премією на республіканському конкурсі разом із Симфонією № 2 Л. Ревуцького.

101. Украї́нський націоналі́зм — політичні ідеології, а також громадсько-політичний рух, що ставлять на меті створення і розвиток української самостійної національної держави та/або захист національної самобутності. Націоналізм вимагає в першу чергу національної самосвідомості, усвідомлення національної спільності групи людей.Оста́п Ви́шня (Губенко Павло Михайлович, 13 листопада 1889, хутір Чечва, Сумська область — 28 вересня 1956, Київ) — український письменник, новеліст, класик сатиричної прози ХХ ст. Молодший брат розстріляного за єжовщини в 1937 письменника-гумориста Василя Чечвянського. Начальник медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. В'язень сталінських концтаборів. Ціною звільнення стали контроверсійні фейлетони проти УПА. Остап Вишня наважився висловити думку, що художник має право помилятися у пошуках творчого почерку й самобутності, з Москви полетів град звинувачень в «ідеологічній розхлябаності». Сприйнявши цей випадок як підказку, лідер Комуністичної партії України Микита Хрущов та його заступник з ідеології К. 3. Литвин тут же дали кілька залпів по українській інтелігенції в цілому, звинувачуючи її в «українському націоналізмі». Володи́мир Микола́йович Сосю́ра (6 січня 1898, Дебальцеве, Російська імперія — 8 січня 1965, Київ, УРСР, СРСР) — козак Армії УНР, український письменник, поет-лірик, автор понад 40 збірок поезій, широких епічних віршованих полотен (поем), роману «Третя Рота». Належав до ряду літературних організацій того періоду — «Плуг», «Гарт», «ВАПЛІТЕ» та ін. Нещадні нападки були спрямовані також на українських композиторів за використання традиційних українських тем. Оперу К. Данькевича «Богдан Хмельницький» критикували за те, що росіянам у ній відведене недостатньо помітне місце, а українські літературні журнали та енциклопедії звинувачувалися в зосередженості на «вузьких» українських темах. Особливої жорстокості набуло полювання на реальних і удаваних українських націоналістів у 1947 р. під час короткого перебування на Україні Кагановича, який, можливо, отримував садистичну насолоду, тероризуючи представників української інтелігенції.Апогей цього ідеологічного «закручування гайок» настав у 1951 р., коли на вірш В. Сосюри «Любіть Україну!» впало звинувачення у «націоналізмі», а його автора змусили опублікувати принизливе каяття.

102. Павло́ Григо́рович Тичи́на (народився 23 січня 1891 — помер 16 вересня 1967) — український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч. Новатор поетичної форми. Член ВКП (б) (1944). Директор Інституту літератури АН УРСР (1936–1939, 1941–1943). Голова Верховної Ради УРСР двох скликань (1953–1959). Міністр освіти УРСР (1943–1948). Академік АН УРСР (1929). Член-кореспондент Болгарської академії наук (1947). Лауреат Сталінської премії (1941). Лауреат Шевченківської премії (1962). Герой Соціалістичної Праці (1967). Кавалер п'яти орденів Леніна.Від 1906 року Павло Тичина пише вірші — почасти під впливом Олександра Олеся та Миколи Вороного. Перший відомий нам вірш Тичини — «Сине небо закрилося…» — датовано 1906 роком. Пізніше поет, переглядаючи свій архів, так відгукнувся про цей вірш: «Подивишся — аж смішно». 1913 року Тичина опублікував три оповідання — «Спокуса» (в газеті «Рада» від 17 жовтня), «Богословіє» (в газеті «Рада» від 6 листопада) та «На ріках вавілонських» (в № 3 журналу «Світло»), якій стали його своєрідним прощанням з бурсацькою та семінарською юністю. Почавши поетичну творчість уже за чернігівського періоду, Тичина в атмосфері Києва першого року державного відродження України закінчив першу свою книгу поезій «Сонячні кларнети» (1918, фактично вийшла в 1919), в якій він дав своєрідну українську версію символізму, створив власний поетичний стиль, який отримав власну назву — «кларнетизм». Кларнетизм — це світоглядна естетична концепція П. Тичини, унікально виражена за допомогою поетичних засобів (асонанс, алітерація, епітети, метафори). В умовах тотального антиукраїнського терору, розстрілу одних і самогубства інших письменників, Тичина в низці «партійно витриманих» книжок поезій капітулює перед насильством. Такими моторошно майстерними стали збірки «Чернігів» (1931) й особливо поезія «Партія веде», надрукована в газеті «Правда» (21. 11. 1933) та одноіменна збірка (1934), що стала символом упокорення української літератури сталінізмові[Джерело?]. За ними з'явилася низка інших збірок з вишуканими назвами в дусі апології сталінізму: «Чуття єдиної родини», «Пісня молодості» (1938), «Сталь і ніжність» (1941). Абстрактно-експресіоністична майстерність цих збірок вражає перевагою ударних, ніби безоглядно наступальних ямбів у дусі гострих імперативів сталінської генеральної лінії партії.

