Ідея служіння митця народу як одна із провідних у творчості Лесі Українки

Проблеми сутності мистецтва, його зв’язків із дійсністю, особистості митця як творця духовних цінностей були актуальними для української літератури початку ХХ століття. Народжувалась модерна література, велися пошуки у методах, стилях, жанрах.Леся Українка надавала зазначеним питанням великої ваги, на що неодноразово вказувала у своїй літературно-критичній та епістолярній спадщині. Вагомим чинником духовності постає у світо баченні й творчості письменниці особистість митця.Леся Українка належить до митців, що пережили свій час і їхні твори збагатили скарбницю духовної культури. Її постійно хвилювала тема митець і суспільство.В основу твору письменниці "У пущі" закладено концепцію митця нового типу, що відстоював право людини на прекрасне, її потяг до вищого, “надземного" ступеня краси, вільної від суспільно-практичних потреб; йдеться про протистояння митця і середовища, нове співвідношення і взаємодію мас і героя. Митець виступає провідною дійовою особою, що дає авторці можливість подати різні аспекти особистості, створити складні ситуації, розкрити конфлікти - зовнішні й внутрішні, показати вплив мистецтва на життя й навпаки. Проте, незважаючи на різноманітність ознак, при глибокому аналізі дій, вчинків, само - та інохарактеристик митців - дійових осіб драматургічних творів Лесі Українки спостерігається певний комплекс морально-етичних, ідеологічних, філософських рис характеру митця, що дає підстави вважати їх концептуальними, виділити тип митця.

Драматичну поему "У пущі" Леся Українка присвятила глибоким роздумам про мистецтво, про становище й долю художника в антагоністичному світлі суспільстві, про його місце та обов'язок у боротьбі проти реакції за вищі, ідеали.

Дія драматичної поеми відбувається в XVII столітті, коли вже не християнство переслідували, а воно боролося зі своїми єресями, розколовшись на окремі течії, навіть секти, коли пуритани змушені були покинути Англію і заснувати свою общину в пущах Північної Америки.Матеріалом для поеми Л. Українка обрала внутрішні суперечності у взаєминах і поглядах пуритан-переселенців з Англії до Північної Америки. Головний герой - скульптор Річард Айрон, трагічна постать, яка не знаходить відгуку на прагнення любові, правди, волі серед громади фарисеїв, сектантів, обмежених людей.У світлі ідеї "мистецтва для мистецтва" новими смислами починає обростати тема призначення митця та ролі мистецтва. Однак кожен інтерпретує вибір митця по-своєму: від служіння музі чи відданості інтересам громади до звинувачення і відповідальності народу за смерть таланту, а також до переосмислення суті та вартості мистецтва як такого.

Для Лесі Українки творчий процес - це одержимість, фатум, бажання творити, якому ніщо не повинне стояти на перешкоді. Мотив протистояння митця і юрми стає наскрізним для Лесі Українки.Окреме місце в драматургії Лесі Українки посідає особистість митця, творця i примножувача культурно-духовних цінностей людства.Визначальними рисами типу митця виступають сила таланту, відчуття й усвідомлення вiчностi мистецтва й краси в поєднанні з прагненням віддати талант служінню своєму народові, постійне намагання творити iстиннi духовнi цiнностi. За концепцією Лесі Українки, покликання митця - пiдносити до боротьби, праці й краси. Вона звертає увагу на взаємозв’язок митця із суспільством i народом.Багаторічні роздуми письменниці над проблемою свободи творчості і мистецького покликання вилились у її драматичній поемі "У пущі".[23]

У світлі ідеї "мистецтва для мистецтва" новими смислами починає обростати тема призначення митця та ролі мистецтва. Однак кожен інтерпретує вибір митця по-своєму: від служіння музі чи відданості інтересам громади до звинувачення загалу і відповідальності народу за смерть таланту, а також до переосмислення суті та вартості мистецтва як такого.

