Підходи до визначення ставки дисконтування

Один з основних принципів оцінки ефективності інвестиційних проектів вимагає зіставлення зв'язаних із проектом результатів і витрат протягом усього періоду його реалізації. Для рішення даної проблеми використовується процедура дисконтування.

Дисконтуванням називається процедура, що дозволяє приводити різночасні витрати і результати в даному грошовому потоці до порівнянного виду з обліком їхньої різної переваги, нерівноцінності.

Обґрунтування даної процедури здійснюється за допомогою двох підходів:

- депозитного;

- з погляду альтернативної прибутковості інвестицій.

З цих точок зору норма дисконту відбиває максимальну прибутковість альтернативних напрямків інвестування й одночасно мінімальні вимоги по прибутковості, що інвестор пред'являє до проектів, у яких він має намір прийняти участь.

Таким чином, ставка дисконтування (норма дисконту) відбиває норму прибутковості кращого доступного альтернативного вкладення коштів з аналогічним рівнем ризику.

Фактори, від яких залежить ставка дисконтування, можна розділити на дві групи:

1) особливості конкретного проекту і спосіб відображення економічних умов і вимог до його реалізації (інфляція, макроекономічні й індивідуальні ризики проекту);

2) спосіб фінансування проекту і вартість капіталу, необхідного для фінансування інвестицій.

У випадку якщо мінімальна норма прибутковості встановлюється на рівні вартості капіталу, то для визначення окремих складової вартості капіталу використовують різні методи.

Для оцінки вартості власного капіталу:

- метод кумулятивної побудови ставки дисконтування;

- метод часткової премії;

- метод прямого розрахунку вартості власного капіталу;

- метод, заснований на моделі дивідендного росту;

- модель вартості капітальних (довгострокових) активів (CAPM) і його інтерпретації.

Метод кумулятивної побудови ставки дисконтування - використовуються тоді, коли ризики бізнесу викликаються насамперед несистематичними ризиками оцінюваного бізнесу, тобто коли доходи від бізнесу випробують сильні коливання (величина стандартного відхилення перевищує 20 – 30%), а коефіцієнт «бета», характерний для галузі, незначно більше або менше одиниці.

До номінальної безризикової ставки вводиться сукупна премія за інвестиційні ризики:

,

де g – премії за окремі несистематичні види ризику.

У числі факторів при цьому враховуються:

- недостатня фінансова стійкість підприємства;

- підвищена частка довгострокової заборгованості в структурі капіталу підприємства;

- підвищена частка постійних витрат в операційних витратах підприємства.

- недостатня диверсифікованість продукції підприємства;

- недостатня диверсифікованість ринків збуту підприємства;

- недостатня диверсифікованість джерел придбання ресурсів;

- вузькість набору джерел фінансування.

Недоліки методу:

- заснований на допущенні про адитивність факторів ризику, які часто є взаємозалежними;

- неврахування повної групи факторів ризику («чим менше знаємо – тим менше враховуємо»);

- неможливість затвердити стабільні нормативні премії по факторах ризику;

- немає обґрунтування діапазонів ризикових премій.

Метод часткової премії – до безризикової ставки додається одна ризикова премія – за частковий характер вкладень. При цьому як базову ставку використовують зазвичай ринкову вартість позикового капіталу. У багатьох найбільших корпорацій світу дорівнює 4 – 5%. Але для ринків, що розвиваються, з політичним ризиком така премія складає 8,5%.

Метод прямого розрахунку вартості власного капіталу - витратний підхід до ціноутворення на ринку капіталу. Вартість визначається як відношення сформованої мінімальної середньорічної потреби підприємства в прибутку (витрати на формування фонду розвитку і фонду соціального забезпечення, мінімальний розмір дивідендних виплат) до величини його власного капіталу.

Недоліки методу:

- орієнтований на формування потреб існуючих у акціонерів підприємства;

- сформований на підприємстві рівень прибутковості може бути не оптимальним.

