Порівняльна характеристика монетаристської і кейнсіанської теорії грошово-кредитного регулювання

Існує два практично протилежні наукові позиції методіврегулювання народного господарства: монетаризм і кейнсіанство. Аж дотридцятих років XX століття серед економістів панувала думка, що здопомогою механізму вільного ціноутворення економіка автоматичнопрагне до рівноваги, коли сукупний попит дорівнює сукупномупропозицією. Згідно з цим думку, ніяких затяжних криз з високимрівнем безробіття не може бути. Вважалося, що безробіття є засуті відображенням занадто високої заробітної плати. У цих умовах вільнийринок, на думку представників класичної школи, повинен змусити цінуробочої сили знижуватися до тих пір, поки на ринку праці не відновитьсярівновагу. Точно такий же механізм, вважали вони, діє і на всіхінших мікроринку, що гарантує загальне рівновагу економічної системив поєднанні з повною зайнятістю. Припущення про те, що заробітна платаможе швидко змінитися, щоб забезпечити повну зайнятість на ринку праці, --це відмінна риса класичної моделі регулювання національноговиробництва. Подальший розвиток цих ідей знайшло своє відображення в такзваної теорії монетаризму, основним ідеологом якої в післявоєнніроки був американець Мілтон Фрідмен - лідер так званої чиказькоїекономічної школи.

У неокласичної (монетаристської) теорії одним із наріжних єположення про те, що ринкова економіка захищена від спаду, що існуєпевний механізм саморегулювання, що приводить обсяг випуску продукціїдо рівня, що відповідає повній зайнятості. Якщо під впливом якихосьзовнішніх (екзогенних) чинників (війна, неврожай і т. п.) відбудеться спадвиробництва, це, на думку представників даної школи не буде триватидовго. Чому? Тому що заробітна плата, процентна ставка (і взагалі всеціни) є гнучкими і вони повернуть економіку в рівноважний стан,коли робоча сила буде повністю найнята, а все, що зроблено, --продано. У цьому випадку немає ніякої необхідності державноговтручання в економіку. Оскільки економіка в цьому випадку постійнофункціонує в режимі повної зайнятості, то крива сукупної пропозиціївертикальна на рівні повної зайнятості трудових ресурсів і, отже,на рівні потенційного обсягу ВНП. Падіння попиту, наприклад, на працю,перемістить криву сукупного попиту в положення D2. Звичайно, внаслідокпадіння сукупного попиту з D1 до D2 з'явиться надлишок пропозиціїпродукції (його величина вимірюється відрізком AE1). Але якщо взяти доуваги можливість швидкого зниження цін на продукцію, а також зниженнязаробітної плати і цін на інші ресурси, рівень цін буде швидкознижуватися з P1 до P2, поки не настане рівновага між пропозицієюпродукції та попитом на неї у точці E2. Оскільки рівень цін знизиться з P1до P2, реальний обсяг виробництва залишиться на рівні, відповідномуповної зайнятості. Інакше кажучи, зниження сукупного попиту веде не дозниження обсягу ВНП і зайнятості, а лише до зниження цін. Томувтручання держави, на думку економістів-класиків, в регулюванняобсягів виробництва необов'язково і небажано. Регулювання жсукупного попиту, на їхню думку, достатньо стабільного, слідздійснювати у разі потреби за рахунок контролю над пропозицієюгрошей, тобто за допомогою монетарної політики.

Неокласицизм панував в економічній науці до тридцятих років XXстоліття, коли англійський економіст Дж. М. Кейнс опублікував роботу "Загальнатеорія зайнятості, відсотка і грошей ". У ній він піддав критиці основніположення неокласичної теорії, яка, з його точки зору, дуже частовходила в протиріччя з реальним життям. Зокрема, неокласики НЕзмогли пояснити велику американську депресію двадцятих-тридцятих років ізапропонувати вихід з кризи. Економіка, на думку Кейнса, розвивається ненастільки гладко, як це представлено у класичних моделях: власне кажучи, самфакт наявності циклічного безробіття спростовує їхню точку зору.

На відміну від економістів-класиків, кейнсіанці виходять з того, що цінина продукцію і особливо заробітна плата, принаймні в короткостроковомуперіоді, нееластичні в напрямку зниження. Тому в своїх найбільшпростих моделях кейнсіанці вважають, що рівень цін є постійним,тобто крива сукупної пропозиції в певному діапазоніявляє собою горизонтальну лінію. Зокрема, щодозаробітної плати це пояснюється, по-перше, тим, що існуютьзаконодавчо встановлені нижні межі заробітної плати і, по-друге,тим, що трудові контакти визначають заробітну плату, як правило, накілька років вперед. Крім того, не можна недооцінювати і силу профспілковогоруху на захист стабільності заробітної плати.

