Повідомлення. Відповідно до цих двох аспектів речен­ня у функціональному синтаксисі стали розрізняти но­мінативний (семантичний) синтаксис і комуніка­тивний синтаксис

Для номінативного (семантичного) синтаксису важ­ливим є поняття пропозиції. Пропозиція — це семан­тичний інваріант, спільний для всіх членів модальної і комунікативної парадигми речень.

Так, наприклад, речення Командир вручив воїнові орден, Командир нагородив воїна орденом, Командиром вручений орден воїнові передають одну й ту саму інфор­мацію. У пропозиції відображається денотативна ситу­ація. З цього погляду речення — це «драма в мініатю­рі» (Л. Теньєр). Кожний актант і сирконстант (іншими словами, кожна словоформа) в позиційній схемі речен­ня «відіграє» певну роль, позначаючи мовну семанти­ку високого рівня абстракції, як, наприклад, діяч, дія, об'єкт дії, знаряддя дії, місце дії, мета дії тощо. Ч. Філл-мор, який уперше опрацював цю «відмінкову грамати­ку» [Гііітоге 1968: 24—25], виділив такі ролі: агентив (А), датив (Б), інструменталь (І), фактитив (Б*) — пред­мет або особа, що виникають внаслідок дії, локатив (Ь), об'єктив (О). Нині цей перелік ролей дещо змінився, розширився й отримав нове символічне позначення: а£епз, асі, оЬі, іпзіг, Іетр, Іос, ехізі; «буття», іпсер «поча­ток» тощо. Так, скажімо, речення Я відчинив двері клю­чем матиме такий запис у термінах пропозитивної но­мінації: а§епз асі оЬ] іпзіг. Ці семантичні феномени в тій послідовності і в тому наборі, в якому вони вияви­лись у наведеному висловленні, утворюють його (вис­ловлення) пропозицію.

Пропозитивна номінація і позиційна структура ви­словлення не завжди збігаються. У мові існують ре­чення, де в один синтагматичний ряд злиті дві чи біль­ше пропозиції, які обслуговує спільний механізм акту­алізації. Так, зокрема, в реченні Я знав його дитиною реалізовано дві пропозитивні номінації: Я знав його і Він був дитиною. У різних мовах механізми актуалі­зації і номінації ситуації характеризуються різним сту­пенем автономності, взаємозалежності.

З ученням про пропозицію пов'язана теорія глибин­них і поверхневих структур. Глибинна структура — це спосіб абстрактного опису семантичної структури ре­чення, це абстрактна формула, утворена найбільш за­гальними, універсальними елементами смислу. Так,

наприклад, речення Будинок зводиться робітниками і Зведення будинку робітниками мають одну й ту ж глибинну структуру Робітники зводять будинок, яку можна передати як адепз асі оЬ]. Якщо глибинна структура є узагальненим змістом речення, то поверх­нева структура — це конкретний опис синтаксичної будови речення. Поверхнева структура забезпечує ви­раження глибинної синтаксичної семантики граматич­ними класами слів, тобто частинами мови. Як прави­ло, одна глибинна структура реалізується в декількох поверхневих (див. наведені вище речення). Значно рід­ше трапляються випадки, коли одній поверхневій структурі відповідають дві глибинні. Наприклад: Очі­куваного запрошення письменника ще не було, Прийом депутата відбувся успішно. Тут можливі дві інтер­претації: письменника запросили і письменник запро­сив, депутата приймали і депутат приймав. Поверхне­ва структура цих речень є недостатньою для однознач­ного витлумачення висловлення. Найчастіше це буває тоді, коли речення дає можливість двояко інтерпрету­вати зв'язки між своїми членами (випадки так званої синтагматичної омонімії): Спостереження над мовою маленьких дітей (спостереження дітей чи над мовою дітей), Сильно засмаглий юнак кидає каміння (сильно засмаглий чи сильно кидає). Як бачимо, синтаксичні зв'язки в реченнях є семантичними. Більшість помил­кових аналізів речень є наслідком неправильного роз­ставлення синтагматичних зв'язків.

Теорія глибинних структур, таким чином, поставила в центр граматичних досліджень семантику (основопо­ложник цієї теорії Н. Хомський стверджував, що гли­бинна структура лежить у плані змісту). «Глибинний синтаксис» — це семантичний синтаксис. Для цього напряму характерна зацікавленість усім прихованим, не даним у «поверхневій» формі вираження, прагнення опрацювати універсальну модель, яку можна було б за­стосувати до будь-якої мови, глибока інтерпретація се­мантики речення, залучення до семантичного вивчення речення мовленнєвої ситуації (пресупозиції висловлень) і, що особливо важливо, зняття широко практикованого раніше різкого протиставлення синтаксису і лексики.

Саме «глибинний синтаксис» дав поштовх для ви­вчення лексичного наповнення речення. Дослідження 60—80-х років XX ст. довели, що між структурою ре­чення і його лексичним наповненням існує тісний вза-

Date: 2015-07-23; view: 405; Нарушение авторских прав