Празька лінгвістична школа

«Празький лінгвістичний осередок» був заснований у 1926 р. Із короткою програмою осередку його пред­ставники виступили на міжнародному лінгвістичному конгресі в Гаазі в 1928 р. Із 1929 до 1939 р. «Праці» осередку друкувалися французькою мовою. У першо­му їх випуску опубліковано «Тези Празького лінгвіс­тичного осередку» — програмовий документ цього структурального напряму. До осередку входили чеські мовознавці Вілем Ма-тезіус (1882—1945), Богуміл Трнка (1895—1984), Богу-міл Гавранек (1893—1978), Ян Мукаржовський (1891— 1975), пізніше Володимир Скалічка (1909—1991), Йозеф Вахек (1909—1996), а також російські мовознавці Ми­кола Трубецькой (1890—1938), Роман Якобсон (1896— 1982) і Сергій Карцевський (1884—1955). У своїй теорії празькі лінгвісти спиралися на вчен­ня Соссюра, Бодуена де Куртене і деякі ідеї Фортунато-ва. Зокрема, поняття структури мови йде від Соссюра, а поняття функції — від Бодуена де Куртене. Вони запе­речили тезу Соссюра про неподолання меж між син­хронією і діахронією: «Кращим способом для пізнан­ня суті мови є синхронний аналіз сучасних фактів», од­нак «не можна зводити непрохідну стіну між методом синхронічним і діахронічним». Одним із найвагомі-

ших досягнень Празької школи є положення про те, що синхронії й діахронії однаковою мірою притаманний системний характер. Водночас пражці наголосили на неможливості усунення поняття еволюції з синхро­нічного опису мови, вважаючи серйозною помилкою розглядати статику й синхронію як синоніми: «Син­хронічний опис не може цілком усунути поняття ево­люції, позаяк навіть у синхронічно розглядуваному сек­торі мови завжди наявне усвідомлення того, що дана стадія змінюється стадією, яка перебуває у процесі фор­мування».

Празькі структуралісти сприйняли й творчо розви­нули і другу основну ідею Соссюра — концепцію мови і мовлення. У працях Трубецького це протиставлення стало основою розмежування фонології й фонетики. Чи не найбільшою заслугою пражців є інтерпрета­ція мови як функціональної системи, тобто як «систе­ми засобів вираження, що служать якійсь певній меті». Застосувавши системно-функціональний підхід до ана­лізу звукової системи мови, празькі структуралісти за­мість декларативних тверджень про системність мови наочно довели правильність положення Соссюра про те, що в мові важливими є не звуки і значення самі по собі, а відношення між звуками і значеннями, що «матеріа­льний зміст [...] фонологічних елементів менш суттє­вий, ніж їх взаємозв'язок усередині системи». Трубе-цькой увів поняття опозиції (що є суттєвим внеском у мовознавство) і на його основі довів, що два різні звуки можуть в одній мові виступати як різні фонеми, а в іншій — як одна. Усе залежить від системи протистав­лень (опозицій), яка має місце в кожній мові. Головним є не те, що звуки утворюють систему, а те, що у фоноло­гічних дослідженнях потрібно виходити із системи. Найповніше погляди Празької школи щодо фонології викладено в капітальній праці Трубецького «Основи фонології» (1938).

Пражці зацікавилися питанням, як мова викорис­товує свою фонологічну систему для творення таких мов­них одиниць, як морфема, слово, речення. Так з'явились нові розділи мовознавства — морфонологія (морфоло­гічне використання фонологічних відмінностей), фоно­логія слова, фонологія синтагми. Поняття і методи, опрацьовані на фонологічному матеріалі, згодом були застосовані пражцями для дослідження інших рівнів мови. Так, наприклад, Якобсон застосував методику опозиційного аналізу в досліджен­ні граматичних категорій і обґрунтував положення про бінарність граматичних опозицій. Функціональний підхід застосовувався пражцями до мови в цілому. Так виникла проблема функцій мови і функціональних стилів. Найбільшу увагу празькі лінгвісти зосереджували на стилі художньої літерату­ри. Результатом функціонального підходу до літера­турних мов стало виникнення особливої лінгвістичної дисципліни — історії літературних мов. Помітним внеском Празької лінгвістичної школи в синтаксичну теорію є вчення Матезіуса про актуальне членування речення (див. тему «Синтаксичний рі­вень»). Матезіус висловлює думку про принципову від­мінність між формальним членуванням речення (виді­лення підмета і присудка), яке показує його граматич­ну структуру, і поділом речення на тему і рему, який виявляє його «функціональну перспективу».

Серед оригінальних ідей пражців — теорія мовних контактів і мовного союзу (об'єднання мов за подібніс­тю, що зумовлена контактуванням, взаємовпливами) Трубецького й типологічні ідеї Скалічки. Скалічка об­ґрунтував необхідність структурного порівняння мов незалежно від їхніх генетичних зв'язків. Оглядаючи типологічні студії попередніх часів, він указує на їхню прямолінійність, огрублення. Наявність одного з типо­логічних явищ (флексії, аглютинації тощо) не виклю­чає наявності інших, однак вони можуть неоднаково комбінуватись у різних мовах, а це якраз і характери­зує відповідні мови. Можна говорити про суто флектив­ний, суто аглютинативний тип і т. д. як про деякі ідеальні еталони, яким різною мірою відповідають конкретні мови. Скалічка вказав також на те, що мор­фологічна структура — не єдина основа для типології. Він один із перших проводив зіставні дослідження фо­нологічних структур різних мов.

Уявлення про наукові здобутки Празької школи не будуть повними, якщо не згадати вчення Карцевсько-го про асиметрію мовного знака, викладеного у статті «Про асиметричний дуалізм мовного знака» (1929), основна ідея якого зводиться до того, що «знак і зна­чення не покривають один одного повністю. їх межі не збігаються в усіх точках: один і той самий знак має декілька функцій, одне й те саме значення виражаєть ся декількома знаками. Будь-який знак є «омонімом» і «синонімом» одночасно». Отже, для вчених Празької лінгвістичної школи характерне максимально широке розуміння об'єкта лінгвістики (цим празький структуралізм вигідно відрізняється від інших шкіл структуралізму). Вони не відмовилися від вивчення семантики, історії мови, зовнішньо лінгвістичної проблематики. Скалічка у стат­ті «Копенгагенський структуралізм і Празька школа» (1948) виділяє три проблеми мовознавства: «1) відно­шення мови до позамовної дійсності, тобто проблему семасіологічну; 2) відношення мови до інших мов, тоб­то проблему мовних відмінностей; 3) відношення мови до її частин, тобто проблему мовної структури». Празька лінгвістична школа стала помітним яви­щем в історії мовознавства. її вплив на розвиток світо­вої науки про мову завжди був відчутним. Основні ідеї пражців не втратили своєї актуальності й нині. За зра­зком Празької лінгвістичної школи було створено лін­гвістичний осередок у Данії, який, щоправда, відійшов від дослідницького спрямування й методики дослі­дження празьких структуралістів.

Копенгагенський структуралізм (глосематика)

Date: 2015-07-23; view: 481; Нарушение авторских прав