Загальні підходи щодо законодавчого процесу

Коли ми говоримо про законодавчий процес, то маємо на увазі не тільки фінішну складову цього процесу - розгляд законопроекту у парламенті. Цьому передує значна підготовча робота поза стінами парламенту, яка є вкрай важливою для якості ухваленого закону.

Відповідно до ст.93 Конституції України суб’єктами законодавчої ініціативи у Верховній Раді України є народні депутати України, Президент України, Кабінет міністрів України, Національний банк України.

Проте кожен із названих суб’єктів перш ніж внести законопроект до парламенту повинен мати його текст, підготовлений належним чином.

Підготовка нового законопроекту може бути наслідком планової законопроектної роботи парламенту чи уряду, яка базується на Конституції України, випливає ратифікованих міждержавних чи міжнародних угод, реалізації Урядом програми своєї діяльності чи політичної платформи партій більшості, а з моменту скасування Конституційним Судом України, закону про внесення змін до Конституції України за №222 від 08.12.2004 року та відновлення чинності Конституції України в редакції 28.06.1996 року - Президента України, а так само наслідком розгляду законодавчої пропозиції, що може надійти до будь-якого суб’єкта законодавчої ініціативи від орга­нів та посадових осіб виконавчої влади, місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб - учасників будь-яких правовідносин в Україні.

Оскільки законодавча пропозиція може бути подана як у вигляді цілісного проекту закону, так і у вигляді звернення щодо застосування (неоднозначності, суперечності і т.п.) того чи того закону, суб’єкт законодавчої ініціативи може доручити вивчення проблеми та підготовку відповідного законопроекту державним органами чи установам або замовити це на конкурсній основі серед суб’єктів господарської діяльності.

Виходячи з такого розуміння виникнення ініціативи щодо розробки нового законопроекту, загалом законодавчий процес можна розділити на кілька автономних етапів: