Механізм формування пропозиції грошей

Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб’єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть спрямувати в оборот.
На мікроекономічному рівні пропозиція грошей визначається попитом, тобто внутрішньоекономічними чинниками. Попит і пропозиція на цьому рівні постійно чергуються – при підвищенні рівня проценту (ціни) економічний суб’єкт виступає на ринку з пропозицією грошей, а при зниженні – з попитом на гроші.
На макроекономічному рівні фактична маса грошей в обороті є межею пропозиції грошей, адже всі економічні суб’єкти одночасно не можуть запропонувати на ринку грошей більше від наявного в них запасу.
Центральний банк використовує різноманітні економічні важелі для формування пропозиції грошей та регулювання грошового обігу у країні. Основні з них: грошова база; банківські резерви; грошово-кредитний мультиплікатор.
Грошова база – це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей.
Складові грошової бази можна представити формулою:
Mh= Rd + R t + R c + CY,
де Mh – грошова база;
Rd – сума обов’язкових резервів по вкладах до вимоги;
Rt - сума обов’язкових резервів по строкових вкладах;
Rc – наднормативні резерви;
CY – готівка в обігу.

Обов’язкові банківські резерви утримуються в двох формах:
а) касової готівки комерційних банків;
б) коштів на резервному рахунку в центральному банку.
За допомогою грошово-кредитного мультиплікатора визначається взаємозв’язок між монетарною базою (банківськими резервами) та масою грошей в обігу.
Грошовий мультиплікатор – це величина коефіцієнта, на яку збільшується кількість грошей в обігу внаслідок операцій на монетарному ринку. Грошовий мультиплікатор показує максимальну кількість нових кредитних грошей, яку може утворити грошова одиниця від операцій на монетарному ринку.
Пропозиція на грошовому ринку визначається як
Ms = m*Mh,
де Ms – пропозиція грошей у вигляді готівки поза банками та депозитів на поточних рахунках;
m - коефіцієнт грошово-кредитнрго мультиплікатора;
Mh, - грошова база.

Зміна Ms відбувається під дією чинників, які впливають на обсяг Mh та на m. Грошова база перебуває під певним контролем центрального банку. відповідно її обсяг може змінюватись внаслідок певних операцій центрального банку: операції на відкритому ринку; рефінансування комерційних банків; валютних операцій.
Пропозиція грошей визначається значною мірою емісією банкнот та депозитних грошей.
Емісія грошей в широкому розумінні здійснюється на двох рівнях:
Перший рівень – центральний банк;
Другий – комерційні банки та прирівняні до них за функціональним призначенням фінансово-кредитні установи.
Виділяють три напрямки емісійної діяльності центральних банків:
1. фінансування дефіциту державного бюджету через операції на відкритому ринку державних цінних паперів;
2. рефінансування комерційних банків;
3. купівля іноземної валюти.

Комерційні банки також є суб’єктами творення пропозиції банківських грошей. Коли розглядають механізм утворення грошей лише у функції обігу, а й у функції нагромадження, не лише готівки, а й безготівкових платежів, тоді поряд з центральним банком – емітентом грошові маси розглядаються комерційні банки та позичково-ощадні установи.

Випуск грошей комерційними банками – це банківська операція, пов’язана з перетворенням боргових зобов’язань у платіжні засоби. Цей процес називається монетизацією боргових зобов’язань.

Комерційні банки утворюють депозитні гроші, надаючи своїм клієнтам кредити. Банки надають кредити – пропозиція грошей збільшується, клієнти банків повертають кредити – пропозиція зменшується.

Здатність комерційного банку утворювати банківські гроші залежить від розміру ненормативної суми його резерву. Надаючи кредити, банки перетворюють пасивні гроші в активну грошову масу.