Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
Суть та структура грошового ринку
|
|
Грошовий ринок — це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщаються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.
Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщаються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів
Канали фінансового ринку, якими грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників, поділяються на дві основні групи:
1. Канали прямого фінансування.2. Канали непрямого фінансування.
Канали прямого фінансування — це канали, якими грошові кошти рухаються безпосередньо від власників до позичальників
Пряме фінансування може здійснюватись двома способами:
1) коли кошти передаються позичальнику (фірмі) для здійснення інвестицій в обмін на право участі у власності на цю фірму (капітальне фінансування).
2) коли кошти передаються фірмі для здійснення інвестицій в обмін на зобов’язання повернути ці кошти в майбутньому з процентом.
Канали непрямого фінансування - це канали, якими грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників через фінансових посередників.
До фінансових посередників відносяться різноманітні кредитно-фінансові установи (банки, інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди).
Структура грошового ринку. Грошовий ринок має складний механізм функціонування. На нього застосовуються різноманітні інструменти та методи управління грошовими потоками.
За видами інструментів грошовий ринок складається з двох взаємопов’язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих ринків:
• Ринок позикових капіталів. • Ринок цінних паперів.
Ринок позикових капіталів. Охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах зворотності, строковості та платності. Отже об’єктом оперування є власне не гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.
Ринок цінних паперів - охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які оформляються спеціальними документами (цінними паперами), що можуть продаватись, купуватись, погашатись.
Отже, грошовий ринок з притаманою йому системою фінансових посередників (банки, парабанки, фондові біржі) - це те середовище, в якому реалізуються відносини власності, формуються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються ресурси. Саме ринки цінних паперів і позикових капіталів забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній перебудові суспільного виробництва.
Залежно від призначення та ліквідності фінансових активів, що обертаються на грошовому ринку, можна виділити два основних його сегменти: ринок грошей і ринок капіталів. На першому з них продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов’язання до 1 року), на другому - грошові кошти у вигляді середньо- і довгострокових кредитів та фінансових активів (боргові зобов’язання більше 1 року) та акції.
Ринок грошей (монетарний ринок) - мережа спеціальних інститутів, що забезпечує взаємодію попиту й пропозиції на гроші як спеціфічний товар.
Слід підкреслити, що гроші не "продаються" і не "купуються" в тому ж розумінні, що продаються і купуються звичайні товари за відповідними цінами. Тут вкладено інший смисл - гроші обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється через норму позикового процента. Тому ринок грошей є складовою, відповідним сегментом фінансового ринку, де здійснюються короткострокові депозитно-позикові операції (на строк до 1 року).
Об’єктом купівлі-продажу на ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Економічні агенти купують гроші як капітал, тобто беруть у борг з виплатою процента. Отже, ціною "товару", що продається і купується на ринку, є позиковий процент.
За функціональними ознаками грошовий ринок складається з двох секторів:
• міжбанківський ринок;• відкритий ринок.
Міжбанківський ринок стихійно виник у кожній країні для того, щоб забезпечити проведення банківських операцій та надання кредитів для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. Міжбанківський ринок обслуговує угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність. Крім цього, операції на міжбанківському ринку дають змогу банкам отримувати додаткові прибутки, управляти процентами та банківськими ризиками.
Відкритий ринок. На відкритому ринку відбувається купівля та продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральним банком.
Центральний банк може продати частину свого портфеля цінних паперів безпосередньо комерційним банкам чи посередникам ринку, а через них — населенню та фірмам. В обох випадках у комерційних банків зменшаться їх вільні резерви їх кредитний потенціал. І навпаки, якщо центральний банк купуватиме ціні в комерційних банків, фірм та населення, то в комерційних банках відповідно зросте розмір вільних резервів та їх кредитний потенціал.
40. Позичковий капітал та особливості його розвитку.
Як форма промислового капіталу виокремлюється позичковий капітал, що також є формою руху банківського капіталу, органічно пов'язаного з кредитом.