Метод, заснований на моделі дивідендного росту – дозволяє оцінити, яку прибутковість вимагають на ринку інвестори від акції, що склалася на ринку, а також відомий рівень дивідендних виплат у майбутньому і рівень їх росту:

.

де D – сума виплачуваних дивідендів;

Р – ринкова ціна акції;

g – середньорічний темп приросту дивідендних виплат.

Модель оцінки вартості капітальних активів (CAPM) – у даній моделі необхідний рівень прибутковості від інвестицій залежить від:

- безризикового рівня прибутковості;

- стану фінансового ринку (среднериночної прибутковості або прибутковості ринкового портфеля);

- ступеня систематичного ризику конкретного активу, що відбиває ступінь чутливості прибутковості конкретного активу до змін ринку:

де r_f – норма прибутковості безризикових інвестицій;

b - коефіцієнт, що відображує відносний ризик інвестицій у даний інвестиційний проект у порівнянні з інвестиціями у фінансовий портфель зі середньорічною прибутковістю;

r_m – середньорічна прибутковість.

, де ,

де R_mt – дохід із вкладеної гривні в оцінюваному бізнесі (в аналогічній по своїй галузевій спеціалізації і розміру відкритої компанії, що публікує річні балансові звіти) в окремому періоді;

R_срt – дохід із вкладеної гривні в середньому по ринку;

s - среднеквадратическое відхилення рентабельності власного капіталу компанії – аналога (реалізуючої аналогічні проекти).

Недоліки методу:

- складність визначення коефіцієнту для конкретного проекту. Тому даний коефіцієнт установлюється «за аналогією», з використанням історичних даних про прибутковість діючих підприємств, що реалізують аналогічні проекти. А це складно, тому що на коливання доходів інших підприємств впливає маса інших факторів (структура капіталу, ступінь диверсифікованості виробництва й ін.);

- не враховуються систематичні ризики, зв'язані з конкретним проектом;

- неможливо використовувати для інноваційних проектів.

Складність розрахунку коефіцієнта b для нерозвиненого фондового ринку переборюється в такий спосіб:

- показник R_m прирівнюється до середнього по різних галузях річної рентабельності операційних витрат (відношення балансового прибутку до сумарних операційних витрат), що розраховується за даними за останній рік:

- якщо серед номенклатури покупних ресурсів компанії (для випуску продукції), куди інвестуються кошти, відсутній явно виражений критичний покупний ресурс (на який випадає істотна частка собівартості), то коефіцієнт «бета» визначається як відношення коваріації зміни за ретроспективний період індексу цін продукції галузі інвестування і зміни індексу інфляції до дисперсії зміни індексу інфляції за той же ретроспективний період:

,

I_pt – індекси зміни цін на продукцію інвестується в галузі в окремих періодах;

S_t – індекс інфляції за ті ж періоди;

відповідно середні за періоди індекси зміни цін і інфляції.

- якщо серед номенклатури покупних ресурсів компанії, куди інвестуються кошти, є присутнім явно виражений критичний покупний ресурс, то коефіцієнт «бета» визначається у такий спосіб:

,

де I_ср – індекс зміни цін на критичний покупний ресурс в окремих періодах;

- середній за місяць індекс зміни цін на критичний покупний ресурс.

Варіації методу:

- модель, що враховує окремі інші ризики:

де W₁ – додаткова премія за ризик інвестування в малий бізнес (з причини недостатності доступу до кредитів, бізнес більш ризикований унаслідок невеликої кількості постачальників і клієнтів);

W₂ – додаткова премія за ризик інвестування в закриту компанію (компенсує для акціонерів меншості ризик блокування капіталу в компанії і невизначеність майбутніх дивідендних доходів);

W₃ – додаткова премія за держаний ризик (ризик ненадійності прав власності, нестабільності законодавства, економічного спаду), враховуються тільки для іноземних інвесторів.

- модель Хамады:

- коефіцієнт, аналогічний b, для підприємств, що фінансуються без залучення позикового капіталу.

- співвідношення позикового і власного капіталу підприємства.

