Для оркестру

· 4 симфонії (1938, 1953, 1978, 1986)

· Симфонічна поема «Лілея» (1939, за мотивами Т. Шевченка)

· Симфонічна поема "Каменярі (1941, за мотивами І. Франка)

· Гуцульська рапсодія (1949, ред. 1952)

· Сюїти із музики к трагедії Шекспіра «Король Лір» (1959)

· Концерт для голосу з оркестром (1969)

Хори на слова В. Сосюри та М. Рильського

Романси

Пісні

Обробки народних пісень

Музика до драматичних спектаклів, фільмів:

«Якби каміння говорило» (1958), «Солдатка» (1959), «Таврія» (1959), «Помилка Оноре де Бальзака» (1968), «Родина Коцюбинських» (1970), «Ніна» (1971), «Довга дорога в короткий день» (1972).

Станісла́в Пили́пович Людке́вич (24 січня 1879, м. Ярослав, тепер Польща — 10 вересня 1979, Львів) — український композитор, музикознавець, фольклорист, педагог. Доктор музикознавства (1908). Дійсний член НТШ.Творчість Людкевича перейнята громадянським пафосом, позначена масштабним національним колоритом. До найграндіозніших творів композитора належить кантата-симфонія «Кавказ», написана на вірші однойменної поеми Шевченка. Першу частину твору композитор закінчив 1905, всю партитуру — 1913. Прем'єра відбулася 1914 у Львові силами хору товариства «Боян» на концерті, присвяченому 100-річчю від дня народження Кобзаря. Диригував автор. Кантату «Заповіт» Людкевич створив до 120-річчя від дня народження Кобзаря (1934). Перше її виконання відбулося 1935 (львівський хор «Боян» під керуванням автора). У 1950-х Людкевич заново відредагував кантату — і в такому вигляді вона ввійшла до кращих зразків кантато-ораторіального жанру.

106. «Шістдесятництво»- прияв політичних форм опору різних соціальних верств населення існуючому режимові. Вони виступали проти русифікації. «Відлига» в укр. літературі почалася влітку 1955 р., коли московська «Літературна газета» опублікувала статтю О. Довженка «Мистецтво живопису і сучасність», у якій кінодраматург закликав «розширювати творчі межі соц. реалізму». Цей виступ знайшов жвавий відгук серед письменників. О. Довженко опублікував автобіографічну повість «Зачарована Десна», Б. Антоненко-Давидович написав роман «За ширмою», Г. Тютюнник написав роман «Вир», Л. Первомайський виступив зі збіркою новел «Материн солодкий хліб» і романом «Дикий мед». Василь Симоненко почав писати вірші, ще навчаючись на факультеті журналістики Київського держуніверситету. У 1962 р. побачила світ його перша поетична збірка «Земне тяжіння». 1965 і 1973 рр. у Мюнхені опубліковано інші твори автора. Ліна Костенко випускає дві одразу ж помічені критикою збірки поезій – «Проміння землі» та «Мандрівне серце». Центром укр. «шістдесятництва» став заснований в 1959р. київський клуб творчої молоді «Сучасник», ініціатором став Лесь Танюк. У 1962 і 1963 р. М. Хрущов провів широко розрекламовані зустрічі з діячами літератури і мистецтва. Укр. композиторами в 50-ті роки було створено багато талановитих творів. До них слід віднести написану 1955р. Третю симфонію композитора Б. Лятошинського, опери Г.Майбороди «Мілана» та Ю.Мейтуса «Украдене щастя». Тривало переманювання видатних укр. митців до Москви. О. Довженка забрали туди примусово. На той час ним було підготовлено сценарій кінофільму, «Антарктида», кіноповісті «Зачарована Десна» та «Поема про море». За останню у 1959 р. (посмертно) митця було удостоєно Ленінської премії. Таким чином, укр. культура, скористалась новими можливостями, які виникли в умовах дестанілізації суспільства. Але вийти за рамки, поставлені для неї партійно-радянським керівництвом СРСР, вона була неспроможна.

107. Васи́ль Семе́нович Сту́с (*6 січня 1938, село Рахнівка Гайсинського району Вінницької області — †4 вересня 1985, табір ВС-389/36-1 біля села Кучино, Пермської області) — український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Герой України. За власні переконання в необхідності української культурної автономії творчість Василя Стуса була заборонена радянською владою, а сам поет був на 12 років позбавлений волі.

