Поняття лексико-семантичної системи

Якщо системність фонологічного рівня і грамати­ки в мовознавців післясоссюрівського періоду не викликала сумнівів, то щодо системності лексики їхні погляди не збігалися. Так, скажімо, французький мовознавець А. Мартіне стверджував, що лексика не­системна, а англійський мовознавець К.-Х. Ульман допускав, що в лексиці системними є тільки деякі пласти.

У вітчизняному мовознавстві про системність лек­сики було заявлено ще в минулому столітті. Українсь­кий мовознавець О. О. Потебня, який ґрунтовно опра­цював загальну теорію слова як у плані форми, так і в аспекті змісту (теорія внутрішньої форми слова, вчен­ня про ближче і дальше значення слова, його багато­значність та історичну змінність значень), закликав учених вивчати семантичні відношення між словами,закони і правила внутрішніх змін у групах семантич­но пов'язаних слів.

Істотний внесок у теорію системності лексики зро­бив російський мовознавець М. М. Покровський. На його думку, слова в своєму семантичному розвитку орієнтуються на своїх системно з ними пов'язаних партнерів (синоніми, антоніми тощо). Так, зокрема, рос. слово крепкий мало спочатку значення «міцний, силь­ний», а його антонім слабий відповідно протилежне значення — «який не відзначається фізичною силою» (крепкий парень — слабий парень). Коли з часом сло­во крепкий набуло значення «сильний за концентра­цією, насичений» (крепкий чай), то, орієнтуючись на нього, в цьому ж напрямку розвиває своє значення сла­бий (слабий чай).

Таких прикладів, де розвиток значень слів зумов­люється не логікою речей, а лише системними зв'язка­ми навіть усупереч логіці, є чимало в будь-якій мові. Як уже згадувалося, в українській мові слово південь спершу мало значення «полудень, 12-та година дня», а його антонім північ відповідно «12-та година ночі» (ли­ше такі значення мають у російській літературній мові полдень і полночь). Коли ж слово південь набуло зна­чення «південна частина світу» (для цього були реаль­ні причини, бо опівдні сонце перебуває в південній час­тині неба), слово північ стало позначати протилежну півдневі сторону світу, хоч для цього об'єктивних по­замовних причин не було: опівночі на північній части­ні неба немає ні сонця, ні місяця. Рос. батюшка і ма­тушка спочатку функціонували як пестлива форма на­зивання батька і матері. Згодом батюшкой стали ще називати попа. Це вмотивовано тим, що піп є пасто­ром, батьком для своєї пастви. Матушкой стали нази­вати дружину попа, хоч до пастви вона не має прямого стосунку. Уже за життя сучасного покоління виникло словосполучення злоякісна пухлина, яким позначають дуже шкідливу, загрозливу для життя ракову пухли­ну. Усі інші (не ракові) пухлини стали називати добро­якісними, хоч у них жодних добрих якостей немає.

Наведені тут та інші подібні факти свідчать про те, що лексика — це не механічне нагромадження слів, а система. На системність лексики вказують такі факти:

1) вивідність одних одиниць із інших одиниць тієї самої мови, тобто можливість тлумачення будь-якого слова мови іншими словами тієї ж мови: мовознавство — наука про мову; учитися — засвоювати які-не-будь знання, вивчати що-небудь;

2) можливість описати семантику слів за допомо­гою обмеженого числа елементів — семантично най­більш важливих слів, так званих елементарних слів (компонентний, семний аналіз): йти — переміщува­тися, земля (ноги), в одному напрямку; ходити — переміщуватися, земля (ноги), в різних напрямках; бігти — переміщуватися, земля (ноги), в одному на­прямку, швидко; летіти — переміщуватися, повітря (крила), в одному напрямку; плавати — переміщу­ватися (вода), в різних напрямках; марширувати — переміщуватися, земля (ноги), ритмічно тощо (де­тальніше про це див. у розділі «Методи дослідження мови»);

3) системність і впорядкованість об'єктивного сві­ту, що відображений у лексиці. Мав рацію французь­кий письменник Анатоль Франс, коли говорив, що «словник — це всесвіт, розташований в алфавітному порядку».

На утвердження думки про системність лексики ве­ликий вплив мали дослідження німецьких лінгвістів Г. Остгофа, К. Мейєра, Г. Шпербера, Й. Тріра, Г. Іпсе-на, В. Порціга. Так, зокрема, Г. Остгоф говорив про існування в мові системи значень. К. Мейєр, аналізую­чи прусську військову термінологію, дійшов висновку, що кожен термін отримує свою вартість із власної по­зиції в загальній номенклатурі. Г. Шпербер прийшов до думки про існування полів значень. Й. Трір вису­нув ідею про поняттєві поля, Г. Іпсен — про лексико-граматичні поля (етимологічно різні слова, входячи в одну смислову систему, набувають спільних граматич­них ознак), а В. Порціг — про лексико-синтаксичні поля (йти — ноги, бачити — очі, чути — вуха, цілувати — губи тощо). Далі Е. Оксар і О. Духачек уводять поняття лексико-семантичне поле, В. В. Виноградов — лекси-ко-семантична система, а О. І. Смирницький — лекси-ко-семантичний варіант. Помітний внесок у розробку лексико-семантичної теорії зробили українські мово­знавці В. М. Русанівський, О. О. Тараненко та ін.

Як будь-яка система, лексико-семантична систе­ма базується на відношеннях, найголовнішими серед яких є парадигматичні, синтагматичні та епідигма-тичні.

Date: 2015-07-23; view: 425; Нарушение авторских прав