Вартість позикового капіталу визначається виходячи зі значення процентної ставки за кредит, а також з урахуванням різного роду комісійних, додаткових платежів, оформлення застави.

Ефективну процентну ставку або ставку повної прибутковості частіше розуміють ставку (складну процентну ставку) при якій сума дисконтованних річних виплат дорівнює фактично отриманій сумі кредиту (номінальна сума кредиту мінус усі комісійні). При оцінці прибутковості облігацій і, отже, витрат емітента, повна прибутковість знаходиться з рівності ціни придбання облігацій сумі дисконтованних по мінімальній ставці повної прибутковості купонних платежів і викупної ціни.

Для розрахунку величини мінімальної повної прибутковості (ефективної ставки) необхідно скласти рівняння, що виражало би зміст цього показника: різниця між сумою наданого кредиту (сумою інвестицій) і сумою всіх дисконтованних доходів на момент одержання кредиту повинна дорівнювати нулеві:

=0

Якщо кредит виданий з комісійними (G):

=0

При погашенні кредиту разовим платежем, у виплаті відсотків у кожнім періоді (відсотки можна представити у виді ануїтету):

= 0

Без врахування фактора часу:

Так, у випадку, якщо кредит погашається єдиноразовим платежем з нарахуванням простих відсотків і стягуванням комісійних і інших платежів у розмірі G, складається рівняння:

.

Відповідно до методу середньозваженої вартості капіталу (WACC) ставка дисконтування являє собою мінімально необхідну норму віддачі на одиницю змішаного (власного і позикового) фінансування інвестиційного проекту. У частині власного фінансування проекту – це відновлення доходу від невикористання одиниці власних засобів для інвестування в порівнянну по ризиках альтернативу капвкладень. Мінімально необхідна норма віддачі з кожної позикової одиниці змішаного фінансування дорівнює вартості узятого боргу, відбитою ставкою відсотка по окремій взятій підприємством кредитній угоді (при висновку декількох кредитний договорів – середній ставці відсотка по них).

Розрізняють наступні варіації даного підходу:

1) німецька концепція (без обліку ефекту економії на податку на прибуток у результаті виведення відсотків за кредит з оподатковуваного прибутку):

2) англосаксонська концепція (з урахуванням податкового ефекту):

3) при поділі власного капіталу не безпосередньо власний капітал підприємства, капітал, приваблюваний шляхом емісії акцій, позиковий капітал:

Недоліки підходу:

- всі складові у формулах відносяться до підприємства в цілому, а не до конкретному проектові, те даний метод дає правильний результат тільки для такого проекту, у якого структура фінансування відповідає структурі фінансування підприємства, а ризик проекту відповідає ризикові підприємства, грошові ж потоки проекту корелюють з потоками підприємства, крім того, не враховується можливість зміни в процесі реалізації проекту процентних ставок.

Частково можна згладити дану проблему, визначивши перемінну середньозваженої вартості капіталу, де ставка змінюється від періоду до періоду:

3.1.4. Облік фактора інфляції при оцінці ефективності реальних інвестицій

Облік впливу фактора інфляції при аналізі інвестиційних проектів полягає в необхідності реального відображення вартості інвестиційних активів і грошових потоків, а також у забезпеченні відшкодування втрат інвестиційних доходів, викликаних інфляційними процесами, при здійсненні різних інвестиційних операцій. Процес розрахункового усунення перевороту результату від реалізації інвестиційного проекту, викликаного загальною інфляцією, називається дефлюванням.

Відповідно, ціни будуть називатися дефільованими, якщо перемінні ціни приводяться до базисного (сформованої до базисного моменту) купівельної спроможності грошей.

У випадку, якщо в реалізації проекту бере участь тільки одна валюта, інфляція однорідна (індекси цін на всі товари, послуги і ресурси однакові), проект реалізується без позикових коштів, збільшенням оборотних коштів можна зневажити, в даному випадку інфляція взагалі не повинна впливати на ефективність проекту – грошові потоки в результаті інфляції зростуть, але точно в такій же мірі знецінюються і самі гроші. Таким чином, у більш загальному випадку дефлювання не усуває повністю вплив інфляції. Ця непереборна дефлюванням частина і вважається впливом інфляції на параметри проекту і показники його ефективності.