Кредит — позичка у грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний строк з виплатою відсотка, в процесі руху якої між кредитором і позичальником виникають відносини економічної власності (привласнення).
Основними джерелами формування позичкових капіталів є:
1) грошові капітали, що тимчасово звільняються у процесі кругообігу промислового і торговельного капіталів, нагромаджені у формі амортизаційних відрахувань, частини оборотного капіталу, тимчасово вільних коштів для виплати заробітної плати і призначеної для капіталізації додаткової вартості;
2) особисті грошові доходи і заощадження різних класів, соціальних верств і груп: класу капіталістів, заощадження найманих працівників;
3) грошові нагромадження держави, зумовлені процесами одержавлення економіки і насамперед національного доходу.
Кредитні установи перетворюють акумульовані грошові кошти на позичковий капітал, який набуває таких форм:
1. Капітал-власність, який передається його власником (позичковим капіталістом) у тимчасове користування функціонуючому капіталісту (підприємцю) і перетворюється на капітал-функцію. Економічною реалізацією цієї власності є отримання позичковим капіталістом відсотка.
2. Своєрідний товар, тобто товар, де предметом купівлі і продажу слугує капітал.
3. Специфічна форма відчуження: як особливий товар він рухається в односторонньому порядку від кредитора до позичальника, а потім (у процесі погашення кредиту) — від позичальника знову до кредитора, але вже разом зі сплатою відсотка.
4. Поверхова форма позичкового капіталу. Рух позичкового капіталу на поверховий погляд набуває форми Г — Г1, тоді як промисловий капітал проходить три функціональних форми кругообігу — грошову, продуктивну і товарну (Г — Т...В...Т1...Г1). Централізація банками тимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх перетворення на позичковий капітал здійснюються на ринку позичкових капіталів, де інструментами є векселі, цінні папери, депозитні сертифікати, банківські акцепти.
Позичковий ринок — сукупність відносин економічної власності з приводу купівлі-продажу грошового капіталу через посередництво фінансово-кредитних установ і фондової біржі відповідно до законів попиту і пропозиції, конкурентної боротьби.
Позичковий відсоток оплачує не вартість позичкового капіталу, а його споживчу вартість, вартість за право застосовувати як капітал гроші, що тимчасово відчужуються у позичкового капіталіста. Його розмір визначають нормою позичкового відсотка — відношенням суми грошей, виплачених у формі відсотка, до суми грошей, відданих у позичку, або відношенням суми річного доходу, одержуваного на позичковий капітал, до суми капіталу, наданого в позичку і помноженого на 100.
Норма позичкового відсотка впливає на прийняття рішень щодо інвестування капіталу у довго- або короткострокові проекти, вкладень у цінні папери та інші цілі, тобто на вибір між різними варіантами застосування грошового капіталу, зіставлення цінності теперішніх і майбутніх благ. Підприємець, який вирішує вкласти позичені кошти у довгостроковий проект, ризикує (внаслідок можливого знецінення коштів у процесі інфляції та ін.). Тому фактор ризику впливає на величину позичкового відсотка, але не визначає її (як стверджують деякі західні економісти).
Розрізняють ринкову і середню норму позичкового відсотка. Ринкова норма встановлюється у певний період промислового циклу (кризи, депресії, пожвавлення і підйому) залежно від попиту і пропозиції на позичковий капітал та інші фактори, а середня — на весь період промислового циклу і відтворює довгострокову динаміку відсотка.
Основними функціями позичкового відсотка є розподільча і зберігаюча.
Розподільча функція позичкового відсотка пов'язана з розподілом прибутку, отриманого позичальником з використання позичкового капіталу на відсоток і підприємницький дохід. Пропорцію такого розподілу визначає насамперед середня норма прибутку і середня норма позичкового відсотка. Крім того, на неї впливають різні фактори, що визначають рух норми позичкового відсотка.
