Методи розрахунку додаткових капітальних вкладень та економії на собівартості одиниці продукції

Додаткові капітальні вкладення ΔК, необхідні для здійснення модернізації технологічного процесу, дільниці, цеху, розширення виробництва, налагодження нового технологічного процесу тощо, розраховуються за формулою:

грн., (Б.1)

де (2...4) – коефіцієнт, який ураховує витрати на проектування, оренду приміщень тощо, грн.;

В_обл – вартість додаткового обладнання, яке необхідно придба­ти для модернізації технологічного процесу, цеху, дільниці тощо, розширення або організації нового виробництва, грн.

Для розрахунку додаткових капітальних вкладень ΔК можна використовувати і таку формулу:

, тис.грн., (Б.2)

де (20...50) – середня вартість одного робочого місця, яке потрібно створити, тис.грн.;

– додаткове число робочих місць, необхідних для модернізації технологічного процесу, цеха, дільниці, розширення виробництва, налагодження нового виробництва тощо, шт.

Можна користуватись також і такою формулою:

грн., (Б.3)

де (1...3) – коефіцієнт, який враховує додаткові витрати на переналагодження обладнання, придбання додаткового оснащення тощо;

В_р – загальні витрати на проектування даного заходу, грн. Такими витратами може бути погоджена між замовником та виконавцем вартість договору, вартість госпрозрахункової теми тощо, грн.

Зменшення собівартості одиниці продукції при модернізації технологічного процесу, дільниці, цеху, розширенні або організації нового виробництва тощо можна розрахувати такими спрощеними способами:

а) методом, який базується на питомій собівартості одиниці маси продукції, якщо в ході модернізації технологічного процесу зменшується маса нової продукції. В цьому випадку зменшення собівартості одиниці нової продукції можна розрахувати за формулою:

грн., (Б.4)

де – питома собівартість одиниці маси продукції, яка випуска­ється за існуючим технологічним процесом:

грн./кг;

S_a – собівартість одиниці продукції, яка випускається за існуючим технологічним процесом, грн.;

М_а – маса продукції, яка випускається за існуючим технологічним процесом, грн., кг;

М_н – маса продукції, яка буде випускатись за новим технологічним процесом, кг;

К_н – коефіцієнт, який ураховує конструктивні та технологічні особливості нової техніки, К_н = 1...1,2;

б) Методом зведення до базового вузла. Застосовується тоді, коли пропонується зменшити собівартість одного із ведучих вузлів нової продукції, яка буде виготовлятись при застосуванні нового технологічного процесу тощо. Тоді зменшення собівартості одиниці нової продукції можна розрахувати за формулою:

грн., (Б.5)

де S_а – собівартість ведучого вузла продукції, яка визнана аналогом, грн.;

S_н – собівартість ведучого вузла продукції, яка буде виготовлятись за новим технологічним процесом, грн.;

К_н – коефіцієнт, який ураховує конструктивні та технологічні особливості нової розробки, К_н = 1... 1,2;

П – питома вага ведучого вузла в собівартості продукції, яка є аналогом, %;

в) методом питомої ваги.

Цей метод застосовується тоді, коли є можливість зменшити одну із прямих витрат (наприклад, зменшити витрати на матеріали, комплектуючі, заробітну плату робітників тощо) і коли відома питома вага даної статті витрат в собівартості аналога. Зменшення собівартості одиниці продукції, яка буде виготовлятись за новим технологічним процесом, можна розрахувати за формулою:

грн., (Б.6)

де В_а – величина однієї із статей прямих витрат в одиниці продукції, яка є аналогом, грн.;

В_н – величина цієї ж статті прямих витрат в одиниці нової продукції, грн.;

К_н – коефіцієнт, який ураховує конструктивні та технологічні особливості нової розробки, К_н = 1... 1,2;

П – питома вага цієї статті витрат в собівартості продукції, яка є аналогом, %.