У листах до А. Кримського, І. Франка, брата Михайла, О. Кобилянської, М. Павлика, у статях „Малорусские писатели на Буковине”, „Заметки о новейшей польской литературе”, „Новейшая общественная драма”, у фрагменті „Європейська соціологічна драма в кінці ХІХ ст.” поетеса шукає, висловлює та обґрунтовує теоретичні засади нового мистецтва, виражає своє художнє credo. Яким ж було це credo? На думку О. Білецького, О. Бабишкіна, І. Журавської це був „неоромантизм з усією складністю, неординарністю і суперечливістю його зв’язку із визвольною боротьбою".

Для Лесі Українки творчий процес - це одержимість, фатум, бажання творити, якому ніщо не повинне стояти на перешкоді. Мотив протистояння митця і юрми стає наскрізним для Лесі Українки в пізній ліриці, а також у творах "Оргія", "Орфеєве чудо", "У пущі", "Лісова пісня" та ін.

Драматичну поему "У пущі" Леся Українка, присвятила глибоким роздумам про мистецтво, про становище й долю художника в антагоністичному суспільстві, про його місце та обов'язок у боротьбі проти реакції за вищі, світлі ідеали. Вона створила образ, який постійно знаходиться в боротьбі між ірраціональним та раціональним. Це образ митця, це проблема визначення мистецтва як засобу служіння суспільству.Матеріало для поеми Леся Українка обрала внутрішні суперечності у взаєминах і поглядах пуритан - переселенців з Англії до Північної Америки. Головний герой - скульптор Річард Айрон, трагічна постать, яка не знаходить відгуку на прагнення любові, правди, волі серед громади фарисеїв, сектантів, обмежених людей, він утверджує власне творче кредо: "Pereat mundus, fiat ars" ("Хай згине світ, а хист хай буде"). Однак світ не гине, громада виганяє скульптора за непокору та небажання служити її потребам, і талант гине чи то від незатребуваності, чи то через відсутність тих, хто здатен оцінити його, а може, від приреченості. Така доля "скульптора серед пуритан"[22]. Леся Українка, власне, не дає відповіді на поставлені питання, вона розкриває внутрішні суперечності та сумніви, але не має жодного бажання виносити присуд. Ця недосказаність, відкритість твору і тепер інтригує читачів та критиків.

Коло особистісних характеристик творчої людини в її драматургічній спадщині є досить широким. У ряді творів (“У пущі”, “Оргія”, “Орфеєве чудо” та ін.) митець виступає провідною дійовою особою, що дає авторці можливість подати різні аспекти особистості, створити складні ситуації, розкрити конфлікти - зовнішні й внутрішні, показати вплив мистецтва на життя й навпаки. Проте, незважаючи на різноманітність ознак, при глибокому аналізі дій, вчинків, само - та інохарактеристик митців - дійових осіб драматичних творів Лесі Українки спостерігається певний комплекс морально-етичних, ідеологічних, філософських рис характеру митця, що дає підстави вважати їх концептуальними, виділити тип митця.

Подальший розвиток зазначені риси отримують у драматичній поемі “Оргія”, яка була одним з останніх творів Лесі Українки, вже зрілої людини і письменниці. Головний персонаж твору - співець Антей - теж вбачає своє покликання у збереженні надбань культури свого народу. Конфлікт ускладнюється тим, що ряд учнів, друзів і навіть дружина Антея віддали свої таланти на службу римлянам-завойовникам заради слави, матеріальних статків, пошани тощо, “продалися колонізаторам".

Визнаючи як реалію те, що митець може заробляти на життя своїм талантом, Леся Українка підкреслює неможливість для Антея служити поневолювачам його народу. Фізична смерть для персонажа є гідною альтернативою рабському служінню чужій культурі. Антей не вагається у критичний момент: його смерть повинна не тільки зберегти його талант та особисту незалежність, але й подати приклад тим, хто зрадив своїм талантам і народові. Символічним є те, що постійно підкреслюючи національну приналежність і свідомість свого персонажу, авторка вводить у твір епізод, у якому Антей перед смертю грає на лірі, оздоби якої було зібрано в різних країнах світу. Саме за допомогою такої “багатонаціональної" ліри кидає герой свій полум’яний заклик до всіх поневолених слухачів:

Тепер, всесвітній даре, послужи мені…

Голос дай німоті рабів!