В умовах же нееластичних цін і заробітної плати в бік їх зниженняпадіння попиту не зробить ніякого впливу на рівень цін, але вплине наобсяг виробництва, знизивши його з Q1 до Q2, знижуючи тим самим і рівеньзайнятості, тобто збільшуючи безробіття.

Більш того, кейнсіанці вважають, що економіка може знаходитися на новомурівноважному рівні E2, що характеризується неповною зайнятістю, невизначенодовго. Самий же головний порок класичної школи, на думку Кейнса, складаєтьсяв тому, що вона не змогла пояснити, якими шляхами (крім практичнонеприйнятного шляхи зменшення заробітної плати) зменшити безробіття,яка, стаючи масовою, вимагає все більше і більше державнихкоштів і створює несприятливу соціальну ситуацію.

На відміну від класичної школи, кейнсіанська теорія вважає, щодержава повинна активно регулювати розвиток економіки. Кейнсіанськийрецепт зводиться у цьому випадку до того, що держава за допомогою своєїекономічної політики просто-напросто має перемістити рівеньрівноваги таким чином, щоб він збігся з рівнем повної зайнятості. Цеможе бути зроблено за допомогою підвищення (стимулювання) сукупного попитув суспільстві.

Припустимо, що в результаті реалізації рекомендацій кейнсіанської школифірми стали виробляти стільки продукції, що кожен, хто хоче працювати,вже працює. Економіка функціонує на межі своїх виробничихможливостей. Споживачі ж вирішують, що вони хотіли б споживати більше,ніж споживали до цих пір. Вони пред'являють попит фірмам на більшекількість товарів і послуг, проте фірми вже не можуть робити більше,тому що всі ресурси в економіці залучені повністю. У відповідь наперевищення попиту над пропозицією фірми підвищать ціни. І результатом будеінфляція.

Рецепт Кейнса проти інфляції: рестриктивна політика утримуванняекономіки від "перегріву" (іноді її називають також "контрактивний"). Такаполітика знижує купівельну спроможність населення шляхом урізаннядержавних витрат і підвищення податків. Вона також може містити всобі підвищення відсотка з метою стримування інвестицій. У результатізменшуються доходи тих, хто працює на підприємствах, а частина з них можевиявитися і безробітними.

Таким чином, теорія Кейнса дозволяє виробити політику стабілізації,має мету протидіяти небажаним коливань (зокрема,циклічним) в економіці.

Коли ідеї Кейнса били впроваджені в політичну практику, це виявилосясправжнім переворотом в економічній політиці, що змусило економістівзаявити про так звану кейнсіанської революції.

Змінився сам принциповий підхід до функціонування економіки і доекономічній політиці, так як стало неможливо стверджувати, що ринковаекономіка краще справляється з усіма проблемами без втручання ззовні.
Навпаки, кейнсіанській аналіз доводить, що "чиста" ринкова економіка,якщо вона буде надана сама собі, буде страждати від безробіття таінфляції і що потрібно активне державне втручання --проведення цілеспрямованої економічної політики, щоб впоратися зцими проблемами. Тим самим кейнсіанська теорія стала своєрідним науковимвизнанням народжується змішаної економіки - з великим державнимсектором. Кейнсіанці забезпечили цей державний сектор і економічнуполітику певними правилами прийняття рішень щодо того, як іколи він повинен розширюватися або скорочуватися.

Жодну з цих двох концепцій не можна вважати універсальною, ні одну зних не можна брати в "чистому" вигляді, оскільки кожна спрощує реальніпроцеси, підкреслює лише окремі сторони дійсності. Навряд чипроблема має певний ходіння, в тому числі - в Росії, позиція,згідно з якою ринок сам все відрегулює без жодного втручаннядержави. Монетаристська теорія може, очевидно, служити базою длявироблення балансу між попитом і пропозицією, але тільки в умовах
"Чистої" ринкової економіки. Реальний ринок у системі змішаної економіки
(і тим більше економіки перехідного періоду!) досить недосконалий попорівняно з його ідеальною теоретичною моделлю, що пояснюється першвсього монополізованості економіки. У цих умовах переважнимє регулювання економіки, у всякому разі на короткостроковихінтервалах, за допомогою кейнсіанської теорії. Особливу актуальність цетвердження має саме в Росії, де зароджується ринок монополізованийв максимальному ступені.

Кейнсіанство стоїть біля витоків сучасної макроекономічної теорії.
Однак існують і альтернативні макроекономічні підходи, якірозвиваються в рамках неокласичного напряму, що робить основний акцентна мікроекономіку. Це, перш за все, монетаризм, теорія очікувань, теоріяекономіки пропозиції.