Даний факт говорить про недоцільність використання принципу, згідно якого у випадку, якщо грошові потоки розраховуються в цінах базисного періоду, для оцінки ефективності інвестиційного проекту не потрібно їх дефлювання.

Більш же аргументованим і доцільним методом обліку впливу фактора інфляції є метод, відповідно до якого:

- на першому кроці – здійснюється дефлювання грошових потоків, розрахованих у прогнозованих (перемінних або номінальних) цінах майбутнього періоду;

- на другому кроці – дисконтування даних потоків.

Дефлювання цін на товари виникає шляхом ділення на загальний (базисний) індекс інфляції у визначеному періоді реалізації інвестиційного проекту:

де Р₀ – базисна ціна k – тої продукції, виробленої в рамках здійснення інвестиційного проекту;

J_k – індекс цін на визначений продукт;

J_G – загальний індекс цін.

Далі здійснюється дисконтування:

, ,

де I_t – загальний темп росту цін (ланцюговий) у періоді t.

При постійному загальному темпі росту цін:

.

Приклад

Розрахувати величину дефльованного чистого дисконтованного доходу від впровадження інвестиційного проекту, якщо маються наступні дані: - базисна ціна за одиницю продукції, реалізованої на вітчизняному ринку – 200 грн. Базисна ціна за одиницю експортованої продукції – 50 дол. США; базовий курс іноземної валюти – 4,8 грн.; ставка дисконтування – 10%. показники проекту на стадії експлуатації:

Для впровадження інвестиційного проекту буде потрібно 2,5 роки. Проект впроваджується в три етапи. Протягом першого року буде реалізований перший етап із загальною сумою інвестицій - 150 тис.грн., протягом другого року – другий етап з інвестуванням 100 тис.грн., З метою прискорення введення об'єкта в експлуатацію, вирішений останній етап упровадження проекту тривалістю 6 місяців і сумою вкладень 100 тис.грн. сполучити з введенням об'єкта в експлуатацію (вони будуть здійснюватися паралельно).

Ланцюгові індекси інфляції на передексплуатаційній стадії реалізації інвестиційного проекту складуть: 1-й рік – 1,05; 2-й рік – 1,06.

Розрахунки робити без обліку поточних витрат на стадії експлуатації.

Рішення:

-

- = + + - 129870 – 74253 – 66604 = 324387,348 – 270727 = 53660 грн.

При оцінці ефективності реальних інвестицій, а також виборі схем фінансування часто виникає задача визначення реальної суми погашення боргу або визначенні вартості позикових засобів з урахуванням інфляції.

У випадку погашення кредиту позичальником одним траншем і при нарахуванні простих відсотків, дефльована сума розраховується в такий спосіб:

,

де n – термін кредиту;

К – первісна сума кредиту.

I – ланцюговий постійний індекс інфляції в кожнім періоді;

i – номінальна ставка за кредит.

Аналогічно при нарахуванні складних відсотків:

,

Зворотна задача виникає при необхідності визначення такої процентної ставки за кредит (номінальної), яка б покривала рівень знецінення грошей при інфляції. Для цього складемо наступну рівність:

,

.

або при нарахуванні складних відсотків вирішується рівняння:

.

3.1.5. Техніко-економічні особливості капітального будівництва: його організаційні форми і ціноутворення

Капбудивництво – це галузь матеріального виробництва, продукцією якої є підготовлені до експлуатації підприємства, будинку, спорудження й інші об'єкти виробничого і невиробничого призначення.

Специфіка будівельного виробництва обумовлює ряд особливостей в організації фінансово-інвестиційної діяльності:

1) продукція будівництва територіально закріплена;

2) рухливість робочих місць;

3) вплив природнокліматичних факторів;

4) будівництво здійснюється 2-ма способами:

- підрядним (з використанням сил підрядної будівельної організації);

- господарством (силами самого підприємства);

5) основними показниками діяльності є:

- обсяг товарної продукції;

- здача об'єктів «під ключ»;

- розрахунки за окремі етапи здійснюються поетапно.