Розворуш нам оспалу кров,

Розмах дай нашій силі скритій!.[19]

Таким чином, митець, хоч і живе для свого народу, але й усвідомлює загальнолюдські завдання мистецтва.

Одним із таких завдань у творі “Оргія” є необхідність для митця служити вічності. Для цього йому потрібна, крім таланту, ще й велика особиста мужність.

Отже, у характері митця Антея спостерігаються єдність особистісних ознак, головними з яких є талант, гідність, мужність, усвідомлення сутності і завдань мистецтва з авторськими поглядами на роль митця й мистецтва в житті людей. Найважливішим завданням митця є постійний заклик до боротьби, звернення до кращих рис свого народу і водночас збереження й творення вічних цінностей.

Поглиблюючи характер митця, Леся Українка звертається у драматургії до характеру творчої особистості, яка не знайшла місця своєму талантові.

Серед творів Лесі Українки про сутність мистецтва та особистості митця легенда “Орфеєве чудо” посідає особливе місце. В основу її лягли як реальні факти й особи, так і міфологічний сюжет та образ, творчо переосмислений письменницею відповідно до власних поглядів. У центрі твору стоїть митець з промовистим ім’ям Орфей.

Творчу людину зображено тоді, коли під тиском обставин вона залишає музику і під тиском необхідності береться до фізичної праці. Акцентуючи увагу на її важкій виснажливій суті, письменниця наголошує на згубному впливі такої праці на творчий потенціал митця. Водночас підкреслено силу і можливості справжнього мистецтва і творця. Відомо, що музику Орфея сприймало навіть каміння. І тому, взявшись до гри, Орфей досягає більшого, ніж зміг би досягти фізичною працею. Музика розбудила людей, примусила будувати мур для захисту міста. “Орфеєве чудо” виявляється неоднозначним: силою мистецтва співець зумів досягти духовного перелому, злету, товариші повірили, що саме музика примусила каміння лягти в мур. Але найбільшим чудом виявляється те, що загал усвідомлює:

Такий митець - і був у нас як раб?

Таким чином, у творі вказано на таку концептуальну рису митця, як віра в силу свого таланту. Водночас гостро ставиться проблема митця і суспільства, яка вирішується через усвідомлення людом творчої сили співця й мистецтва, а через нього - пробудження свідомості, єднання з цією творчою силою. Відбувається служіння митця оточенню і піднесення загалу до рівня митця, що, власне і було метою творів “новоромантизму”. Але й акцентовано, що таке єднання - натхненне, чарівне: твір недарма має у назві “чудо”. Для того, щоб це чудо стало можливим, необхідна єдність співця і його слухачів. Отже, ще однією рисою типу митця можна вважати не тільки його боротьбу, але і єдність із народом, конструктивне подолання розриву між ідеалом і дійсністю.

У Лесі Українки протистояння обов’язку митця перед суспільством і служіння своїй власній музі завершується перемогою музи. Не всім дано талант творця. А якщо хтось його має, то він не повинен змушувати цей талант діяти за якимось статутом, за якимись встановленими правилами. Свобода - головна умова розквіту таланту - в неволі, в путах він загине. Свобода творчості, вільного польоту думки - ось до чого має прагнути митець. Він не має права витрачати свій дар даремно. Ідея служіння митця народу у творчості Лесі Українки еволюціонувала до утвердження думки про служіння митця таланту, про трепетне до нього ставлення.

Леся хотіла служити суспільним ідеям і, як могла, робила це. Але її муза була сильніша за неї, вона диктувала свої умови. Вона брала митця в полон. Леся підкоряється своїй музі з радісним болем, і в її каятті звучить тріумф причетності до вічності.