Основні відмінності між кейнсіанством і монетаризмом зводяться донаступним:

1. Кейнсіанці стверджують, що приватній економіці властивімакроекономічна нестабільність, відсутність механізму автоматичногосаморегулювання, і тому необхідно активне державневтручання в економіку. Монетаристи, навпаки, стверджують, що самеприватної економіці притаманні макроекономічна стабільність, механізмавтоматичного саморегулювання, а державне втручанняпідриває цей механізм. Стабілізаційна політика держави сприяєнестабільності економічної системи і посилює циклічні коливання.

2. Кейнсіанство і монетаризму притаманні зовсім різнімакроекономічні моделі. Кейнсіанці використовують рівняння сукупнихвитрат C [1] + I [2] + G [3] + Xn [4] = ВНП, а монетаристи (рівняння обміну
M [5] * y [6] = P * Q. Подібність моделей полягає в тому, що, в кінцевому рахунку,рівняння зводяться один до одного, оскільки M * y = AE [7] і P * Q = ВНП. Відмінностіполягають у тому, що 1) у кейнсіанців це рівняння (сума складових, а умонетаристів та ж сума, але представлена як твір; 2) укейнсіанців АЕ (плановані чи передбачувані, а у монетаристів (фактичні.

3. У кейнсіанців грошову пропозицію другорядний фактор, звідсиособливий наголос робиться на фіскальну політику і основна увага приділяєтьсяставкою відсотка, а у монетаристів грошова пропозиція (єдиний іуніверсальний чинник, що визначає рівні виробництва, зайнятості і цін,звідси особливий наголос робиться на кредитно-грошову політику і запереченняефективності фіскальної політики.

4. Кейнсіанці і монетаристи сходяться в тому, що кредитно-грошовуполітику треба проводити, але розбіжності полягають у тому, як їїпроводити. Кейнсіанці виступають за дискретну політику, яка означаєактивну постійну і точну поднакладку економіки. У монетаристів цяполітика здійснюється згідно особливому законодавчо встановленогомонетарному правилу, коли не потрібно дискретна поднакладка економіки.

У короткій формі передавальні механізми кейнсіанської та монетаристськоїполітики можна представити в наступному вигляді: кейнсіанці (Rі [8]-Sm [9] - i-I-AE-AD [10]-V [11], монетаристи (Rі-Sm-AD-P. < p> Різниця полягає в тому, що 1) монетаристської модель зовні простіше;
2) у кейнсіанської моделі особливу роль відіграє ставка відсотка, що впливаєна інвестиції, а в монетаристської (грошову пропозицію, безпосередньовпливає на сукупний попит; 3) вплив грошової пропозиції на
AD в монетаристської моделі здійснюється переважно через змінирівня цін, а не реального обсягу виробництва, оскільки економіказнаходиться на класичному ділянці кривої AS [12].

Головне передавальне ланка монетаристської політики: Sm - AD. Даневплив здійснюється опосередковано, через швидкість грошовогообігу, тобто Sm * y = AD. Причому вплив буде ефективним, якщо вонастабільна. Але стабільна чи швидкість обігу грошей? Монетаристистверджують, що стабільна, а кейнсіанці (що нестабільна. Вони вважають, щошвидкість обігу грошей, в кінцевому рахунку, залежить від співвідношеннятрансакційної і спекулятивного попиту, тобто Dt/Da. Причому гроші,обумовлені трансакційних попитом, (це активні гроші, у якихшвидкість обертання максимальна. Гроші, обумовлені спекулятивнимпопитом, (пасивні гроші, у яких швидкість обігу мінімальна. Такимчином, швидкість грошового обігу обернено пропорційнаспекулятивного попиту, і збільшення останнього призводить до її зменшення.
Згідно з логікою кейнсіанців: (Sm ((I ((Da ((y, тобто швидкість грошовогообігу змінюється прямо пропорційно ставці відсотка і назадпропорційно грошової пропозиції.

Монетаристи під стабільністю швидкості грошового обігу розуміють неїї сталість, а те, що а) вона не змінюється під впливом грошовогопропозиції і б) фактори, що впливають на неї, змінюються поступово іпередбачувано.

Монетаристи виступають за законодавче встановлення особливогомонетарного правила, згідно з яким грошова пропозиція маєрозширюватися в тому ж темпі, що і потенційний ВНП, тобто воно повиннестійко зростати на 3-5% на рік. Монетарне правило, на їхню думку,сприяє підвищенню ліквідності, яку забезпечує постійнозбільшується грошову пропозицію, що стимулює сукупний попит,тому рух до спаду нестійкий, а будь-яке інфляційний розширеннявитрат автоматично ліквідується через брак коштів.

Монетарне правило пов'язує розширення грошової пропозиції зі звичайнимзрушенням кривої AS під впливом зростання обсягу виробництва. Вона гарантує,що крива AD зміститься вправо вгору і буде відповідати зрушення кривої
AS. В результаті при збільшенні реального обсягу виробництва будезабезпечена стабільність цін.