Збірки віршів

· «Круговерть» (1965)

· «Зимові дерева» (1970)

· «Веселий цвинтар» (1971)

· «Час творчості» (1972)

· «Палімпсести» (1977)

Збірки вибраного

· «Дорога болю» (1990)

· «Під тягарем хреста» (1991)

· «Вікна в позапростір» (1992)

108. У другій половині 50-х в Україні зароджується новий вид мистецтва — естрада. З'являється організація «Укрконцерт», естрадні пісні вводяться до програм обласних філармоній, виникають нові колективи, приходять співаки, що співають в основному тільки естраду (Олександр Таранець). Виникає цілий пласт нової пісенної культури, настільки великий і потужний, що все написане раніше (окрім, звісно, народних пісень) здавалося малочисельним і несуттєвим, до того ж деякі популярні до війни автори (наприклад, Весоловський) були фактично заборонені в СРСР. Корифеями першого покоління української естрадної пісні були Платон Майборода, Олександр Білаш та Ігор Шамо. (70-ті — 80-ті) змінюється не лише музика, а й тексти — нові митці (за деякими виключеннями) відходять від сільської тематики, від «сльозливості» та «сентиментальності». Це й не дивно, бо більшість композиторів народилися і виросли у місті (Івасюк, Поклад, Карабиць, Скорик, Янівський). Ритми стають більш жвавими, енергійними, під вокально-інструментальні ансамблі охоче танцює молодь, з кінця 70-тих відчувається вплив диско. З'являється величезна кількість джаз- і рок-обробок. Отримують свіже звучання і оркестри. Величезну роль в історії української естради 70-х — 80-х відіграв Естрадно-симфонічний оркестр Укртелерадіо п/к Ростислава Бабича, з яким записувалися майже всі відомі співаки. Серед найпопулярніших виконавців цього періоду були Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Софія Ротару, Ніна Матвієнко, Івасюк - Один із основоположників української естрадної музики (поп-музики). Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець. Зінкевич - видатний український естрадний співак (лірико-драматичний тенор), народний артист України (1986), лауреат Шевченківської премії (1994), Герой України (2009). Чимало пісень у його виконанні увійшли до золотого фонду української музики ХХ століття. Почесний громадянин Луцька. Герой України (2009). Яремчук - український естрадний співак (тенор). Народний артист УРСР (1987). Відомий насамперед виконанням українських пісень — «Червона рута», «Водограй», «Смерекова хата», «Стожари», «Гай, зелений гай», «Родина», «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас», «Писанка», «Гей ви, козаченьки», «Я ще не всі тобі сказав» та інші. Крім того, разом зі своїми друзями-співаками Назарій знявся в музичних стрічках «Червона рута», «Співає «Смерічка», «Стартує пісня», «Ти плюс я — весна» та «Червона рута. 10 років по тому».

109. У роки «застою» у СРСР розгортається новий виток боротьби проти національної української культури. Знищуються українські установи, стає тотальною русифікація, провадиться методичне і цілеспрямоване цькування українознавців, починаються хвилі арештів та серії політичних процесів (див. Дисидентський рух). Українське поетичне кіно було визнано владою архаїчним, відірваним від життя, ім'я Довженко почали згадували з оглядкою. На багато років, унаслідок ідеологічної цензури, потрапили на полицю деякі зняті кінофільми (серед них «Криниця для спраглих», «Комісари»). Попри бюрократизм українського кінопроцесу часів брежнєвської реакції в 1970-80 рр. з'являється низка фільмів, створених сильними творчими особистостями. На порозі «застою» Леонід Биков знімає картину «В бій ідуть одні „старики“» (1972), а в 1983 р. Роман Балаян, після кількох високофахових екранізацій російської літературної класики, у фільмі «Польоти уві сні та наяву» точно передає феноменологію того часу. Українськими кіностудіями було знято також кінострічки, які набули великої популярності у всьому СРСР: «Д'Артан'ян і три мушкетери» (1978, режисер Георгій Юнгвальд-Хилькевич), «Пригоди Електроніка» (1979, режисер Костянтин Бромберг), «Місце зустрічі змінити не можна» (1979, режисер Станіслав Говорухін), «Зелений фургон» (1983, режисер Олександр Павловский), «Чародії» (1982, режисер Костянтин Бромберг), «Самотня жінка бажає познайомитись» (1986, режисер В'ячеслав Криштофович).

110. Український кінематограф 1960-70-х років представлений іменами світової ваги: режисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, Леонід Осика, Микола Мащенко, актори Іван Миколайчук, Юрій Шумський, Гнат Юра, Костянтин Степанков, Микола Гринько, Богдан Ступка. У цей час з'являються стрічки, які поклали початок унікальному феномену «українського поетичного кіно»: «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова (1964), який отримав другу премію на 7 Міжнародному кінофестивалі в Аргентині; «Криниця для спраглих» Юрія Іллєнка (1965); «Камінний хрест» Леоніда Осики (1968), «Вірність» Петра Тодоровського (1965). Однак реакційна політика т.зв. «застою» фактично знищила українське поетичне кіно. Режисер С.Параджанов був вилучений з кінематографу і громадянського життя. «Авторський» шедевр Кіри Муратової «Довгі проводи» (1971) опинився під забороною. Драматична доля також спіткала фільми Юрія Іллєнка «Вечір на Івана Купала» (1968) та «Білий птах з чорною ознакою» (1971), який тріумально отримав Золотий приз Міжнародного Московського фестивалю. Згодом естетика українського поетичного кіно стимулювала режисерський дебют актора Івана Миколайчука («Вавілон-ХХ», 1979), а суттєві елементи поетичного кіно проявляються в стрічках Миколи Мащенка «Комісари» (1971) і «Як гартувалася сталь» (1973).