Функціональна лінгвістика

Поряд із когнітивною лінгвістикою в сучасному мо­вознавстві продовжують розвиватися інші напрями, що виникли ще до появи когнітивної парадигми. Се­ред них — функціональна лінгвістика.

Функціональна лінгвістика, або функціоналізм, — сукупність шкіл і напрямів, які характеризуються переважною увагою до вивчення функціонування мови як засобу спілкування.

Виникнення функціональної лінгвістики датують червнем 1976 р., коли було створено Міжнародне това­риство функціональної лінгвістики у Франції, куди ввійшли такі вчені, як А. Мартіне, М. Мамудян, Ж. Му-нен, Е. Бюйсанс, Дж. Харві та ін. Функціоналізм сфор­мувався як альтернатива дескриптивізму Л. Блумфіль-да і глосематиці Л. Єльмслева. Великий вплив на появу цього напряму мав осередок Празької функціо­нальної лінгвістики.

Основний принцип функціональної лінгвістики — розуміння мови як цілеспрямованої системи засобів вираження (цільове призначення мови), який уперше був проголошений у «Тезах Празького лінгвістичного осередку» в 1929 р. Функціональний підхід передба­чає аналіз функціональної природи мовних одиниць та й мови загалом, за якого акцентується на призна­ченні мовної одиниці. Саме цим названий підхід різ­ниться від інших, наприклад, формального.

За останні два-три десятиріччя з'явилося чимало функціональних описів багатьох мов на всіх їхніх рів­нях, у тому числі і в Україні: Сггаштаіге £опстлоппе11е сій Ргап^аіз, есі. Раг А. Магтлпе* (Р., 1973); Бік 8. С. Рипсііопаї £гаттаг (Ат8І., 1979); Бондарко А. В. Функ-циональная грамматика (Л., 1984); Слюсарева Н. А. Проблеми фуйкционального синтаксиса современного английскоґо язьїка (М., 1981); Загнітко А. П. Основи функціональної морфології (К., 1991); Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису (К., 1992); Ба-цеви*і Ф. С, Космеда Т. А. Очерки по функциональной лексиКологии (Львів, 1997) та ін.

У функціональній граматиці об'єктом досліджен­ня є функції морфологічних і синтаксичних, рідше лек­сичних, одиниць. Таке дослідження може проводитися у двох напрямках — від функцій до засобів їх реаліза­ції і від засобів до їх функцій. Перший підхід є основ­ним, бо практично людина під час комунікації відшу­кує, як саме виразити певну думку, та й у навчанні іноземної мови головним є питання, яким чином нею можна передати певний зміст. Проте й другий підхід має вагоме значення, особливо коли застосовується су­купно з першим. Двосторонній підхід у функціональ­ній лінгвістиці виправдангіВ тим, що певна функція може реалізуватися різними мовними засобами, а один і той самий засіб може виконувати різні функції.

Помітним набутком функціональної лінгвістики є введена в науковий обіг О. В. Бондарком теорія функ­ціонально-семантичного поля як системи різнорівне-вих мовних одиниць (лексичних, морфологічних, син­таксичних), здатних виконувати одну спільну функ­цію, що ґрунтується на спільності категоріального змісту (аспектуальність, модальність, стан, персональ-ність, посесивність, міра, локативність, темпораль-ність тощо). Так, наприклад, модальність може вира­жатися синтаксично, морфологічно і лексично.

Функціонально-семантичне поле має центр і пери­ферію. Центром є одиниця, яка найбільшою мірою спеціалізується на вираженні певної семантичної катего­рії. Є моноцентричні і поліцентричні поля. Моноцен­тричні поля ґрунтуються на граматичній категорії (поля аспектуальності, темпоральності, модальності, персональності), а поліцентричні поля — на сукупно­сті різних мовних засобів, які не створюють єдиної го­могенної системи форм, вони є слабоцентровані (поля локальності, посесивності, якості, кількості, суб'єкт-ності, причини, умови та ін.).

Функціонально-семантичні поля різних мов, в осно­ві яких лежить одна й та сама семантична категорія, можуть мати неоднакову структуру. Так, у слов'янсь­ких мовах центром поля аспектуальності є категорія виду, а в німецькій мові, де виду немає, центральну роль відіграють різні лексико-граматичні засоби вираження граничності. Різноструктурними є в германських і сло­в'янських мовах поля означеності/неозначеності. Якщо в германських мовах їх центром є граматична катего­рія означеності/неозначеності, то у слов'янських мо­вах, за винятком болгарської та македонської, голов­ними її репрезентантами є лексичні та синтаксичні засоби. Бондарко вважає, що дослідження функціона­льно-семантичних полів різних мов є одним із найваж­ливіших завдань функціональної лінгвістики.

Останнім часом функціональна лінгвістика викори­стовує деякі ідеї когнітивної лінгвістики. Так, зокрема, Бондарко став досліджувати концептуальну структуру польових моделей та співвідношення універсальних й ідіоетнічних явищ у функціонально-семантичних полях.