103. Поетичний доробок М.Рильського займає в історії укр.літ. значне місце. Класичність і майстерна простота його творів, мелодійність і краса мови, її народнопісенний характер, глибока філософія поетичних узагальнень – все це зробило поезію М.Рильського популярною серед широких читацьких кіл. Джерело такого впливу митця на читача у гармонійному поєднанні найкращих рис українського фольклору з найвищими досягненнями літературної традиції. Вийшовши із справжнього інтелегентського середовища, поет засвоїв його гуманістичні і демократичні ідеали. Вони знайшли художнє вираження у ще учнівських, досить не самостійних віршах першої збірки «На білих островах» (1910р.) Рильський близький у своїх мистецьких уподобаннях до неокласиків, він стоїть осторонь літературної боротьби, намагаючись лише через поезію висловити те, що хвилює. Мінливі і кофліктні настрої, стихійне прагнення до радості, злитість з природою рідної землі, яку він зберіг на все життя, пишучи прекрасні пейзажні вірші, – такі основні мотиви лірики раннього Рильського. Його збірка «Синя далечінь» вважається найбільш неокласичною, бо написана у роки існування групи українських неокласиків (М.Зверов, М.Драй – Хмара). Для поета рідна земля – це і рідне село, і вся велика Батьківщина. У вірші «Серпень з вереснем» перед читачем оживають безмежні луки, знайома з дитинства «земля медова», тихе надвечір’я. В уяві постають агронавти – молоді мореплавці, що прокладають шлях у майбутнє. Поет майстерно використовує уособлення і метафори, традиційні порівняння для глибокого розкриття змісту. До найвідоміших віршів, у яких розкрито тему любові до Батьківщини, належать: «Україні», «Слово про рідну матір», «Моя Батьківщина». Останні написані у роки війни, але сповнені непохитної віри у перемогу. Поет будує вірш на основі контрасту: зображує чарівні картини природи мирного краю і залиті кров’ю, знедолені фашистською навалою. Особливе місце в українській поезії займає інтимна лірика М.Рильського. Весь спектр почуттів: від зародження кохання до глибокої і сильної любові – знайшли своє худ. втілення у його віршах. Поет часто використовує форму сонета, удосконалюючи цей традиційний ліричний жанр, розширюючи його тематичні межі. Доля окремої людини з її радощами і болем, доля людини у світі (цикли»Рибальські сонети», «Чернігівські сонети») хвилює Рильського завжди. Згадаймо прекрасні зразки таких віршів: «Не грай! Не грай!», «Не бійся смутку»,»На білу гречку впали роси». Їхній ліричний герой сумує за коханою, порівнює її з далекою піснею, з музикою місяця, з осіннім смутком. Максим Рильський не лише творив власну поезію душі, але й відомий як один із наймастерніших перекладачів поезії та прози. Він створив також свій поетичний варіант «Слово про Ігорів похід». У кожний вірш митець ніби «вводить самого себе», у щоденному і побутовому вміє побачити, а потім художньо втілити вищі художні цінності. У 20х роках М.Рильський сказав про себе: «Сучасність заговорила». Його поезія справді була завжди актуальною, найкращі її зразки зберігають свою сучасність і сьогодні, коли Україна, яку він так любив, переживає новий етап свого національного відродження.

Date: 2015-07-24; view: 401; Нарушение авторских прав