6) у будівництві спостерігаються значні коливання таких фінансових показників, як рентабельність, рівень інвестицій на виробництво, потреба в оборотних коштах у розрізі різних об'єктів.

При будівництві виділяють:

а) об'єкт будівництва - це кожен відділений будинок, виробничий корпус або цех, житловий будинок) або спорудження (міст, тунель, платформа) із усіма віднесеними до них будівлями (галереями, естакадами), устаткуванням, меблями, підсобними і допоміжними спорудженнями. Об'єктом будівництва може бути також сукупність будинків і споруджень, що мають загальне технологічне й інші призначення (блок цехів, котельня поруч зі складом і т.п.);

б) пусковий комплекс - сукупність об'єктів або їхніх частин, що є частиною будинку або черги, уведення яких в експлуатацію забезпечує випуск продукції або надання послуг;

в) черга будівництва - частина будівництва, що складається з одного або декількох пускових комплексів групи будинків, споруджень, уведення яких в експлуатацію забезпечує випуск продукції або надання послуг, передбачених проектом.

У будівництві для розрахунків за споруджені об'єкти використовується ціна, що визначається на основі кошторисної вартості будівництва.

Система ціноутворення в будівництві має такі особливості:

1) для визначення вартості будівництва використовується дворівнева система цін, що включає базисну кошторисну вартість будівництва і вартість будівництва, що визначається на стадії висновку підрядного договору. Базисна кошторисна вартість визначається на стадії розробки проектно-кошторисної документації по кошторисних нормах і цінам. У процесі ж висновку підрядного договору (договірної ціни), враховує витрати замовника і підрядчика в зв'язку з лібералізацією цін по ринкових умовах. Ціна на будівельну продукцію в недержавному секторі затверджується замовником (інвестором).

2) у будівництві можуть визначатися ціни одиниці продукції (вартість 1 м кв. житлової, виробничої або загальної площі), вартість одного міста для лікарень, санаторіїв, вартість одного посадкового місця для кафе, ресторанів, кінотеатрів;

3) ціни на будівельну продукцію визначаються по індивідуальному кошторисі (навіть ті об'єкти, що будуються по типових проектах);

4) ціни в будівництві виконують планово-облікові функції, є підставою для висновку договорів і розрахунків, для складання звітів;

5) використовується метод нормування поточних витрат і планових накопичень, тобто накладні витрати визначаються по затверджених нормах у відсотках до прямих витрат, а планові накопичення - у відсотках від кошторисної собівартості робіт (сумі прямих і накладних витрат).

В Україні в 2000р. затверджений новий порядок ціноутворення в складі державних будівельних норм (ДБН). Даним порядком установлюються правила визначення вартості нового будівництва, реконструкції і технічного переозброєння підприємств, будинків, споруджень усіх галузей економіки для всіх учасників інвестиційного процесу не залежно від форми власності і відомчої приналежності. При цьому даний порядок має обов'язковий характер для інвестицій, що фінансуються за рахунок державного бюджету, державного кредиту для держпідприємств і бюджетів різних рівнів, а також для визначення базисної кошторисної вартості для будинків і споруджень, що фінансуються інвесторами недержавних форм власності. При визначенні договірних цін порядок має рекомендаційний характер.

Система ціноутворення в будівництві включає:

1) кошторисні нормативи - сукупність ресурсів (час роботи будівельних машин і механізмів, витрат матеріалів, виробів і конструкцій), установлені на прийнятий вимірник будівельних і монтажних робіт, конструкцій, виражені, як правило, у натуральних величинах або у формі коефіцієнтів;

2) правила визначення вартості будівництва;

3) порядок складання інвестиційної кошторисної документації - сукупності кошторисів, відомостей кошторисної вартості пускових комплексів, черг будівництва, зводів витрат, пояснювальних записок до них і відомостей ресурсів, складених на стадії розробки проектної документації.

