Валютні курси та методи їх регулювання

Щодо поняття "валютний (обмінний) курс", то це вартість грошової одиниці однієї країни, що виражена у валюті іншої країни, групі валют або міжнародних грошових одиницях.
Валютне регулювання посідає провідне місце в економічній політиці держави. Валютне регулювання — це діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентацію валютних відносин економічних суб’єктів. Залежно від мети, валютне регулювання може стимулювати або стримувати економічний розвиток у країні та, відповідно, впливати на стан окремих галузей та підприємств, а також на місце держави на світовому ринку.
Поняття “інструменти валютного регулювання” слід розуміти як сукупність методів і важелів, за допомогою яких здійснюється вплив на валютний курс шляхом виконання державними органами своїх повноважень у сфері регулювання валютних відносин.
Інструменти валютного регулювання, виходячи зі специфіки використовуваних методів і важелів, а також об’єктів їх спрямування, можна умовно розділити на дві групи:

1) інструменти прямого впливу: економічні та адміністративні.

2) інструменти опосередкованого впливу.

Під інструментами прямого впливу розуміють сукупність методів і важелів, розроблених спеціально для регулювання валютних відносин в країні. Дану групу можна умовно розділити на дві підгрупи: економічні та адміністративні.
Економічні інструменти валютного регулювання передбачають використання різних засобів стимулювання економічної зацікавленості суб’єктів ринку у здійсненні тих чи інших валютних операцій з метою впливу на динаміку обмінного курсу.
До числа основних економічних інструментів реалізації валютної політики центрального банку належать:

1)девізна політика;

2) диверсифікація валютних резервів;

3) регулювання режиму валютного курсу;

4) політика девальвації і ревальвації валют

Адміністративні інструменти валютної політики передбачають сукупність заходів з нормативно-правового регулювання різноманітних аспектів функціонування валютного ринку країни та діяльності його учасників.
Основним напрямом адміністративного регулювання валютних операцій є політика валютних обмежень.
Під інструментами опосередкованого впливу розуміється сукупність важелів і методів, що використовуються для регулювання пропозиції грошей в країні, впливаючи при цьому на динаміку обмінного курсу. До таких інструментів можемо віднести:
1) дисконтну політику;

2) політику обов’язкових резервів;

3) політику відкритого ринку
Одним з найбільш ефективним методів проведення валютної політики є політика девізів, коли держава надає вплив на курс національної валюти шляхом купівлі і продажу іноземних валют. Основною формою реалізації девізної політики є валютні інтервенції, під якими слід розуміти втручання центрального банку в здійснення операцій на валютному ринку держави з метою впливу на обмінний курс національної валюти шляхом продажу чи купівлі іноземної валюти.
Диверсифікація валютних резервів є важливим інструментом прямого впливу, та передбачає регулювання структури офіційних валютних резервів держави шляхом включення до їхнього складу іноземних валют різних країн. Під валютними резервами розуміють офіційні запаси іноземної валюти, що перебувають у центральному банку, в банківських установах інших країн та міжнародних валютно-кредитних організаціях.
Регулювання режиму валютного курсу – діяльність центрального банку, спрямована на встановлення порядку визначення і зміни обмінного курсу національної валюти відносно іноземних валют.
Девальвацією називають цілеспрямовану дію, яка ставить за мету знизити обмінний курс валют власної країни для стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, підвищення конкурентоспроможності і покращення торгових позицій країни на світовому ринку. Відповідно, ревальвація – це дія з метою підвищення курсу національної валюти для стримування на внутрішньому ринку споживчого попиту і стимулювання товарного імпорту і притоку іноземних інвестицій. Ревальвація – процес, зворотній девальвації.

Найбільш розповсюдженим, серед адміністративних інструментів валютної політики є валютні обмеження.
Валютні обмеження – це сукупність регулятивних заходів, які передбачають встановлення законодавчих або нормативних правил щодо заборони, лімітування і регламентації операцій резидентів і нерезидентів з валютою і валютними цінностями.

Певний вплив на валютний курс здійснюють інструменти, які віднесені до групи непрямих або опосередкованих. А саме:

Дисконтна політика зв’язана зі зміною облікової ставки центрального банку, та спрямована на регулювання валютного курсу і платіжного балансу.

Політика обов’язкових резервів, яка полягає у зміні центральним банком норми, в межах якої комерційні банки зобов’язані частину залучених коштів зберігати на рахунках у центральному банку.
Політика відкритого ринку передбачає регулювання грошової маси в країні шляхом проведення центральним банком операцій з державними цінними паперами з метою впливу на ресурсну базу банків. Викуп цінних паперів центральним банком збільшує ресурсну базу банків, що призводить до збільшення грошової маси і девальвації національної валюти. Продаж цінних паперів, навпаки, вилучає гроші з обігу і звужує грошову масу, підвищуючи відносну цінність національної грошової одиниці.
Отже, валютний курс має двояку природу, оскільки не існує точної його величини, яка була б вигідна усім учасникам економічних відносин: підвищення і зниження валютного курсу збільшує прибутки одних сторін, залишаючи у програші інших. Валютне регулювання, будучи складовою валютної політики, відіграє велику роль у реалізації державою стратегічних цілей розвитку національної економіки, використовуючи при цьому необхідні інструменти валютного регулювання. Останні являють собою сукупність методів і важелів, за допомогою яких здійснюється вплив на валютний курс шляхом виконання спеціальними державними органами своїх повноважень у сфері валютного регулювання і контролю. Особливості їх використання визначають реальну валютну політику в країні та забезпечують реалізацію органами державної влади (перш за все, центральними банками) функцій, пов’язаних з валютним регулюванням.