Зберігаюча функція позичкового відсотка передбачає повернення від позичальника до кредитора сум, не менших від наданих кредитором у тимчасове користування позичальнику. Виконання цієї функції надзвичайно важливе за інфляції та гіперінфляції, які породжують небезпеку втрат певних сум грошового капіталу або відсотковий ризик. Щоб його уникнути, банки підвищують відсоткові ставки, вводять плаваючі відсоткові ставки за кредит, основним видом кредиту обирають короткостроковий або вживають інших заходів.
41. Попит на гроші та чинники, що його визначають Попит на гроші – одне із ключових та складних понять грошового ринку.Попит на гроші – це запас грошей, який прагнуть мати у своємурозпорядженні суб’єкти економічних відносин на певний момент часу.Якщо розглядати, що запас грошей – це елемент багатства, то попит нагроші – це бажання економічних суб’єктів мати певну частину свогобагатства (портфеля активів) в ліквідній формі. Такий (портфельний)підхід до вивчення попиту на гроші був застосований Дж. Кейнсом, якийназвав своє трактування попиту на гроші теорією переваги ліквідності. Чинники, що впливають на величину попиту на гроші: Md = f (g, P, R, B, I, O), + + - + - - де Md – обсяг попиту на гроші; 1) g - реальний обсяг ВНП; 2) Р – середній рівень цін;3) R – рівень очікуваного доходу на альтернативні грошам активи;4) В – обсяг багатства;5) І – рівень інфляції;6) О – очікування змін ринкової кон’юнктури. 1)Ключовим чинником впливу на попит є зміна обсягів виробництва(або обсягів національного доходу) Md = f(Q),де Q – номінальний обсяг ВНП. 2)В свою чергу зміна обсягу ВНП визначається динамікою рівня цін та динамікою реального обсягу виробництва. Вплив цих чинників прямопропорційний.Md = f(g,P)де Р –рівень цінg - фізичний обсяг. При макроекономічному підході попит на гроші пов’язаний зі швидкістюобігу грошей обернено пропорційною залежністю: якщо попит на грошіпідвищується, кожна грошова одиниця довше перебуватиме у окремогоекономічного суб’єкта, повільніше буде її обіг і навпаки.Md = f(V),де V –швидкість обігу. 3)При мікроекономічному підході замість швидкості обігу грошейвикористовується чинник зміни норми відсотка. В міру зростання нормивідсотка на альтернативні грошам активи, попит на гроші буде падати.Md = f(R),Де R – норма доходу на капіталізовані активи. 4)B - чинник накопичення багатства.Внаслідок збільшення багатствазростає і попит на гроші. 5)I - чинник інфляції. Запас грошей в умовах інфляційного росту цінзнецінюється Як наслідок, провокується скорочення попиту на гроші. 6) O - очікування погіршення кон’юнктури ринків (скороченя товарноїпропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції іт.д.). У цих випадках економічні суб’єкти віддають перевагу накоченнюбагатства у товарній формі, а не в грошовій, тому попит на гроші падає. Основою аналізу попиту на гроші є встановлення прямоївзаємозалежності між кількістю необхідних для обігу грошей (Md) ітривалістю обігу (V) – з одного боку та абсолютним рівнем цін (Р) іреальним обсягом виробництва (Q) – з іншого. Цю залежність представляєрівняння обігу (Фішера):Md * V = P * QMd = P*Q / V,де Md – попит на гроші;V – швидкість обігу.Рівняння Фішера близьке за формою до закону грошового обігу,сформульованого К.Марксом, який регулює кількісні параметри грошовогообігу. Ввжається, що найбільш досконалим є кембриджське рівняння:Md = kPQ,де k – кембриджський коефіцієнт.k = номінальні доходи / частка грошей, що становить касові залишки. Очевидно, що попит на гроші визначається внутрішньоекономічнимипроцесами.
Date: 2015-07-23; view: 580; Нарушение авторских прав