Система ціноутворення в будівництві базується на нормативно-розрахункових показниках і поточних цінах трудових і матеріально-технічних ресурсів. На основі даних норм і поточних цін визначаються прямі витрати у вартості будівництва. Інші витрати - визначаються не по нормах, а розрахунково.

Базисна кошторисна вартість будівництва - це частка розрахункової кошторисної вартості, що визначається кошторисними документами, складеними проектною організацією за цінами 1997р. з обліком поточних ринкових умов, що склалися на 1 січня того року, у якому передбачається будівництво.

Розрізняють такі види договірної ціни:

1) тверда (кінцева) на весь обсяг будівництва - вона враховує майбутнє коливання ціни і не коректується на фактичний рівень інфляції (як правило встановлюються для об'єктів з терміном будівництва менш року);

2) динамічна (відкрита) - має як правило, незмінну частину витрат (базисну кошторисну вартість) Ця частина коректується в процесі будівництва відповідно до фактичного рівня інфляції.

До складу договірної ціни включаються:

- базисна кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт з цін 1997р.;

- інші витрати, що входять у базисну кошторисну вартість будівництва (збільшення прямих і поточних витрат і планових накопичень, витрати на перевезення і відрядження працівників-будівельників);

- частина резерву засобів на непередбачені роботи і витрати;

- витрати, доплати і знижки, що встановлюються в процесі переговорів або торгів (тендерів).

Ціна (кошторисна вартість) визначається:

,

де К_П - суми прямих витрат;

Кн - сума накладних витрат;

Н_НП - норматив планових накопичень.

Прямі витрати визначаються в такий спосіб:

,

де О_pi - кількість (обсяг) окремих видів робіт або конструктивних елементів в одиницях виміру, що відповідають затвердженим розцінкам;

Ц_pi - одинична розцінка i - тої роботи;

О_Mi - обсяг конструктивних елементів відповідних видів робіт, вартість матеріалів, що не включені в одиничну розцінку;

Н_i і Ц_Mi - відповідно норма витрат і кошторисна вартість матеріалів, конструктивних елементів, що не враховані в одиничних розцінках.

У складі кошторисної вартості будівництва прямі витрати складають у середньому 75 - 80%.

Накладні витрати, на відміну від прямих, не зв'язані безпосередньо з технологічним процесом будівельного виробництва, а призначені для його обслуговування - організації, управління, інженерної підготовки, здачі в експлуатацію і забезпечення інших умов. Їх поєднують у 4 групи:

1) адміністративно-господарські - основна і додаткова заробітна плата керівників і службовців; відрахування на зміст вищестоящої організації; витрати на службові відрядження; інші витрати (поштові, канцелярські й ін.);

2) витрати на обслуговування всіх працююча додаткова заробітна плата працівників; витрати на санаторно-побутове обслуговування, охорону праці і технікові безпеки, внески на соціальне страхування;

3) витрати на організацію робіт на будівельних майданчиках зміст охорони і пожежної охорони; витрати на проектування технології й організації робіт; зміст виробничого інвентарю (поточний ремонт і т.п.); амортизацію і поточний ремонт устаткування навчальних комбінатів і лабораторій по проектуванню матеріалів; витрати на науково-дослідну роботу; на підготовку об'єктів до здачі в експлуатацію;

4) інші накладні витрати.

Накладні витрати нормуються двома способами:

- на будівельні роботи - у відсотках до прямих витрат;

- на монтажні у відсотках до основної заробітної плати працівників. Планові накопичення встановлюються в розмірі 30% від суми прямих і накладних витрат. Розподіл коштів, що враховані в планових накопиченнях, здійснюються по таких напрямках: платежі в бюджет; кошти на соціальний розвиток; кошти на розвиток виробництва науки і техніки.

Кошторис, як правило, складається з наступних елементів (глав):

1. Підготовка території будівництва.

2. Основні об'єкти будівництва.

