Типи грошово-кредитної політики

Грошово-кредитну політику можна класифікувати за кількома критеріями. Найбільш поширеною є класифікація за спрямованістю та мірою впливу регулятивних заходів на пропозицію грошей. За цим критерієм зазвичай виділяють два типи: політику монетарної експансії та політику рестрикції, які є крайніми, протилежними за спрямованістю дії варіантами з усіх можливих механізмів регулювання пропозиції грошей. Але між ними можуть бути проміжні варіанти таких механізмів — політика рефляції та політика дезінфляції.

Експансійна політика полягає в довільному, швидкому зростанні пропозиції грошей, завдяки чому гроші стрімко «дешевіють», а інфляція набуває високих темпів. Тому цю політику називають ще політикою інфляції, або політикою «дешевих грошей». На етапі розгортання експансійної політики послаблюються контроль і обмеження на емісійну діяльність та операції з рефінансування центрального банку, на кредитну діяльність комерційних банків (знижується норма обов’язкового резервування, облікова ставка, ставки рефінансування, ставки на ринку міжбанківського кредиту тощо).

Більш доцільною і дієвою є політика рефляції, яку можна назвати ще політикою «м’якої» інфляції. Пропозиція грошей за цієї політики нарощується повільно, контрольовано. Рефляція зазвичай проводиться після дефляції (рестрикції), у зв’язку з чим вона передбачає поступове підвищення цін до рівня, на якому вони були до початку дефляції.

Політика рестрикції (обмеження) полягає в різкому скороченні пропозиції грошей, зменшенні маси їх в обороті. Досягається це обмеженням грошово-кредитної емісії ужорсточенням умов та зниженням обсягів рефінансування центральним банком комерційних банків, зменшенням обсягів кредитування суб’єктів господарювання та населення. Застосовується звичайно в умовах високої інфляції з тим, щоб загальмувати подальше розкручування інфляційної спіралі.

Цільове призначення дефляційної політики полягає в стриманні інфляції.

Політика дезінфляції може проводитися як після політики рестрикції, «підчищуючи» її наслідки в економіці, так і після політики дефляції, виконуючи подібну ж місію. Така зміна монетарної політики є неминучою через циклічність коливань ділової активності.Максимально пом’якшити наслідки такого керування можна за умови виключення взагалі з монетарної практики двох крайніх типів монетарної політики — експансійної та рестрикційної, і використання лише двох проміжних — рефляційного та дезінфляційного.

У літературі зустрічається класифікація типів монетарної політики за критерієм охоплення регулятивними заходами суб’єктів грошового ринку: тотальна грошово-кредитну політику та селективна. Такий поділ поширюється на всі вище розглянуті типи монетарних політик — від експансійної до рестрикційної. У першому випадку регулятивні заходи поширюються на весь фінансовий ринок — ринок грошей і ринок капіталів, на всі банківські установи, а отже, можуть мати максимальний вплив на платоспроможний попит і економічний розвиток. У другому випадку регулятивні заходи застосовуються вибірково — стосовно окремих банків чи їх груп (наприклад, великих системних банків), окремих видів банківської діяльності (наприклад кредитної, чи діяльності на валютному або на фондовому ринках) тощо. У цьому випадку органи монетарного управління можуть вирішувати локальні завдання, які мають у даний момент особливо велике значення для всієї економіки чи банківської системи.

Грошово-кредитну політику можна класифікувати і за характером стратегічної мети, що слугує цільовим монетарним орієнтиром. Такою метою може бути грошова маса в обороті, тоді монетарну політику називають режимом монетарного таргетуван­ня. Якщо цільовим орієнтиром визначається валютний курс, то монетарна політика може називатись режимом валютного (курсового) таргетування.

Date: 2015-07-23; view: 449; Нарушение авторских прав