3. Об'єкти підсобного й обслуговуючого призначення (будинку ремонтних майстерень, заводоуправління, естакади, прохідні і т.п.).

4. Тимчасові будинки і спорудження.

5. Інші роботи і витрати - кошти на покриття витрат замовника і підрядних робіт будівельно-монтажних організацій, а також окремі види робіт, не враховані в кошторисних нормативах.

6. Зміст служби замовника й авторський нагляд.

7. Підготовка експлуатаційних кадрів.

8. Проектні і дослідницькі роботи.

У вартість будівництва також включаються:

- кошторисний прибуток;

- кошти на покриття ризиків всіх учасників будівництва;

- податки і збори, установлені законодавством і не враховані в складі вартості будівництва.

У зведеному кошторисі також передбачаються кошти на компенсацію витрат, що зв'язані з ринковими умовами здійснення будівництва, у тому числі обов'язкові відрахування, збори і платежі, резервний фонд замовника і компенсаційний фонд замовника.

Резервний фонд замовника припускає використання коштів на покриття додаткових витрат, що виникають при уточненні вартості робіт прямим рахунком. У зведеному кошторисному розрахунку приймається в розмірі звичайно 5% від базисної кошторисної вартості будівельних і монтажних робіт.

Резервний компенсаційний фонд замовника використовується замовником по цільовому призначенню на відшкодування додаткових витрат, зв'язаних із придбанням матеріальних ресурсів за вільними цінами, збільшенням транспортних витрат, вартості експлуатації будівельних машин і механізмів, підвищенням заробітної плати, іншими факторами - при наявності обґрунтування позначених витрат, підготовленого підрядною організацією і погодженої з замовником. Розраховується шляхом нарахування коефіцієнтів - звичайно в 3,6 рази (при періоді будівництва до 2-х років), у 4,9 рази базисної кошторисної вартості при тривалості будівництва до 3-х років.

3.2. контрольні запитання

3.2.1. Дайте визначення інвестиційного проекту?

3.2.2. Які задачі вирішуються при проведення аналізу інвестиційних проектів?

3.2.3. Чому слід відрізняти аналіз інвестиційних проектів від експертизи проекту?

3.2.4. Чим відрізняється фінансовий і комерційний аналіз інвестиційного проекту?

3.2.5. На основі яки принципів здійснюється аналіз інвестиційних проектів?

3.2.6. У чому полягає різниця між методологічними та методичними принципами аналізу інвестиційних проектів?

3.2.7. З яких двох груп складається критерії оцінки ефективності реальних інвестицій?

3.2.8. Що являє собою показник приведених витрат і у яких випадках він може використовуватися?

3.2.9. Що ми розуміємо під критерієм витрат?

3.2.10. Що виражає показник порівняльної економічної ефективності?

3.2.11. В якій спосіб розраховується строк окупності інвестицій?

3.2.12.В якій спосіб можна інтерпретувати результати розрахованого чистого дисконтованного доходу?

3.2.13. Як розраховується індекс прибутковості?

3.2.14. Чому менеджери віддають перевагу показнику внутрішньої норми дохідності?

3.2.15. Що таке строк окупності інноваційного проекту з обліком дисконтування?

3.2.16. Назвіть фактори від яких залежить ставка дисконтування?

3.2.17. Які методи використовуються для оцінки вартості власного капіталу?

3.2.18. Що відображає b - коефіцієнт?

3.2.19. В який спосіб можливо розрахувати b коефіцієнт для нерозвиненого фондового ринку?

3.2.20. Що є дефлювання?

3.2.21. Як проходить дефлювання цін на товари?

3.2.22. Як розраховується дефльована сума?

3.2.23. У чому полягає специфіка будівельного виробництва в організації фінансово-інвестиційної діяльності?

3.2.24. Назвіть особливості системи ціноутворення в будівництві.

3.2.25. Які види договірних цін існують і як визначається кошторисна ціна?

3.2.26. Якими способами нормуються накладні витрати?

3.2.27. З яких елементів складається кошторис будівництва?